ќбразотворче мистецтво > ≤конопис, розпис скла, малюванн¤ на тканинах та р≥дк≥сн≥ техн≥ки

≤конопис, розпис скла, малюванн¤ на тканинах та р≥дк≥сн≥ техн≥ки

«ћ≤—“

¬ступ 3

≤ „астина 3

≤≤ „астина 15

≤≤≤ „астина 23

Ћ≥тература 29

¬—“”ѕ

Ќародн≥ традиц≥њ в образотворчому мистецтв≥ ”крањни с¤гають час≥в  ињвськоњ –ус≥. ¬они ви¤вилис¤ у монументальному мал¤рств≥, ≥конопис≥ на дерев≥, полотн≥ та скл≥, народн≥й картин≥. ѕрот¤гом в≥к≥в творч≥сть народних митц≥в була важливим компонентом духовноњ культури.

≤ „ј—“»Ќј

≤кону ¤к вид мал¤рства разом з ус≥Їю њњ образною системою мистецтва —тародавн¤ –усь ≥з прийн¤тт¤м христи¤нства перейн¤ла у ¬≥зант≥њ. ћолода ƒавньоруська держава власне в той час прилучалас¤ до в≥зант≥йськоњ культури, естетики, а через нењ й до мистецтва елл≥н≥стичного св≥ту. «розум≥ло, що завд¤ки цьому давньоруськ≥ митц≥ звернулис¤ передус≥м до образу людини, ¤ка стала основною темою вс≥Їњ художньоњ практики тод≥шн≥х майстр≥в. ≤ хоч ≥конопис виключно був п≥дпор¤дкований потребам рел≥г≥њ, в ньому, ¤к ≥ в будь-¤кому ≥ншому вид≥ образотворчого мистецтва, знаходимо в≥дтворенн¤ предметного й чуттЇвого св≥ту реального бутт¤. ≤деал≥стична естетика середньов≥чч¤, ц≥лком залежна в≥д ≥деолог≥њ феодального сусп≥льства, зумовила виникненн¤ суворих норм творчост≥. ј що зображенн¤ рел≥г≥йного сюжету в цю добу було п≥дпор¤дковане усталеним вз≥рц¤м, майстер мав дбати не так про передачу конкретних вражень в≥д натури, ¤к про створенн¤ ≥деальних образ≥в, вт≥ленн¤ в них певних душевних емоц≥й.

≤кона ¤к станковий вид мал¤рства мала свою технолог≥ю. Ќа –ус≥ ≥кони малювали переважно на липових дошках, ¤к≥ дл¤ тривкост≥ склеювали з к≥лькох частин ≥ закр≥плювали на торц¤х шпугами. Ќа лицевому боц≥, в заглибленн≥ (ковчез≥) розм≥щували основне зображенн¤, обл¤моване пол¤ми. ѕерех≥д в≥д ковчега до пол≥в мав назву лузги. Ќа дошку наклеювали стару тканину (паволоку), щоб м≥цн≥ший був зв'¤зок ≥з г≥псовим чи крейд¤ним грунтом (левкасом), на ¤кому малювали ¤Їчною темперою в≥дпов≥дно до грав≥йованого рисунка (граф'њ), нанесеного попередньо по ще мокрому грунту. «ак≥нчену ≥кону покривали ол≥фою.

ѕрофес≥йну майстерн≥сть ≥ технолог≥ю ≥конопису, ¤к ≥ њњ естетичн≥ п≥двалини, давньоруськ≥ митц≥ в 10Ч11 ст. перейн¤ли в≥д в≥зант≥йських учител≥в, ¤к≥ були запрошен≥ до  иЇва дл¤ оздобленн¤ величезних споруд, що њх будували за час≥в кн¤з≥в ¬олодимира та ярослава ћудрого. ¬ безпосередньому сп≥лкуванн≥ з≥ своњми високоосв≥ченими наставниками сх≥днослов'¤нськ≥ майстри набували творчого досв≥ду й виховувалис¤ п≥д впливом њхнього живописного доробку, що лишавс¤ на ст≥нах буд≥вель у вигл¤д≥ мозањк ≥ фресок

Ўедевр в≥зант≥йського мал¤рства ≥кона Д¬олодимирська богомат≥р" к≥нц¤ 11 Ч початку 12ст. нев≥д'Їмна в≥д процесу розвитку староруського мистецтва. ѕривезена близько 1136 року в  ињв ≥з  онстантинопол¤, до 1155 року вона знаходилас¤ в  ињвському ¬ишгород≥, пот≥м јндр≥й Ѕоголюбський забрав ≥кону до ¬олодимира на  л¤зьм≥, де њњ надзвичайно шанували. 1395 року ¤к св¤тиню њњ перенесено до ”спенського собору ћосковського  ремл¤, згодом знову повернуто до ¬олодимира, а зв≥дти 1480 року вже назавжди перевезено до ћоскви.

ѕопул¤рн≥сть пам'¤тки можна по¤снити њњ високими ¤кост¤ми. ѕеред нею схил¤лис¤ в —тародавн≥й –ус≥ завд¤ки тому, що вона перейн¤та л≥ричним почутт¤м. ≤де¤ материнства, вт≥лена у твор≥, була вс≥м зрозум≥ла й доступна, а ≥нтимний, незвичайно емоц≥йний лад ≥кони прин≥с њй славу, ¤ку рос≥йськ≥ самодержц≥ та дух≥вництво прот¤гом багатьох стол≥ть нарочито й не без корист≥ дл¤ себе п≥дтримували. ÷ю ≥кону л≥тописн≥ легенди пов'¤зували з ≥сторичними под≥¤ми, ≥, ¤к не дивно, найменш урочистий ≥ репрезентативний тв≥р середньов≥чч¤ став певним символом рос≥йськоњ державност≥.

¬≥д стародавнього живопису ≥кони збереглис¤ лише невеличк≥ автентичн≥ фрагменти, але й вони св≥дчать про ген≥альн≥сть њњ автора. –≥дк≥сний за рисунком лик богоматер≥ не маЇ пр¤мих аналог≥й у староруському ≥конопису. ѕрекрасн≥ обличч¤ ћар≥њ з мигдалепод≥бними очима, сповненими безм≥рного смутку, й гол≥вка немовл¤ти, ¤ке пригорнулос¤ до матер≥ й охопило ручкою њњ шию. ÷≥ дв≥ голови, компо-зиц≥йно й емоц≥йно злит≥ воЇдино, Ч один ≥з найдраматичн≥ших ≥ найлакон≥чн≥ших твор≥в св≥тового мистецтва.

„исленними легендами у  ињвськ≥й –ус≥ був ов≥¤ний  орсунь, ≥ тому л≥тописи пост≥йно згадують про рел≥кв≥њ, про художн≥ пам'¤тки, ¤к≥ привертали до себе увагу. ¬≥домо, що ще в 10 ст. кн¤зь ¬олодимир, коли збудував у  иЇв≥ ƒес¤тинну церкву, Дукраси ю иконами и поручи ю Ќастасу  орсун¤нину и попы корсуньски¤ пристави служити в ней вдав ту все еже бе вз¤л в  орсуни: иконы и сьсуды й кръсты'. “од≥ ж ≥з  орсун¤ було вивезено античну квадри у та мощ≥ папи  лимента, мозањчне зображенн¤ ¤кого не випадково за ярослава ћудрого було включено до програми центральноњ апсиди —оф≥њ  ињвськоњ.

“ой факт, що багато староруських пам'¤ток прот¤гом к≥лькох стол≥ть ≥менувалис¤ на –ус≥ Дкорсунськими", св≥дчить про схил¤нн¤ перед власне корсунськими зразками. “ак називали й ≥кони з Ќовгорода, ћоскви (Дѕетро й ѕавло", 11ст., Д”стюзьке благов≥щенн¤", 12ст., Дћикола «арайський ≥з жит≥Їм" тощо). Ќеаби¤ке значенн¤ дл¤ розум≥нн¤ шл¤х≥в розвитку давньоруського мистецтва маЇ т≥льки-но знову введений у науку п≥сл¤ реставрац≥њ дерев'¤ний рельЇф Д√еорг≥й-воњн ≥з жит≥Їм", ¤кий походить з балаклавського √еорг≥њвського монастир¤ й був вивезений в 1778 роц≥ кримськими греками до ћар≥упол¤ (нин≥ ∆данов). ¬≥домост≥ про нього зустр≥чаютьс¤ в л≥тератур≥, починаючи з 1840 року.

Ќайстар≥ш≥ давньоруськ≥ пам'¤тки мистецтва позначен≥ високим р≥внем профес≥йноњ майстерност≥ й емоц≥йною силою образноњ мови. ÷е можна в≥дчути ¤к у мозањках ≥ фресках —оф≥њ  ињвськоњ, вишуканих м≥н≥атюрах ќстро-мирового Ївангел≥¤, так ≥ в станковому мал¤рств≥. —тил≥стично спор≥днен≥ м≥ж собою, вони вражають лакон≥змом ≥ лап≥дарн≥стю форми, монументальним узагальненн¤м, еп≥чним ладом, ¤кий спостер≥гаЇтьс¤ не т≥льки в ц≥лих живописних ансамбл¤х, але ≥ в кожному окремому твор≥.

÷≥ ж ¤кост≥ притаманн≥ ≥ в≥дом≥й ≥кон≥ Д√еорг≥й-воњн" 11Ч12ст. з ”спенського собору ћосковського  ремл¤. ƒопо¤сне зображенн¤ √еорг≥¤ уособлюЇ молодого прекрасного воњна в панцир≥. ¬≥н вражаЇ античною красою просв≥тленого обличч¤, ¤сн≥стю в≥дкритого погл¤ду великих очей. …ого велетенська, вдв≥ч≥ вища в≥д нормального зросту людини, постать ≥з широко поставленими раменами, масивними, але пропорц≥йними б≥лими руками, що тримають зброю, сповнена богатирськоњ еп≥чност≥. «олоте тло в≥дт≥нюЇ ч≥ткий силует ≥ п≥дсилюЇ урочист≥сть образу, в ¤кому вт≥лено роздуми про самопожертву в ≥м'¤ подвигу й подано ≥деал руського воњнства.

ѕопри де¤ку, можливо, нав≥ть п≥дкреслену статику √еорг≥¤, в ньому в≥дчуваЇтьс¤ внутр≥шн≥й душевний рух. ÷ього дос¤гнуто ледве вловлюваними прийомами асиметр≥њ в конструктивно правильн≥й за рисунком побудов≥ обличч¤, в нер≥вном≥рному розпод≥л≥ на ньому св≥тла, у зм≥щенн≥ рум'¤нцю щ≥к. ≤ хоч обличч¤ та руки модельован≥ ретельно, волосс¤, однак, намальоване умовно: воно викладене к≥льц¤ми, що нагадують раковини (особлив≥сть пам'¤ток даного пер≥оду).

≤стор≥¤ цього твору нев≥дома. «важаючи на велик≥ розм≥ри ≥кони та њњ значим≥сть, слушно припуститис¤ думки, що вона була св¤тинею одного з великих √еорг≥њвських собор≥в. “аких прот¤гом 11Ч12ст. було побудовано два: один Ч у  иЇв≥ (в≥н був патрональним храмом ярослава ћудрого; осв¤чений митрополитом њлар≥оном 1051 року), другий Ч у Ќовгород≥ (закладений 1119 року кн¤зем ¬севолодом). “≥льки в ≥нтер'Їрах под≥бних урочистих буд≥вель можна у¤вити соб≥ цей тв≥р, пройн¤тий во≥стину билинною наснагою.

Ќе завжди Ї можлив≥сть точно встановити, хто був автором того чи ≥ншого твору Ч прињжджий чи м≥сцевий митець. јдже вже в 11 ст. –усь мала своњх славнозв≥сних майстр≥в, ¤к≥ користувалис¤ попул¤рн≥стю й повагою. —еред них був ≥ в≥домий художник јл≥мп≥й Ч живописець, ¤кий працював у монументальному й станковому мал¤рств≥. « його ≥м'¤м г≥потетичне пов'¤зують ≥кону ДЅогомат≥р ¬елика ѕанаг≥¤ (ќранта). ¬она Ч ¤скравий зразок монументального стилю початку 12 ст.

Ќа золотому тл≥ зображено величну постать ћар≥њ в поз≥ ќранти з≥ —пасом ≈ммануњлом у лон≥. ¬она од¤гнена в темно-червоний мафор≥й ≥ темно-зелену тун≥ку, темпераментн≥ бганки ¤коњ, в≥дм≥чен≥ золотавим св≥тлом, ви¤вл¤ють об'Їм њњ постави. —илует богоматер≥ разом з мафор≥Їм дзвонопод≥бно розширюЇтьс¤ донизу, повол≥ розпластуЇтьс¤ й укладаЇтьс¤ на тл≥, ос¤¤ний пр¤мими смужками золотого св≥тла, ¤к ≥ в мозањчн≥й Дќрант≥" —оф≥њ  ињвськоњ. јле ¤кщо останн¤, символ≥зуючи Днерушиму ст≥ну", вигл¤даЇ при-садкувато, то ћар≥¤ на ≥кон≥ приваблюЇ пропорц≥йною маленькою гол≥вкою ≥ ще меншими руками (особлив≥сть, притаманна фрескам ≥ мозањкам ћихайл≥вського «олотоверхого собору в  иЇв≥). ƒр≥бн≥ риси обличч¤, трохи скошен≥ оч≥, схож≥ за малюнком на оч≥ св. —тефана михайл≥вських мозањк, ч≥тко окреслений правильний рот ≥з припухлою верхньою губою надають њњ н≥жному обличчю чар≥вност≥, нав≥ть дещо св≥тськоњ ж≥ночост≥. ўоб ¤комога б≥льше зосередити увагу на образ≥, митець нарочито полегшуЇ верхню частину ≥кони: до архангел≥в, розташованих у б≥лих медальйонах по кутах ≥кони, в≥н ув≥в б≥л≥ н≥мби, б≥л≥ дзеркала й лори. “ак само, ¤к у кињвських мозањках, гармон≥¤ б≥лого й золотого надаЇ шл¤хетного ефекту колориту, посиленого б≥лою лузгою, що обл¤мовуЇ ковчег.

≤кона гранично стримана за кольором, ¤к ≥ живопис ћихайл≥вського «олотоверхого собору. ¬ н≥й дом≥нуЇ червоний кол≥р, що виступаЇ в к≥лькох тональних нюансах ≥ напружено з≥ставл¤Їтьс¤ з зеленим. –епрезентативн≥сть ≥кони посилена оздобленн¤м убранн¤ перлинами та коштовним кам≥нн¤м, мереживом килимка, на ¤кому стоњть бого-мат≥р ≥ ¤кий, м≥ж ≥ншим, декорований тими ж мотивами, що й в≥втарна перегородка на михайл≥вськ≥й Д™вхарист≥њ".

1	2	3	4	5	6	7

Ќазва: ≤конопис, розпис скла, малюванн¤ на тканинах та р≥дк≥сн≥ техн≥ки
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-17 (4388 прочитано)