Історія, теорія держави і права > Держава та право України

Великого значення надавалося зміцненню трудової дисципліни. З'явилося поняття трудового дезертирства як злісного ухилення від трудової повинності. До порушників дисципліни застосовувалися примусові заходи. Прогул понад 3 дні протягом одного місяця роз­глядався як саботаж. Отже, з моменту сформування радянського тру­дового права його домінуючою рисою стає не охорона праці й заро­бітної плати, а забезпечення суворої дисципліни.

Головні риси кримінального права визначалися завданнями пролетарської революції — це, зокрема, придушення опору експлуата­торських класів і боротьба з порушеннями революційного порядку.

Нове кримінальне право базувалося на принципі доцільності, що протиставлявся принципу законності. Так, при визначенні вироку суд повинен був враховувати класову приналежність злочинця, соціальну спрямованість діяння тощо. Покарання передбачалося не лише за за­кінчене діяння, а й за задум та неповідомлення (недонесення).

"Керівні начала з кримінального права РСФРР", що почали діяти в Україні з серпня 1920 р., встановлювали широкими перелік різноманітних видів покарань: переконання, громадський осуд, обов'язок пройти курс політграмоти, оголошення бойкоту, конфіскація майна, позбавлення політичних прав, оголошення ворогом революції або на­роду, оголошення поза законом, розстріл тощо.

Оголошення поза законом або ворогом народу застосовувались як щодо окремих осіб, так і щодо членів їхніх сімей або цілих організа­цій. Слід зазначити, що існували такі антиправові інститути, як кри­мінальна відповідальність за принципом кругової поруки та заручництво. До кримінальної відповідальності притягувалась, наприклад, частина населення тієї місцевості, де були знищені склади, розібрані залізничні колії тощо.

Принципи кримінально-процесуального права встановлюва­лися Тимчасовим положенням про народні суди та революційні три­бунали УСРР від 20 лютого 1919 р., Інструкцією Наркомюсту УСРР від 3 червня 1919 р. "Про судочинство", а також Положенням про народний суд, прийнятим Раднаркомом УСРР 26 жовтня 1926 р.

Основна маса справ розглядалася в надзвичайній трибунальній системі. Постанова Всеукраїнського ЦВК від 1 червня 1919 р. "Про Всеукраїнські та місцеві НК", що була прийнята в період здійснення "червоного терору", надавала надзвичайним комісіям право безпосе­реднього покарання у випадках контрреволюційних виступів, погро­мів та чорносотенних заворушень.

При оцінці показань та визначенні міри покарання ревтрибунали, як і народні суди, керувалися декретами Уряду, а також своєю рево­люційною правосвідомістю. Вироки оголошувалися іменем Україн­ської Соціалістичної Радянської Республіки.

На ранньому етапі діяльності ревтрибуналів вироки не підлягали касаційному оскарженню. Тому декретом РНК УСРР від 16 квітня 1919 р. "Про утворення Верховного Касаційного Суду" встановлюва­лося, що касаційному оскарженню підлягають усі вироки ревтрибу­налів. Виняток становили лише вироки Верховного ревтрибунала при ВУЦВК.

5. ВИСНОВКИ

Після повалення гетьманської влади розпочалася доба Директорії Української Народної Республіки. Йшов інтенсивний по­шук оригінальних засад державності. Складність ситуації, в якій опи­нилась новостворена держава, дозволила здійснити лише один політичне важливий для України захід — продекларувати спільно з представниками ЗУНР об'єднання двох держав на терені України.

У результаті боротьби різних політичних сил на більшій частині України встановилась радянська влада. Західні області, згідно з Ризь­ким договором (1921 р.), потрапили в залежність до відродженої Польської держави. Ввійшовши до складу Союзу РСР, Україна, на жаль, не отри­мала належного державно-правового самовизначення, а сформовані відповідно до конституції державницькі інституції дублювали відпо­відні структури СРСР, демократичні принципи і засади політичної системи мали декларативний характер. Це призвело до руйнування елементів демократії в державно-правовій сфері, формування одно­партійної системи правління, яка неминуче вела до встановлення то­талітарного режиму.

Радянська державність з притаманними їй інститу­тами з початку 20-х рр. XX ст. поширилася в Україну, її юридичне оформлення відбулося з прийняттям у березні 1919 р. Основного За­кону, що був копією першої Конституції радянської Росії. Ним, як і наступними радянськими конституціями, декларувалася загальна рів­ність в Україні і, разом з тим, стверджувалася зверхність однієї соці­альної групи над іншими, обмежувалися представницькі можливості селянства, ігнорувались інтереси та традиції національного державо­творення. Знеособлення національних інтересів стає особливо інтен­сивним за часів входження України до складу СРСР. Вони повністю підпорядковуються загальносоюзним, великодержавним інтересам. Крім того, радянська державність в Україні жодним чином не була пов'язана з віковими традиціями національного державотворення, во­на їм суперечила і, будучи інонаціональною за своєю природою, обу­мовила, особливо в 30-х рр. минулого століття, небачені раніше соці­альні потрясіння і людські жертви.

Головною особливістю радянської правової системи в Україні стала примітивна рецепція права більшовицької Росії, коло обов'язків узгоджувалася з принципом революційної правосвідомості. Переконливим доказом цього є поширення в Україні дії кодексів законів Російської Федерації. Ще однією особливістю радянської правової системи в цілому та її дії в Україні, зокрема, є перевага норм публічної права над нормами права приватного, оскільки держава безпосередньо взяла на себе регулювання господарських відносин самостійних підприємств, ремісників, товаровиробників-хліборобів тощо, тобто сфер, діяльність яких регулюється нормами приватного права. А найбільш відчутним був вплив режиму на кримінальне та кримінал но-процесуальне право, що були повністю підпорядковані класовим інтересам держави на шкоду захисту загальнолюдських цінностей.

Україна у складі Союзу РСР, незважаючи на проголошену і за­кріплену конституціями суверенність, залишалася економічно, політично та ідеологічно залежною від союзного центру. Це призводило до порушень владою прав і свобод громадян. В середині 80-х рр. під впливом загальносоюзної кризи в суспільстві визріла ідея оновлення економічних, правових та соціальних інститутів. Однак проголошена радянським керівництвом перебудова всіх сфер життя не виправдала покладених на неї надій.

ЛІТЕРАТУРА

Бабій Б. М. Українська радянська держава в період відбудови народного господарства (1921 - 1925). - К., 1961.

Білас І. С. Репресивно-каральна система в Україні 1917 - 1953 рр.: у 2-х т. - К., 1994

Громова І. А. До питання про діяльність Тимчасового робітничо-селянського уряду України. // УІЖ. - 1988. - № 4.

Гунчак Т. Україна. Перша половина ХХ ст. - К., 1993.

Дорошкевич В. Правда про встановлення радянської влади на Україні. // Сучасність. - 1991. - №№ 7, 8.

Дубровіна А. В. Перебудова органів влади УРСР. К., 1960.

Історія держави і права Української РСР (1917 - 1960). - К., 1960.

Історія держави і права Української РСР: У 2-х т. - К., 1967.

История государства и права Украинской ССР. / Отв. Ред. Б. М. Бабий. - К., 1976.

Кульчицький В. С. Уворення Української радянської держави. - Львів, 1957.

Кульчицький С.В. Партійно-радянський апарат у системі влади. // УІЖ - 1994. - № 6.

Кульчицький В. Конституційне оформлення СРСР. // Пробл. правознавства. - К., 1973. - Вип. 24.

Недух А. А. Основні зміни в адміністративно-територіальному устрої Української ССР у 1919 - 1978 рр. // Архіви України. - 1979. - № 5..

1	2	3	4	5	6

Назва: Держава та право України
Дата публікації: 2006-03-30 (2883 прочитано)