Українознавство > Фольклорний і літературний образ народного героя Олекси Довбуша
У творі є моменти, які стоять дуже близько до реальних історичних. Мова йде про стосунки братів - Олекси та Івана. Автор насичує архітектоніку п'єси своєрідними знахідками. Так, у монологи дійових осіб він уводить романтично-фантастичні епізоди з опришківського фольклору. Не можна погодитись із деякими критиками, які доводять, що ці ідеї Ю.Федькович узяв у Нойбауера (Б, 212). Драматург прекрасно знав гуцульський епос і уміло використав його у творі. Основою драматичного конфлікту п’єси, що призводить до трагічної розв’язки, є фатальна любов. У змалюванні кончини опришківського отамана письменник наслідує народнопоетичні джерела. Твір багатий на тропіку. Так, символічне та містичне значення в драмі мають Громовий топір, Знахарський хрест та день Вартоломія. Ці художні образи посилюють тенденцію фаталізму, що спостерігається в п’єсі, сприймається як вища необхідність, сила, що не залежить від людини. Ця думка особливо виразно лунає в сцені загибелі ватажка. Отже, драма “Довбуш” як у дзеркалі відобразила специфіку романтизму Ю.Федьковича: з одного боку, захоплення міфологією і, з другого, бунтарська наснаженість. Обидві ознаки спостерігаємо як у ліриці, так і в трагедії “Довбуш”. Цим частково пояснюється відхід драматурга від історичної вірогідності: Довбуш для автора не стільки історична постать, скільки уособлення народної мрії про заступника й месника. Є істотні індивідуальні особливості в цьому характері. Вчинки Довбуша начебто залежать від його особистих пристрастей, - але то, швидше, для зовнішньої дії, по суті ж це характер бунтарський, націлений проти тиранії. Є й інша основа, яка визначає високу трагедійність цього образу: активність щодо різних обставин. Відомий галицький письменник Дмитро Вінцковський (1846 - 1917) у 70-х роках XIX століття написав поему про славного ватажка опришків “Як Олексу Довбуша представив Дмитро Вінцковський”. Для цього автор опрацював опришківський фольклор та історичні матеріали. Письменник повніше й докладніше, ніж М.Лисикевич, змалював у своїй поемі образ Довбуша. Він відкрив широку панораму життя і діяльності славного ватажка опришків. Поет змалював його юнацькі роки, намагався розкрити причини становлення на шлях боротьби з гнобителями. Яскраво й виразно малює він життя опришків та їх справи, спрямовані на встановлення справедливості в суспільстві. Олекса Довбуш - головний герой поеми. Грізним і справедливим месником, справжнім захисником простих людей постає перед нами ватажок. У поемі отаман змальований людиною з крилатою мрією, яка не може жити в клітці. З молодих років його натура, пригнічена тягарем важкого життя і нещастя, що випали на його родину, бажала волі, щоб зняти камінь з душі, розправити плечі й відчути себе людиною. Автор не приховує своєї симпатії до Олекси Довбуша, який є основним виразником романтичного пафосу. Домінуючим мотивом характеристики ватажка є уславлення його першості у всьому: і вдачею, і красою. При характеристиці Довбуша автор іде від побутових реалій до незвичайних, специфічно романтичних (“Так я орлом туди літав, і вздовж, і впоперек буяв”. - Б, 238). Письменник у творі ставить проблему фатуму. На думку автора, Олексові було на роду написано стати народним месником і загинути. Головний герой не дуже радіє з цього, бо розуміє, що стати охоронцем простого люду означало одне: бути вигнанцем, зацькованим диким звіром (“Нині я став лиш диким вовком”). І він спрямовує свої сили на виконання благородної місії, уготованої йому долею. У цьому питанні автор поділяв думку Гомера про залежність долі від характеру героя: тільки людина з героїчним характером могла стать на двобій з долею заради досягнення своєї мети. Довбуш загинув, але його смерть була результатом його особистого вибору, його дій (Б, 239). Добрим і справедливим до простих селян і побратимів малює свого героя Д.Вінцковський, але суворим і грізним до ворогів. У поемі подається досить детальна портретна характеристика Довбуша. Автор змалював головного героя надзвичайно вродливим, який “як підкрутить чорні вуса і як махне головою, то в п’ятах тобі постигло і дощем стрясло б тобою” (Б, 240). Це порівняння дуже близьке до змалювання зовнішності ватажка Ю.Федьковичем у його романтичній баладі “Довбуш”, але першоджерелом портретної характеристики славного лицаря гір для обох письменників була усна народна творчість. Зовнішній вигляд говорить про потяг головного героя до прекрасного, про розвинені естетичні смаки й уподобання. І ці риси невипадкові в характері Олекси, бо він - син Карпат, а, як відомо, краса для гуцула - це “після волі, найперша з духовних потреб” (Б, 240). Так, саме краса й воля стали домінуючими рисами характеру гуцульського народу, і вони гармонійно поєдналися в Олексі Довбушеві. Герой Карпатських гір помирає, але його дух, вільний і нескорений, живе й продовжує боротися. У величезній художній скарбниці Івана Франка є твори про героїчне минуле українського народу і людей, які боролися за його краще життя. Однією з таких героїчних постатей є славний ватажок опришків Олекса Довбуш, якого Каменяр змалював у повісті “Петрії й Довбущуки”. Найпершим матеріалом для неї послужив фольклор. Твір має дві зовсім відмінні редакції. У післямові до другого варіанта, який готувався для видання у 1910-1912 роках, І.Франко зазначав, що перший варіант був написаний у роки його університетського навчання для скромного літературного заробітку “мало виробленою мовою та ще менше виробленим етимологічним правописом”. Готуючи матеріал для окремого видання, І.Франко виправляв мову, стиль і вніс чимало змін у зміст. Повість “Петрії й Довбущуки” є соціально-романтичним твором. У ньому Каменяр зробив спробу розв’язати опришківську тему під соціальним кутом зору. Свою повість письменник вважав “документом молодечого романтизму” (Б, 247). Червоною ниткою у творі проходить образ Олекси Довбуша, майже повністю побудований на фольклорній епіці. І.Франка зацікавила не так народна оцінка соціальної ролі Довбуша, як легенди про фантастичні подвиги славного ватажка опришків, перекази про його надприродні якості, про його скарби. Письменник взяв з народної творчості те, що відповідало романтично-фантастичній природі твору, змішав фольклорну фантастику з містикою, де й потонуло золоте зерно оцінки опришків, близької до історичної правди (Б, 250).
При створенні образу Довбуша І.Франко майже повністю відійшов від історичної правди. Хоч за основу письменник взяв народну епіку, проте більша роль належить все-таки художньому домислу. Вже сам час, місце, в якому відбуваються події, пов’язані з Олексою Довбушем, є результатом домислу. За історичними даними життя і діяльність отамана опришків закінчилися у 1745 році. У повісті ж Франка ми зустрічаємося з живим Довбушем у 1856 році. Виходячи з досліджень М.Грушевського, В.Грабовецького, ватажок народився в 1700 році (Г, 60), то ж під час подій, що відбуваються в повісті, йому повинно бути 156 років. Крім того, О.Довбуш до кінця життя залишався активним борцем проти поневолювачів, а Франко зробив героя бездіяльним біля 100 років. Історично достовірним є той факт, що народний герой народився в селі Печеніжині на Покутті і аж ніяк не у селі Перегинську, а точніше в окремій частині цього села, у Довбущуківці, де, за І.Франком, жили тільки Довбущуки. За народними легендами та переказами Довбущуківка (Довбушанка, Довбушівка, Довбошанка) - це була гора, де знаходилась хата Довбуша (Б, 251). Боротьба за Довбушеві скарби та використання їх для соціальної діяльності стали основною ідеєю твору “Петрії й Довбущуки”. І.Франко малює Довбуша, який нібито не загинув і не може вмерти, не передавши своєї справи боротьби нащадкам. Ідея спадкоємності, продовження славних традицій народно-визвольної боротьби проповідується також за допомогою Довбушевого скарбу, що призначений для народного діла, для об’єднання української землі.
У повісті є два розділи, виконані в реалістичних тонах, що ведуть читача в далеке минуле, до часів дійсного життя Олекси Довбуша, - “Мій дім - моя твердиня” та “Внучка воєводи”. Вони включені з метою пояснити родовід сучасних нащадків Довбуша та їх загадковий зв’язок з іншими персонажами. Основою для сюжету розділу “Мій дім - моя твердиня” послужив переказ про блискучу операцію ватажка, який хитрим маневром оволодів шляхетським маєтком біля Болехова. Але одруження отамана опришків з внучкою цього шляхтича і народження нею сина - це, без сумніву, художній домисел І.Франка. Екскурс у минуле є цікавим сам по собі, як спроба відтворити на основі народної творчості історично правдивий образ мужнього повстанця - Олекси Довбуша. Відомо, що славний лицар і опришки підтримували тісний зв’язок зі Скитом Манявським - опорним форпостом проти католицької експансії. Саме про монастир у Скиті Манявському та відносини Довбуша з ним йде мова у творі, як і про Гошівську церкву та монастир біля Болехова. Художньому домислу автора належить і думка, що монастир побудовано на гроші Олекси Довбуша. Описуючи події в розділі “Сповідь опівночі”, І.Франко спирається на цілком достовірні дані про обіцянку панів у 1744 році за голову ватажка опришків видати нагороду - шапку золотих. У повісті це має місце лише в 1772 році, коли Олекси вже давно не було в живих. Зображення Довбуша як освіченої людини є без сумніву художнім домислом автора, бо жодний історичний документ не подає такої інформації (Б, 254). Образ славного опришка І.Франко створив повністю в дусі романтизму. Каменяреве трактування ватажка сприймається як афоризм про Довбуша. Автор використовує розмаїті зображально-виражальні засоби, щоб показати силу, мужність, роль і значення цієї людини у визвольній боротьбі.
Назва: Фольклорний і літературний образ народного героя Олекси Довбуша
Дата публікації: 2005-03-24 (2663 прочитано) |
.gif){kind=spacer}
