≤стор≥¤ ¬сесв≥тн¤ > «амахи на житт¤ јдольфа √≥тлера
Ќевдач≥ не зломили волю полковника “реско, вони лише додали њй траурного в≥дт≥нку героњчного песим≥зму в дус≥ Ќ≥цше. ўо б не трапилос¤ Ц потр≥бно крокувати назустр≥ч дол≥. Ќаступний, п≥дготовлений ќльбр≥хтом та ≥ншими план У¬альк≥р≥¤ IVФ передбачав ¤к головну опору повстанн¤ арм≥ю резерву, зосереджену поблизу нервових вузл≥в ≥мпер≥њ. Ѕули заготовлен≥ накази командирам частин. «алишалос¤ усунути найб≥льшого стратега. ‘аб≥ан фон Ўлабрендорф, один з не багатьох вц≥л≥лих учасник≥в змови, збер≥г дл¤ ≥сторик≥в слова “реско: У√≥тлера треба спробувати убити cou te que cou te (за будь-¤ку ц≥ну). јле нав≥ть у раз≥ невдач≥ необх≥дно тим чи ≥ншим шл¤хом зд≥йснити державний переворот. –≥ч не лише в тому, щоб знайти практичний вих≥д ≥з глухого завулку, р≥ч у тому, що н≥мецький рух опору повинен ц≥ною житт¤ зробити цей стрибок. ¬се ≥нше несуттЇво... Ѕог об≥ц¤в јвраамов≥ не знищити —одом, ¤кщо там знайдетьс¤ дес¤ть праведник≥в. Ѕудемо спод≥ватис¤, що завд¤ки нам √осподь не спопелить Ќ≥меччину. ”с≥ ми готов≥ до смертиФ. јрм≥¤ ≥ режим –ок≥в за два до описаних под≥й на обр≥њ зТ¤вивс¤ майор Ўенк фон Ўтауфенбері. Ўвабський р≥д Ўтауфенбері≥в уперше згадують у грамот≥ 1317 р. Ќаприк≥нц≥ ’V≤≤ стор≥чч¤ баварська л≥н≥¤ роду одержала баронськ≥ прив≥лењ, дв≥ст≥ рок≥в по тому Ўтауфенберіи стали графами. лаус ‘≥л≥п ћар≥¤ Ўенк граф фон Ўтауфенбері народивс¤ в 1907 р. у ™тт≥ніен≥, родовому маЇтку м≥ж ”льмом ≥ јвісбуріом. …ого брат-близнюк помер на другий день п≥сл¤ полог≥в; молодш≥ брати також були близнюками. ћати лауса була балт≥йською двор¤нкою, прапраонукою прусського полководц¤ •нейзенау. Ѕатько Ц шталмейстер ≥ камергер, згодом оберіофмаршал вюртемберіського двору. ћожна додати, що лаус Ўтауфенбері доводивс¤ двоюр≥дним братом графов≥ …орков≥ фон ¬артенбуріов≥, одн≥й з ч≥льних постатей райсауського гуртка. ” 18 рок≥в Ўтауфенбері вступив до к≥нного полку, пот≥м зак≥нчив кавалер≥йську школу в √анновер≥. “рохи п≥зн≥ше в числ≥ багатооб≥ц¤ючих молодих оф≥цер≥в з перспективою карТЇри в генеральному штаб≥ в≥н був скерований у берл≥нську в≥йськову академ≥ю. ¬≥н був високим (1 м 85 см), дуже струнким, 30-р≥чним темноволосим ≥ синьооким молодим чолов≥ком, по-св≥тськи вихованим; граф справл¤в враженн¤ водночас мужнЇ ≥ тенд≥тне, був вершником-спортсменом ≥ шанувальником —тефана •еоріе. ¬≥рш≥ •еоріе, бездоганного майстра, аристократа ≥ н≥цшеанц¤ з даром провидц¤ супроводжували Ўтауфенберіа усе його недовге житт¤. √раф Ўтауфенбері м≥г нехтувати з висоти своЇњ оф≥церськоњ г≥дности вульгарну демагог≥ю, плебейськ≥ манери й жахливу н≥мецьку мову фашистського вожд¤, м≥г гидливо сторонитис¤ людей под≥бного іатунку, але активного протесту переворот 1933 р., ¤к ≥ те, що за ним сл≥дувало, у Ўтауфенберіа не породив. ƒонедавна нав≥ть вважали, що у молодост≥ в≥н був полумТ¤ним прихильником √≥тлера. ƒосл≥дженн¤ спростовують цю верс≥ю. ¬≥рно, однак, що в≥н под≥л¤в погл¤ди ≥ настроњ своЇњ касти. ” ¬аймарськоњ республ≥ки було набагато менше прихильник≥в, ан≥ж ворог≥в. ќф≥церство ледве чи не за визначенн¤м було њњ недругом. Ќенависть до демократ≥њ ≥ демократ≥в, войовничий нац≥онал≥зм, дух аіресивноњ молодости ≥ дисципл≥нарний патос, заклики до нац≥ональноњ Їдности, р≥шуч≥сть звести порахунки ≥з зовн≥шн≥ми ≥ внутр≥шн≥ми ворогами за ус≥ втрати, за приниженн¤ н≥мецькоњ батьк≥вщини, ¤ка зазнала поразки в 1918 р., ¤к хот≥лос¤ в≥рити, не на пол≥ бою, а внасл≥док зрадництва, пок≥нчити з ¬ерсальським договором, справд≥ кабальним, Ц увесь цей наб≥р нацистських гасел, ус¤ ц¤ фразеолог≥¤ не могли не викликати Ц т≥Їю чи ≥ншою м≥рою Ц сп≥вчутт¤ в оф≥церському середовищ≥. “е, що в перш≥ ж тижн≥ нац≥онал-соц≥ал≥стськоњ революц≥њ були л≥кв≥дован≥ пол≥тичн≥ парт≥њ, скасован≥ громад¤нськ≥ права, заснована люта цензура, пол≥тичн≥ противники запроторен≥ в терм≥ново створен≥ концтабори, не занадто хвилювало цих людей; про антисем≥тизм ≥ говорити год≥; б≥льшою чи меншою м≥рою його под≥л¤ли багато хто; хаотичну книгу √≥тлера Ућо¤ боротьбаФ, де ще в 1924 р. була висунута програма знищенн¤ Їврењв, узагал≥ н≥хто не читав. оли ж ≥з помпою проголошена “рет¤ ≥мпер≥¤ (перша Ц середньов≥чна —в¤щенна –имська ≥мпер≥¤, друга Ц ≥мпер≥¤ √огенцоллерн≥в) анулювала в одноб≥чному пор¤дку 160-у статтю ¬ерсальського договору ≥ вз¤лас¤ помпувати в≥йськов≥ мТ¤зи, коли була запроваджена загальна в≥йськова повинн≥сть Ц до 1939 р. вермахт повинен був нараховувати тридц¤ть ш≥сть див≥з≥й, понад п≥вм≥льйона солдат≥в, в≥дпов≥дно мусив зрости ≥ командний склад, що в≥дкривало можливост≥ карТЇри дл¤ дес¤тк≥в тис¤ч оф≥цер≥в, а там ≥ натхненна в≥з≥¤ новоњ, цього разу переможноњ кампан≥њ, Ц серц¤ во¤к≥в були в≥ддан≥ новому режиму. ≤ т≥льки вовчий вигл¤д режиму ≥ д≥йсн≥сть в≥йни радикально протверезили багатьох Ц одних ран≥ше, ≥нших п≥зн≥ше. –уб≥кон Ўтауфенбері брав участь у Упольському поход≥Ф, у розгром≥ ‘ранц≥њ; був в≥др¤джений на —х≥дний фронт, де в≥дбулос¤ знайомство з п≥дполковником “реско; узимку сорок третього року, у дн≥ стал≥нградськоњ катастрофи, у “аганроз≥ безусп≥шно намагавс¤ схилити командуючого в≥йськовою групою УƒонФ ћанштайна (добр¤че розчарованого в √≥тлер≥) до участи в антиг≥тлер≥вському комплот≥. Ќа запитанн¤, що робити ≥з самим диктатором, Ўтауфенбері в≥дпов≥в: У”бити!Ф ѕрињхавши додому з фронту в тритижневу в≥дпустку, в≥н дов≥давс¤, що його перевод¤ть до ѕ≥вн≥чноњ јфрики, у танковий див≥з≥он на посаду першого штабного оф≥цера I-а. оли јфриканський корпус –оммел¤, уславленого Улиса пустел≥Ф, був зупинений на кордон≥ Ћ≥в≥њ та ™гипту в≥йськами фельдмаршала ћонтіомер≥, почалис¤ зат¤жн≥ боњ. якось Ўтауфенбері, обТњжджаючи позиц≥њ, уноч≥, у ц≥лковит≥й п≥тьм≥, був обстр≥л¤ний: ви¤вилос¤, що в≥н потрапив у розташуванн¤ противника. √олосно по-англ≥йському в≥н в≥ддав наказ припинити вогонь. ¬ир≥шивши, що в машин≥ сидить високий британський чин, солдати розступилис¤, Ўтауфенбері проњхав мимо ≥, обернувшись, вигукнув: Ућожете продовжувати!Ф јрм≥¤ в≥дступала; за м≥с¤ць до кап≥тул¤ц≥њ н≥мецько-≥тал≥йськоњ групи в≥йськ у “ун≥с≥ (у полон потрапило б≥л¤ двохсот тис¤ч чолов≥к, б≥льше, н≥ж п≥д —тал≥нградом), на початку кв≥тн¤ 1943 р., трапилос¤ нещаст¤: штабну машину 10-го див≥з≥ону атакував на бриючому польот≥ американський бомбардувальник у в≥дкритому пол≥ б≥л¤ ћеццуни, у пТ¤тдес¤ти к≥лометрах в≥д узбережж¤. ÷е була та ж д≥л¤нка, де наступного дн¤, прорвавши фронт, обТЇдналис¤ англ≥йськ≥ й американськ≥ частини. « розбитого бомбою автомоб≥л¤ вит¤гли нап≥вмертвого Ўтауфенберіа. ¬≥н вижив; йому ампутували праву руку до плеча ≥ два пальц≥ на л≥в≥й руц≥; в≥н утратив л≥ве око. Ўтауфенбері виписавс¤ через три м≥с¤ц≥ з госп≥талю в ћюнхен≥ ≥ залишивс¤ на в≥йськов≥й служб≥. “≥льки так в≥н м≥г зд≥йснити св≥й непохитний нам≥р пок≥нчити з √≥тлером. ”зимку був налагоджений звТ¤зок ≥з •ерделером ≥ його людьми. Ќастав 1944 р≥к. ” райсау граф ћольтке говорив друз¤м: Уякий р≥к перед нами! якщо ми залишимос¤ жив≥, ус≥ ≥нш≥ роки побл¤кнуть перед ним...Ф ƒ≥йсно, баритис¤ ≥ вич≥кувати б≥льше було неможливо. «рештою, вс≥ м≥ркуванн¤ ≥ приготуванн¤ звелис¤ до одного: вр¤тувати Ќ≥меччину. ѕерш≥ в≥длунн¤ грому ≤ справд≥, те, що УмаЇ трапитис¤Ф, було зовс≥м поруч. ¬ранц≥ 19 с≥чн¤ 1944 р. у берл≥нську контору √ельмута фон ћольтке зТ¤вилис¤ гост≥ з іестапо, в≥н був заарештований ≥ в≥двезений у п≥двали головного комплексу будинк≥в таЇмноњ пол≥ц≥њ на ѕринц-јльбрехт-штрассе, щось под≥бне до московськоњ Ћуб¤нки. јрешт, суд¤чи з усього, не мав стосунку до гуртка в райсау. ƒов≥давшись випадково, що за одним з його при¤тел≥в, котрий дозволив соб≥ крамольн≥ висловленн¤, ведетьс¤ стеженн¤, ћольтке вважав своњм обовТ¤зком попередити його про небезпеку. ќбовТ¤зок обовТ¤зку не р≥вн¤: на ћольтке, у свою чергу, донесли; йому поставили у провину Унехтуванн¤ обовТ¤зкамиФ. „ерез два-три тижн≥ його перевели у вТ¤зницю при табор≥ –авенсбрюк у ћекленбурз≥. ƒружина в≥дв≥дувала ћольтке, в≥н жив у стосовно стерпних умовах; п≥сл¤ 20 липн¤, однак, усе зм≥нилос¤. ’мари збиралис¤ ≥ над головою арла •ерделера. Ѕули певн≥ св≥дченн¤ про те, що готуЇтьс¤ арешт. ” чому р≥ч, про що могло рознюхати іестапо, залишалос¤ нев≥домим. •ерделер вињхав до батьк≥в у —х≥дну ѕрусс≥ю, де переховувавс¤ аж до 20 липн¤ ≥ ще певний час оп≥сл¤. ƒопов≥сти про обставу —тановище на фронтах до середини липн¤ 1944 року було наступним. Ќа п≥вдн≥ генерал јлександер, командувач силами союзник≥в у ≤тал≥њ, просуваючись вгору јпенн≥нским п≥востровом, опанував ¬≥чне м≥сто ≥ наблизивс¤ до ѕ≥зи та ‘лоренц≥њ. Ќа «аход≥ трохи б≥льше н≥ж м≥с¤ць тому, п≥сл¤ багатом≥с¤чних бомбардувань транспортних артер≥й у ‘ранц≥њ та Ѕельг≥њ, англ≥йськ≥, американськ≥ й канадськ≥ частини п≥д командуванн¤м јйзенговера висадилис¤ в Ќорманд≥њ Ц в≥дкривс¤ давно об≥ц¤ний другий фронт. “епер союзники перебували на п≥дступах до Ќанта ≥ –уану. «а три дн≥ до замаху на √≥тлера генерал-фельдмаршал –оммель, призначений командиром арм≥йськоњ групи УЅФ у ѕ≥вн≥чн≥й ‘ранц≥њ, був важко поранений, його м≥сце пос≥в луіе, ¤кий не мав в≥йськового ген≥¤ –оммел¤. ап≥тальну загрозу, однак, ¤вл¤в —х≥дний фронт, де „ервона јрм≥¤, зазнаючи великих втрат, наступала на ус≥х найважлив≥ших д≥л¤нках; тридц¤ть в≥с≥м див≥з≥й вермахту були перемелен≥ за короткий час; лише на п≥вноч≥ н≥мц¤м удалос¤ зупинити подальше просуванн¤. Ћ≥н≥¤ фронту проходила уздовж колишнього кордону з ≈стон≥Їю, через Ћатв≥ю, готувалос¤ вторгненн¤ в —х≥дну ѕрусс≥ю (20 липн¤ боњ йшли приблизно в двохстах к≥лометрах в≥д ставки). ѕочавс¤ наступ на ¬аршаву, Ћюбл≥н, Ћьв≥в; на п≥вдн≥ в≥йська 2-го ≥ 3-го ”крањнських фронт≥в зайн¤ли частину ћолдови ≥ перейшли румунський кордон.
Ќазва: «амахи на житт¤ јдольфа √≥тлера
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-18 (2498 прочитано) |
.gif){kind=spacer}
