Українознавство > Фольклорний і літературний образ народного героя Олекси Довбуша
У даному творі образ відважного месника є головним, а вже навколо групуються інші - другорядні. Тут діють персонажі, які згадуються і в багатьох документах тієї епохи, і в народних легендах, переказах та піснях. Сюжетна канва теж в основному розгортається навколо подій, які справді відбувалися. Історичні події і факти ніде не перекручуються, правильно висвітлюються. Але, залишаючись вірним історичній правді, письменник не йде сліпо за фактами, він не стає рабом документів чи їхнім коментарем. Окремі компоненти повісті пов’язані не стільки хронологічно, скільки логічно. Г.Хоткевич нерідко змішує окремі деталі, порушує їх хронологічну послідовність. А багато епізодів і навіть цілі сюжетні лінії є взагалі результатом художнього домислу. Їх джерело слід шукати не в історичних документах, а в усній народній творчості. Фольклорний та історичний матеріали тісно переплітаються в повісті. Крім особи легендарного ватажка опришків Олекси Довбуша, у творі ми зустрічаємося й з іншими історичними постатями - відомими опришками Павлом Орфенюком, братами Джамиджуками, Василем Баюраком, Іваном Бойчуком, Андрієм Лаврівим та іншими. Реальними історичними особами є і полковник Пшелуський, пан Потоцький, сільський багач Дідушко, убивця Довбуша селянин Стефан Дзвінчук та інші. Трактування образу ватажка Г.Хоткевичем вирізняється новаторством. На зміну романтичному герою (у драмі) приходить герой реалістичний. Що спонукало його взятися за зброю, що зробило з нього легендарного ватажка, у чому сила й слабкість отамана? Відповіді на ці й подібні питання є в роботі (Б, 346-355). Славному народному звитяжцеві присвятив свій історичний роман “Опришки” В.Гжицький. Це наслідок більш ніж тридцятирічної роботи автора, яку він розпочав ще у 1931 році, а завершив у 1962 році. Письменник на широкому історичному тлі відображає боротьбу карпатських опришків на чолі зі своїм отаманом Довбушем. У романі вдало поєднані історичні факти з художнім вимислом. Головний герой твору - народний заступник (Г, 183). Йому притаманні такі риси, як чуйність, людяність, безстрашність, доброта. Письменник наголошує на розумі, далекоглядності народного ватажка, його організаторських здібностях. В.Гжицький не ідеалізує свого героя, не приписує всіх удач опришків тільки його талантові й винахідливості. Довбуш усвідомлює, що сила його - в єднанні з народом (Б, 410-411). Отаман ніколи даремно не проливав людської крові. Терор Довбуша - це помста народу у відповідь на жорстокість і свавілля шляхти. З великою повагою й шаною ставиться Олекса до жінки, особливо до жінки-матері. Для нього - це символ чистоти, вірності, святості. Він залишив у живих полячку-породіллю Карпінську з немовлям - майбутнім класиком польської літератури. Цей мемуарний факт письменник використав у творі. Ватажок з опришками нападає на замок княгині Єви, коли в неї народилася дитина. І просить наректи немовля своїм іменем. Це художній домисел, бо насправді Довбуш ніколи не нападав на Яблуновський замок, а коронна княжна Теофіля, прототип образу княгині Єви, ніколи не бачила живого Олексу , весь час тримала ситуацію з опришками під контролем (Б, 415). Народний месник вирішив розправитись із космацьким війтом Миколою Дідушком, який грозився ліквідувати славного отамана. Олекса спіймав багача, і його вбив опришок Крига. Це художній домисел, бо насправді Дідушко проживав у Довгопіллі, на його маєток напав Довбуш і власноручно знищив. Отаман люто мстив визискувачам за людські кривди. Так, він розправився у Борщеві з панським управителем Золотницьким: Василь Баюрак відрубав йому голову. Було знищено і його дружину, яка вбила побратима Андрія Лавріва (Б, 415). У дійсності Золотницький був не управителем, а великим польським магнатом, його знищив власноручно Довбуш, а маєток спалив (НГ, 75). У творі смертельно пораненого Андрія Лавріва побратими залишили в лісі, де він і помер (Б, 416). Насправді Андрій Лаврів був спійманий смоляками і після важких тортур четвертований (НГ, 83-84). Добре відомий гуманний акт Олекси Довбуша, який пожалів польського ротмістра Пшелуського та його смоляків, і бою не було (НГ, 82-83). В.Гжицький художньо домислює ймовірну криваву січу опришків зі смоляками. У цьому бою Довбуш шаблею вбиває Пшелуського, гине і побратим Василь Баюрак (Б, 416). Історичні документи засвідчують, що полковник Пшелуський надовго пережив ватажка опришків, а Василя Баюрака було страчено у 1754 році в Станіславі (НГ, 136-137). Багато уваги відведено змалюванню особистого життя ватажка, його психологічних переживань та почуттів. Через увесь твір червоною ниткою проходить романтична сюжетна лінія “Довбуш - Дзвінка”, яка є найбільш опоетизованою, піднесеною серед усіх інших. Всупереч народним легендам, письменник описує історію цього кохання піднесено, з вагомою долею романтичного елементу. Ватажок гине, а його вбивцю наступного дня знищив опришок Фока. Поховали отамана у високій стрімкій скелі вище Кедроватої. Отже, майстер слова свідомо відходить від деяких історичних фактів, даючи волю своїй творчій фантазії. Письменник Р.Федорів видрукував цікаву повість у легендах “Жбан вина” про карпатських опришків і їхнього ватажка Олексу Довбуша. Поклавши в основу фольклор, письменник захотів створити ватажка таким, яким його бачив народ: бути добром для отчої землі. Звідси його сила, його чари й невмирущість (Б, 423). У роботі подається історія написання твору, його жанрова своєрідність, синтез літератури з народнопоетичною традицією. Висвітлюється проблема історичної і художньої правди. Називаються конкретні історичні особи, змальовані художньо, як і творчо домислені сюжетні лінії: Довбуш - Анничка, Довбуш - Дідо Велет, Олена - Дідо Велет, Дзвінчук - Антипко. Олекса у творі - особа легендарна, міфологічна і разом з тим - це тип героя-самородка, героя-визволителя (Б, 421-437). Центральною постаттю повісті гуцульського художника Г.Смольського “Олекса Довбуш” є славний ватажок. Реальність і казка. Правда і легенда. Олекса - правдива легенда, непридумана казка. Саме таким побачив і змалював його письменник (Б, 356-364). Відомий поет Богдан-Ігор Антонич написав лібрето опери “Довбуш” про історію життя, боротьби та трагічної загибелі відважного печеніжинця. Значну частину твору становить художнє переосмислення співанки-хроніки “Послухайте, люди добрі”, пісні “Ой попід гай зелененький”, опришківських легенд та переказів. Олекса Довбуш наділений рисами реалістичними та романтичними (Б, 364-370). Легендарною постаттю виступає отаман опришків у повісті Р.Єндика "Проклін крові" (Б, 370-380). Історик та філолог І.Єрофеєв у повісті “Олекса Довбуш” художньо модифікував наявні історичні документи про ватажка опришків і створив реалістичний образ месника, позбавлений глибокого внутрішнього душевного спокою та теплоти (Б, 380-387). Історично приреченим і одночасно великим стратегом з деякими романтичними елементами змальований ватажок опришків у драмах Л.Первомайського та Л.Дмитерка “Олекса Довбуш” (Б, 387-395; 437-445). Народна поетична творчість становить основу драм Ю.Шкрумеляка “Довбушева слава”, Я.Яроша “Топір помсти”, В.Босовича “Легенда про Довбуша”, роману В.Волкова “Довбуш”, поеми С.Пушика “Довбуш”. Славний лицар гір виступає у даних творах як особа казково-міфологічна та реалістична (Б, 395-410; 451-471). Олекса Довбуш у однойменному романі А.Хлистової вийшов досить сухою, схематичною і надуманою особистістю (Б, 445-451). Багату поетичну Довбушіану умовно можна розділити на три групи:
1. Твори про чарівну гуцульську природу, її людей та окремі епізоди опришківської боротьби під керівництвом славного ватажка.
2. Зразки, що славлять народного героя, його побратимів, їх боротьбу проти визиску, гніту та загибель Довбуша.
3. Поезії про його безсмертя. У роботі висвітлюється специфіка даних поетичних зразків (Б, 471-478). У висновках зроблено загальні підсумки дослідження. Фольклорна та літературна Довбушіана уже більше двох століть привертає увагу істориків, фольклористів, письменників, мистецтвознавців, широкого кола читачів. Уснопоетичні твори про славного месника - це живий поетичний літопис широких трудящих мас. У центрі їх уваги - образ Олекси. Народ наділив його рисами реалістичними, романтичними, фантастичними. Найпоширенішим зразком про відважного печеніжинця є історична пісня “Ой попід гай зелененький”. У роботі визначається жанр, авторство, час і місце виникнення твору, розглядається його поетика. Під кутом зору проблеми історичної та художньої правди аналізується співанка-хроніка “Послухайте, люди добрі, що хочу сказати”, висвітлюється своєрідність її створення, специфіка, констатується, що це цілий синтез фольклорної Довбушіани. Розглядаються в роботі епічні опришківські жанри. Автор уперше розв’язує проблему - як виникли легенди та перекази про чудодійну та богатирську силу Довбуша, доказує, що дані фольклорні твори - це своєрідний синтез язичницьких і християнських уявлень про природу, про боротьбу двох начал - добра і зла, про політеїзм вірувань. Епічна уснопоетична Довбушіана з’явилась у середині ХVІІІ століття і продовжує існувати в наш час. Уперше висвітлюється специфіка коломийок про лицаря волі, розкривається його образ. В основі літературного зображення опришківського руху та його славного ватажка 30-40 років ХVІІІ століття на Прикарпатті, Закарпатті, Буковині лежать історичні твори, етнографічні, краєзнавчі, літературознавчі матеріали, фольклор та рукописні джерела. Перш за все - праці К.Вуйціцького, Ю.Целевича, М.Білоуса, Є.Косачевської, В.Грабовецького тощо.
Назва: Фольклорний і літературний образ народного героя Олекси Довбуша
Дата публікації: 2005-03-24 (2663 прочитано) |
.gif){kind=spacer}
