Українознавство > Фольклорний і літературний образ народного героя Олекси Довбуша
За народними переказами, подібно до того, як Іван Мазепа склав пісню “Ой горе тій чайці”, Довбуш створив зразок “Ой попід гай зелененький”. Він заспівав її тоді , коли його, важко пораненого, занесли товариші на гору за село Космач, яка з того часу так і зветься “Довбушева гора”. Можна сперечатися про те, котра версія є правильною. Незаперечним залишається факт, що талановитий майстер відшліфував пісню “Ой попід гай зелененький” до високої мистецької довершеності. Вона становить собою чудовий зразок народного генія з яскраво вираженою досконалою художньою формою. Стосовно жанрової атрибуції даного зразка варто виходити з того, що важливим критерієм його визначення є насамперед зміст твору в нерозривній єдності зі словесно-образною і музичною формою. Є різні погляди на цю видову природу зразка “Ой попід гай зелененький”. Одні дослідники зараховують пісню до балад (В.Гошовський, В.Тищенко), інші - до історичних балад (П.Лінтур, С.Мишанич), ще інші - як до історичних пісень, так і до балад (О.Мишанич), і, нарешті, переважна більшість фольклористів відносять її до історичних пісень (М.Рильський, М.Стельмах, П.Павлій, О.Дей, Г.Сінченко, Р.Кирчів, І.Сенько тощо). Зокрема Р.Кирчів, підкреслюючи високий ступінь достовірності, історичної правди в ній, вказує на історичну конкретність і фактологічну визначеність, включаючи навіть такі реальні деталі, як “на ніженьку налягає”. І виділений звитяжець з-поміж інших опришків як втілення народного історичного погляду на цю особистість. “Тому цей твір - не просто про смерть Довбуша, а швидше - про Довбуша. Крізь призму її центрального епізоду - загибелі героя - наголошуються хай здебільшого побутові, але все ж небуденні риси його історичної особистості”. Є ще інші фактори, що засвідчують про належність даного твору до історичних пісень, яким притаманне відображення історичних подій, фактів явищ, процесів, і майже всі ці ознаки наявні у зразку “Ой попід гай зелененький”. Однак при розгляді даної пісні складається враження, ніби оспівані в ній події мають явно виражений і баладний характер: головний герой гине через зраду, а події розгортаються через чіткі експресивні драматичні колізії. Детальніше вникнення у зміст різних варіантів пісні “Ой попід гай зелененький” виявляє своєрідний епілог: Впали ляхи , всіх забрали,
Назад руки пов’язали,
До коней поприпинали
(СВО, 221). Отже, виходить, що творців варіантів зразка схвилювала не тільки смерть славного лицаря гір, але й подальші трагічні події опришківського руху, тобто наслідки цієї боротьби, що аж ніяк не характерне для балад, які зображають переважно індивідуальні людські долі, що зіткнулися в життєвому трагічному конфлікті. Як уважає І.Сенько, балади про насильну смерть здебільшого закінчуються кульмінаційним моментом загибелі героя або його заповіту, а пісня “Ой попід гай зелененький” закінчується трагедією друзів Олекси Довбуша, яким доведеться зазнати тяжких мук “в Станіславі на риночку, в тяжких дибах, в залізочку” (НТЕ. - 1963. - №5. - С. 27). Таке закінчення настільки не типове для балад, що деякі вчені сприймають його як контамінований варіант про славного печеніжинця (В.Грабовецький ). У баладах, як правило, відсутня конкретизація певного факту, імені, місця події. Історична пісня “Ой попід гай зелененький” сприймається як своєрідний документ про загибель ватажка Олекси Довбуша. Тут не змінено ні імені лицаря гір, ні його вбивці, ні місця загибелі отамана. Якщо зіставити текст пісні з історичними документами (зізнання Штефана Дзвінчука в Станіславському суді та протокол допиту побратима Олекси Василя Баюрака), на які спираються дослідники біографії Довбуша (Ю.Целевич, В.Грабовецький та ін.), то складається враження, що автор пісні міг бути очевидцем трагічної події. Лише історичні пісні дозволяють собі таку об’єктивну інформацію та ще співанки-хроніки. Проте останні мають коломийковий розмір, а витвір “Ой попід гай зелененький” - типовий для історичних пісень - шістнадцятискладовий. Автор пісні знає таку прикмету Олекси, як кульгавість. Історичні джерела це підтверджують (НТЕ - 1992. - №3. - № 5-6. - С. 69). Але іноді ми помічаємо у творі деякі неточності деталей, оскільки його творець, очевидно, був віддалений від місця трагічної події належною відстанню, а, можливо, і часом. Під хатою Дзвінчука разом з Довбушем були тільки два опришки - Павло Орфенюк та Василь Баюрак (СВО, 14), а зразок називає серед легенів ватажка якогось Івана Садгірського, Івана Салагірського, Івана Рахівського. Павло Орфенюк загинув у грудні 1745 року, а Василь Баюрак був четвертований (СВО, 5-6). Отже, у пісні “Ой попід гай зелененький” наявний елемент художнього домислу. Проте це не суперечить специфіці історичних пісень - прагненню досить детально і в хронологічній послідовності довести до відома слухачів про смерть видатного керівника опришківського руху Олекси Довбуша та наслідки цієї трагічної події для його побратимів. Загальновідомо, тіло Довбуша після його смерті четвертували й розвісили у місцях, де він активно діяв, для остраху населення, у пісні Олекса, передбачаючи свою долю, просить у передсмертну годину побратимів занести його в сині гори і там на мак посікти. Опришки не виконали наказу отамана, за що й були жорстоко покарані (СВО, 220-221). Отже, історична пісня “Ой попід гай зелененький” - це не лише емоційне вираження трагічної події в Космачі в серпні 1745 року, але й народне прагнення пояснити причини й наслідки опришківського руху на чолі зі славетним Олексою Довбушем. А зразком для автора твору про смерть видатного ватажка опришків, очевидно, послужила українська народна пісня про кохання “Там попід гай зелененький”. Лише те, що для ліричного героя пісні про кохання обернулось радістю, те для Олекси Довбуша - зустріч з коханою - стало причиною загибелі. Очевидно, творець зразка про ватажка опришків використав композиційний прийом “від супротивного”, видозмінивши мажорний зміст твору про щасливе кохання на мінорний тон, мотивуючи свою точку зору не як прагнення Олекси Довбуша помститися глитаєві Дзвінчуку за зраду , а як палке бажання зустрітися з коханою. У творі майстерно використана поетика й мелос пісень різних жанрів. Є тут і баладні елементи: сюжетність, наявність ознак легендарності, героїзм, драматизм і трагізм долі персонажа. Наявні й елементи трьох основних родів поетичної творчості -лірики, епосу і драми. Отже, високохудожній шедевр “Ой попід гай зелененький” - це історична пісня з деякими баладними елементами, в якій висвітлюється образ славного печеніжинця в останні години його життя. У роботі розкриваються інші персонажі зразка, його поетика. Одним з найкращих витворів народнопоетичної творчості про опришківського ватажка Олексу Довбуша є співанка-хроніка “Послухайте, люди добрі, що хочу сказати”, що в поетичній формі передає життя видатної історичної постаті, детально відтворює загибель народного героя. Її своєрідність полягає в тому, що створена вона була не зразу після загибелі Олекси, а десь, очевидно, у І половині XIX ст. Матеріалом для її виникнення стали вже існуючі народні легенди, перекази, казки, балади, коломийки, а також історична пісня “Ой попід гай зелененький”. Даний зразок насичений певною документальністю, достовірністю. У ньому є прагнення до індивідуалізованої характеристики героя. Усе це зводиться до розгорненого біографізму персонажа, опису місця події, його учасників тощо. Тематично співанка-хроніка “Послухайте, люди добрі, що хочу сказати” належить до творів даного жанру з історичною підосновою. Як відомо, типовою тенденцією цього циклу є відображення соціальної боротьби через постаті конкретних героїв, народних месників. У нашому зразку народний звитяжець - Олекса Довбуш. Усі варіанти даного витвору можна розділити на дві групи: до першої належать пісні, у яких розповідається про зраду Дзвінчиної свекрухи; до другої - зразки, в яких Довбуша зраджує його любаска. Як і в історичній пісні “Ой попід гай зелененький”, у співанці-хроніці “Послухайте, люди добрі, що хочу сказати” головним героєм виступає Олекса Довбуш - гірський орел, славний ватажок опришківського руху. У співанці цей образ розкривається не з меншою любов’ю. Її автори тісно переплітають у своєму творі історичну правду про відомого лицаря гір з художнім домислом. Але зуміли ще краще передати місцевий колорит, розкрити характер головного героя, причини й наслідки його загибелі. Розпочинається співанка-хроніка із традиційного заспіву, що належить до так званих загальних місць, характерних для дум, казок, весільних пісень (віватів), далі мова йде про батьків майбутнього ватажка опришків: В’на (Олена - П. Б.) тікала з України у лиху годину,
Ї’чоловік на Вкраїні на війні загинув
(СВО, 78). Наведений конкретний факт і подія викладені в об’єктивному дусі, що засвідчує велику силу художнього домислу. Як відомо з історичних джерел (СВО, 8), батько Олекси Василь Довбуш, теж колишній опришок, не загинув, а з дружиною Мартою (Оленою, Марією, Параскою - точного імені документи не зафіксували) оселився в Печеніжині. Тут у 1700 році й народився Олекса Довбуш. У співанці-хроніці місцем народження Олекси є Микуличин - присілок Зелений - сучасний Надвірнянський гуцульський район на Івано-Франківщині. Печеніжин же знаходиться у Прикарпатті. Така розбіжність у визначенні місця народження Олекси, зважаючи на відсутність у той час точних достовірних даних про нього, можна пояснити бажанням кожного трудівника, особливо гуцулів, уважати славного лицаря гір своїм земляком. Очевидно, автор пісні був виходець із гірського району, тому й Олексу зробив родом із Шешорів.
Назва: Фольклорний і літературний образ народного героя Олекси Довбуша
Дата публікації: 2005-03-24 (2663 прочитано) |
.gif){kind=spacer}
