√рош≥ ≥ кредит > √рош≥

√рош≥

ѕлан

¬ступ.

1. ‘≥лософськ≥ погл¤ди ѕлатона про ц≥нн≥сть грошей.

2. ‘≥лософськ≥ та економ≥чн≥ погл¤ди јр≥стотел¤ на природу грошей.

3. ≤нш≥ ф≥лософи та вчен≥ про ц≥нн≥сть грошей з точки зору економ≥ки, психолог≥њ та ф≥лософ≥њ.

4. ѕоходженн¤, суть та варт≥сть грошей.

5. ‘ункц≥њ грошей.

¬исновок.

—писок використаноњ л≥тератури.

¬ступ

√рош≥ та грошовий об≥г практично зд≥йснюЇтьс¤ в кожн≥й крањн≥ св≥ту ≥ виконуЇ важливу економ≥чну роль. √рош≥ виникли в ≤V Ц ≤≤≤ тис¤чол≥тт≥ до н.е. , а грошов≥ системи - т≥льки ≥з зародженн¤м кап≥тал≥стичного способу виробництва.

≈коном≥сти довгий час не могли вир≥шити проблему походжен≠н¤ й сутност≥ грошей. « приводу цього в≥домий англ≥йський пол≥тик минулого стол≥тт¤ ”.√ладтсон сказав, що нав≥ть коханн¤ не зробило ст≥лькох людей дурн¤ми, ¤к спроби роз≥братис¤ в тому, що таке грош≥. ќдн≥ економ≥сти стверджували, що грош≥ - резуль≠тат угоди, св≥домоњ домовленост≥ м≥ж людьми. ≤нш≥ доводили, що грош≥ "впроваджуютьс¤" державою в ¤кост≥ ≥нструменту дл¤ вим≥ру ц≥н товару. “рет≥ вважали, що золото й ср≥бло Ї гр≥шми за своЇю природою, незалежно в≥д характеру сусп≥льних в≥дносин. „етверт≥ взагал≥ не вбачали р≥зниц≥ м≥ж товарами й гр≥шми. ѕроте, жодна з цих теор≥й не давала д≥йсного наукового з'¤суванн¤ природи грошей ¤к економ≥чноњ категор≥њ. ¬ д≥йсност≥ ж грош≥ не Ї результатом суб'Їктивних д≥й людей, державних орган≥в. ¬они виникли в процес≥ об'Їктивного багатов≥кового розвитку форми про¤ву вартост≥ - м≥новоњ вартост≥.

« по¤вою грошей весь товарний св≥т остаточно розколовс¤ на два полюси: на одному полюс≥ грош≥ ¤к вт≥ленн¤ сусп≥льноњ прац≥, на другому - вс≥ ≥нш≥ товари ¤к вт≥ленн¤ ≥ндив≥дуальноњ, приватноњ прац≥. ¬ результат≥ обм≥н товар≥в на грош≥ - це, по сут≥, визнанн¤ сусп≥льством ≥ндив≥дуальних, приватних затрат прац≥. «в≥дси випливають три важливих висновки, ¤к≥ характеризу≠ють сутн≥сть грошей: по-перше, грош≥ - це ≥сторично визначена, властива товарному виробництву форма економ≥чних зв'¤зк≥в м≥ж товаровиробниками, й тому ми повинн≥ сприймати њх не просто ¤к р≥ч, що спрощуЇ м≥нов≥ операц≥њ, а ¤к сусп≥льн≥ в≥дносини людей, виражен≥ через грош≥. ѕо-друге, грош≥ служать засобом стих≥йного обл≥ку к≥лькост≥ й ¤кост≥ сусп≥льноњ прац≥ товаровиробник≥в, що зд≥йснюЇтьс¤ на ринку. ѕо-третЇ, грош≥ ¤вл¤ють собою ≥нструмент, за допомогою ¤кого абстрактному зм≥сту вартост≥ надаЇтьс¤ реаль≠н≥сть, конкретн≥сть, д≥йов≥сть.

1. ‘≥лософськ≥ погл¤ди ѕлатона

про ц≥нн≥сть грошей

¬иход¤чи з того, що люди пом≥тно р≥зн¤тьс¤ за своњми зд≥бнос≠т¤ми, одн≥ з них народжен≥ дл¤ управл≥нн¤, ≥нш≥ Ч дл¤ в≥йськовоњ справи, а решта Ч дл¤ землеробства й ремесла, ѕлатон под≥л¤в усе в≥льне населенн¤ в ≥деальн≥й держав≥ на три стани: ф≥лософ≥в, що керують державою; воњн≥в, покликаних воювати, боронити державу ≥ лад у н≥й; та землероб≥в, рем≥сник≥в ≥ торговц≥в, тобто вс≥х тих, хто займаЇтьс¤ господарською д≥¤льн≥стю. –аби не належать до жодного стану: вони Ї т≥льки знар¤дд¤м прац≥, ¤ке здатне говорити.

ќтже, под≥л прац≥ у ѕлатона Ї також п≥дставою дл¤ соц≥ального под≥лу сусп≥льства. ‘≥лософи й воњни, на думку ѕлатона, не повинн≥ мати приватноњ власност≥, у них все маЇ бути сп≥льним. ўоб ц≥ стани мо≠гли ¤кнайл≥пше керувати державою ≥ захищати њњ, вони мають бути ц≥лковито в≥льними в≥д виробничоњ прац≥ й матер≥альних клопот≥в. «асоби ≥снуванн¤ дл¤ вищих стан≥в мус¤ть постачати члени третього стану, а також раби.

≤з тези, що людей в≥д природи над≥лено неоднаковими зд≥бност¤ми, випливала необх≥дн≥сть закр≥пити њх под≥л за зан¤тт¤ми.  ожна людина, уважав ѕлатон, мусить займатис¤ т≥Їю д≥¤льн≥стю, ¤ка найб≥льше в≥дпов≥даЇ њњ зд≥бност¤м, не поЇднуючи њњ з ≥ншими видами д≥¤льност≥. Ќа це маЇ бути пр¤ма державна заборона. јле займаючись лише одним видом прац≥, людина ≥нш≥ своњ потреби може задовольнити через обм≥н продуктами. ”насл≥док цього з'¤вл¤ютьс¤ ринок, торг≥вл¤ ≥ грош≥.

¬изнаючи необх≥дн≥сть торг≥вл≥, ѕлатон, проте, ставивс¤ до нењ ¤к до справи, не г≥дноњ аф≥нського громад¤нина. ¬≥дтак торг≥влю треба залишити т≥льки варварам-≥ноземц¤м. ѕорушуючи питанн¤ торг≥вл≥ та товарно-грошових в≥дносин, ѕлатон висловив надзви≠чайно важливу (≥ не т≥льки дл¤ своЇњ доби) думку про те, що в про≠цес≥ обм≥ну в≥дбуваЇтьс¤ зр≥внюванн¤ вс≥х товар≥в ≥ вони стають по≠р≥вн¤нними, незважаючи на те, що вони Ї р≥зними споживними вартост¤ми. ¬одночас ѕлатон уважав, що товари пор≥внюютьс¤ за допомогою грошей.  атегор≥¤ вартост≥ в його теор≥њ в≥дсутн¤. √рош≥, на думку мислител¤, потр≥бн≥ дл¤ обм≥ну, а тому мають виконувати функц≥њ засобу об≥гу та м≥ри вартост≥. ƒо функц≥њ грошей ¤к скарбу, засобу нагромадженн¤ ѕлатон ставивс¤ вкрай негативно, був проти≠вником продажу товар≥в у кредит, гостро засуджував лихварство. “акий погл¤д ѕлатона на торг≥влю ≥ грош≥ зумовлений його прихи≠льн≥стю до натурального господарства ≥ розум≥нн¤м того, що розви≠ток торговельного та лихварського кап≥талу спри¤в би поширенню товарно-грошових в≥дносин ≥ розкладу натурального господарства.

2. ‘≥лософськ≥ та економ≥чн≥ погл¤ди јр≥стотел¤

на природу грошей

јр≥стотель розр≥зн¤в два види багатства: багатство ¤к сукупн≥сть споживних вартостей (природне, ≥стинне багатство) ≥ багатство ¤к накопиченн¤ грошей. Ѕагатство першого виду маЇ межу, ¤кою Ї споживанн¤. Ѕагатство, виражене у грошов≥й форм≥, не знаЇ меж. ¬≥дпов≥дно до цього јр≥стотель розр≥зн¤в економ≥ку ≥ хрематистику. ѕ≥д економ≥кою в≥н розум≥в мистецтво надбанн¤ благ, необх≥дних дл¤ житт¤ чи корисних дл¤ дому, а також дл¤ держави, тобто природ≠ну господарську д≥¤льн≥сть, зв'¤зану з виробництвом продукт≥в (споживних вартостей). ¬она включала й обм≥н (др≥бну торг≥влю) у межах, необх≥дних дл¤ задоволенн¤ потреб. ’рематистикою јр≥сто≠тель називав мистецтво наживати багатство, робити грош≥. ÷е д≥¤≠льн≥сть вин¤тково у сфер≥ об≥гу, спр¤мована на накопиченн¤ багатс≠тва у форм≥ грошей (велика торг≥вл¤ ≥ лихварство), ¤ка Ї, на думку јр≥стотел¤, неприродною.2 «асуджуючи хрематистику, в≥н, проте, розум≥в, що економ≥ка неминуче переходить у хрематистику.

–озмежуванн¤ двох вид≥в багатства, а також протиставленн¤ природного неприродному привели јр≥стотел¤ до розум≥нн¤ по≠дв≥йного значенн¤ блага.  ожне благо, писав в≥н, може бути викори≠стане за призначенн¤м чи, навпаки, не належним чином. “ак, санда≠л≥ю можна взути або скористатис¤ нею дл¤ обм≥ну. ≤ те, ≥ те, за јр≥стотелем, Ї споживними вартост¤ми сандал≥њ. ѕроте використан≠н¤ сандал≥њ дл¤ обм≥ну Ї неприродним способом њњ уживанн¤, бо природним јр≥стотель уважав лише безпосереднЇ споживанн¤, Ђпритаманне реч≥ї ¤к так≥й (саме ¤к споживн≥й вартост≥). ¬одночас споживною варт≥стю блага дл¤ його власника буде ≥ здатн≥сть блага обм≥нюватис¤ на ≥нше благо, тобто його м≥нова варт≥сть. ќтже, јр≥≠стотель, власне, в≥дкрив дв≥ сторони товару.

”важаючи природними лише т≥ економ≥чн≥ в≥дносини, котр≥ в≥д≠пов≥дають натуральному господарству, ≥ розгл¤даючи товарно-грошов≥ в≥дносини ¤к неприродн≥, давньогрецький мислитель, од≠нак, значно глибше, н≥ж його попередники, досл≥див ц≥ останн≥. ¬≥н зазначив, що потреби пов'¤зують людей в Їдине ц≥ле ≥ зумовлюють обм≥н ≥ що Ђ¤к без обм≥ну не було б... взаЇмов≥дносин, так без прир≥≠внюванн¤ Ч обм≥ну, а без пор≥вн¤нност≥ Ч прир≥внюванн¤ї. ¬и≠словивши надзвичайно важливу думку про прир≥внюванн¤ й пор≥в≠н¤нн≥сть обм≥нюваних речей, јр≥стотель, проте, не визначив, що саме робить њх такими. ¬≥н гадав, що р≥зн≥ реч≥ Ї в принцип≥ непор≥≠вн¤нними, але стають такими за допомогою грошей, оск≥льки це ди≠ктуЇтьс¤ практичною потребою.

Ѕезперечною заслугою јр≥стотел¤ Ї анал≥з зародженн¤ й розвит≠ку торг≥вл≥, ≥сторичного процесу переходу одн≥Їњ форми торг≥вл≥ в ≥ншу. ¬их≥дним пунктом, за јр≥стотелем, була м≥нова торг≥вл¤, тобто безпосередн≥й обм≥н продукту на продукт, коли м≥нов≥ в≥дно≠сини спочатку виникли м≥ж родовими с≥м'¤ми (общинами), а пот≥м стали розвиватис¤ всередин≥ них. ѕоширенн¤ м≥новоњ торг≥вл≥ поступово привело до по¤ви грошей, ≥ м≥нова торг≥вл¤ перетворила≠с¤ на товарну (товарний об≥г), ¤ка Ї, власне, обм≥ном за допомогою грошей. Ќа думку јр≥стотел¤, виникненн¤ грошей Ч необх≥дн≥сть, зумовлена розвитком торг≥вл≥. √рош≥ ≥снують дл¤ зручност≥ обм≥ну. ЂЌеначе зам≥на потреби, за сп≥льною домовлен≥стю з'¤вилас¤ моне≠та, Ч писав в≥н. Ч... ћонета, немовби м≥ра, робл¤чи реч≥ пор≥вн¤н≠ними, прир≥внюЇї. ѕриродними функц≥¤ми грошей јр≥стотель вважав функц≥њ засобу об≥гу й м≥ри вартост≥. ” м≥ру нагромадженн¤ грошей товарна торг≥вл¤, у свою чергу, перетворюЇтьс¤ на велику торг≥влю, ¤ка належить до хрематистики. “аким чином, у своЇму до≠сл≥дженн≥ етап≥в розвитку торг≥вл≥ јр≥стотель показав перех≥д в≥д форми “Ч“ до форми “Ч√Ч“, а в≥д нењ до √Ч“Ч√. ќстанню форму торг≥вл≥, де грош≥ функц≥онують ¤к кап≥тал, в≥н гостро засу≠джував, ¤к ≥ лихварство.

3. ≤нш≥ ф≥лософи та вчен≥ про ц≥нн≥сть грошей

з точки зору економ≥ки, психолог≥њ та ф≥лософ≥њ

–озм≥рковуючи про походженн¤ грошей, в≥домий середньов≥чний вчений ‘ома јкв≥нський до≠тримувавс¤ думки, що вони виникли внасл≥док домовленост≥ м≥ж людьми. ѓх призначенн¤ Ч полегшити справедливий обм≥н. ѕри цьому пон¤тт¤ грошей та монети в≥н не розр≥зн¤в. ¬изнаючи необ≠х≥дн≥сть грошей ¤к засобу об≥гу, в≥н розгл¤дав њх ≥ ¤к м≥ру вартост≥. Ђћонета, Ч писав јкв≥нат, Ч найповн≥ша м≥ра дл¤ матер≥ального житт¤ в торг≥вл≥ та оборот≥ї, а водночас ≥ Ђм≥рило в робот≥ї. ‘ома јкв≥нський вид≥л¤в Ђвнутр≥шню ц≥нн≥стьї та Ђном≥нальну ц≥нн≥стьї грошей (монети). ¬≥н уважав, що останню може визначати держава ≥ припускав можлив≥сть њњ незначного в≥дхиленн¤ в≥д Ђвнутр≥шньоњ ц≥нност≥ї, виступаючи проти псуванн¤ монети.

1	2	3	4	5	6

Ќазва: √рош≥
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-01-28 (10199 прочитано)