ћенеджмент > ≈волюц≥¤ управл≥нськоњ думки

3) р≥шенн¤ Упроблеми людиниФ Ц справа б≥знесмен≥в, тому њхньою задачею Ї р≥шенн¤ соц≥альних проблем прац≥, його гуман≥зац≥¤, навчанн¤ ≥ вихованн¤ прац≥вник≥в, авторитетне керуванн¤.

≈. ћейо ≥ його посл≥довники були переконан≥, що конфл≥кт м≥ж людиною й орган≥зац≥Їю можна ц≥лком вир≥шити, ¤кщо задовольнити соц≥альн≥ ≥ психолог≥чн≥ потреби, причому п≥дприЇмц≥ т≥льки виграють, тому що р≥зко зростаЇ продуктивн≥сть прац≥. ¬они вважають, що пропонован≥ рекомендац≥њ викликають у роб≥тник≥в Уефект причетност≥Ф до керуванн¤, допомогають переконатис¤, що вони Ц партнери власника. « ц≥Їю метою роб≥тникам представл¤лос¤ право оц≥нювати своњх майстр≥в, брати участь у квал≥ф≥кац≥йних ком≥с≥¤х, обговорювати способи боротьби з браком, вир≥шувати питанн¤ розпод≥лу прем≥й ≥ т.д.

ўе один представник теор≥њ Улюдських взаЇминФ англ≥йський вчений ќл≥вер ўелдон (1886-1961) у книз≥ У‘≥лософ≥¤ керуванн¤Ф напол¤гав на тому, що кр≥м ефективного виробництва товар≥в ≥ послуг б≥знес маЇ етичну в≥дпов≥дальн≥сть перед сусп≥льством. Ќа його погл¤д, кер≥вники повинн≥ поводитис¤ з роб≥тником чесно ≥ доброзичливо. Ѕ≥льш того, вони повинн≥ спр¤мовувати зусилл¤ на впровадженн¤ нових техн≥чних дос¤гнень не лише дл¤ зб≥льшенн¤ продуктивност≥ ≥ доходу, але ≥ дл¤ пол≥пшенн¤ загального добробуту. ¬≥н вважав, що у в≥дношенн≥ до роб≥тника ¤к до особистост≥, варто дотримувати наступних правил:

Ц роб≥тники беруть участь у вир≥шенн≥ питань, що стосуютьс¤ умов прац≥;

Цроб≥тников≥ забезпечуЇтьс¤ р≥вень житт¤, прийн¤тний дл¤ цив≥л≥зованого сусп≥льства;

Ц йому даЇтьс¤ б≥льше в≥льного часу дл¤ саморозвитку;

Цв≥н повинен бути захищений в≥д безроб≥тт¤ ≥ мати р≥вень добробуту, в≥дпов≥дно до його трудового внеску;

Цу в≥дносинах м≥ж працею ≥ кап≥талом повинен бути строгий дух справедливост≥.

ўе один представник теор≥њ Улюдських в≥дносинФ ћер≥ ѕ.‘оллетт (1868-1933) вивчала соц≥альн≥ в≥дносини в малих групах. ¬она вважала, що конфл≥кт у трудових колективах не завжди деструктивний; у де¤ких випадках в≥н може бути ≥ конструктивний. « њњ точки зору, влада, прийн¤та ¤к п≥дпор¤дкуванн¤ одн≥Їњ людини ≥нш≥й, ображаЇ людськ≥ почутт¤ ≥ не може бути основою ефективноњ ≥ндустр≥альноњ орган≥зац≥њ. Ќа њњ погл¤д, справжн≥й л≥дер повинен не т≥льки передбачати майбутню ситуац≥ю, але й вм≥ти д≥¤ти в н≥й.

–озвиток таких наук, ¤к психолог≥¤ ≥ соц≥олог≥¤, зробили вивченн¤ повед≥нки на робочому м≥сц≥ строго науковим. —еред найб≥льш видних представник≥в повед≥нкового (бихев≥ористського) напр¤мку (з 1950р. по тепер≥шн≥й час) варто назвати таких учених ¤к ј. јрджирс, –. Ћайкерт, ƒж. ћак√регор, ‘. √ерцберг. ÷≥ та ≥нш≥ досл≥дники вивчали р≥зн≥ аспекти соц≥альноњ взаЇмод≥њ, мотивац≥њ, характеру влади й авторитету, л≥дерства, орган≥зац≥йноњ структури, комун≥кац≥њ в орган≥зац≥¤х, зм≥ни зм≥сту роботи ≥ ¤кост≥ трудового житт¤.

ќдним ≥з представник≥в школи повед≥нкового напр¤мку був талановитий американський психолог рос≥йського походженн¤ ј.ћаслов (ћаслоу, 1908-1970), що запропонував класичну теор≥ю мотивац≥њ, ¤ка стала основою "≥Їрарх≥њ потреб". —уть його теор≥њ пол¤гаЇ в тому, що людина по своњй природ≥ маЇ широкий спектр потреб, ¤к≥ вона прагне задовольнити, це Ї мотивом њњ повед≥нки. ≤Їрарх≥ю потреб в≥н вибудував у вид≥ п≥рам≥ди, що складаЇтьс¤ з п'¤ти шар≥в. ” самоњ основи п≥рам≥ди розташувалас¤ група найнеобх≥дн≥ших ф≥з≥олог≥чних потреб; пот≥м шар потреб, що забезпечують соц≥альн≥ ≥ страхов≥ гарант≥њ; дал≥ йдуть соц≥альн≥ потреби (приналежн≥сть до сп≥льноти, п≥дтримка, визнанн¤); дал≥ Ц потреби в самоствердженн≥, статус≥ ≥ репутац≥њ; на сам≥й вершин≥ Ц потреби в самовираженн≥ ≥ самореал≥зац≥њ. ќсновна маса людей керуЇтьс¤ в житт≥ потребами першого ≥ другого р≥вн≥в; значно менше Ц потребами третього ≥ четвертого р≥вн≥в; на самому верху Ц одиниц≥. ¬доволена потреба перестаЇ бути мотивом повед≥нки, але при цьому може стати ≥мпульсом до формуванн¤ потреб б≥льш високого р≥вн¤. ” цьому зв'¤зку кер≥вник повинен так вибудовувати систему мотивац≥њ ≥ стимулюванн¤, щоб людина не втрачала ≥нтересу до роботи ≥ максимально ви¤вл¤ла своњ творч≥ зд≥бност≥. ” розробку р≥зних концепц≥й мотивац≥њ внесли св≥й внесок ‘.√ерцберг, ƒ.ћак- леланд, ¬.¬рум, ƒж.јдамс, ≈.Ћок, Ћ.ѕортер ≥ Ё.Ћоулер.

ќсобливе м≥сце в школ≥ "людських в≥дносин" займаЇ вченн¤ ƒ.ћак-√регора (1906-1964), в основ≥ ¤кого лежать теор≥¤ ’ та теор≥¤ Y, що концептуально обірунтовують тепер вже класичн≥ в≥дпов≥дно тверду ≥ м'¤ку модел≥ керуванн¤.

Ўкола повед≥нкових наук значно в≥д≥йшла в≥д школи людських в≥дносин, що зосередилас¤ переважно на методах налагодженн¤ людських в≥дносин. Ќовий п≥дх≥д прагнув у б≥льшому ступен≥ допомогти прац≥вников≥ зрозум≥ти власн≥ можливост≥ на основ≥ концепц≥й повед≥нкових наук щодо побудови ≥ керуванн¤ орган≥зац≥¤ми. ќсновною метою школи було п≥двищенн¤ ефективност≥ орган≥зац≥њ за рахунок п≥двищенн¤ ефективност≥ њњ людських ресурс≥в. √оловний постулат пол¤гав у тому, що правильне застосуванн¤ науки про повед≥нку завжди буде спри¤ти п≥двищенню ефективност≥ ≥ прац≥вника ≥ орган≥зац≥њ.

ƒо 70-х рок≥в двадц¤того стол≥тт¤ керуванн¤ людськими в≥дносинами конституювалос¤ в спец≥альну управл≥нську функц≥ю, що одержала назву Укеруванн¤ персоналомФ, основна мета ¤коњ пол¤гаЇ в тому, щоб, п≥двищуючи добробут прац≥вника дати йому можлив≥сть вносити максимальний особистий внесок в ефективну роботу всього п≥дприЇмства.

ќсновними дос¤гненн¤ми школи людських в≥дносин ≥ школи повед≥нкових наук прийн¤то вважати:

1. «астосуванн¤ прийом≥в керуванн¤ м≥жособист≥сними в≥дносинами дл¤ п≥двищенн¤ ступен¤ задоволеност≥ роботою ≥ продуктивност≥.

2. «астосуванн¤ наук про людську повед≥нку до керуванн¤ ≥ формуванн¤ орган≥зац≥њ таким чином, щоб кожен прац≥вник м≥г бути використаний в≥дпов≥дно до його потенц≥алу.

‘ормуванн¤ школи науки керуванн¤ (з 1950 р. ≥ по д≥йсний час) зв'¤зано з виникненн¤м к≥бернетики ≥ досл≥джень операц≥й. ¬она одержала розвиток унасл≥док широкого застосуванн¤ к≥льк≥сного анал≥зу при р≥шенн≥ в≥йськових ≥ лог≥чних проблем. “ак англ≥йц≥ повинн≥ були в≥дшукати спос≥б найб≥льш ефективного використанн¤ обмеженого числа своњх бойових винищувач≥в ≥ засоб≥в протипов≥тр¤ноњ оборони дл¤ того, щоб уникнути њхнього знищенн¤ п≥д час масованих н≥мецьких пов≥тр¤них удар≥в. ѕ≥зн≥ше довелос¤ шукати спос≥б максим≥зац≥њ в≥йськових постачань по забезпеченню висадки союзник≥в у ™вроп≥. ƒо цих досл≥джень залучалис¤ групи експерт≥в з таких областей ¤к статистика, ≥нженерна справа, економ≥ка, математика ≥ пол≥тична наука.

 ≥льк≥сн≥ методи, згрупован≥ п≥д загальною назвою Удосл≥дженн¤ операц≥йФ використовуютьс¤ при р≥шенн≥ складних управл≥нських проблем. ѕо своњй сут≥, досл≥дженн¤ операц≥й Ц це застосуванн¤ метод≥в наукового досл≥дженн¤ до операц≥йних проблем орган≥зац≥њ. ѕ≥сл¤ постановки проблеми група фах≥вц≥в з досл≥дженн¤ операц≥й розробл¤Ї модель ситуац≥њ. ћодель Ц це форма представленн¤ реальност≥. «вичайно модель спрощуЇ реальн≥сть або представл¤Ї њњ абстрактно. ћодел≥ полегшують розум≥нн¤ реальност≥. Ќаприклад, дорожн¤ карта полегшуЇ можлив≥сть побачити просторов≥ сп≥вв≥дношенн¤ на м≥сцевост≥. Ѕез такоњ модел≥ набагато складн≥ше добратис¤ до м≥сц¤ призначенн¤, покладаючись на метод проб ≥ помилок.

 лючовою характеристикою школи к≥льк≥сних метод≥в або науки керуванн¤ Ї зам≥на словесних м≥ркувань ≥ описового анал≥зу модел¤ми, символами ≥ к≥льк≥сними значенн¤ми. Ќайб≥льший поштовх до застосуванн¤ к≥льк≥сних метод≥в у керуванн≥ дав розвиток комп'ютер≥в. ƒл¤ школи к≥льк≥сних метод≥в характерне зосередженн¤ основноњ уваги на ухваленн≥ р≥шенн¤ ≥ плануванн≥, активне використанн¤ математичного моделюванн¤ ≥ комп'ютер≥в. Ќа основ≥ моделей зд≥йснюютьс¤ р≥шенн¤ таких управл≥нських проблем ¤к розпод≥л ресурс≥в, керуванн¤ запасами, масове обслуговуванн¤, виб≥р стратег≥њ розвитку ≥ т.д.

” той же час варто в≥дм≥тити, що вплив школи к≥льк≥сних метод≥в на практику керуванн¤ поки Ї значно меншим, н≥ж повед≥нкового п≥дходу. ÷е пов'¤зано насамперед з тим, що набагато б≥льше число кер≥вник≥в щодн¤ з≥штовхуютьс¤ з проблемами людських в≥дносин, людськоњ повед≥нки, н≥ж ≥з проблемами, що Ї предметом досл≥дженн¤ операц≥й.  р≥м того, до 60-х рок≥в двадц¤того стор≥чч¤ лише в де¤ких кер≥вник≥в була осв≥та, достатн¤ дл¤ розум≥нн¤ ≥ застосуванн¤ складних к≥льк≥сних метод≥в. ќднак сьогодн≥ стан речей швидко м≥н¤Їтьс¤, тому що усе б≥льше вуз≥в включають у своњ навчальн≥ програми курси к≥льк≥сних метод≥в ≥ застосуванн¤ комп'ютер≥в у керуванн≥.

¬неском школи науки керуванн¤ в теор≥ю ≥ практику керуванн¤ Ї:

1. ѕоглибленн¤ розум≥нн¤ складних управл≥нських проблем завд¤ки розробц≥ ≥ застосуванню моделей.

2. –озвиток к≥льк≥сних метод≥в, що допомагають кер≥вникам приймати р≥шенн¤ в складних ситуац≥¤х.

ѕроцесовий п≥дх≥д у класиф≥кац≥њ

ѕроцесовий п≥дх≥д розгл¤даЇ керуванн¤ ¤к безперервну сер≥ю взаЇмозалежних управл≥нських функц≥й, що об'Їднан≥ сполучними процесами комун≥кац≥њ (тобто обм≥ну ≥нформац≥Їю) ≥ ухваленн¤ р≥шенн¤. ¬≥н був уперше запропонований прихильниками адм≥н≥стративноњ школи, що намагалис¤ описати функц≥њ менеджера. ќднак розгл¤дали њх ¤к незалежн≥ одне в≥д одного. ѕроцесовий п≥дх≥д, на противагу представникам адм≥н≥стративноњ школи, розгл¤даЇ функц≥њ керуванн¤ у взаЇмозв'¤зку.

 еруванн¤ розгл¤даЇтьс¤ ¤к процес, тому що робота з дос¤гненн¤ ц≥лей Ц це не ¤кась одноразова д≥¤, а сер≥¤ безперервних взаЇмозалежних д≥й. ÷≥ д≥њ, кожна з ¤ких сама по соб≥ Ї процесом, необх≥дн≥ дл¤ усп≥ху орган≥зац≥њ. ѓх називають управл≥нськими функц≥¤ми, кожна з них Ї процесом, тому що, у свою чергу, складаЇтьс¤ ≥з сер≥њ взаЇмозалежних д≥й. ” такий спос≥б процес керуванн¤ Ї загальною сумою ус≥х функц≥й.

1	2	3	4	5	6

Ќазва: ≈волюц≥¤ управл≥нськоњ думки
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-03 (7345 прочитано)