Історія України > Племенні об’єднання на Україні

Тоді ж причорноморські степи й Крим посіда­ли угруповання з переважанням скотарського способу ведення господарства — носії середньо-стогівської, ямної та інших археологічних культур. Перші з названих уже приручили коня. Вони, як і їхні наступники, маючи специфічний уклад життя, були досить войовничими, про що свідчать чис­ленні знахідки бойових молотів, кинджалів, нако­нечників для стріл. Можливо, побоюючись напа­дів із півдня, загроза яких постійно нависала над трипільцями, вони й стали будувати поселення-гіганти. їхні концентрація та щільна забудова зовнішніх кварталів дають підстави говорити про оборонні функції цих зон «суперцентрів». Але водночас взаємовплив південних сусідів та трипільців-землеробів зумовив зміну в них спосо­бу господарювання — на пізньому етапі існування цієї культури стало переважати скотарство.

Племена ямної культури, що селилися на широких степових просторах від Приуралля до Дунаю в III тис. до Н.Х., також швидко пересува­лися на безмежних просторах й були дуже вой­овничі. У другій половині III тис. до Н.Х. на місцях колишніх трипільських поселень лісостепового Правобережжя споруджуються кургани «ямників». Характеристика укладу їхнього життя яск­раво доповнюється матеріалами, одержаними під час розкопок Михайлівського поселення на Нижньому Дніпрі, що функціонувало близько 1 тис. років, із невеличкого селища з землянко­вими житлами воно перетворилося на фортецю, оточену глибокими ровами та кам'яними стінами (збереглися їхні залишки заввишки 2,5 м).

У цю ж добу, наприкінці IV тис. до Н.Х., в степах України з'являються кургани, що на віки стають невідривним елементом ландшафту цієї зони. Ці кургани становлять округлі насипи різної висоти. Під ними містяться поховання. Та це не просто насипи з грунту, бо довкола них збереглися залишки складних архітектурних споруд із землі, дернових вальків, каміння й де­рева. Появу курганів із викладеним довкола камінням чи вертикально поставленими плита­ми дослідники пов'язують з культом сонця. Сте­повий курган — це ніби трохи підняте над по­верхнею землі повторення в меншому масштабі того, що бачить людина навколо себе, це ніби своєрідна модель видимого світу.

В ці часи переважає обряд поховання помер­лого в скорченому вигляді й посиланого черво­ною вохрою. Характерно, що поховальну конст­рукцію робили у формі воза. При цьому справжні дерев'яні дискові колеса від воза знімалися й клалися по кутах могильної ями. Померлий на­чебто вирушав у подорож з реального світу в інший. Рештки возів у похованнях є найдавніши­ми свідченнями використання колісного транс­порту на нашій території.

Крім того, в ці часи з'являються перші похо­вальні кам'яні скрині та монументальна скульп­тура у вигляді різноманітних стел — кам'яних плит прямокутних, трикутних, трапецїєвидних контурів. Поряд із простими стелами зустріча­ються й антропоморфні, на яких вигравірувані окремі частини тіла та різні предмети. Всі вони, безсумнівно, є культовими пам'ятками, пов'яза­ними з вшануванням предків, сонця, родючості.

Загалом перші скотарі українських степів різко змінили характер міжплемінних відносин. Вони, зокрема, поклали край віковим культурним впливам на Дніпровському Правобережжі нижньодунайських та балканських племен. У середи­ні IV тис. до Н.Х. розпочався зворотний процес, в результаті якого було повністю витіснено це чужорідне для території України населення. А в способі господарювання з'явилося степове ско­тарство, яке поширилося від Дніпра до Карпат.

Далі на шляху прогресу стародавнього насе­лення України був історичний період, що тривав близько 1 тис. років (II тис. до Н.Х.). Він дістав на­зву «доба бронзи» за найменуванням цього сплаву (мідь плюс олово чи, рідше, — свинець або миш'як). Цей штучний метал був твердіший, ніж мідь, температура його плавлення була також значно нижчою: мідь плавиться за температури 1056°С, а бронза — близько 700-900. Таку темпе­ратуру можна було отримати навіть у найпримітивніших печах, а то й на вогнищах просто неба.

Вважається, що відкриттю цього сплаву мог­ла сприяти наявність у деяких мідних рудах домі­шок олова (найкраща бронза — 9 частин міді та 1 частина олова). Коли люди пересвідчились у перевагах нового металу, з нього почали вигото­вляти знаряддя праці та зброю. На території ни­нішнього Донбасу в давнину були шахти для ви­добування руд, необхідних у виробництві бронзи.

Розвиток металургії бронзи й поява значної кількості металевих знарядь сприяли подальшому розвитку всього господарського комплексу, вза­ємовпливу між скотарськими та землеробськими племенами, котрі водночас поглиблювали свою спеціалізацію. Якраз на початку епохи бронзи в степах Східної Європи завершився процес виді­лення скотарських племен з-поміж інших. Це зна­менувало початок нагромадження багатства (на­самперед худоби та товарів від землеробів) у ру­ках окремих сімейств. Патріархальні родинні від­носини остаточно утвердились у тогочасному су­спільстві — головна роль переходить до чоловіків.

Доба бронзи характеризується великою кількістю археологічних культур (близько 20): шнурової та багатоваликової кераміки, Тщинецько-Комарівської, катакомбної, зрубної тощо, котрі належали до різних груп племен. Це свідчить про зростання певної окремішності господарського й культурного розвитку людських колективів. Проте помітна також і певна спільність окремих культур на досить значних просторах України та сусідніх територіях, що свідчить про постійні контакти між ними та розселення носіїв окремих культур у різних напрямках. Проти інших стародавніх на­родів Східної Європи племена, котрі населяли те­риторію України, досить рано вступили в епоху бронзи. Але ця територія вже чітко розподілялася на три складові «світи» — Степ, Лісостеп і Полісся. Культурні й етноісторичні процеси в кожній із цих зон відбувалися різними темпами та в різних річищах.

У цілому тогочасний світ, як уже зазнача­лося, ділився на землеробський і скотарський. У північних районах протягом усього згаданого періоду добування каменю й виготовлення з ньо­го різноманітних виробів усе ще посідало винят­ково важливе місце, адже крихка бронза не мог­ла повною мірою витіснити традиційну виробни­чу сировину.

На відносно легких грунтах того ж Полісся почало розвиватись і землеробство, про що свідчать знахідки стародавніх дерев'яних рал у Токарях на Сумщині та в Поліссі на Чернігівщині. Ще більшого розвитку досягло землеробство в лісостеповій зоні — найсприятливішій для цього заняття. Тут значно розширюється асортимент культурних рослин: зафіксовано знахідки кількох сортів пшениці, проса, ячменю, льону, коноплі, гороху, сочевиці; розвиваються садівництво й городництво (виявлено кісточки вишні, сливи, насіння ріпи, цибулі, часнику, маку).

Зображення плуга на плитах навісу Таш-Аїр у Криму та наскельні малюнки биків у ярмі в Кам'яній Могилі в Приазов'ї свідчать про те, що в II тис. до Н.Х. вже було відоме орне землероб­ство. В степових же регіонах основним було скотарство. Тут знали всі види домашніх тварин, передусім велику рогату худобу; поступово збільшувалися отари овець та кіз. Але степня­кам було відоме й вирощування злаків. Розви­валось, як і на північних територіях, общинне ремесло, що сприяло виділенню ремісників різних напрямів, передусім професіоналів-металургів (Причорномор'я), майстрів з виготовлення крем'яних знарядь (Волинь).

Розвиваються й ідеологічні уявлення. Так, із широким використанням у господарстві коня по­ширюється його культ. Особливе місце він посі­дає в міфології індоіранських племен (уподібню­ється сонцю). В поховальному ритуалі кінь є посе­редником між світом живих і царством мертвих.

Самі захоронення дедалі частіше робилися під курганними насипами не тільки в степових районах, айв інших місцевостях (хоч тут збері­гаються й грунтові могильники). Під час здійс­нення цього ритуалу значну роль починають відводити вогню. Здійснювали обряд кремації чи інгумації, але незалежно від способу захоронен­ня культ предків існував і далі. Активно вплинути на людське тіло, насамперед на обличчя, й після смерті намагалися племена катакомбної культу­ри півдня України — найбільш войовниче насе­лення серед племен епохи енеоліту — бронзи.

На початку І тис. до Н.Х. з переходом до ви­робництва заліза епоха міді — бронзи на тери­торії України завершилася. Широке поширення нового металу сприяло подальшому прогресу тогочасного суспільства.

Скіфо-сарматський світ

П тис. до Н.Х. на сучасних українських зе­млях також відбувалися бурхливі події. З'являються нові етнічні спільноти, про які вже є згадки в письмових джерелах. За своєю активністю з-поміж усіх племен виділя­ються степовики. Вони вміють не тільки оброб­ляти залізо та виготовляти міцну зброю, а й ма­ють навички верхової їзди, складний лук «скіфського типу». У них набуло розквіту кочове скотарство. На зміну осілим скотарям-землеробам, які мешкали в степах у попередню епоху, прийшли численні кочові племена, котрі протя­гом століть визначали історичний розвиток на значних просторах від Внутрішньої Монголії до берегів Дунаю.

Про перше з цих племен — «людей кіммерій­ських» — дізнаємося з «Одіссеї» Гомера. Видат­ний давньогрецький поет розміщує їхні землі по­близу входу до потойбічного світу — царства Аїда. У \ЛІІ-\/ІІ ст. до Н.Х. ці войовничі племена проникають на територію Передньої та Малої Азії, громлять війська місцевих зверхників, спус­тошують їхні володіння. Історичні пам'ятки цих племен ІХ-першої половини VII ст. до Н.Х. знай­дено на просторах від Волги до Дунаю. Озбро­єння кіммерійського воїна складалося з лука, кинджала або меча та списа.

1	2	3	4	5	6	7	8

Назва: Племенні об’єднання на Україні
Дата публікації: 2005-02-21 (4897 прочитано)