ѕол≥толог≥¤ > —уперечлив≥сть соц≥ально-економ≥чного та пол≥тичного розвитку рад¤нського сусп≥льства наприк≥нц≥ 20-х Ц у 30-т≥ роки

—проба створити пролетарську культуру в –ос≥њ привела до виникненн¤ л≥тературноњ орган≥зац≥њ Ђѕролеткультї, що спиралас¤ на дв≥ кор≥нн≥ засади: по-перше, пролетарську культуру можна створити, в≥дкинувши традиц≥њ й зразки минулого; по-друге, у творенн≥ ц≥Їњ культури повинн≥ брати участь маси. ќтотожнений ≥з культурою рос≥йського м≥ста, Ђѕролеткультї не мав великого впливу серед украњнц≥в. ќднак його ≥дењ зробили сњвою справу в процес≥ виникненн¤ на ”крањн≥ так званих масових л≥тературних орган≥зац≥й.

” 1922 р. в ’арков≥ п≥д кер≥вництвом —ерг≥¤ ѕилипенка з'¤вилас¤ перша з масових л≥тературних, орган≥зац≥й Ч Ђѕлугї. «а¤вивши, що дл¤ мас (а на ”крањн≥ це насамперед означало Ч ƒл¤ сел¤н) треба створювати таку л≥тературу, ¤коњ вони хочуть, ц¤ орган≥зац≥¤ заснувала мережу письменницьких гуртк≥в, котра незабаром охопила 200 письменник≥в ≥ тис¤ч≥ початк≥вц≥в. ќдин ≥з д≥¤ч≥в орган≥зац≥њ так висловив њњ ставленн¤ до мистецтва: Ђ«авданн¤ нашого часу в царин≥ мистецтва пол¤гаЇ в тому, щоб знизити мистецтво, зн¤ти його з п'Їдесталу на землю, зробити його потр≥бним ≥ зрозум≥лим дл¤ вс≥хї. „ерез р≥к ¬асиль ≈ллан-Ѕлакитний орган≥зував л≥тературну групу Ђ√артї, що також прагнула працювати дл¤ створенн¤ пролетарськоњ культури на ”крањн≥. ѕроте члени Ђ√артуї сторонилис¤ ≥дењ Ђмасовост≥ї, побоюючис¤, що вона призведе до зниженн¤ мистецьких критер≥њв.

ѕор¤д ≥з цими марксистськими орган≥зац≥¤ми виникали також невелик≥ групи ≥деолог≥чно нейтральних, або Ђнепролетарськихї письменник≥в та художник≥в. —еред символ≥ст≥в найвизначн≥шим був ѕавло “ичина. ‘утурист≥в очолював ћихайль —еменко. ћаксим –ильський та ћикола «еров були пров≥дними серед неокласик≥в. ”загал≥ ц≥ письменники погоджувалис¤ з символ≥стом ёр≥Їм ћеженком у тому, що Ђтворча особист≥сть може творити лише п≥дн¤вшись над масою, хоч ≥ збер≥гаючи, попри всю свою незалежн≥сть в≥д нењ, почутт¤ нац≥ональноњ тотожност≥ з неюї. ќск≥льки марксистськ≥ та немарксистськ≥ групи й орган≥зац≥њ друкували своњ ∆урнали, в ¤ких висловлювали власн≥ погл¤ди й критикували опонент≥в, то скр≥зь точилис¤ гостр≥ л≥тературн≥ дискус≥њ.

 оли у 1925 р. помер Ѕлакитний, розпавс¤ й Ђ√артї. јле того ж року багато його

колишн≥х член≥в (серед них драматург ћикола  ул≥ш, поети “ичина й Ѕажан, прозањки ѕетро ѕанч, ёр≥й яновський та ≤ван —енченко) утворили ел≥тарну л≥тературну орган≥зац≥ю Ђ¬апл≥теї (Ђ¬≥льна академ≥¤ пролетарськоњ л≥тературиї) на чол≥ з ћиколою ’вильовим. —турбован≥ тим, що просв≥т¤нський характер Ђѕлугаї лише поглиблюЇ украњнський пров≥нц≥ал≥зм, ’вильовий та його товариш≥ поставили перед украњнським письменством вимогу дос¤гти л≥тературноњ та художньоњ довершеност≥.

¬они закликали до ор≥Їнтац≥њ на ™вропу й на традиц≥йн≥ джерела св≥товоњ культури, до незалежност≥ украњнськоњ культури в≥д ћоскви. ≈нерг≥йн≥ виступи ’вильового, в ¤ких виголошувалис¤ ц≥ погл¤ди, спонукали до широкоњ л≥тературноњ дискус≥њ, ¤ка точилас¤ з 1925 по 1927 р.

ѕротивниками Ђ¬апл≥теї були не лише ѕилипенко та ≥нш≥ прихильники Ђѕлугаї.

« критикою Ђбуржуазно-нац≥онал≥стичноњ ≥деолог≥њї виступило комун≥стичне кер≥вництво ”крањни. Ќав≥ть —тал≥н указав на небезпеку погл¤д≥в ’вильового. ƒл¤ боротьби з поширенн¤м нац≥онал≥стичних ≥дей в л≥тератур≥ у 1927 р. було створено прорад¤нську орган≥зац≥ю ¬”—ѕѕ (¬сеукрањнська сп≥лка пролетарських письменник≥в) ≥ посилено контроль комун≥стичноњ парт≥њ за л≥тературною д≥¤льн≥стю.

” розпал цих под≥й з'¤вл¤ютьс¤ л≥тературн≥ твори високого гатунку. ¬ цей час розцв≥тають два видатних поети доби Ч ѕавло “ичина й ћаксим –ильський. ќдразу ж п≥сл¤ виходу в 1918 р. першоњ зб≥рки Ђ—он¤чн≥ кларнетиї “ичина здобув широке визнанн¤. ѕродемонстрован≥ ним у таких наступних зб≥рках, ¤к Ђ«ам≥сть сонет≥в ≥ октавї (1920 р.) та Ђ¬≥тер з ”крањниї (1924 р.), мистецьке волод≥нн¤ словом, здатн≥сть .в≥дтворити ритмомелодику народноњ п≥сн≥, л≥ричн≥ описи природи не лишали сумн≥ву в тому, що твори “ичини Ї справжньою в≥хою в розвитку украњнськоњ поез≥њ.

ћаксим –ильський, син видатного украњноф≥ла XIX ст., був у пор≥вн¤нн≥ з “ичиною вражаючим контрастом. …ого поез≥њ, що публ≥кувалис¤ у зб≥рках Ђѕ≥д ос≥нн≥ми зор¤миї (1918 р.), Ђ—ин¤ далеч≥ньї (1922 р.), Ђ“ринадц¤та веснаї (1926 р.), були стриманими, ф≥лософськими й глибоко вкор≥неними у класичн≥ традиц≥њ «аходу. —еред багатьох ≥нших поет≥в того часу на особливу увагу заслуговують ћикола «еров, ѕавло ‘илипович, ћихайло ƒрай-’мара, ™вген ѕлужник, ¬олодимир —осюра, ћикола Ѕажан ≥ “одось ќсьмачка.

√оловними темами прозових твор≥в були насл≥дки революц≥њ та громад¤нськоњ в≥йни в житт≥ людини й сусп≥льства. ” Ђ—ин≥х етюдахї (1923 р.), що пройн¤т≥ тонким почутт¤м слова, симб≥озом романтичност≥ й грубого реал≥зму, ћикола ’вильовий осп≥вуЇ революц≥ю, в той час ¤к в Ђќсен≥ї (1924 р.) ≥ Ђяї (1924 р.) в≥н в≥дображаЇ њњ суперечност≥ й своЇ зростаюче почутт¤ розчаруванн¤ нею. ¬ таких творах, ¤к Ђ¬ житахї (1926 р.), √ригор≥й  осинка, що под≥бно до багатьох своњх колег був вих≥дцем ≥з убогоњ сел¤нськоњ родини, майстерно змальовуЇ р≥шуч≥сть сел¤н у боротьб≥ з чужоземц¤ми. ” роман≥ Ђћ≥стої скептично-м≥стичний ¬алер'¤н ѕ≥дмогильний описуЇ, ¤к украњнському сел¤нинов≥ вдаЇтьс¤ безб≥дно жити в чужому дл¤ нього м≥ст≥ завд¤ки тому, що в≥н в≥дмовл¤Їтьс¤ в≥д кращих сел¤нських ц≥нностей. ” своЇму твор≥ Ђ≤з записок холу¤ї (1927 р.) майстер сатири ≤ван —енченко висм≥юЇ безхребетних лакиз, що њх породжував рад¤нський лад. ” роман≥ ёр≥¤ яновського Ђ„отири шабл≥ї з його ¤скравими описами сел¤н-партизан проступаЇ дух запорозьких козак≥в. јле непецрвершеним щодо попул¤рност≥ був ќстап ¬ишн¤, дотепн≥ гуморески ¤кого читали м≥льйони.

—еред драматург≥в найвидатн≥шою постаттю був ћикола  ул≥ш. “ри його найславетн≥ш≥ п'ЇсиЧЂЌародний ћалах≥йї (1928 р.), Ђћина ћазайлої (1929 р.) ≥ Ђѕатетична сонатаї (1930 р.) Ч викликали сенсац≥ю своЇю модерн≥стською формою й траг≥ком≥чним трактуванн¤м новоњ рад¤нськоњ д≥йсност≥, рос≥йського шов≥н≥зму, Ђмалорос≥йськоњї ментальност≥, анахрон≥чного украњнського нац≥онал≥зму, духовноњ незр≥лост≥ комун≥ст≥в-доктринер≥в. ѕерш≥ дв≥ п'Їси поставив у своЇму славетному театр≥ ЂЅерез≥льї Ћесь  урбас. ѕроте обурен≥ парт≥йн≥ чиновники заборонили ставити Ђѕатетичну сонатуї на ”крањн≥, хоч њњ ≥з захопленн¤м зустр≥ли гл¤дач≥ Ћен≥нграда й ћоскви. ” нов≥й тод≥ галуз≥ Ч к≥нематограф≥ Ч св≥товоњ слави зажив ќлександр ƒовженко. …ого ф≥льми Ђ«венигораї (1927 р.), Ђјрсеналї (1929 р.), Ђ«емл¤ї (1930 р.) розпов≥дають про вплив, що його справили на ”крањну революц≥¤ та рад¤нська влада.

Ћесь  урбас

ќсв≥та й наука. ≈ксперимент ≥ новаторство поширилис¤ також ≥ в осв≥т≥. ѕоставивши метою збудувати новий соц≥ально-економ≥чний устр≥й, рад¤нський ур¤д спри¤в створенню нових тип≥в шк≥л ≥ п≥дход≥в у викладанн≥, що прискорили б розрив ≥з Ђбуржуазним минулимї. –ад¤нськ≥ педагоги обстоювали необх≥дн≥сть пов'¤зувати осв≥ту з прищепленн¤м людин≥ комун≥стичних ц≥нностей та ≥деолог≥њ. “ому згодом у шкодах було запроваджено програми, в ¤ких особливе значенн¤ надавалос¤ поЇднанню прац≥ й навчанн¤, колективному навчанню й техн≥чн≥й осв≥т≥. ¬одночас до другор¤дних було в≥днесено класичн≥ та гуман≥тарн≥ дисципл≥ни й ц≥лком заборонено вивченн¤ основ рел≥г≥њ. «добували попул¤рн≥сть теор≥њ знаменитого педагога јнтона ћакаренка, що вважав оточенн¤ вагом≥шим у розвитку дитини, н≥ж спадков≥сть.

’оча ц≥нн≥сть де¤ких ≥з цих експеримент≥в може бути поставлена п≥д сумн≥в, але те, що ур¤дов≥ вдалос¤ зробити осв≥ту доступн≥шою, н≥ж будь-коли, було очевидним. Ќавчанн¤ у загальн≥й семир≥чн≥й школ≥, а також у профес≥йно-техн≥чних ≥ середн≥х учбових закладах було безплатним, причому до нього широко заохочували д≥тей сел¤н ≥ роб≥тник≥в. «авд¤ки цьому вже м≥ж 1923 ≥ 1925 рр. чисельн≥сть школ¤р≥в на ”крањн≥ п≥дстрибнула з 1,4 млн до 2,1 млн. ¬≥дпов≥дно р≥вень письменност≥ у 1920-т≥ роки вир≥с ≥з 24 до 57 %. ѕроте ще лишалис¤ неписьменними м≥льйони дорослих ≥ понад 40 % д≥тей шк≥льного в≥ку.

ќлександр ƒовженко

¬еликих зм≥н зазнала також вища осв≥та. ”н≥верситети було реорган≥зовано в численн≥ ≥нститути народноњ осв≥ти (≤Ќќ) медичного, ф≥зичного, техн≥чного, агроном≥чного, педагог≥чного проф≥лю, ¤к≥ готували спец≥ал≥ст≥в дл¤ кер≥вництва роб≥тничою силою. ’оч за навчанн¤ в б≥льшост≥ цих ≥нститут≥в треба було платити, д≥тей б≥дних роб≥тник≥в ≥ сел¤н, що становили б≥льш≥сть студент≥в ≥нститут≥в, в≥д оплати зв≥льн¤ли. « 30Ч40 тис. студент≥в, котр≥ навчалис¤ в ≥нститутах ”крањни наприк≥нц≥ 1920-х рок≥в, близько 53 % складали украњнц≥, 20 % Ч рос≥¤ни ≥ 22 % Ч Їврењ.

”крањнц≥ переважно зосереджувалис¤ в галуз≥ агроном≥њ та педагог≥ки, рос≥¤ни Ч

в управл≥нн≥ й точних науках, а Їврењ Ч в медицин≥ й торг≥вл≥.

1920-т≥ роки стали пер≥одом в≥дродженн¤ науки й особливо украњнознавства, ¤кий за масштабами можна пор≥вн¤ти з л≥тературним ренесансом. як ми вже бачили, украњнськ≥ нац≥ональн≥ ур¤ди, не звол≥каючи, засновували науков≥ установи, частково з огл¤ду на важливу роль, ¤ку прот¤гом XIX ст. в≥д≥гравали у п≥днесенн≥ украњнськоњ нац≥ональноњ св≥домост≥ гуман≥тарн≥ науки. ѕрагнучи продемонструвати свою прогресивн≥сть, б≥льшовики також спри¤ли розвитков≥ науки. ” 1919 р. вони не лише кооптували створену в  иЇв≥ ур¤дом —коропадського јкадем≥ю наук, а й нав≥ть оголосили њњ своњм д≥тищем. ѕрот¤гом к≥лькох наступних рок≥в јкадем≥¤ з њњ ф≥л≥¤ми (за вин¤тком ун≥верситет≥в) збагатилас¤ новими досл≥дницькими осередками. ¬чен≥ д≥стали в≥дносну свободу дл¤ проведенн¤ досл≥джень, публ≥кац≥њ своњх погл¤д≥в ≥ п≥дтриманн¤ контакт≥в ≥з заруб≥жними колегами, ¤кщо њхн≥ ≥дењ не ¤вл¤ли в≥дкритоњ загрози рад¤нському ладов≥.

ћихайло √рушевський , —ерг≥й ™фремов

1	2	3	4	5	6	7

Ќазва: —уперечлив≥сть соц≥ально-економ≥чного та пол≥тичного розвитку рад¤нського сусп≥льства наприк≥нц≥ 20-х Ц у 30-т≥ роки
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-17 (3106 прочитано)