‘≥лософ≥¤ > ‘≥лософ≥¤ ≤вана ‘ранка

Ќад пошуком в≥дпов≥д≥ на так≥ питанн¤ замислювалис¤ к≥лька покол≥нь мислител≥в, ¤к≥ виробили р≥зн≥ критер≥њ сусп≥льного поступу - в≥д розвитку продуктивних сил ≥ виробничих в≥дносин до самоњ людини, њњ знань ≥ њњ свободи д≥¤нн¤. ћ≥ркував над цими проблемами й ≤ван ‘ранко. …ого статт≥ й розв≥дки св≥дчать про те, що в питанн≥ сусп≥льного поступу думки мислител¤ зазнали певноњ еволюц≥њ. ÷е видно, наприклад, ≥з пор≥вн¤нн¤ статей 1878 р. ЂЌаука ≥ њњ взаЇмини з працюючими класамиї, Ђўо таке соц≥ал≥змї або Ђћисл≥ о еволюц≥њ в ≥стор≥њ людськост≥ї (1881) з працею Ђўо таке поступ?ї, написаною 1903 р. Ч через 25 рок≥в п≥сл¤ юнацького захопленн¤ ≥де¤ми соц≥ал≥зму.

” юн≥ роки, ще студентом ун≥верситету, ≤.‘ранко визначив критер≥й сусп≥льного поступу Ч щаст¤ людини. ўаст¤ в його розум≥нн≥ - це Їдина мета, до ¤коњ людина прагне споконв≥ку, заради ¤коњ народжуЇтьс¤ на св≥т, навчаЇтьс¤, трудитьс¤, взагал≥ живе. ѕеребуваючи п≥д сильним впливом модних у його часи нов≥тн≥х д≥й тогочасного сусп≥льства соц≥ал≥стичних ≥дей, юний ≤.‘ранко вважаЇ, що Ђтого щаст¤ вона (людина) дос¤гне аж тод≥, коли наука ≥ прац¤ з≥ллютьс¤ до нењ воЇдино; коли вс¤ка њњ наука буде корисною працею дл¤ сусп≥льства, а вс¤ка прац¤ буде ви¤вом њњ розвинутоњ думки, розуму, наукиї[21].

‘ранко досл≥див процес становленн¤ людини, њњ важку боротьбу за виживанн¤, ви¤вив дв≥ тенденц≥њ в цьому процес≥, що обумовлен≥ об'Їктивними чинниками: перевагою зовн≥шн≥х обставин над людиною в боротьб≥ за ≥снуванн¤ ≥, навпаки, коли людина починаЇ контролювати ц≥ обставини ≥ отримуЇ над ними певну перевагу. ÷≥ чинники формують, з одного боку Уодинок≥стьФ, прагненн¤ до автономност≥ людини, з другого Ч людську сол≥дарн≥сть. ¬чений вид≥л¤Ї так≥ рубеж≥ становленн¤ людини ≥ сусп≥льност≥, ¤к в≥дкритт¤ ≥ вживанн¤ вогню, формуванн¤ мови, моральност≥, культури с≥м'њ, виникненн¤ держав ≥ рел≥г≥њ. ќдним ≥з чинник≥в державност≥ в≥н вважаЇ в≥йни м≥ж племенами. ¬≥йни поширювали знанн¤ людей, а внасл≥док формуванн¤ в≥йськового прошарку клали п≥двалини до под≥лу сусп≥льства на верстви. ¬иникаюча державн≥сть ≥ рел≥г≥¤ спричин¤ють по¤ву пол≥тичноњ влади, тобто пануванн¤ одних над ≥ншими. «ростаючи, р≥зн≥ форми нер≥вност≥, насамперед майнова, ведуть до пол≥тичноњ тиран≥њ, що була головною формою державност≥ у стародавньому св≥т≥, особливо на —ход≥. “иран≥¤ Ч безмежна влада тирана за в≥дсутност≥ будь-¤ких прав у п≥дданих. Ѕезм≥рне багатство цар≥в та њхн≥х сатрап≥в маЇ зворотньою стороною безм≥рну матер≥альну нужденн≥сть раб≥в ≥ Ђв≥льних пролетар≥њвї. “акий устр≥й веде до формуванн¤ сусп≥льних сил, що повал¤ть його.

≤.‘ранко був дуже компетентний у соц≥ал≥стичному розум≥нн≥ соц≥ального поступу. ÷е засв≥дчують його подальш≥ слова: Ђ≤ народи т≥льки тод≥ зможуть дос¤гнути щаст¤ ≥ свободи, коли вс≥ будуть вченими прац≥вниками, тобто коли кожний буде розвинутий розумове, по можливост≥ ¤кнайвсеб≥чн≥ше, ≥ коли кожен буде у змоз≥ використовувати своњ сили на добро загалу ≥ на добро своЇ власнеї[22]. ѕод≥бн≥ думки досить широко обірунтовуютьс¤ у статт≥ Ђўо таке соц≥ал≥зм?ї ѕриваблив≥сть цього ладу, ¤кий ≤.‘ранко, безсумн≥вно, вважаЇ прогресивн≥шим, н≥ж тогочасний сусп≥льний устр≥й, пол¤гаЇ, на думку мислител¤, у Ђзагальн≥й, народн≥й, общинн≥й власност≥ї зам≥сть Ђприватноњ власност≥ кап≥талуї, у Ђвсеб≥чному розвитков≥ кожного громад¤нинаї зам≥сть Ђсусп≥льних клас≥вї. “акий всеб≥чний розвиток т≥сно пов'¤заний ≥з працею в Ђр≥зноман≥тних роб≥тничих галуз¤хї. Ќе буде, вважаЇ ≤.‘ранко, при такому лад≥ сл≥поњ конкуренц≥њ, зам≥сть нењ Ч Ђв≥льний догов≥р общини з общиною, народу з народомї. Ђ«ам≥сть нин≥шн≥х злидн≥в ≥ боротьби за ≥снуванн¤ Ч сталий добробут, що грунтуЇтьс¤ на пост≥йн≥й прац≥, а також невпинний розвиток ус≥х вроджених зд≥бностей кожного громад¤нинаї. ћислитель, розум≥в, що боротьба за ≥снуванн¤, пост≥йна сл≥па конкуренц≥¤ принижуЇ людину, зводить њњ до р≥вн¤ тварини. Ћюдина прагне до щаст¤ й добробуту в≥д самого початку свого житт¤, а тваринна боротьба за ≥снуванн¤ заважаЇ њй ос¤гнути Ђпевний ≥деал людськоњ досконалост≥ї. “акого ≥деалу людина, на думку молодого ≤.‘ранка, може дос¤гнути лише Ђпри соц≥ал≥стичному лад≥ ¤к найв≥льн≥шому й такому, що забезпечуЇ народов≥ матер≥альне ≥снуванн¤ї. Ќайганебн≥шим, найв≥дстал≥шим ¤вищем, що заважаЇ сусп≥льному прогресов≥, ≤.‘ранко вважаЇ Ђвнутр≥шнЇ соц≥альне рабствої, пор¤д з ¤ким взагал≥ н≥чого не означаЇ незалежн≥сть пол≥тична.

«амислюючись над джерелом ≥ руш≥Їм еволюц≥йного процесу в сусп≥льств≥, ≤.‘ранко схильний визнати, що Ђборотьба за ≥снуванн¤ Ч се головна движуча сила еволюц≥њ в св≥т≥ ≥стот орган≥чнихї[23]. Ћюдина п≥двладна загальним законам еволюц≥њ. «ахоплений ≥де¤ми соц≥ал≥зму, ≤.‘ранко вважаЇ, що еволюц≥¤ сусп≥льного ладу можлива за умови еволюц≥њ пон¤тт¤ Ђорган≥чна ≥стотаЧтваринаЧлюдинаї.  оли люди стануть Ђт≥льки людьмиї, то у њхньому сусп≥льств≥ все буде по-людському, бо люди перестануть бути Ђпанами ≥ слугамиї. Ћише так≥ св≥дом≥ своЇњ Ђлюдськост≥ї люди зможуть створити в≥льну громаду Ч сусп≥льство в≥льних особистостей, де немаЇ необх≥дност≥ насильства, диктатури, обмеженн¤ свободи. ƒержави не буде у так≥й громад≥, бо Ђнад народом не буде управи згори, а сам народ здолу (т.Ї. в≥д громад) управл¤Ї сам собою, працюЇ сам на себе, сам образуЇтьс¤ ≥ сам оборон¤Їтьс¤ї[24]

ћожна сказати, що ц≥ й под≥бн≥ думки ≤.‘ранко прочитав у тогочасних теоретик≥в сусп≥льного поступу Ч —пенсера, Ћассал¤, ћаркса, ≈ніельса чи ≥нших, що це не Ї переконанн¤ самого мислител¤. ѕроте важко пов≥рити, що молодий ≤.‘ранко публ≥кував думки, у ¤к≥ сам не в≥рив, ¤ких сам не под≥л¤в. „и не про це св≥дчить його ув'¤зненн¤? « юних л≥т ‘ранка-мислител¤ хвилювала дол¤ своЇњ крањни, свого народу. ўоденн≥ спостереженн¤ над житт¤м талановитого й працелюбного народу змушували ‘ранка-будител¤ нац≥ональноњ св≥домост≥ шукати шл¤х≥в поступу ≥ вказувати њх широкому загалу.

„ерез 25 рок≥в п≥сл¤ захопленн¤ соц≥ал≥змом ¤к справедливим ≥ прогресивним сусп≥льним устроЇм, що забезпечуЇ щаст¤ ≥ в≥льний розвиток кожн≥й людин≥, ≤.‘ранко пише працю Ђўо таке поступ?ї. « висоти власного життЇвого досв≥ду, з≥ спостережень над розвитком еволюц≥йних процес≥в у св≥тов≥й цив≥л≥зац≥њ в≥н робить висновок, що поступ, хоч в≥н ≥ маЇ Ђдва значенн¤: все зм≥нюЇтьс¤, але чи на краще, чи на г≥рше?ї, все-таки веде до добра. “акий висновок переконливо доводить XX ст., коли людство п≥шло у розвитку знар¤дь прац≥, способу виробництва продукт≥в ≥ в орган≥зац≥њ свого житт¤ далеко вперед, ¤кщо пор≥внювати його стан з пер≥одом виникненн¤ людини на «емл≥.

—усп≥льний прогрес Ч ¤вище неоднор≥дне ≥ нер≥вном≥рне, часто на цьому шл¤ху люди втрачають багато позитивних надбань, хоча по дороз≥ вперед Ђзнаход¤ть все щось новогої. ѕоступом на шл¤ху еволюц≥њ людства ≤.‘ранко визнаЇ под≥л прац≥, адже в≥н веде до прискоренн¤ процесу прац≥, њњ вдосконаленн¤.

ќднак ‘ранка-ф≥лософа хвилюють насамперед внутр≥шн≥ пружини поступу Ч самопочутт¤ людини. ¬≥н ≥люструЇ це, пор≥внюючи людину- л≥совика ≥ людину, ¤ка живе серед ≥нших людей, тобто представника цив≥л≥зованого св≥ту. Ћ≥совий чолов≥к, Ђщо маЇ, те все зробив соб≥ сам, ≥ не потребуЇ н≥чого б≥льше. ¬ т≥м, що робить, в≥н звичайно не потребуЇ помоч≥ ≥нших... …ого зв'¤зок з громадою, державою чи народом майже не ≥снуЇї[25]. ÷ей стан дл¤ такоњ людини Ї ц≥лком задов≥льний. ¬ажливо те, що вона ц≥лком щаслива, насолоджуЇтьс¤ своЇю свободою. ÷ив≥л≥зац≥¤ ж призвела до того, що Ђосв≥чений чолов≥к мусить дбати про завтра, про ближче й дальше будуче своЇњ р≥дн≥, своЇњ громади, свого краю, своЇњ держави Ч тис¤ч ≥ м≥льйон≥в людей, ¤ких в≥н у своЇму житт≥ не бачив, не знаЇ... ¬≥н поносить жертви ≥ т¤гар≥ дл¤ ц≥лей, ¤ких найчаст≥ше не розум≥Її[26]. ќтже, ¤кщо вим≥рювати сусп≥льний поступ м≥рилом щаст¤ ≥ свободи людини, то XX ст. пор≥вн¤но з перв≥сним людським ≥снуванн¤м у самотин≥ аж н≥¤к не е прогресивне. Ћюдина втратила свою свободу, стала рабом сусп≥льних в≥дносин, вона глибоко страждаЇ ≥ не може бути щасливою.

¬иход¤чи з теор≥њ еволюц≥њ вид≥в „.ƒарв≥на, ≥сторики стверджують, що Ђвс¤ людська ≥стор≥¤ Ч це ненаситна боротьба, ведена р≥зними способами, а все дл¤ Їдноњ ц≥л≥, аби удержати себе ≥ своЇ потомствої. ѕоступ у тому, що в ц≥й боротьб≥ виживають сильн≥ш≥, краще пристосован≥ до умов. Ќеминучим витвором боротьби за ≥снуванн¤ Ї нер≥вн≥сть, насамперед не нер≥вн≥сть людей. ќтже, сама природа дбаЇ, щоб серед людей не було р≥вност≥. «а дарв≥н≥стами, п≥дсумовуЇ ≤.‘ранко, свобода боротьби повинна бути основою людськоњ пол≥тики. ћилосерд¤ дл¤ слабих, поневолених Ч це, за такою теор≥Їю, фальшиве почутт¤, противне природ≥ ≥ шк≥дливе дл¤ природного розвитку.

1	2	3	4	5	6	7

Ќазва: ‘≥лософ≥¤ ≤вана ‘ранка
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-12-18 (12134 прочитано)