‘≥лософ≥¤ > ‘≥лософ≥¤ ≤вана ‘ранка

ќкремо в≥д св≥ту матер≥њ в≥н ц≥нив св≥т житт¤, св≥т природи, св≥т рослинний ≥ тваринний, ¤кий прагне до самозбереженн¤ у пост≥йн≥й боротьб≥ за житт¤. ќкремо в≥н бачив св≥т людини, ¤ка ≥нод≥ намагаЇтьс¤ протиставитис¤ цьому природному св≥тов≥, стараючись, хоч ≥ частково, спр¤мовувати його розвиток по своњй уподоб≥. ‘ранко бачив св≥т в його часовост≥, у його прост≥рност≥ ≥ безконечност≥.

” в≥дношенн≥ до матер≥ального св≥ту, до матер≥њ ‘ранко був схильний до мон≥зму. јле у в≥дношенн≥ до природи, до житт¤, до людини з ус≥ма њњ сусп≥льними про¤вами житт¤, з узагальненн¤м ≥ власного природного житт¤, - у нього погл¤ди ≥деал≥стичн≥ ¤к у мислител¤, що бачить житт¤ в його дуал≥стичн≥й основ≥ добра ≥ зла. “ому не дивно, що ще в молодост≥, в одн≥й ≥з статей в≥н писав про потребу в≥дмежувати обс¤ги науки в≥д засад в≥ри, щоб можна краще збагнути ≥ п≥знати ≥снуючу д≥йсн≥сть. "¬и повинн≥ знати, - писав ‘ранко в 1882 роц≥, - що наука, хот¤чи бути наукою, мусить в≥дкинути в≥ру, а опертис¤ на критиц≥, мусить в≥дкинути откровен≥Ї, а опертис¤ на пам'¤тниках жит≥¤ ≥ культури, мусить в≥дкинути двоњст≥сть в природ≥, а сто¤ти на Їдност≥ (мон≥зм≥), т.Ї. мусить прийн¤ти, що матер≥¤ ≥ сила - одно суть, що дух ≥ т≥ло - одно суть"[14]

” в≥дношенн≥ до розмежуванн¤ науки ≥ в≥ри, ‘ранко п≥дтримував тод≥ погл¤ди чисельних ф≥лософ≥в, починаючи в≥д √ал≥ле¤,  оперн≥ка,  онта, що остаточно в≥дмежували св≥т матер≥альний, в≥д нас незалежний.

” своњх онтолог≥чних погл¤дах ‘ранко опиравс¤ на здобутках тогочасноњ науки ≥ тому старавс¤ поЇднати пон¤тт¤ матер≥њ, форми ≥ сили в природ≥ ¤к одного ≥снуючого ц≥лого в природ≥, що маЇ своњ окрем≥ закони. як рац≥онал≥ст, в≥н в≥дстоював науковий погл¤д у в≥дношенн≥ до матер≥њ, вказуючи, що матер≥¤ ≥ рух Ї нев≥д'Їмн≥, що матер≥¤ сама маЇ в соб≥ силу ≥ тим самим причину ≥ джерело свого руху. ÷≥ погл¤ди в≥н ¤скраво висловлюЇ в "ћойсењ", де њх ѕророков≥ говорить јзазель::

ќсь пилок: ледве з≥р тв≥й його
ƒобачаЇ тремт≥нн¤,
ј ™гова поможе його
ѕовернути в нењст≥нн¤.
≤ не може звел≥ти йому
…ти по шл¤ху не тому,
як ¤ким його гонить пов≥к
ќта сила, що в ньому...

‘ранко був ознайомлений з дос¤гненн¤ми науки в д≥л¤нц≥ космолог≥њ ≥ онтолог≥њ, що опиралис¤ на нов≥ науков≥ дос¤гненн¤ XIX стол≥тт¤. ” своњх онтолог≥чних погл¤дах ‘ранко погоджувавс¤ з науково обірунтованими фактами природного ≥снуванн¤ атом≥в, ¤к др≥бних частинок в≥чно ≥снуючоњ матер≥њ. ¬ступаючи м≥ж собою у сполуки, атоми твор¤ть р≥зн≥ види матер≥њ, що зовн≥шньо виступають у форм≥ р≥зних кристал≥чних сполук. ” цих р≥знор≥дних формах ≥ в≥дм≥нност¤х ≥снуванн¤ матер≥ального св≥ту в≥н бачив вин¤тков≥сть сили матер≥њ, ¤к пост≥йноњ руш≥йноњ сили всесв≥ту, в≥чност≥ в простор≥ ≥ час≥. ÷е в≥н найкраще висв≥тлюЇ в поем≥ "≤ван ¬ишенський" при змалюванн≥ пейзажу сонц¤, що сходить над морем, надаючи цьому ранковому св≥тлов≥ не т≥льки блиску веселки, але, одночасно, глибини ≥ простору, велич≥ ≥ сили. ¬≥н представл¤Ї тут радше велич перетвореноњ у св≥тло матер≥њ, що у вигл¤д≥ косм≥чноњ енерг≥њ даЇ житт¤. ≤. ‘ранко зазначаЇ, що переважна б≥льш≥сть учених ≥ ф≥лософ≥в так чи ≥накше вважали предметом п≥знанн¤ природу та њњ закони. ¬≥дстоюючи цю л≥н≥ю, мислитель п≥дкреслюЇ, що "наукою можна назвати т≥льки п≥знанн¤ закон≥в ≥ сил природи, ¤к≥ про¤вл¤ютьс¤ всюди ≥ ¤к завгодно". Ќаука лише маЇ справу з≥ св≥том зовн≥шн≥м, з природою, розум≥ючи ту природу ¤кнайширше, тобто включаючи до нењ все, що т≥льки п≥дпадаЇ п≥д наше п≥знанн¤, також ≥ люди з њх поступом, ≥стор≥Їю, рел≥г≥¤ми, ≥ вс≥ ц≥ незл≥ченн≥ св≥ти, ¤к≥ заповнюють прост≥р. ѕоза природою нема п≥знанн¤, нема ≥стини, ≥ лиш природа Ї т≥Їю книгою, ¤ку людина мусить пост≥йно читати, бо т≥льки з нењ може з'¤витись дл¤ людини блаженна правда.

¬≥дкидаючи ≥деал≥стичн≥ погл¤ди на науку ≥ на њњ предмет, ≤.‘ранко в≥дзначаЇ, що вже ф≥лософ≥¤ —ократа ≥ ѕлатона "не ставила за обов'¤зкову умову поступу досл≥дженн¤ закон≥в ≥ сил природи, а звертала думку швидше до порожн≥х ≥ безпл≥дних роздум≥в". “≥ ж сам≥ думки, хоч у в≥дм≥нн≥й форм≥, висловлювали, ¤к зазначаЇ ≤.‘ранко, √егель та ≥нш≥ ф≥лософи - ≥деал≥сти. ЌемаЇ н≥чого дивного, що "так≥ принципи, - зауважуЇ мислитель, - ¤к≥ н≥вечать основу вс¤кого досл≥дженн¤ ≥ п≥знанн¤ зовн≥шнього св≥ту, мусили в подальшому породити так≥ шален≥ ≥дењ, ¤к н≥г≥л≥зм Ўопенгауера або √артмана, ¤кий Ї, власне, запереченн¤м вс¤коњ здоровоњ, розумовоњ науки". ≤.‘ранко р≥шуче настоюЇ на тому, що наука формуЇ св≥й зм≥ст шл¤хом п≥знанн¤ об'Їктивноњ реальност≥, бо "справжн¤ думка не маЇ н≥чого сп≥льного з жодними надприродними силами, з жодними вродженими ≥де¤ми, з жодними внутр≥шн≥ми св≥тами, що керують зовн≥шн≥м св≥том". –азом з тим наука не заперечувала ≥деал≥стичний п≥дх≥д[15].

—уб'Їкт п≥знанн¤, що волод≥Ї органами чутт≥в ≥ абстрактно-лог≥чним мисленн¤м, ≥ предмет п≥знанн¤, ¤ким Ї об'Їктивний св≥т, на думку ≤.‘ранка, пост≥йно перебувають в орган≥чному взаЇмозв'¤зку ≥ взаЇмод≥њ, що ≥ Ї процесом п≥знанн¤, науковим проникненн¤м в таЇмн≥ св≥ти. ” такому трактуванн≥ п≥знанн¤ не Ї самоц≥ллю, "одинокою метою науки", а способом набуванн¤ знань, практичне застосуванн¤ ¤ких служить полегшенню людського ≥снуванн¤. "¬≥д справжньоњ думки ми передус≥м вимагаЇмо, щоб була корисною, щоб давала нам можлив≥сть перемагати природу без великих затрату в≥чн≥й боротьб≥ за ≥снуванн¤ ≥ збереженн¤". ¬изначаючи двоЇдину мету "правдивоњ науки", в основ≥ ¤коњ лежать "знанн¤ ≥ прац¤", ≤.‘ранко вказуЇ, що вона мусить "вчити нас п≥знавати закони природи ≥ вчити користати з тих закон≥в". “аке розум≥нн¤ мети науки поЇднуЇ теоретичний зм≥ст з практикою, практичною д≥¤льн≥стю людини ≥ сусп≥льства.

ќсобливу увагу зосередив ≤.‘ранко па д≥алектиц≥ сусп≥льних процес≥в. ћислитель бачить джерело сусп≥льного розвитку в суперечност¤х, у боротьб≥ протилежностей, ¤к≥ про¤вл¤ютьс¤ в конкретно-≥сторичних формах. ¬ивчивши конкретний матер≥ал праць Ћ.√.ћоргана, ≈.“ейлора, √.—ненсера, ƒ.Ћеббока та ≥н. ≤.‘ранко доходить висновку, що головна суперечн≥сть, ¤ка лежить в основ≥ розвитку перв≥сного сусп≥льства, була м≥ж потребою збереженн¤ та забезпеченн¤ ≥снуванн¤ людського роду ≥ можливост¤ми задоволенн¤ ц≥Їњ потреби, конкретизуючись у суперечност≥ м≥ж людиною ≥ навколишн≥м середовищем. ≤ т≥льки тод≥, коли вир≥шенн¤ ц≥Їњ суперечност≥ стало можливим на основ≥ трудовоњ д≥¤льност≥ шл¤хом виготовленн¤ ≥ застосуванн¤ знар¤дь прац≥, ≥снуванн¤ людського роду було забезпечене.

¬ир≥шенн¤ суперечностей, на думку ≤. ‘ранка, Ї процесом, що розгортаЇтьс¤ ¤к запереченн¤ старого ≥ утвердженн¤ нового. ¬иникненн¤ кожного сусп≥льного ладу Ї запереченн¤м попередньою ≥ одночасним сприйманн¤м в≥д нього ц≥нного.  ожна ≥сторична епоха в≥дходить у минуле, приготувавши реальн≥ основи дл¤ майбутнього.

ќтже, св≥тогл¤д ≤вана ‘ранка Ч одна з вершин украњнськоњ ф≥лософськоњ думки. …ого ф≥лософська концепц≥¤ людини ≥ св≥ту знаменувала входженн¤ украњнськоњ ф≥лософськоњ думки в контекст загальноЇвропейського ф≥лософського процесу к≥нц¤ XIX Ч початку XX ст.

ѕозитив≥зм у соц≥альн≥й ф≥лософ≥њ мислител¤.

≤ван ‘ранко серйозно ц≥кавивс¤ ф≥лософськими проблемами, в≥н був добре ознайомлений ≥з сучасною йому соц≥альною ф≥лософ≥Їю, вм≥ло користувавс¤ нею у своњх науково-публ≥цистичних, наукових попул¤рних прац¤х, але на кожну проблему, на кожного њњ нос≥¤ мав св≥й власний тверезий погл¤д, ¤кий завжди виходив з позиц≥њ здорового глузду.

—воњ ф≥лософськ≥ погл¤ди ≤.‘ранко називаЇ рац≥онал≥змом. ”крањнський мислитель приймаЇ цей рац≥онал≥зм ¤к ф≥лософський напр¤м, що визнаЇ розум основою п≥знанн¤ та повед≥нки людей. —аме св≥й рац≥онал≥зм ≤.‘ранко протиставл¤Ї ≥ррац≥онал≥змов≥ та р≥зного роду ≥деал≥стичним системам. —л≥д зазначити, що ≤.‘ранко не дотримувавс¤ строго тих визначень рац≥онал≥зму, ¤к≥ подавали ≥сторики ф≥лософ≥њ, анал≥зуючи р≥зн≥ ≥сторико-культурн≥ епохи. јдже в≥домо, що рац≥онал≥зм, починаючись ще з ѕармен≥да, проходить ус≥ епохи ≥ в кожн≥й з них в≥д≥граЇ свою роль. ÷¤ роль була ≥ позитивна, ≥ негативна. јдже рац≥онал≥зм, скаж≥мо, середн≥х в≥к≥в р≥знитьс¤ в≥д рац≥онал≥зму доби ¬≥дродженн¤ чи Ќового часу. –ац≥онал≥зм не завжди мирно сп≥в≥снуЇ з ≥ррац≥онал≥змом чи ≥нтуњтив≥змом, феноменолог≥Їю. ” р≥зн≥ епохи мислител≥ то захоплюютьс¤ рац≥онал≥змом, то розчаровуютьс¤ у ньому. Ќав≥ть у часи ≤.‘ранка, на меж≥ XIX ≥ XX стол≥ть, в≥ра в необмежену силу людського розуму була втрачена (позитив≥зм, неопозитив≥зм та ≥нш≥ теч≥њ); на пор¤док денний стаЇ критика класичного рац≥онал≥зму з його ≥деалами могутност≥ розуму ≥ н≥чим не обмеженоњ рац≥ональноњ д≥¤льност≥ людини. ÷¤ критика ведетьс¤ ≥ з позиц≥й ≥ррац≥онал≥зму (фройдизм, ≥нтуњтив≥зм, прагматизм та екзистенц≥ал≥зм), ≥ в дус≥ пом≥ркованого, обмеженого рац≥онал≥зму, пов'¤заного вже не ст≥льки з лог≥чною проблематикою п≥знанн¤, ск≥льки з пошуком соц≥окультурних основ ≥ меж рац≥онал≥зму.

1	2	3	4	5	6	7

Ќазва: ‘≥лософ≥¤ ≤вана ‘ранка
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-12-18 (12134 прочитано)