Українознавство > Фольклорний і літературний образ народного героя Олекси Довбуша

Відомо, що Довбуш боровся з гнобителями в Карпатах, Прикарпатті та Галичині, проте народ хотів надати його рухові широкого розмаху, тобто всеукраїнського, тому і його батька, колишнього опришка, робить запорожцем-курінним. Дитинство хлопця було безрадісним і важким: голод, холод, підневільна праця. У співанці-хроніці воно ідеалізоване, дещо навіть казкове.

З різних фольклорних джерел відомо, що Олекса володів неабиякою силою. У співанці-хроніці теж подається в художній поетичній формі переказ про чародійну силу Довбуша, який нібито вбив чорта, за що Бог і наділив його надзвичайною фізичною силою й безсмертям. Тобто причиною богатирської сили Олекси є втручання надприродної сили: діда-віщуна, ангела, Бога (СВО, 79). Витоки цієї поетично вираженої легенди можна знайти ще в язичницькій добі, де існували міфи про сили та явища природи, часто одухотворені та уособлені (СВО, 20-21).

Взагалі фольклорний образ Довбуша мало чим відрізняється від реального. 120-річний гуцул Шімон подає досить детальний опис народного месника: “Був рослий, плечистий, темноволосий, краснолиций, рухливий, мав усміхнене обличчя, проникаюче око, дзвінкий голос. На ньому була шапка з павиним пір’ям, мазана сорочка, широкий пояс, червоні штани, за поясом два пістолі, на плечах кріс, порохівниця, тобівка, дзебня, червоні ногавиці, і був узутий у постоли”.

У співанці-хроніці він поетичніший:
Сидить Довбуш, гірський орел, пишно сивоокий,
Кучерявий, чорнобровий, стан високий маєт,
А убрання таке на нім, що аж ся влискає:
У сухозлоть в дармовисах, що нема такої...
А сам Довбуш такий гарний, єк ружа в віконці...
(СВО, 80).

Отже, народ найдетальніше описав, створив поетичний монумент славному ватажкові опришків, запозичивши художню палітру з обрядової пісенності, наскрізь перейнятої світлом і блиском. З метою звеличення героя, його найкращих якостей застосовується гіперболічне освітлення в золотих, срібних та білих тонах (“золоті огольони”, “ремінь сріблом битий”, “блищиться, єк роса на сонці”). Відомо, що ще в Київській Русі вища чистота, чесність, порядність символізувалися золотом. Для змалювання богатирської слави Довбуша використовується прийом вихваляння його зброї та одежі, що символізують мужність, відвагу, хоробрість.

Портрет Олекси - героїко-величальний, переданий опосередковано через враження інших, зачарованих його вродою, поставою, силою. Влучно знайдені зорові епітети (“сивоокий”, “кучерявий”, “чорнобровий”, “краснолиций”), величні символи (“гірський орел”), емоційні порівняння (“єк ружа в віконці”), розгорнені гіперболи (“по всіх горах покотиться його голосочок”) доповнюють створення портретної характеристики типового образу борця за народну справу. Завершують портрет героя вдалі звукові “мазки”. Гіперболічне вираження співу Довбуша в “листочок” підкреслює могутній голос народу, його життя. У співанці-хроніці говориться, що Олекса почав збирати навколо себе найкращих хлопців, щоб “по всіх верхах літати, гуляти, бідних людей милувати, а панів карати” (СВО, 80).

У зразку досить детально подається сцена кари над глитаєм Дідушком, лише тут він гине від кулі ватажка (СВО, 86), а не від його балти, як це було насправді (СВО, 86).

У творі розкриваються несвідомі кроки героя до загибелі: знайомство з дружиною Штефана Дзвінчука Марією з Криворівні. Історія такого факту не підтверджує.

Хитра красуня випитала у Довбуша таємницю його загибелі, про все розповіла чоловікові, і той вбив месника. У деяких варіантах ватажка видала мати Штефана Дзвінчука, а Дзвінка втопилася (СВО, 89).

Історичні документи не підтверджують цієї версії: відомо, що Дзвінчарівна надовго пережила славного ватажка опришків (Г, 120).

Отже, ми бачимо, що автори співанки-хроніки “Послухайте, люди добрі, що хочу сказати” не переносили механічно у твір життєвий зміст, не копіювали його.

Творчий метод укладачів не зводиться до фотографування дійсності. Інформація про життя Олекси Довбуша, його вчинків, загибелі ведеться в художній формі, виробленій для даного жанру на основі традиційних у народній творчості композиційних, поетичних і ритмічних засобів.

Далі детальніше розглядається поетика даного твору.

У роботі вперше висвітлюється образ печеніжинця в коломийках. Протест проти знущань, прагнення до волі, заклик до боротьби з визискувачами з повною силою вилилися у цих специфічних дворядкових піснях. А в центрі уваги - герой, захисник, народний ідеал - Олекса Довбуш. Перш за все в коломийках розкривається тема боротьби Олекси з глитаями. Ватажок постає справжнім лицарем, захисником простого люду. Народ звеличує свого героя, захоплюючись ним і вихваляючи його вчинки. Олекса у творах - найсильніший, найвідважніший (“Подивлюся на Довбуша”, “Не боюся жандариків”. - СВО, 207).

У даних зразках є традиційна ритмічна схема - (8 + 6) 2, але є і її порушення - (8 + 7) 2 - у цьому виді народної творчості подовжується один склад. Очевидно, це вплив ритміки історичних пісень. Римування суміжне, проте є рими традиційні жіночі, а також і чоловічі. На останні впливає зміщення наголосу завдяки мелодії. Дворядкові коломийки часто поєднуються у своєрідні тематичні блоки.

Як у співанках-хроніках, так і в коломийках Довбушева сила гіперболізується. Він один може зрушити гори, розправитися з панами. Слова деяких коломийок майже ідентичні співанкам-хронікам (СВО, 206; СВО, 85). Це свідчить про тісний зв’язок жанрів народної творчості.

Не менш важлива тема коломийок опришківського циклу - особисте життя отамана, тісна дружба з гнобленим людом, взаєморозуміння з браттями-опришками.

Отже, коломийки всебічно зберегли пам’ять про Олексу Довбуша і передали її нащадкам.

Наш народ залишив у спадок безліч легенд і переказів про Олексу Довбуша, його силу та безсмертя, бурхливу героїчну діяльність і загибель.

У роботі вперше висвітлюється питання, як і коли виникли легенди про ватажка опришків та його велику фізичну силу. Відомо, що Довбуш був дуже міцний. Про це свідчать як історичні джерела, так і різні легенди (Г, 73; 142). У даних фольклорних зразках розповідається, що причиною богатирської сили печеніжинця є втручання надприродної сили - бога, ангела, діда-віщуна: Довбуш пас вівці, почало гриміти, вдарила блискавка. Він убив чорта, який глузував з грому та блискавки. За це Бог зробив його найгарнішим, найсильнішим та безсмертним.

Ці уснопоетичні твори про богатирську силу та безсмертя Довбуша - своєрідний синтез язичницьких і християнських уявлень про природу, про боротьбу двох начал - добра і зла, про тісну єдність людини з природою, про природні явища: грім, блискавку, дощ, про рослинний і тваринний світ, про політеїзм вірувань. Вони з’явились, очевидно, в середині XVIII століття і продовжують існувати в наш час. Першоосновою цих зразків, напевне, послужили легенди з демонологічно-апокрифічними елементами, що несуть на собі відбиток архаїчних світоглядних уявлень народу про сили і явища природи, які часто одухотворені та уособлені. Історичної постаті Олекси Довбуша в них немає. Для прикладу можна назвати легенду “Могутній Грім”, у якій розповідається, як молодий мисливець стратив чорта, що насміхався з царя Грому і за це добував багато дичини (СВО, 10). Аналогічна легенда “Щасливий пастух”, у якій щезника в подібній ситуації з лука вбиває вівчар і потім дістає велику силу (СВО, 20).

І.Франко опублікував легенду “Про грім і блискавку”, на якій уже позначився вплив біблійних легенд з Нового Заповіту. Тут виступають Бог, святі Михайло та Ілля. Із земних героїв зображено лісника, який знищив чорта за глум над святими і став найкращим мисливцем (СВО, 21-22). Отже, ні в одній з легенд (“Могутній грім”, “Щасливий пастух”, “Про грім і блискавку”) немає історичної постаті Олекси Довбуша.

Очевидно, ці твори належать до давніх верств легендарних сюжетів міфологічно-апокрифічного характеру. Перші два зразки відносяться до язичницької доби, а на третьому (“Про грім і блискавку”) - помітний пізніший християнський вплив. Це підтверджує зміст та образна система. І лише могутній авторитет і популярність славного ватажка опришків Довбуша змусили народних авторів замінити в згаданих легендах та інших творах образи безіменних пастухів, лісників, мисливців на його образ. Так виник цілий цикл фольклорних зразків про незвичайну богатирську силу та безсмертя видатного лицаря гір, народного героя Олексу Довбуша (СВО, 11).

Тематично весь епічний спадок про незламного печеніжинця можна розподілити на п’ять розділів: дитинство Олекси, юність та опришкування, героїчна боротьба Довбуша за народну справедливість, смерть славного ватажка опришків, вічно живий Олекса Довбуш (пам’ятні місця Олекси, його скарби тощо).

В епічному фольклорі біографія Олекси Довбуша, окремі моменти життєпису народного героя щедро заквітчуються художньою вигадкою, а часом і фантастикою. Реалізм і романтика тісно переплітаються, складаючи майстерно довершене полотно. Разом з тим, це своєрідний літопис тогочасного опришківського руху та його кращих представників.

У більшості легенд і переказів Олекса показаний вихідцем із простого народу. Найчастіше він - син пастуха чи бідної вдови з Микуличина. Але в деяких переказах говориться, що Довбуш народився від хазяйської дочки та вівчаря-наймита (СВО, 48-53). В інших епічних жанрах Олекса - син бідного селянина. Ще в ранньому дитинстві хлопчина зазнав злиднів і горя, змушений був іти в найми, щоб заробити собі на хліб (СВО, 27-35, 44-47, 64-67).

Історичні документи досить точно констатують місце народження Олекси Довбуша - село Печеніжин на Івано-Франківщині (Г, 59-60). Народні ж перекази називають при цьому села Микуличин, Космач (ЛВ, 153). Заріччя (ЛВ, 136), Жижива, Борщів (ОА, 6), Красноїль (ОА ,3) тощо. Пояснити таку ситуацію варто тим, що більшість народних легенд та переказів про Довбуша були складені в певній місцевості й тому, вдаючись до художнього домислу, автори, як і в зразках “Ой попід гай зелененький” та “Послухайте, люди добрі”, хотіли бачити його вихідцем зі свого села чи присілка. Таким же чином можна пояснити й плутанину з ім’ям печеніжинця, коли його замість Олекси називають Іваном, Петром, Миколою (Г, 136) чи Василем, Степаном (ОА, 17). Це є також свідченням того, що Олекса Довбуш був добре знаний серед широкого загалу, тема опришківства турбувала народ, і за допомогою фольклорної епіки митці слова намагалися задовольнити ці запити.

1	2	3	4	5	6	7	8	9

Назва: Фольклорний і літературний образ народного героя Олекси Довбуша
Дата публікації: 2005-03-24 (2663 прочитано)