ћенеджмент > Ќевербальн≥ засоби комун≥кац≥њ

¬они тренують своњ жести двома шл¤хами. ѕо-перше, в≥дпрацьовують т≥ жести, ¤к≥ додають правдопод≥бн≥сть сказаному, але це можливо лише в тому випадку, ¤кщо практикуватис¤ в неправд≥ прот¤гом довгого пер≥оду часу. ѕо-друге, вони майже ц≥лком усувають у себе жестикул¤ц≥ю, щоб не були присутн≥ н≥ позитивн≥, н≥ негативн≥ жести в той момент, коли вони брешуть, але це теж дуже важко зробити.

—пробуйте при нагод≥ провести такий простий експеримент. Ќавмисно скаж≥ть неправду своЇму знайомому ≥ зроб≥ть усв≥домлену спробу придушити вс¤к≥ телодвижени¤, причому знаходитес¤ в повному огл¤д≥ свого сп≥врозмовника. Ќав≥ть ¤кщо ви св≥домо стримуЇте ¤скрав≥, пом≥тн≥ жести, вашим т≥лом буде передана безл≥ч др≥бних м≥кросигнал≥в. ÷е може чи бути скривленн¤ лицевих м'¤з≥в, розширенн¤ чи звуженн¤ з≥ниць, п≥т на чол≥, рум'¤нець на щоках, прискорене морганн¤ ≥ безл≥ч ≥нших др≥бних жест≥в, що сигнал≥зують про обман. ƒосл≥дженн¤ з використанн¤м упов≥льнених зйомок показали, що ц≥ м≥крожести ви¤вл¤ютьс¤ лише частку секунди, ≥ пом≥тити њх можуть лише так≥ люди, ¤к профес≥йн≥ ≥нтерв'юери п≥д час бес≥ди, досв≥дчен≥ б≥знесмени п≥д час переговор≥в, ≥ т≥ люди, у ¤ких, ¤к ми говоримо, розвинена ≥нтуњц≥¤. Ќайкращими ≥нтерв'юерами ≥ фах≥вц¤ми з продажу Ї люди, що розвили в себе здатн≥сть зчитувати значенн¤ м≥крожест≥в свого партнера п≥д час близького, обличч¤-до-обличч¤, контакту.

Ќа думку ј.ѕ≥за, проблема з неправдою пол¤гаЇ саме в тому, що наша п≥дсв≥дом≥сть працюЇ автоматично ≥ незалежно в≥д нас. —аме тому наш≥ несв≥дом≥ жести ≥ телодвижени¤ можуть видати нас, коли ми намагаЇмос¤ брехати. ѕ≥д час обману наша п≥дсв≥дом≥сть викидаЇ пучок нервовоњ енерг≥њ, що ви¤вл¤Їтьс¤ в жестах, що суперечать тому, що ми говоримо.

јктори й адвокати, профес≥њ ¤ких безпосередньо зв'¤зан≥ з обманом у р≥зних формах його про¤ву, до такого ступен¤ в≥дробили своњ жести, що важко пом≥тити, коли вони говор¤ть неправду. ƒл¤ цього вони, по-перше, в≥дпрацьовують т≥ жести, що додають правдопод≥бн≥сть сказаному, по-друге, майже ц≥лком в≥дмовл¤ютьс¤ в≥д жестикул¤ц≥њ, щоб не були присутн≥ н≥ позитивн≥, н≥ негативн≥ жести.

ўо ж стосуЇтьс¤ ≥нших людей, њм часто сутужн≥ше даЇтьс¤ п≥дробка в мов≥ м≥м≥ки ≥ жест≥в. ѕсихологи вважають, що брехуна, ¤к би в≥н н≥ намагавс¤ сховати свою неправду, усе р≥вно можна розп≥знати, тому що його видаЇ нев≥дпов≥дн≥сть м≥ж м≥кросигналами п≥дсв≥домост≥, що виражен≥ жестами, ≥ сказаними словами.

як≥ ж жести можуть видати сп≥врозмовника, ¤кщо в≥н бреше?

Ќаприклад, коли ми чуЇмо, що ≥нш≥ говор¤ть чи неправду брешемо сам≥, ми робимо спробу закрити рот, чи оч≥ вуха руками. «ахист рота рукою Ц один з де¤ких жест≥в, що ¤вно св≥дчать про неправду. ” той час ¤к мозок на р≥вн≥ п≥дсв≥домост≥ посилаЇ сигнали стримувати вимовн≥ слова, де¤к≥ люди намагаютьс¤ удавано покахикувати, щоб замаскувати цей жест.

якщо под≥бний жест використовуЇтьс¤ сп≥врозмовником у момент його мовленн¤, то це св≥дчить про те, що в≥н говорити неправду. ќднак ¤кщо в≥н прикриваЇ рот рукою в той момент, коли ви говорите, а в≥н слухаЇ, те це означаЇ наступне: в≥н почуваЇ, що ви брешете.

∆ест, коли сп≥врозмовник торкаЇтьс¤ свого носа, Ї витонченим, замаскованим вар≥антом попереднього жесту. ¬≥н може виражатис¤ в дек≥лькох легких дотиках до ¤мочки п≥д чи носом швидкому, майже непом≥тному дотику до носа. ѕо¤сненн¤м цього жесту може бути те, що п≥д час неправди з'¤вл¤ютьс¤ лоск≥тлив≥ позиви на нервових зак≥нченн¤х носа ≥ його дуже хочетьс¤ почухати, щоб позбутис¤ неприЇмних в≥дчутт≥в.

∆ест, зв'¤заний з потиранн¤м пов≥ка, викликаний тим, що з'¤вл¤Їтьс¤ бажанн¤ сховатис¤ в≥д обману чи п≥дозри й уникнути погл¤ду в оч≥ сп≥врозмовнику, ¤кому говор¤ть неправду.

якщо ви бачите, що сп≥врозмовник бреше, то ви можете попросити його чи повторити уточнити сказане, ≥ це змусить ошуканц¤ в≥дмовитис¤ в≥д продовженн¤ своЇњ хитроњ гри.

Ќайкращий спос≥б д≥знатис¤, чи в≥двертий ≥ чесний з вами в даний момент сп≥врозмовник Ц це поспостер≥гати за положенн¤м його долонь.  оли люди в≥дверт≥ з вами, вони прот¤гають вам одну чи обидв≥ долон≥ ≥ говор¤ть щось типу: Ђя буду з вами ц≥лком в≥двертийї.  оли людина починаЇ откровенничать, в≥н звичайно розкриваЇ перед сп≥врозмовником долон≥ чи ц≥лком частково. як ≥ ≥нш≥ жести, цей жест абсолютно несв≥домий ≥ п≥дказуЇ, що сп≥врозмовник говорить у даний момент правду.

«овс≥м очевидно, що дл¤ того, щоб не видати себе в момент проголошенн¤ неправди, вам потр≥бно зробити так, щоб не було повного огл¤ду вашоњ пози. ќт чому п≥д час пол≥цейського допиту п≥дозрюваного пом≥щають на ст≥лець у добре осв≥тленому м≥сц≥ к≥мнати, щоб його було видно тому, хто допитуЇ ≥ легше було б зрозум≥ти, коли в≥н говорить неправду. ѕриродно, що ваша неправда буде менш пом≥тна, ¤кщо ви в цей момент будете сид≥ти за столом ≥ т≥ло ваше буде частково сховано, чи сто¤ти за чи забором закритими дверима. Ћегше всего брехати по телефону!

2.1.2. ћ≤ћ≤ ј

ƒосл≥дженн¤ м≥м≥чного вираженн¤ емоц≥й почалис¤ ще б≥льш 100 рок≥в тому. ќдн≥Їњ з перших була робота „. ƒарв≥на Ђ¬ираженн¤ емоц≥й у людини й у твариниї (1872). √≥потеза ƒарв≥на пол¤гала в тому, що м≥м≥чн≥ рухи утворилис¤ з корисних д≥й, тобто те, що зараз Ї м≥м≥чним вираженн¤м емоц≥й ран≥ше було реакц≥Їю з визначеним пристосувальним значенн¤м. Ѕезпосередньо м≥м≥чн≥ рухи ¤вл¤ють собою або ослаблену форму цих корисних рух≥в (наприклад, вищеренн¤ зуб≥в при страхоав≥ Ц залишкове ¤вище оборонноњ реакц≥њ), або њхн¤ протилежн≥сть (наприклад, послабленн¤ лицевих м≥м≥чних м'¤з≥в при посм≥шц≥ Ї протилежн≥стю њх же напруги при ворожих почутт¤х), або пр¤ме вираженн¤ емоц≥й (наприклад, тремт≥нн¤ ¤вл¤Ї собою насл≥док напруги мФ¤з≥в при моб≥л≥зац≥њ орган≥зму перед нападом). ƒарв≥н стверджуЇ, що м≥м≥чн≥ реакц≥њ Ї вродженими ≥ знаход¤тьс¤ в т≥сному взаЇмозвФ¤зку з видом тварини. —хожих погл¤д≥в дотримувавс¤ ƒж.Ѕ.”отсон: його думц≥ емоц≥йн≥ реакц≥њ Ї ≥нстинктивними чи умовно-рефлекторними[1] .

як пише —.√. √еллерштейн, р≥зниц≥ м≥ж м≥м≥кою дорослоњ людини ≥ дитини немаЇ н≥¤коњ, за вин¤тком њњ б≥льшоњ розмањтост≥ в дорослих. ” вс≥х людей при вираженн≥ тих самих емоц≥й зад≥¤н≥ т≥ сам≥ групи м'¤з≥в, отже м≥м≥чн≥ реакц≥њ Ї уродженими. якщо в дитини немаЇ ¤ких-небудь м≥м≥чних реакц≥й, то причиною цього Ї лише те, що в≥н не в≥дчуваЇ таких емоц≥й.

јле ¤кщо вважати, що м≥м≥чн≥ реакц≥њ Ї ц≥лком уродженими, то з цього випливаЇ, що кожна людина повинна безпомилково Ђзчитуватиї емоц≥њ по м≥м≥ц≥ ≥ншоњ людини. ÷е твердженн¤ було спростовано експериментами Ѕоринга ≥ “итченера, у ¤ких випробуваним пред'¤вл¤лис¤ картки з≥ схемами м≥м≥чних в≥дображень емоц≥й. ¬ипробуван≥ випробували велик≥ утрудненн¤ в класиф≥кац≥њ цих схем, думки оц≥нюючих знайшли досить велик≥ розб≥жност≥. ƒо таких експериментальних досл≥джень, спр¤мованих на про¤в у випробуваного спонтанних емоц≥йних реакц≥й, в≥днос¤тьс¤ експерименти Ћенд≥са. ўоб викликати спонтанн≥ негативн≥ емоц≥њ, за спиною випробуваного зненацька лунав постр≥л чи експериментатор наказував випробуваному в≥др≥зати голову живому пацюку. ѕот≥м по фотограф≥¤х, зробленим п≥д час експерименту, анал≥зувалис¤ зсуви груп лицевих м'¤з≥в. ” результат≥ з'¤сувалос¤, що знайти Ђтиповуї дл¤ вс≥х людей м≥м≥ку страху, гн≥ву й ≥нших емоц≥й неможливо. јле також було встановлено, що в кожного з випробуваних Ї де¤кий характерний дл¤ нього наб≥р м≥м≥чних реакц≥й, що повторюютьс¤ в р≥зних ситуац≥¤х. –езультати даного досл≥дженн¤ суперечать даним, отриманим в ≥нших експериментах. Ќаступн≥ експерименти Ћендиса були спр¤мован≥ на те, щоб по¤снити ц≥ протир≥чч¤. Ћендис просив випробуваних зобразити де¤к≥ емоц≥њ, що вони ран≥ше випробували в експеримент≥. ¬и¤вилос¤, що м≥м≥чна ≥м≥тац≥¤ емоц≥й в≥дпов≥даЇ загальноприйн¤тим формам експрес≥њ, але зовс≥м не зб≥гаЇтьс¤ з природними про¤вами тих же самих емоц≥й, випробуваних в експеримент≥.

¬чен≥ вид≥л¤ють 3 фактори, що впливають на формуванн¤ м≥м≥чного вираженн¤ емоц≥й:

вроджен≥ видотипов≥ м≥м≥чн≥ схеми, що в≥дпов≥дають визначеним емоц≥йним станам;

заучен≥, соц≥ал≥зован≥ засоби про¤ву почутт≥в, що п≥дл¤гають дов≥льному контролю;

≥ндив≥дуальн≥ експресивн≥ особливост≥, що додають видовим ≥ соц≥альним формам м≥м≥чного вираженн¤ специф≥чн≥ риси, властив≥ т≥льки даному ≥ндив≥ду.

ћ≥м≥ка маЇ дуже велике значенн¤ в практиц≥ людськоњ взаЇмод≥њ. —аме обличч¤ сп≥врозмовника завжди прит¤гаЇ наш погл¤д. ¬ираз обличч¤ забезпечуЇ пост≥йний зворотний зв'¤зок: по ньому ми можемо судити, зрозум≥ла нас людина чи н≥, чи хоче вона щось сказати у в≥дпов≥дь. ћ≥м≥ка св≥дчить про емоц≥йн≥ реакц≥њ людини.

2.2. ѕ–ќ —≈ћ≤„Ќ≤ ќ—ќЅЋ»¬ќ—“≤ Ќ≈¬≈–ЅјЋ№Ќќ√ќ

—ѕ≤Ћ ”¬јЌя

ѕрост≥р ≥ час також виступають у ¤кост≥ особливоњ знаковоњ системи ≥ несуть значеннЇве навантаженн¤.

“ак, наприклад, розм≥щенн¤ партнер≥в обличч¤м один до одного спри¤Ї виникненню контакту, символ≥зуЇ увагу до того, хто говорить. ≈кспериментально доведено перевагу де¤ких просторових форм орган≥зац≥њ сп≥лкуванн¤ (¤к дл¤ двох партнер≥в, так ≥ дл¤ великоњ аудитор≥њ).

÷е пов'¤зано з наступним: ≥снуЇ велика к≥льк≥сть ≥нформац≥њ про те, що тварини, птахи ≥ риби установлюють свою сферу обитани¤ й охорон¤ють њњ. јле т≥льки недавно було ви¤влено, що й у людини Ї своњ охоронн≥ зони ≥ територ≥њ. якщо ми њх вивчимо ≥ зрозум≥Їмо њхн≥й зм≥ст, то ми не т≥льки збагатимо своЇ представленн¤ про своЇ власне поводженн¤ ≥ поводженн¤ ≥нших людей, але ≥ зможемо прогнозувати реакц≥ю ≥ншоњ людини в процес≥ безпосереднього сп≥лкуванн¤.

2.2.1. «ќЌ» ≤ “≈–»“ќ–≤ѓ

Ѕагато книг ≥ статей було написано на тему встановленн¤ тваринами, птахами ≥ рибами свого середовища обитани¤ та його охорони, але т≥льки недавно було ви¤влено, що й у людини Ї своњ охоронн≥ зони ≥ територ≥њ. якщо ми њх вивчимо ≥ зрозум≥Їмо њхн≥й зм≥ст, ми не т≥льки збагатимо наш≥ у¤вленн¤ про власну повед≥нку ≥ повед≥нку ≥нших людей, але й зможемо зпрогнозувати реакц≥ю ≥ншоњ людини в процес≥ безпосереднього сп≥лкуванн¤ в≥ч-на-в≥ч.

1	2	3	4	5	6	7

Ќазва: Ќевербальн≥ засоби комун≥кац≥њ
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-03 (10206 прочитано)