≈коном≥чн≥ теми > ≈коном≥чн≥ дискус≥њ 20-30-х pp

ќдн≥, сл≥дом за Ћен≥ним, уважали, що перех≥д до соц≥ал≥стичноњ форми власност≥ маЇ в≥дбуватис¤ поступово; конф≥скац≥¤, нац≥онал≥≠зац≥¤ Ч це т≥льки перш≥ кроки до утвердженн¤ соц≥ал≥стичноњ влас≠ност≥. «начно складн≥шим процесом Ї д≥йсне усусп≥льненн¤ вироб≠ництва, ¤ке в≥дбуваЇтьс¤ через його природну централ≥зац≥ю та концентрац≥ю.

≤нш≥ (цих погл¤д≥в дотримувались Ђл≥в≥ комун≥стиї Ч Ѕухар≥н, Ѕубнов, ќсинський, »оффе, —мирнов, “роцький, ѕреображенський) вимагали, щоб цей перех≥д зд≥йснювавс¤ ¤к швидкий , миттЇвий акт (без перех≥дних форм) за принципом конф≥скац≥њ власност≥.

Ћог≥чним продовженн¤м теми перех≥дного пер≥оду були дискус≥њ, що розгорнулис¤ довкола проблеми запровадженн¤ новоњ економ≥ч≠ноњ пол≥тики (непу).

”насл≥док пол≥тики ЂвоЇнного комун≥змуї суперечност≥ багато≠укладноњ економ≥ки надто загострилис¤ ≥ перейшли в пол≥тичну сферу, що стало про¤вл¤тис¤ передовс≥м у масових сел¤нських бун≠тах ≥ повстанн¤х.

«а таких обставин почавс¤ перех≥д до новоњ економ≥чноњ пол≥ти≠ки, що виходила з реальностей багатоукладноњ економ≥ки. —кладо≠вими непу стали: переведенн¤ державних п≥дприЇмств на умови економ≥чноњ самост≥йност≥; запровадженн¤ товарно-грошових в≥д≠носин; використанн¤ державного кап≥тал≥зму, кооперац≥њ; встанов≠ленн¤ податкового принципу взаЇмод≥њ п≥дприЇмств ус≥х сектор≥в економ≥ки з державою; налагодженн¤ м≥жнародних економ≥чних зв'¤зк≥в.

‘актична зм≥на ор≥Їнтир≥в в≥дбулас¤ не миттЇво ≥ супроводжува≠лась запеклою боротьбою проти спроб реставрац≥њ ЂвоЇнно-кому≠н≥стичноњї модел≥, оск≥льки впровадженн¤ непу ¤к учен≥-економ≥сти, так ≥ пол≥тики часто зв'¤зували ≥з поверненн¤м до кап≥тал≥зму.

ќсобливо голосно ≥де¤ можливоњ реставрац≥њ кап≥тал≥зму через неп лунала в немарксистськ≥й економ≥чн≥й л≥тератур≥, зокрема у прац¤х групи вчених, що гуртувалис¤ навколо в≥домого ем≥грантсь≠кого журналу Ђ—мена вехї ≥ л≥дером ¤коњ був в≥домий юрист

ћ. ¬. ”стр¤лов. —воњ економ≥чн≥ погл¤ди в≥н виклав у програмн≥й статт≥ з характерною назвою ЂPatrioticaї, де писав, що неп Ч це не Ђтактикаї, а Ђеволюц≥¤ б≥льшовизмуї.

¬≥н розум≥в таку еволюц≥ю ¤к поверненн¤ –ос≥њ до кап≥тал≥зму. ќтотожнюючи пол≥тику ЂвоЇнного комун≥змуї з комун≥стичним ла≠дом, ”стр¤лов пише, що комун≥зм Ч це химера, ¤ка задушила про≠дуктивн≥ сили держави, а неп Ч розкр≥паченн¤ цих сил, зас≥б дл¤ б≥льшовик≥в залишитис¤ при влад≥. –ад¤нська влада н≥би-то не в≥д≠мовл¤Їтьс¤ в≥д гасел соц≥ал≥стичноњ революц≥њ, насправд≥ ж вживаЇ буржуазних заход≥в, необх≥дних дл¤ економ≥чного в≥дродженн¤ держави.

ƒ. ƒал≥н присв¤тив свою статтю анал≥зу Ђкомун≥стичноњ еконо≠м≥киї. “ак в≥н називаЇ економ≥ку –ад¤нськоњ –ос≥њ пер≥оду грома≠д¤нськоњ в≥йни та ≥нтервенц≥њ. Ђ–егрес Ї законом комун≥стичного го≠сподарства в –ос≥њ, Ч пише ƒал≥н, Ч це перша, основна риса цього Ђспособу виробництваї3. ƒруга риса Ч загальна зр≥вн¤л≥вка. —аме ≥де¤ р≥вност≥ стала причиною нац≥онал≥зац≥њ промисловост≥ та бан≠к≥в, перед≥лу земл≥ на сел≥, л≥кв≥дац≥њ в≥льноњ торг≥вл≥. «агальне ур≥внюванн¤, на його думку, призвело до зникненн¤ стимулу особистоњ за≥нтересованост≥. «в≥дси економ≥чний занепад та голод 1921 p.  о≠мун≥зм по-б≥льшовицькому, пише ƒал≥н, Ї перемогою Ђспоживчоњ тенденц≥њ над виробничоюї.

Ќеп, продовжуЇ ƒ. ƒал≥н, Ч це законом≥рне поверненн¤ до кап≥≠тал≥зму. јле б≥льшовикам не впоратис¤ з цим процесом. Ѕуржуаз≥¤ не погоджуЇтьс¤ на оренду, велик≥ п≥дприЇмства залишаютьс¤ збитковими, на сел≥ пануЇ безгосподарн≥сть б≥дноти, а у продовольч≥й справ≥ Ђб≥льшовицька свобода торг≥вл≥ї призвела до голоду.

≤нш≥ автори празькоњ зб≥рки Ђ—мена вехї ≥ однойменного паризь≠кого журналу, наприклад ј. ¬. Ѕобрищев-ѕушк≥н у статт≥ ЂЌова в≥≠раї, робл¤ть висновок: м≥ж –ад¤нською владою ¤к правовим ≥нсти≠тутом, ≥ соц≥ал≥змом нема н≥чого сп≥льного. –ад¤нська влада не заперечуЇ приватноњ власност≥. ”с¤ революц≥¤ в –ос≥њ призвела лише до перерозпод≥лу придбаного шл¤хом пограбуванн¤ майна. ÷ей пе≠рерозпод≥л проходив повн≥стю на основ≥ приватноњ власност≥, оск≥льки Ђнарод Ї переконаним власникомї. Ќа думку автора, на≠род т¤ж≥Ї до реал≥зац≥њ приватновласницьких ≥нстинкт≥в, тому в –о≠с≥њ буде ≥ приватна власн≥сть, ≥ приватна ≥н≥ц≥атива, ≥ торг≥вл¤, ≥ коо≠перац≥¤, не буде т≥льки викинутих за кордон попередн≥х власник≥в.

јналог≥чно розум≥ли суть непу “роцький ≥ його прихильники, ¤к≥ розгл¤дали неп з позиц≥њ Ђл≥в≥ше за Ћен≥наї. —ам Ћ. ƒ. “роњцький неодноразово л¤кав кап≥тал≥стичним переродженн¤м –ос≥њ. ” зна≠менит≥й промов≥ на VII розширеному пленум≥ ≤  ≤ в≥н заперечуЇ соц≥ал≥стичний зм≥ст економ≥ки крањни, що базуЇтьс¤ на поЇднанн≥ соц≥ал≥стичного ≥ приватновласницького уклад≥в ≥ на товарних в≥д≠носинах. ¬≥н доводить, що така економ≥ка поступово потрапить у залежн≥сть в≥д св≥тового кап≥тал≥тичного господарства.

” прац¤х його сподвижника ™. ѕреображенського ц≥ проблеми також займають значне м≥сце. ”же на зор≥ непу в≥н з ультрареволюц≥йних позиц≥й критикуЇ новий курс ¤к Ђпол≥тику, що означаЇ сво≠боду збагаченн¤, накопиченн¤ та використанн¤ найманоњ прац≥ ≥ н≥≠чого б≥льшеї.

Ќа думку ѕреображенського, за непу в –ос≥њ д≥ють два Ђприродн≥ закониї. Ђѕриродний законї розвитку др≥бного товарного виробни≠цтва в≥дновлюЇ кап≥тал≥стичн≥ в≥дносини, скасован≥ ∆овтнем. Ђѕри≠родний законї розвитку соц≥ал≥стичного сусп≥льства грунтуЇтьс¤ на баз≥ великоњ промисловост≥, ор≥ЇнтуЇтьс¤ на розширенн¤ прориву, зд≥йсненого революц≥Їю назовн≥, з прагненн¤м за рахунок др≥бно≠буржуазного та середньокап≥тал≥стичного оточенн¤ розширити його ≥з середини.

ќбидва закони, уважав ѕреображенський, д≥ють незалежно в≥д держави диктатури пролетар≥ату. Ќа те вони ≥ Ђприродн≥ї. –ад¤нська влада не спроможна управл¤ти ними ≥ змушена буде њм п≥дкоритис¤.

√овор¤чи про майбутнЇ, в≥н не виключаЇ того, що Ђпроцес розви≠тку та в≥дновленн¤ кап≥тал≥стичних в≥дносин у найближч≥ роки ви≠переджуватиме процес Ђсоц≥ал≥зац≥њї, а сел¤нство може розпочати в≥йну з пролетар≥атомї.

ѕреображенський указуЇ на неминуч≥сть економ≥чних криз в пе≠рех≥дний пер≥од. ¬≥н убачав причину њх у сп≥в≥снуванн≥ кап≥тал≥зму (¤кому притаманн≥ кризи) ≥ соц≥ал≥зму (¤кий керуЇтьс¤ планово). ѕричиною криз Ї, на його думку, також ≥ помилки планових орган≥в.

—аме проблема управл≥нн¤ народним господарством, котре ба≠зувалос¤ на двох формах власност≥ ≥ в перспектив≥ бачилось ¤к соц≥≠ал≥стичне, засноване на сусп≥льн≥й власност≥, гар¤че дискутувалась в економ≥чн≥й л≥тератур≥.

„астина економ≥ст≥в визнавала директивне централ≥зоване плануванн¤ розвитку обох сектор≥в економ≥ки головним напр¤мком державного управл≥нн¤ процесом усусп≥льненн¤ виробництва. ¬они покладались на вр≥вноважувальну д≥ю плану (обов'¤зкового до ви≠конанн¤) стосовно економ≥ки, стверджуючи, що план Ї повноц≥нним ≥ ефективним зам≥нником важел≥в саморегулюванн¤.

≤нш≥ вчен≥ вважали, що сектор економ≥ки, ор≥Їнтований на в≥дно≠вленн¤ товарно-грошових в≥дносин, маЇ розвиватись за принципом саморегулюванн¤. ¬тручанн¤ держави в розвиток цього сектора треба обмежити ≥ндикативним плануванн¤м на п≥дстав≥ плану-прогнозу. ѕр¤ме регулюванн¤ економ≥чних процес≥в з боку держави вони допускали лише щодо державних п≥дприЇмств, заперечуючи, що план може бути засобом ур≥вноважуванн¤ економ≥ки.

јле обидв≥ групи економ≥ст≥в погоджувались, що основними принципами управл≥нн¤ Ї забезпеченн¤ пропорц≥йност≥ й безкризовост≥ розвитку сусп≥льноњ економ≥ки.

” багатьох прац¤х, виданих у перш≥ роки непу, плануванн¤ про≠тиставл¤лос¤ товарному виробництву. Ћ.  рас≥н, ¬.  уйбишев, √.  ржижановський, —. —трумил≥н, √. јлександров уважали, що план переможе стих≥ю кап≥тал≥стичного товарного виробництва. ƒл¤ цього треба т≥льки перетворити план на закон. ¬они стверджу≠вали, що пров≥дною в соц≥ал≥стичному плануванн≥ маЇ стати ≥де¤ директивност≥, оск≥льки директивний характер плану випливаЇ з природи соц≥ал≥зму, коли на зм≥ну стих≥йному економ≥чному розви≠тку приходить св≥домо керований процес.

ѕрихильники директивного плануванн¤ дотримувалис¤ думки, що плануванн¤ треба ор≥Їнтувати ¤к на перспективу, так ≥ на поточ≠ний пер≥од, ¤к на окрем≥ галуз≥, так ≥ на народне господарство в ц≥≠лому. ѕлан маЇ в≥дображати концепц≥ю загального розвитку соц≥а≠л≥зму, грунтуватис¤ на конкретних (контрольних) цифрах, бути реал≥стичним.

–еал≥зм у плануванн≥ сприймавс¤ ¤к необх≥дн≥сть обов'¤зкового пор≥внюванн¤ витрат ≥ результат≥в виробництва (нав≥ть за умов де≠ф≥циту). ™дине, що залишилось не визначеним, Ч це способи вим≥≠рюванн¤ цих витрат та результат≥в, оск≥льки автори заперечували ц≥нн≥сн≥ показники, ¤к ≥ товарно-грошов≥ в≥дносини.

ќсобливо складним ≥ вин¤тково гострим було питанн¤ пров≥дних ланок у соц≥ал≥стичному план≥. «апекл≥ дискус≥њ з ц≥Їњ проблеми за≠полонили багато стор≥нок економ≥чноњ л≥тератури. ѕрихильники ≥дењ директивного плануванн¤ обстоювали курс на переважаючий розви≠ток важкоњ промисловост≥, ¤ка створювала умови дл¤ усусп≥льненн¤ власност≥.

“ак, ‘. ƒзержинський, анал≥зуючи джерела соц≥ал≥стичноњ ≥н≠дустр≥ал≥зац≥њ, критикував позиц≥ю —окольникова, що виступав про≠ти моб≥л≥зац≥њ так званих внутр≥шн≥х засоб≥в дл¤ соц≥ал≥стичноњ ≥ндустр≥њ, оск≥льки вона проводилась коштом сел¤нського, несоц≥ал≥стичного господарства.

≤дењ соц≥ал≥стичноњ ≥ндустр≥ал≥зац≥њ захищав ≥ ¬.  уйбишев. ¬≥н указував, що врахуванн¤ потреб аграрного сектора суперечить курсу на створенн¤ соц≥ал≥стичноњ власност≥, р≥зко критикував Ђбуржуазнихї економ≥ст≥в (ј. √≥нзбурга та ≥н.) Ч автор≥в першого проекту промисловоњ п'¤тир≥чки, в ¤кому не знайшли в≥дображенн¤ насущн≥ потреби ≥ндустр≥ал≥зац≥њ .

—трумил≥н, виступаючи з приводу надрукованих 1925 р. Ђ онт≠рольных цифр развити¤ народного хоз¤йства в 1925-26 гг.ї, запро≠понував власний комплексний план розвитку народного господарс≠тва на в≥дм≥ну в≥д на¤вних план≥в розвитку окремих галузей. ѕров≥дною ланкою в ньому також була важка ≥ндустр≥¤, а першоче≠рговим завданн¤м Ч створенн¤ умов дл¤ плануванн¤: економ≥чних (сусп≥льна власн≥сть на засоби виробництва) ≥ пол≥тичних (диктату≠ра пролетар≥ату).

1	2	3	4	5

Ќазва: ≈коном≥чн≥ дискус≥њ 20-30-х pp
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-17 (1609 прочитано)