ѕол≥толог≥¤ > —уперечлив≥сть соц≥ально-економ≥чного та пол≥тичного розвитку рад¤нського сусп≥льства наприк≥нц≥ 20-х Ц у 30-т≥ роки
ѕ≥сл¤ в≥йни ’вильовий стаЇ одним ≥з найпопул¤рн≥ших рад¤нських украњнських письменник≥в, засновником авангардноњ л≥тературноњ орган≥зац≥њ Ђ¬апл≥теї, а також досл≥дником питань украњнсько-рос≥йських взаЇмин, особливо у царин≥ культури. —повнений ≥деал≥стичних спод≥вань, комун≥ст ’вильовий г≥рко переконуЇтьс¤ у кричущ≥й нев≥дпов≥дност≥ м≥ж теор≥Їю й практикою б≥льшовик≥в у нац≥ональному питанн≥ та у рос≥йському шов≥н≥зм≥ партбюрократ≥в, ¤к≥, за його висловом, ховали свою ≤ упереджен≥сть Ђу ћарксов≥й бород≥ї. ўоб ур¤тувати революц≥ю в≥д згубного впливу ≥ рос≥йського нац≥онал≥зму, ’вильовий вир≥шуЇ викрити його. ¬≥н доводить, що Ђпасивно-песим≥стична рос≥йська л≥тература с¤гнула своЇњ меж≥ й зупинилас¤ на роздор≥жж≥ї, та радить украњнц¤м в≥дмежуватис¤ в≥д нењ. ѕристрасний заклик ’вильового до украњнц≥в ≥ти власним шл¤хом був висловлений у знаменитому його гасл≥ Ђ√еть в≥д ћоскви!ї ’оча ’вильовий звертавс¤ насамперед до молодих автор≥в, ¤к≥ шукали дл¤ себе вз≥рц≥ л≥тературноњ творчост≥, його позиц≥¤, без ус¤кого сумн≥ву, мала пол≥тичн≥ мотивац≥њ. ќднак сл≥д наголосити, що його антирос≥йськ≥сть грунтувалас¤ не ст≥льки на украњнському нац≥онал≥зм≥, ск≥льки на революц≥йному ≥нтернац≥онал≥зм≥. ’вильовий був переконаний у тому, що св≥това революц≥¤ доти не переможе, доки один народ, уданому випадку рос≥йський, намагатиметьс¤ монопол≥зувати њњ. ЂЎумськ≥змї. Ќебезпека, що њњ ¤вл¤ли погл¤ди ’вильового дл¤ рад¤нського режиму, посилювалас¤ тим, що вони знайшли п≥дтримку не лише в украњнських л≥тературних колах, а й у сам≥й омун≥стичн≥й парт≥њ ”крањни, особливо серед колишн≥х боротьбист≥в, њхн≥м л≥дером був ком≥сар осв≥ти ќлександр Ўумський, ¤кий в≥дкинув вимоги московських ортодокс≥в засудити ’вильового й виступив ≥з власною критикою ћоскви. олишн≥ боротьбисти мали своњ п≥дстави вважати лицем≥рною пол≥тику царт≥њ в нац≥ональному питанн≥. ўоб надати рад¤нському ур¤дов≥ Ђукрањнського присмакуї, Ўумського та його товариш≥в, ¤к≥ перейшли до б≥льшовик≥в, було призначено на висок≥ ур¤дов≥ пости. јле одразу ж п≥сл¤ перемоги б≥льшовик≥в майже вс≥х њх понизили в посад≥ або виключили з парт≥њ. « початком украњн≥зац≥њ, щоб створити враженн¤, н≥би ”крањною правл¤ть украњнц≥, декого з тих, хто лишивс¤ в парт≥њ, зокрема Ўумського, за вел≥нн¤м ћоскви знову призначили на висок≥ посади. ќднак цього разу ком≥сар осв≥ти вир≥шиб викрити мах≥нац≥њ ћоскви. як ≥ ’вильовий, Ўумський, засуджуючи рос≥йський шов≥н≥зм, ставить за головну мету виступити проти св¤щенного дл¤ б≥льшовик≥в принципу централ≥зму. ¬ написаному на початку 1926 р. лист≥ до —тал≥на в≥н вказуЇ на поглибленн¤ процес≥в украњнського нац≥онального в≥дродженн¤, переконуючи його в тому, що дл¤ блага парт≥њ цей динам≥чний ≥ масовий рух сл≥д контролювати украњнським комун≥стам, а не представникам неукрањнських народ≥в. ≤накше украњнц≥, нац≥ональна св≥дом≥сть ¤ких невпинно зростаЇ ≥ ¤к≥ н≥коли не ставилис¤ з особливою симпат≥Їю до б≥льшовик≥в, можуть повстати й скинути владу, на ¤ку вони дивл¤тьс¤ ¤к на чужоземну. ўоб уникнути цього, Ўумський пропонував призначити на кер≥вн≥ посади в украњнському рад¤нському ур¤д≥ та омун≥стичн≥й парт≥њ ”крањни таких украњнських комун≥ст≥в, ¤к √ригор≥й √ринько ≥ ¬лас „убар, в≥дкликавши таких призначенц≥в, ¤к н≥мець ≈ммануњл в≥р≥нг ≥ зрусиф≥кований Їврей Ћазар агањювич. ÷¤ пропозиц≥¤, що зображалас¤ засобом поширенн¤ комун≥зму, була не чим ≥ншим, ¤к закликом обирати пол≥тичних кер≥вник≥в ”крањни не в ћоскв≥, а на ”крањн≥. Ўумський також засуджував украњнц≥в, ¤к≥ п≥д виг≥дною личиною в≥рного служ≥нн¤ парт≥њ потурали централ≥змов≥ ћоскви. ” травн≥ 1927 р. на зас≥данн≥ кер≥вництва украњнських комун≥ст≥в в≥н за¤вив, що Ђрос≥йський комун≥ст править в парт≥њ з п≥дозрою ≥ недружелюбн≥стю. ¬≥н править при п≥дтримц≥ н≥кчемних малорос≥в, ¤к≥ в ус≥ епохи за своЇю суттю були лицем≥рними, по-рабському нечесними ≥ зрадливими. “епер в≥н сп≥ваЇ про св≥й фальшивий ≥нтернац≥онал≥зм, в≥дкидаЇ з байдужим вигл¤дом все украњнське ≥ завжди готовий наплювати на нього (часом по-украњнськи), ¤кщо це дасть йому можлив≥сть зайн¤ти кращу посадуї. ритика Ўумського викликала скандал ¤к у –ад¤нському —оюз≥, так ≥ за кордоном. —тал≥н зауважував: Ђ“овариш Ўумський не усв≥домлюЇ, що на ”крањн≥, де м≥сцев≥ кадри комун≥ст≥в слабк≥, такий рух ... може подекуди набрати характеру боротьби проти Ђћосквиї взагал≥, проти рос≥¤н взагал≥, проти рос≥йськоњ культури та њњ найб≥льшого дос¤гненн¤ Ч лен≥н≥змуї. якщо парт≥йн≥ ортодокси в ’арков≥ та ћоскв≥ суворо засудили ≥дењ Ўумського, то вони знайшли п≥дтримку в омун≥стичн≥й парт≥њ «ах≥дноњ ”крањни, в √аличин≥. Ћ≥дер зах≥дноукрањнських комун≥ст≥в арло ћаксимович повторив закиди Ўумського на форум≥ омун≥стичного ≤нтернац≥оналу й скориставс¤ нагодою, щоб виступити проти ставленн¤ ћоскви до украњнц≥в. «ац≥кавлен≥сть у Ђсправ≥ Ўумськогої ви¤вили нав≥ть де¤к≥ зах≥дноЇвропейськ≥ соц≥ал≥сти. Ќ≥мецький соц≥ал-демократ ≈м≥ль Ўтраус за¤вив, що ЂЇвропейський соц≥ал≥зм маЇ вс≥ п≥дстави п≥дтримати боротьбу украњнського народу за свободу. ѕочинаючи в≥д ћаркса боротьба проти соц≥ального й нац≥онального гнобленн¤ належала до кращих традиц≥й соц≥ал≥змуї. Ђ¬олобуЇвщинаї. Ќа початку 1928 р. серед украњнських комун≥ст≥в з'¤вивс¤ новий ухил. …ого виразником став молодий украњнський економ≥ст рос≥йського походженн¤ ћихайло ¬олобуЇв. јналог≥чно ’вильовому в л≥тератур≥ та Ўумському в пол≥тиц≥ ¬олобуЇв хот≥в викрити нев≥дпов≥дн≥сть м≥ж теор≥Їю й практикою б≥льшовик≥в у царин≥ економ≥ки. ” двох статт¤х, опубл≥кованих в оф≥ц≥йному теоретичному часопис≥ ЂЅ≥льшовик ”крањниї, ¬олобуЇв доводив, що за рад¤нськоњ влади ”крањна, ¤к ≥ за цар¤, лишаЇтьс¤ економ≥чною колон≥Їю –ос≥њ. ƒл¤ п≥дтвердженн¤ цього в≥н пров≥в ретельний анал≥з, що св≥дчив про те, ¤к, нехтуючи потребами украњнськоњ перифер≥њ, ур¤д ≥ дал≥ розбудовував важку промислов≥сть у рос≥йському центр≥. р≥м того, ¬олобуЇв стверджував, що економ≥ка —–—– становить не Їдине й однор≥дне ц≥ле, а комплекс економ≥чних компонент≥в, одним ≥з ¤ких Ї ”крањна. ≤ кожен ≥з цих компонент≥в може не т≥льки самост≥йно функц≥онувати, а й безсумн≥вно бути частиною св≥тового господарства, спираючись на власний потенц≥ал, без посередництва рос≥йськоњ економ≥ки. “им часом комун≥стична парт≥¤ вже була готова п≥ти на так≥ поступки, ¤к украњн≥зац≥¤. ¬она нав≥ть визнала де¤к≥ своњ недол≥ки, ¤к, зокрема, пануванн¤ в њњ лавах рос≥йського шов≥н≥зму. јле вона не могла допустити поширенн¤ погл¤д≥в ’вильового, Ўумського та ¬олобуЇва, оск≥льки це певним чином п≥д≥рвало б њњ владу над ”крањною. Ќав≥ть р≥шучий приб≥чник украњн≥зац≥њ —крипник вважав, що ц≥ Ђнац≥онал≥стичн≥ ухилиї криють у соб≥ смертельну загрозу дл¤ парт≥њ. “ому незабаром п≥сл¤ по¤ви кожного з цих ухил≥в њхн≥ виразники зазнали гострих нападок ≥ були змушен≥ засудити своњ погл¤ди й визнати ц≥лий р¤д помилок. —початку вс≥ троЇ захищалис¤, але врешт≥-решт п≥дкорилис¤. ѕ≥д к≥нець 1928 р. ’вильовий повернувс¤ до суто л≥тературноњ творчост≥, Ўумського в≥дправили кудись у –ос≥ю на другор¤дну парт≥йну роботу, а ¬олобуЇв канув у забутт¤. ќднак п≥д час стал≥нських репрес≥й 1930-х рок≥в ц≥ Ђгр≥хиї ще пригадають нац≥онал-комун≥стам ≥ змус¤ть њх поплатитис¤ за них власним житт¤м. ўоб побачити описан≥ тенденц≥њ нац≥онал-комун≥зму в правильн≥й перспектив≥, сл≥д розгл¤дати њх у зв'¤зку з под≥¤ми в сам≥й парт≥њ. ѕ≥сл¤ смерт≥ Ћен≥на в 1924 р. в б≥льшовицьк≥й верх≥вц≥ у ћоскв≥ розгор≥лас¤ гостра боротьба .за владу. ¬насл≥док цього послабивс¤ контроль з боку парт≥њ, що дало змогу розвиватис¤ р≥зноман≥тним фракц≥¤м та ≥деолог≥чним теч≥¤м. јле цей пер≥од в≥дносного л≥берал≥зму та плюрал≥зму, в≥дкритого змаганн¤ протилежних ≥дей зрештою раптово зак≥нчивс¤. –озвиток культури 1920-т≥ роки були часом небаченого розвитку, в≥дкритт≥в ≥ спод≥вань в украњнськ≥й культур≥. ƒехто нав≥ть називаЇ њх пер≥одом культурноњ революц≥њ або в≥дродженн¤м. ÷ей багатогранний спалах творчоњ енерг≥њ став можливим завд¤ки тому, що зайн¤та насамперед збереженн¤м пол≥тичноњ гегемон≥њ комун≥стична парт≥¤ ще не п≥дпор¤дкувала соб≥ культурну д≥¤льн≥сть. ѕоширенн¤ ж украњномовноњ осв≥ти створило украњнськ≥й культур≥ таке широке п≥дірунт¤, ¤кого вона давно не мала на —х≥дн≥й ”крањн≥. ¬перше украњнська культура могла розраховувати на п≥дтримку з боку держави, оск≥льки такий важливий заклад, ¤к м≥н≥стерство культури,- контролювали пристрасн≥ украњнськ≥ патр≥оти Ч √ринько, Ўумський та —крипник. ќднак головним поштовхом до в≥дродженн¤ були насл≥дки революц≥њ. ’оч дл¤ розвитку культури в≥дчутною втратою стала ем≥грац≥¤ великоњ частини староњ ≥нтел≥генц≥њ, проте по¤ва великоњ пле¤ди нових талант≥в з лихвою компенсувала њњ. ƒе¤к≥ з цих молодих митц≥в були апол≥тичними й в≥рили в ≥дею Ђмистецтва задл¤ мистецтваї. ≤нш≥ належали до палких революц≥онер≥в, пов'¤заних ≥з боротьбистами та украњнськими комун≥стами. оли не збулис¤ њхн≥ спод≥ванн¤ незалежноњ державност≥, то багато хто з них став убачати в розвитку культури альтернативний зас≥б вираженн¤ нац≥ональноњ самобутност≥ свого народу. –еволюц≥¤ також сповнила культурну д≥¤льн≥сть в≥дчутт¤м новизни, св≥дом≥стю зв≥льненн¤ в≥д старого св≥ту та його обмежень. ѕоставали складн≥ нев≥дступн≥ питанн¤ про те, в ¤кому напр¤м≥ сл≥д розвиватис¤ украњнськ≥й культур≥, на ¤к≥ вз≥рц≥ њй належить ор≥Їнтуватис¤ ≥ ¤кою бути взагал≥. Ќатхнен≥ в≥дчутт¤м власноњ м≥с≥њ та зростаючою аудитор≥Їю, письменники, художники й учен≥ з захопленн¤м поринули у створенн¤ нового культурного всесв≥ту. Ћ≥тература. Ќ≥де так не ви¤вилис¤ ц≥ св≥ж≥ настроњ, ¤к у л≥тератур≥. ћарксистськ≥ письменники пропагували думку, зг≥дно з ¤кою дл¤ зд≥йсненн¤ своњх завдань революц≥¤, кр≥м сусп≥льно-пол≥тичноњ царини, повинна с¤гнути й у царину культури. “обто Ђбуржуазнеї мистецтво минулого належало зам≥нити новим пролетарським мистецтвом. ўоправда, вони одразу додавали, що Ђдос¤гти м≥жнародноњ Їдност≥ пролетарське мистецтво може лише йдучи нац≥ональними стежкамиї.
Ќазва: —уперечлив≥сть соц≥ально-економ≥чного та пол≥тичного розвитку рад¤нського сусп≥льства наприк≥нц≥ 20-х Ц у 30-т≥ роки
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-17 (3106 прочитано) |
.gif){kind=spacer}
