ћенеджмент > ≈волюц≥¤ управл≥нськоњ думки

¬елика заслуга в розвитку у¤влень про державне керуванн¤ в пер≥од що його називають ≥ндустр≥альним (1776 Ц 1890 р.) належить ј.—м≥ту. «окрема, в≥н зробив анал≥з р≥зних форм под≥лу прац≥, дав характеристику обов'¤зк≥в государ¤ ≥ держави.

¬еликий вплив на формуванн¤ багатьох наукових напр¤мк≥в, що сформувалис¤ до тепер≥шнього часу, ≥ шк≥л керуванн¤ зробило вченн¤ –.ќуена. ¬≥н був першим реформатором у погл¤дах на керуванн¤ орган≥зац≥Їю. …ого надихала в≥ра в те, що св≥дом≥сть людини визначаЇтьс¤ його бутт¤м ≥ тому може зм≥нюватис¤ на краще. —еред тих благ ¤кими забезпечувалис¤ його роб≥тники були пристойне житло, безкоштовна осв≥та дл¤ д≥тей ≥ с≥льський магазин, де продукти в≥дпускалис¤ по њх соб≥вартост≥. “акож в≥н заборонив працю д≥тей, що не дос¤гли дес¤ти рок≥в, ≥ скоротив тривал≥сть робочого дн¤ з 14 до 12 годин. ¬≥н розробл¤в системи в≥дкритоњ ≥ справедливоњ оц≥нки прац≥вник≥в ≥ задопомогою додаткових виплат за гарну роботу розвивав матер≥альну зац≥кавлен≥сть. ќуен також показав, що обраний ним п≥дх≥д позитивно впливаЇ на виробництво, тому що ¤к≥сть вироблених на його фабриках у Ќью-Ћенарку ниток пост≥йно пол≥пшувалос¤, а доходи ќуена ≥ його партнер≥в примножувались з кожним роком. Ѕагато ¤к≥ його ≥дењ гуман≥зац≥њ керуванн¤ виробництвом, а також визнанн¤ необх≥дност≥ навчанн¤, пол≥пшенн¤ умов прац≥ ≥ побуту роб≥тник≥в актуальн≥ ≥ сьогодн≥.

ѕерший переворот у теор≥њ ≥ практиц≥ керуванн¤ пов'¤заний з≥ створенн¤м ≥ використанн¤м обчислювальноњ техн≥ки. ” 1883 р. англ≥йський математик „. Ѕебб≥дж розробив проект Уанал≥тичноњ машиниФ Ц прообраз сучасноњ цифровоњ обчислювальноњ техн≥ки, за допомогою ¤коњ вже тод≥ управл≥нськ≥ р≥шенн¤ приймалис¤ б≥льш оперативно.

” книз≥  лода —т. ƒжорджа-молодшого У≤стор≥¤ управл≥нськоњ думкиФ у глав≥ У”правл≥нський контин≥умФ ( онтин≥ум (в≥д лат. Continuum Ц безперервне, суц≥льне) Ц безперервн≥сть, нерозривн≥сть ¤вищ, процес≥в) управл≥нськоњ думки з 5000 р. до н.е., коли шумери винайшли клинопис, тим самим в≥дкривши можлив≥сть реЇстрац≥њ под≥й, аж до 50-х рок≥в нашого стол≥тт¤, коли психолог≥¤ ≥ наука про повед≥нку людини зайн¤ли в управл≥нн≥ особливе м≥сце.

≤стор≥¤ науковоњ думки показуЇ, що теоретичне осмисленн¤ управл≥нських процес≥в прот≥кало нер≥вном≥рно. ѕричому усп≥хи в теор≥њ керуванн¤ завжди залежали в≥д розвитку промисловост≥, усп≥х≥в в ≥нших, зв'¤заних з керуванн¤м област¤х, таких ¤к математика, ≥нженерн≥ науки, психолог≥¤, соц≥олог≥¤, антрополог≥¤. ѕри цьому варто пам'¤тати зауваженн¤ ‘. “ейлора про те, що мистецтво наукового керуванн¤ Ц це еволюц≥¤, а не винах≥д.

ѕ'¤та управл≥нська революц≥¤ називаЇтьс¤ менеджерською ≥ за часовим ≥нтервалом припадаЇ майже ц≥лком на двадц¤те стор≥чч¤. —утн≥сть ¤к≥сноњ зм≥ни пол¤гаЇ в тому, що менеджери, зайн¤вши ключов≥ позиц≥њ в керуванн≥ виробництвом, принциповим образом пот≥снили власник≥в п≥дприЇмств ≥ акц≥онер≥в ≥ у виконанн≥ контрольних функц≥й. ≤дею про перех≥д контролю над виробництвом до управл≥нського персоналу ≥ перетворенн≥ останнього в непереможну силу ще в середин≥ ’’ стол≥тт¤ п≥дтримували ≥ розвивали у своњх роботах ѕ.—орок≥н, “.ѕарсонс, ƒж.√элбрейт, ѕ.ƒрукер.

 ласиф≥кац≥¤ управл≥нських моделей

ўоб краще зрозум≥ти еволюц≥ю управл≥нськоњ думки ≥ њњ внутр≥шн≥ важел≥, варто розр≥зн¤ти державне керуванн¤ (макрокеруванн¤) ≥ керуванн¤ корпорац≥Їю або п≥дприЇмством (м≥крокеруванн¤). ƒо XIX-XX стол≥ть управл≥нська думка в основному розвивалас¤ ≥ вдосконалювалас¤ навколо державного керуванн¤. Ѕудь-¤ка держава зароджувалас¤, розвивалос¤ ≥ м≥цн≥ла, маючи струнку систему керуванн¤, засновану на ц≥лком визначених управл≥нських установках, пр≥оритетах, методах. ≤ чим крупн≥шою була держава, тим складн≥ше була система керуванн¤ нею. Ѕагато правител≥в ≥ кращих мислител≥в свого часу спр¤мовували своњ думки в б≥к розвитку ≥ п≥двищенн¤ ефективност≥ державного керуванн¤. ќднак витоки й еволюц≥¤ теор≥њ державного керуванн¤ пов'¤зуЇтьс¤, головним чином, з такими ≥менами ≥ пам'¤тками писемност≥ ¤к: книга "ѕовчанн¤ ѕтахотепа" (ƒр.™гипет, ’’ в. до н.е.), —оломон (≤зрањль, ’ в. до н.е.),  онфуц≥й ( итай, VI-V вв. до н.е.), трактат "јртхамастра" (ƒр.≤нд≥¤, VI-III вв. до н.е.),  одекс закон≥в ’амурап≥ (ƒр.¬авилон, XVIII в. до н.е.), —ократ (ƒр.√рец≥¤, (469-399р. до н.е.), ѕлатон (427-347р. до н.е.), ƒиоклетиан (–имська ≥мпер≥¤, 243-316р.), Ќавуходоносор II (ƒр.¬авилон, 605-562р.), Ќ≥коло ћак≥авелл≥ (≤тал≥¤, 1469-1527р.), ј.—м≥т (1723-1790р.), ѕетро I (–ос≥¤, 1672-1725р.), ».“.÷≥пк≥в (1652-1726), ћ.ћ.—перанський (–ос≥¤, 1772-1839р.), —.ё.¬≥тте (–ос≥¤, 1849-1915р.), ћакс ¬ебер (Ќ≥меччина, 1864-1920р.).

” багатьох випадках розвиток державного керуванн¤ йшов пл≥ч-о-пл≥ч з осмисленн¤м практики керуванн¤ в≥йськовими, рел≥г≥йними, буд≥вельними, господарськими процесами. ¬ражаюч≥ ≥сторичн≥ пам'¤тки арх≥тектури, зокрема, ™гипетськ≥ п≥рам≥ди,  ол≥зей (≤тал≥¤), ѕарфенон (√рец≥¤),  арфаген (“ун≥с), ¬елика  итайська ст≥на, “еотиуакан (ћексика), Ѕорободур (≤ндонез≥¤), “адж-ћахал (≤нд≥¤), јльгамбра (≤спан≥¤), ¬≥ндзорский замок (јнгл≥¤), ¬ерсаль (‘ранц≥¤), ћосковський  ремль (–ос≥¤), ѕетродворець (–ос≥¤) ≥ багато ≥нш≥, красномовно св≥дчать про велич управл≥нського ген≥¤ наших предк≥в. ќднак керуванн¤ ¤к наука, ¤к струнка система знань ≥ ум≥нь почала предметно формуватис¤ в XIX стол≥тт≥, а його розкв≥т приходитьс¤ на двадц¤те стор≥чч¤ в зв'¤зку з остаточним вид≥ленн¤м кер≥вник≥в (менеджер≥в) у самост≥йний соц≥альний прошарок ≥ перетворенн¤ його власне кажучи в пан≥вний клас.

ƒо тепер≥шнього часу в≥дом≥ чотири найважлив≥ших п≥дходи до вид≥ленн¤ наукових напр¤мк≥в, що внесли ≥стотний вклад у розвиток теор≥њ ≥ практики керуванн¤:

1. ѕ≥дх≥д з позиц≥й вид≥ленн¤ р≥зних шк≥л керуванн¤. “ут вид≥л¤ють школи наукового керуванн¤, адм≥н≥стративного керуванн¤, людських в≥дносин ≥ науки про повед≥нку, науки керуванн¤ або к≥льк≥сних метод≥в.

2. ѕроцесний п≥дх≥д.

3. —истемний п≥дх≥д.

4. —итуац≥йний п≥дх≥д.

Ўколи керуванн¤

як це часто буваЇ в науц≥, прихильники кожного з цих напр¤мк≥в думали у св≥й час, що њм удалос¤ знайти ключ до найб≥льш ефективного дос¤гненн¤ ц≥лей орган≥зац≥њ. ќднак практика керуванн¤ показала, що прийоми, що ви¤вилис¤ усп≥шними в певних ситуац≥¤х ≥ в конкретний час, не завжди усп≥шн≥ в ≥нш≥. ” той же час вивченн¤ еволюц≥њ управл≥нськоњ думки корисно тим, що дозвол¤Ї побачити ≥ зрозум≥ти лог≥ку п≥знанн¤ управл≥нських в≥дносин.

Ўколу наукового керуванн¤ (1885-1920) найчаст≥ше пов'¤зують з роботами ‘. “ейлора, ‘ренка ≥ Ћ≥л≥њ √≥лбрет ≥ √енр≥ √антта. ¬ той же час у багатьох досл≥дженн¤х в≥дзначаЇтьс¤, що початком сучасноњ науки керуванн¤ Ї робота президента У≈йле ≈нд “аун ћануфактурингФ √енр≥ –.“ауна У≤нженер ¤к економ≥стФ, представлена јмериканськ≥й сп≥льнот≥ ≥нженер≥в. ” своњй статт≥ “аун в≥дзначив, що керуванн¤ роботою не було орган≥зованим й у б≥льшост≥ випадк≥в велос¤ ≥нтуњтивно. ” менеджер≥в, сказав “аун, немаЇ асоц≥ац≥й, за допомогою ¤ких вони могли б обм≥нюватис¤ досв≥дом, ≥ немаЇ науковоњ дисципл≥ни в рамках ¤коњ накопичений досв≥д систематизувавс¤ б у принципи або теор≥њ.

–одоначальником новоњ науки, що в≥дпов≥дно до американськоњ вимови часто називаЇтьс¤ менеджментом, усе-таки можна назвати американського ≥нженера ≥ досл≥дника ‘редер≥ка ”.“ейлора (1856-1915). ¬ опубл≥кованих њм книгах " еруванн¤ п≥дприЇмством"(1903) ≥ "ѕринципи наукового керуванн¤"(1911) знайшли в≥дображенн¤ основн≥ теоретичн≥ положенн¤ його системи, що одержала назву "тейлоризм". ¬ основ≥ ц≥Їњ системи лежить використанн¤ спостережень, вим≥р≥в, хронометруванн¤ й анал≥зу операц≥й ручноњ прац≥ з метою виключити нерац≥ональн≥ рухи ≥ виробити найб≥льш ощадливу ≥ найпродуктивн≥шу модель трудовоњ операц≥њ. ¬есь трудовий процес поелементно п≥ддають тверд≥й регламентац≥њ ≥ контролю. ѕрац≥вники власне кажучи Ї продовженн¤м ≥ придатком машин. —истема дозволила п≥двищити продуктивн≥сть прац≥ в к≥лька раз≥в. ѕершою фазою методолог≥њ були анал≥з зм≥сту роботи ≥ визначенн¤ њњ основних компонент≥в. “ак, √≥лберти вивчали операц≥њ, використовуючи к≥нокамеру з м≥крохронометром, що ф≥ксував ≥нтервали до 1/200 с, щоб визначити час, необх≥дний на конкретний рух при виконанн≥ роботи. “ейлор зам≥р¤в к≥льк≥сть руди ≥ вуг≥лл¤, що людина може п≥дн¤ти на лопатах р≥зного розм≥ру.

ƒ≥йсний вибух ≥нтересу до наукового керуванн¤ в≥дбувс¤ в 1911 роц≥, коли ‘. “ейлор (1856-1915) опубл≥кував свою книгу Уѕринципи наукового керуванн¤Ф. ¬≥н обірунтував необх≥дн≥сть наукового п≥дходу до керуванн¤. “ейлор ратував за перетворенн¤ наукового керуванн¤ в галузь ≥ндустр≥альноњ прац≥, по типу ≥нженерного. –езультати його досл≥джень анал≥зувалис¤ дл¤ проектуванн¤ б≥льш ефективних метод≥в роботи.  р≥м того, “ейлор розробив тарифну систему оплати прац≥ роб≥тник≥в. ÷е було зроблено дл¤ того, щоб роб≥тники не турбувалис¤, що њм будуть платити менше, ¤кщо вони виконують свою роботу занадто швидко.

—истема науковоњ орган≥зац≥њ прац≥ “ейлора була побудована на п'¤тьох основних принципах:

1.Ќауковий доб≥р роб≥тника. ≈фективн≥сть вимагала п≥дбору до кожного виду роботи в≥дпов≥дного роб≥тника, що мав дл¤ цього ¤к≥сь зд≥бност≥. ƒл¤ перев≥рки зд≥бностей прац≥вник≥в виконувати визначен≥ види д≥¤льност≥ розробл¤лис¤ р≥зн≥ тести.

2.Ќаукове вивченн¤ ≥ навчанн¤ роб≥тника.

3.—пец≥ал≥зац≥¤ роботи. ¬иробництво було розд≥лено на складов≥ частини ≥ вс≥ роб≥тники стали фах≥вц¤ми у своњх видах роб≥т.

1	2	3	4	5	6

Ќазва: ≈волюц≥¤ управл≥нськоњ думки
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-03 (7345 прочитано)