‘≥лософ≥¤ > ‘≥лософ≥¤ ≤вана ‘ранка

ћарксистська ≥стор≥ософська теор≥¤ ірунтувалас¤ на законах матер≥ал≥стичноњ д≥алектики, що своЇю чергою була, мовл¤в, поставленою з голови на ноги д≥алектикою √егел¤. « цього приводу ≤.‘ранко анал≥зуЇ зм≥ст гегел≥вськоњ тр≥ади, що становила собою лог≥чну форму розвитку св≥ту. Ђ¬ кожн≥м розвою - п≥сл¤ √еіел¤ ≥ ћаркса, Ч пише ≤.‘ранко, Ч Ї три ступен≥: 1) перв≥сний стан Ч thesis, 2) негац≥¤ цього перв≥сного стану Ч antithesis, 3) негац≥¤ сењ негац≥њ ≥ поворот до перв≥сного стану, т≥льки на вищий ступ≥нь Ч synthesisФ. ≤ ¤кщо √егель сформулював цей закон ¤к закон лог≥ки ≥ п≥знанн¤ св≥ту, то ћаркс перен≥с його д≥ю на розвиток природи ≥ сусп≥льства. ќднак, по-перше, вказуЇ ≤.‘ранко, вже √еіель Ђувесь св≥й в≥к мучивс¤, п≥дган¤ючи реальн≥ ¤вища п≥д закони своЇњ д≥алектики, ≥ сам н≥коли не м≥г задовольнитис¤ здобутками своњх дуже хитромудрих зусильї[4]. ј тим б≥льше зрозум≥ло, що Ђ√еіелева д≥алектика ≥ теор≥¤ еволюц≥йна, ¤ка тепер Ї основою природничих наук, це дв≥ реч≥ абсолютно р≥зн≥. ѕрироднич≥ науки не признають н≥¤коњ троњстост≥, а також не признають, буц≥мто розв≥й ≥де шл¤хом неіац≥й ≥ контраст≥вї,[5] тобто шл¤хом заперечень заперечень ≥ боротьби протилежностей. ” вс¤кому раз≥, ≥ √егел≥вська ≥деал≥стична д≥алектика, ≥ марксистська матер≥ал≥стична д≥алектика, збудован≥ на ф≥лософських законах, в≥дкинувши ¤к≥, Ђпаде весь будинокї марксистськоњ теор≥њ, а к≥нцевим насл≥дком Ђнього д≥алектичного способу завалюванн¤ Ї фатал≥змї[6].

¬ченн¤ про комун≥зм у марксизм≥ сформульоване ¤к неминучий лог≥чний насл≥док попередн≥х етап≥в розвитку людства. ѕричиною такоњ ≥нтерпретац≥њ ≥стор≥њ марксистами, на думку ≤.‘ранка, Ђстав њх ненауковий матер≥ал≥стичний св≥тогл¤д, що змушував њх ус≥ ¤вища ви¤снювати чисто економ≥чними причинамиї. ћатер≥ал≥стичне тлумаченн¤ ≥стор≥њ неминуче призводило до в≥домого по¤сненн¤ марксизмом причин виникненн¤ та з'¤суванн¤ зм≥сту Ђдержави, нев≥льництва, приватноњ власност≥ї ¤к ¤вищ конечних, м≥сц¤ ¤ким немаЇ у св≥тлому комун≥стичному майбутньому. ≤.‘ранко в≥дзначаЇ внутр≥шню суперечлив≥сть концепц≥њ комун≥зму у  .ћаркса ≥ ‘.≈нгельса, збудовану на законах матер≥ал≥стичноњ д≥алектики. « одного боку, комун≥зм - це сусп≥льний лад без держави, грошовоњ системи, без под≥лу людей на б≥дних ≥ багатих, з ≥ншого Ч це повне усусп≥льненн¤ власност≥ в руках держави, ¤ка стаЇ диктатурою. «вичайно, зазначаЇ ≤.‘ранко, битт¤ поклон≥в перед державою ¤скравим вираженн¤м практичного застосуванн¤ закон≥в матер≥ал≥стичноњ д≥алектики до по¤сненн¤ сусп≥льних ¤вищ. “лумаченн¤ фаз соц≥ал≥зму ≥ комун≥зму по сут≥ справи не зм≥нюЇ суперечливост≥ вченн¤ про комун≥зм, бо сусп≥льна практика XX ст. н≥¤кого в≥дмиранн¤ комун≥стичних держав не заф≥ксувала. Ќавпаки, вс≥ комун≥стичн≥ держави становили собою не що ≥нше, ¤к диктаторськ≥ режими, ¤к≥ зак≥нчувалис¤ обожненн¤м комун≥стичних вожд≥в. « цього приводу ≤.‘ранко писав: соц≥ал≥сти Ђдур¤ть себе ≥ других, тверд¤чи, що њх держава демократична", бо насправд≥ в основ≥ марксистськоњ доктрини Ђлежить ≥де¤ деспотизму та поневоленн¤ не т≥льки т≥л, але ще б≥льше душ думок людських"[7].

«рештою, ≤.‘ранко в прац≥ Ђƒо ≥стор≥њ соц≥ал≥стичного рухуї даЇ ірунтовний ф≥лософсько-св≥тогл¤дний анал≥з Ђћан≥фесту комун≥стичноњ парт≥њї  .ћаркса ≥ ‘.≈нгельса. Ќасамперед, пор≥вн¤вши текст ман≥фесту французьким фур'Їриста ¬≥ктора  онс≥дерана ≥ ман≥фесту  .ћаркса ≥ ‘.≈нгельса, в≥н доходить висновку, що останн≥ Ђчерпали не лише зм≥ст свойого ман≥фесту з ман≥фесту  онс≥дерана, але нав≥ть форму, титули розд≥л≥вї. ”же сам цей факт багато про що говорить. ƒал≥ ≤.‘ранко, з≥ставл¤ючи тексти цих двох ман≥фест≥в, стверджуЇ, що Ђправда б≥льше на сторон≥  онс≥дерана, н≥ж ћарксаї, бо т≥ зм≥ни, ¤к≥ внесли  .ћаркс ≥ ‘.≈нгельс у текст ман≥фесту  онс≥дерана, запрограмували таку Ђпрограму державного соц≥ал≥зму, ¤кий аж надто пахне державним деспотизмом та ун≥форм≥змом, що проведений справд≥ в житт¤ м≥г би статис¤ великим гальмом або джерелом нових революц≥йї[8].

ѕ≥дсумовуючи. ≤.‘ранко пише: Ђ¬се те, що тут сказано, не маЇ на ц≥л≥ зменшити науков≥ заслуги та ≥сторичне значенн¤  .ћаркса ≥ ‘.≈нгельса. јле дл¤ сучасних ≥ дальших покол≥нь буде добре, коли буде розбита легенда про њх мес≥анство ≥ непомильн≥сть, про те, що вони майже з н≥чого створили Ђнауковий соц≥ал≥змї ≥ дали в своњх писанн¤х нову об'¤ву, нове Ївангел≥Ї, робочому народов≥ всього св≥ту. ƒобре буде, коли вс≥ в≥руюч≥ ≥ нев≥руюч≥ в нову рел≥г≥ю почнуть на њњ творц≥в гл¤д≥ти ¤к на людей даного часу ≥ окруженн¤, що черпали своњ ≥дењ з того окруженн¤ ≥ переробл¤ли њх в≥дпов≥дно до складу свого ума, дл¤ людей свого часу. “аке гл¤д≥нн¤ вменшить у в≥рних ≥ нев≥рних парт≥йну зањл≥сть ≥ фанатизм, улегшить порозум≥нн¤, а через це й працю дл¤ ос¤гненн¤ великого ≥деалу Ч соц≥альноњ справедливост≥ на грунт≥ гуманного чутт¤ї[9].

«агальнонауковий характер ф≥лософського св≥тогл¤ду ≤.‘ранка добре прогл¤даЇтьс¤ в його оц≥нках рел≥г≥њ ¤к складного сусп≥льно-≥сторичного ¤вища. ¬≥домо, що ≤.‘ранко неодноразово ≥ з р≥зних привод≥в вдававс¤ до наукового анал≥зу рел≥г≥њ ≥ зокрема христи¤нства, а працю Ђѕоема про сотворенн¤ св≥туї ц≥лком присв¤тив розгл¤ду джерельноњ бази УЅ≥бл≥њФ.

” таких прац¤х ≤.‘ранка, ¤к Ђ атолицький панслав≥змї, Ђ¬оскресен≥Ї чи погребен≥Ї?ї, Ђѕоступи ≥нкв≥зиц≥њї, Ђƒв≥ ун≥њї, Ђћ≥стиф≥кац≥¤ чи ≥д≥отизмї та ≥н. подана розгорнута характеристика рел≥г≥њ ¤к важливого складника ≥стор≥њ культури, ¤к такого духовного ¤вища, що конче потребуЇ анал≥зу з висоти здобутк≥в новочасноњ науки. ≤.‘ранко вважав, що ≥сторичний час рел≥г≥њ залишивс¤ в минулому, що на њњ м≥сце маЇ прийти наука з њњ Ђшироким цив≥л≥зац≥йним св≥тогл¤дом. ј рел≥г≥¤ маЇ залишитис¤ лише ¤к р≥ч особистого переконанн¤ї[10].

Ќадзвичайно актуальною дл¤ нашоњ сучасноњ практики Ї думка ≤.‘ранка про те, що на основ≥ Ђрел≥г≥йноњ правов≥рност≥ї н≥¤кий сусп≥льний консенсус неможливий, Ђбо на пол≥ догм н≥¤ке поЇднанн¤ неможливеї. “епер≥шн≥ дискус≥њ та боротьба навколо значенн¤ тих чи ≥нших рел≥г≥йних конфес≥й у державотворенн≥ Ї по сут≥ безпл≥дн≥. ≤.‘ранко справедливо зазначав: Ђ“≥сн≥ше порозум≥нн¤, тривк≥ше в≥д обоп≥льноњ толеранц≥њ, можливе т≥льки на ірунт≥ науки, п≥знанн¤ природи та критичного зрозум≥нн¤ минувшини, а при т≥м у прац≥ над сп≥льними, чисто людськими задачами сусп≥льними та пол≥тичними. ¬с¤ке обстоюванн¤ на становищах чисто конфес≥йних та ортодокс≥йних може довести т≥льки до затемненн¤ основних питань гуманност≥ та до розбудженн¤ пристрастейї[11].

≤.‘ранко неодноразово п≥ддавав гостр≥й критиц≥ д≥¤льн≥сть галицькоњ клерикальноњ ≥нтел≥генц≥њ за њњ задогматизован≥сть та духовну в≥дстал≥сть. ќднак, в≥н не вважав себе н≥¤ким войовничим атењстом, скор≥ше був ученим-в≥льнодумцем, що з позиц≥й дос¤гнень тод≥шньоњ Ївропейськоњ науки дививс¤ на св≥т та його ¤вища.

 р≥м того, ‘ранко ц≥кавивс¤ ≥ науковими прац¤ми з проблем гносеолог≥њ багатьох його сучасник≥в психолог≥в ≥ ф≥лософ≥в, ¤к≥ науково розгл¤дали р≥зн≥ форми п≥знанн¤. «упин¤ючись над процесом п≥знанн¤, ‘ранко твердив, що воно в≥дбуваЇтьс¤ з допомогою ≥мпульс≥в. "≤з зовн≥шнього св≥ту доход¤ть до нашоњ св≥домост≥ певн≥ механ≥чн≥ чи х≥м≥чн≥ ≥мпульси (тверд≥ т≥ла, плини, запахи, тремт≥нн¤ етеру або електричн≥ рухи) ≥ уд≥л¤ють нашим нервам. Ќерви провад¤ть њх до певних мозкових центр≥в ≥ в ком≥рках нашоњ мозковоњ субстанц≥њ постаЇ образ того центра, з ¤кого вийшов даний ≥мпульс"[12]. јналог≥чно ‘ранко зупин¤Їтьс¤ над процесом в≥дображенн¤. ¬≥н твердив, що процес в≥дображенн¤ неможливий без в≥дображуваного. "—е за вс≥ в≥ки, - писав в≥н - виказуЇ ф≥з≥олог≥¤ ≥ психолог≥¤, котр≥ кажуть, що кожний чолов≥к лиш то може робити, говорити, думати, що вперед у форм≥ вражень д≥йшло до його св≥домост≥. Ц ≥ в≥дтак от≥ елементи може комб≥нувати, складати, д≥лити ≥ переформовувати, але щось зовс≥м нового, зовс≥м в≥д≥рваного в≥д св≥ту його вражень чолов≥к н≥коли не м≥г ≥ не може створити"[13]. –озгл¤даючи гносеолог≥чн≥ проблеми, особливо проблему п≥знанн¤ ≥ св≥домост≥, ‘ранко шукав у всьому рац≥њ ≥ був рац≥онал≥стом. ¬≥н погоджувавс¤ з вродженими зд≥бност¤ми людини, а тому ≥ погоджувавс¤ з вченн¤м ƒекарта, що "≥дењ Ї вроджен≥", а особливо, ¤кщо мова йде про ≥дењ творч≥, письменницьк≥ чи поетичн≥. ѕогоджувавс¤ з принципом вродженост≥ дару п≥знанн¤ Ћейбн≥ца (вроджене обдаруванн¤), а також з апр≥оризмом  онта. ¬ окремих випадках в≥н надавав великого значенн¤ психолог≥њ, особливо ≥нтуњц≥њ, вол≥ ≥ символ≥змов≥, що виступають ¤к важлив≥ чинники в питанн¤х п≥знанн¤. ‘ранко розгл¤дав двоњст≥сть св≥ту, тобто ≥снуванн¤ матер≥альноњ Їдност≥ св≥ту ≥ св≥ту думаючоњ людини Ц творц¤ св≥ту житт¤, св≥ту ≥дей, св≥ту часовост≥ ≥ безконечност≥. ”згоджуючи при тому погл¤ди ф≥лософ≥в XIX стол≥тт¤ з дос¤гненн¤ми сучасноњ йому науки, ‘ранко розр≥зн¤в двоњст≥сть ≥снуванн¤ св≥ту - св≥ту матер≥њ ≥ св≥ту житт¤, ¤кий в≥н ц≥нив понад усе. ўодо св≥ту матер≥њ, - св≥ту матер≥ального бутт¤, ¤ке ми спостер≥гаЇмо нашим мисленн¤м, в ньому в≥н бачив непорушну Їдн≥сть ≥з законами, джерела ¤ких стараЇтьс¤ п≥знати людина. ≤дењ цього п≥знанн¤ Ї в≥дображенн¤ми наукових погл¤д≥в на цей св≥т.

1	2	3	4	5	6	7

Ќазва: ‘≥лософ≥¤ ≤вана ‘ранка
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-12-18 (12134 прочитано)