≤стор≥¤ економ≥чних вчень > ѕол≥тична економ≥¤ в јнгл≥њ у ’≤’ ст

ћальтус зробив значний внесок у досл≥дженн¤ проблеми цикл≥чнос≠т≥ економ≥чного розвитку. ѕричини цього ¤вища в≥н убачав передовс≥м у способах розпод≥лу сусп≥льного продукту, що, на його погл¤д, визна≠чаЇ обс¤ги виробництва та розм≥ри попиту на вироблену продукц≥ю.

≈коном≥чн≥ цикли. ћальтус, по сут≥, був одним ≥з перших еко≠ном≥ст≥в, ¤кий визнав ≥снуванн¤ проблеми цикл≥чност≥ розвитку. ¬≥н критикував —е¤, ¤кий теоретично доводив неможлив≥сть криз, тобто неможлив≥сть надвиробництва товар≥в понад ту к≥льк≥сть, що може бути спожитою, а труднощ≥ реал≥зац≥њ зв'¤зував ≥з недостатн≥м роз≠витком системи торг≥вл≥. «а ћальтусом, криза надвиробництва мож≠лива, вона зв'¤зана з реал≥зац≥Їю виготовленого продукту. ” Ђѕрин≠ципах пол≥тичноњ економ≥њї в≥н анал≥зуЇ причини, що зумовлюють проблему реал≥зац≥њ, ≥ серед них називаЇ недостатн≥й платоспро≠можний попит на вироблен≥ товари.

ћальтус зазначаЇ, що зростанн¤ населенн¤ само собою не забез≠печуЇ зростанн¤ попиту. ¬≥н не ототожнюЇ платоспроможного по≠питу та попиту, що спричин¤Їтьс¤ зростанн¤м потреб, ≥ намагаЇтьс¤ дати в≥дпов≥дь на питанн¤: чи впливаЇ розпод≥л на споживанн¤ й попит, чи ≥снуЇ зв'¤зок м≥ж попитом та доходами, м≥ж попитом ≥ споживанн¤м та заощадженн¤м.

“еор≥¤ розпод≥лу. Ќа думку ћальтуса, основна проблема еконо≠м≥чноњ теор≥њ пол¤гаЇ у визначенн≥ закон≥в рац≥онального розпод≥лу доход≥в. ” центр≥ теор≥њ розпод≥лу ћальтуса лежить варт≥сть ство≠реного продукту, що њњ, ¤к ≥ —м≥т, в≥н визначав через к≥льк≥сть прац≥, котру можна придбати за даний товар. јле ћальтус уточнював по≠ложенн¤ —м≥та, зазначаючи, що прац¤, ¤ку купують за товар, дор≥в≠нюЇ прац≥, витрачен≥й на його виробництво.  ≥льк≥сть прац≥, що м≥≠ститьс¤ у товар≥, вим≥рюЇтьс¤ витратами виробництва, до ¤ких в≥н в≥дносить витрати живоњ та уречевленоњ прац≥ ≥ прибуток на авансо≠ваний кап≥тал.

ѕод≥л¤ючи працю на продуктивну, що створюЇ вартост≥, та не≠продуктивну (послуги, що споживаютьс¤), а кап≥тал на пост≥йний (машини) та зм≥нний (зароб≥тна плата), в≥н доводить, що основи до≠ход≥в формуютьс¤ у виробництв≥, спос≥б њх розпод≥лу також визна≠чаЇтьс¤ виробництвом. ѕ≥сл¤ в≥дшкодуванн¤ витрат на пост≥йний кап≥тал роб≥тник отримуЇ свою частку створеного продукту у вигл¤≠д≥ зароб≥тноњ плати, ¤ка дор≥внюЇ затрачен≥й прац≥.

ƒох≥д кап≥тал≥ста виступаЇ у форм≥ прибутку, тобто (за ћальтусом) ¤к надлишок понад працю, витрачену на виробництво товару. ¬≥н бачить його ¤к породженн¤ витрат виробництва, результат про≠дуктивноњ здатност≥ авансованого кап≥талу.  ап≥тал≥ст привласнюЇ прибуток ¤к плату за св≥й внесок у виробництво.

” сусп≥льств≥ в≥дбуваЇтьс¤ екв≥валентний обм≥н вартост¤ми ≥ проблема розпод≥лу зводитьс¤ до того, щоб цей обм≥н в≥дбувс¤. ѕроцес обм≥ну вартост¤ми Ї процесом њх реал≥зац≥њ.

ѕроблема реал≥зац≥њ. ѕроблема реал≥зац≥њ створеного продукту анал≥зувалась ћальтусом з к≥лькох стор≥н: в≥н намагавс¤ показати, ¤к продукт розпод≥л¤Їтьс¤ м≥ж класами ≥ ¤к реал≥зуЇтьс¤ його вар≠т≥сть; ¤к цей розпод≥л впливаЇ на дальше виробництво, його струк≠туру ≥ його обс¤ги; ¤к зростанн¤ народонаселенн¤ позначаЇтьс¤ на розвитку виробництва та зайн¤тост≥; що спричин¤Ї кризи надвироб≠ництва за тенденц≥њ до зростанн¤ населенн¤ ≥ ¤к≥ ≥снують механ≥зми запоб≥ганн¤ кризам; в ¤кому сп≥вв≥дношенн≥ перебувають р≥зн≥ фор≠ми доход≥в ≥ ¤к це сп≥вв≥дношенн¤ впливаЇ на дальший економ≥чний розвиток. ” зв'¤зку з цим ћальтус анал≥зуЇ р≥зн≥ форми доход≥в (ренту, прибуток, зароб≥тну плату), оск≥льки, на його думку, саме в момент розпод≥лу вартост≥ на доходи формуютьс¤ передумови криз надвиробництва.

«ароб≥тну плату ћальтус розгл¤даЇ ¤к частку авансованого кап≥≠талу, ¤ку заздалег≥дь визначено. ќск≥льки найман≥ роб≥тники на за≠роб≥тну плату можуть придбати лише частину виробленого продук≠ту, ¤ка залежить в≥д розм≥ру зароб≥тноњ плати, то реал≥зац≥¤ решти продукту зв'¤зуЇтьс¤ з використанн¤м доход≥в кап≥тал≥стами та зем≠левласниками.

 ап≥тал≥сту належить прибуток, -¤кий м≥ститьс¤ у вартост≥ у ви≠гл¤д≥ надлишку. ѕерш н≥ж привласнити цей надлишок кап≥тал≥ст повинен його реал≥зувати. ƒл¤ реал≥зац≥њ надлишку необх≥дний пла≠тоспроможний споживач. ” рол≥ такого споживача виступаЇ пере≠довс≥м сам кап≥тал≥ст, але розм≥ри непродуктивного споживанн¤ обмежен≥ прагненн¤м кап≥тал≥ста до нагромадженн¤, розширенн¤ виробництва. « приводу ≥ншоњ частини прибутку кап≥тал≥ст вступаЇ у в≥дносини з ≥ншими класами.

ѕроблему реал≥зац≥њ надлишку, на думку ћальтуса, вир≥шують Ђтрет≥ особиї, до ¤ких в≥н в≥дносить споживач≥в, котр≥ не беруть участ≥ у виробництв≥ товар≥в, але отримують доходи, наприклад зе≠млевласники, що мають ренту. Ќепродуктивне споживанн¤ Ђтрет≥мї класом сусп≥льства, котрий н≥чого не виробл¤Ї, на його думку, Ї ос≠новою забезпеченн¤ еластичност≥ попиту, отже, стаб≥льност≥ еконо≠м≥чного розвитку.

“еор≥¤ ефективного попиту. –озпод≥л сусп≥льного продукту на доходи Ч це лише перший крок на шл¤ху до забезпеченн¤ економ≥≠чноњ р≥вноваги. ƒругим, ≥, на думку ћальтуса, надзвичайно важли≠вим Ч Ї способи використанн¤ прибутку. ЌагадаЇмо, що в≥н роз≠гл¤дав прибуток ¤к основний чинник розвитку. ћальтус зазначаЇ, що товар не будуть виробл¤ти доти, доки Ђвнутр≥шн¤ м≥нова вар≠т≥стьї, тобто те, у що його оц≥нюЇ сусп≥льство, не покриЇ вс≥х затрат прац≥ на його виробництво з додатком такоњ к≥лькост≥ прац≥, ¤ка до≠р≥внюватиме прибутку.

ћальтус розвиваЇ цю тезу, наголошуючи, що функц≥њ прибутку не обмежуютьс¤ використанн¤м його дл¤ задоволенн¤ особистих потреб кап≥тал≥ста: прибуток Ї основою розширенн¤ виробництва засоб≥в ≥снуванн¤ дл¤ населенн¤, к≥льк≥сть ¤кого зб≥льшуЇтьс¤, та визначальним чинником ур≥вноважуванн¤ сукупного попиту ≥ про≠позиц≥њ, дос¤гненн¤ сусп≥льно-економ≥чноњ р≥вноваги.

ќтже, прибуток Ї мотивом кап≥тал≥стичного виробництва, джерелом його розвитку й запорукою вр≥вноважуванн¤ економ≥ки.

ƒосл≥джуючи проблему оптимального сп≥вв≥дношенн¤ попиту та пропозиц≥њ, ¤к основи стаб≥льного поступального економ≥чного роз≠витку, ћальтус д≥йшов висновку, що класична пол≥теконом≥¤ зали≠шаЇ поза увагою механ≥зм розпод≥лу чистого доходу кап≥тал≥ста на споживанн¤ та нагромадженн¤, тод≥ ¤к отриманий прибуток кап≥та≠л≥ст розпод≥л¤Ї на дв≥ частини Ч ту, що Ї основою дальшого роз≠ширенн¤ виробництва (заощадженн¤), ≥ ту, що призначаЇтьс¤ дл¤ особистого споживанн¤.

Ѕез такого розпод≥лу зростанн¤ обс¤г≥в виробництва неможливе:

Ђ∆одне значне ≥ тривале зростанн¤ неможливе без такого р≥вн¤ бе≠режливост≥, ¤кий щор≥чно нагромаджуЇ частину прибутку ≥ створюЇ надлишок продукту над споживанн¤м... якщо споживанн¤ Ї б≥ль≠шим за виробництво, то кап≥тал в масштабах вс≥Їњ крањни зменшуЇ≠тьс¤ ≥ њњ багатство поступово руйнуЇтьс¤ внасл≥док недостатньоњ зда≠тност≥ виробл¤ти; ¤кщо виробництво Ї б≥льшим за споживанн¤, то не спрацьовуЇ стимул до нагромадженн¤ та виробництва внасл≥док недостатнього ефективного попиту тих, хто маЇ основну частину куп≥вельних засоб≥в. ƒв≥ крайност≥ очевидн≥, отже, ≥снуЇ й середина, хоча, можливо, лог≥чний апарат пол≥тичноњ економ≥њ не в змоз≥ њњ ви≠значити, тобто ≥снуЇ стан, за ¤кого, ураховуючи виробнич≥ можли≠вост≥ ≥ споживацьк≥ переваги, стимули до зростанн¤ багатства бу≠дуть найл≥пшимиї.'  ейнс п≥зн≥ше зазначив, що ≥снуванн¤ проблеми оптимального сп≥вв≥дношенн¤ заощаджень та ≥нвестиц≥й у ц≥й тез≥ ћальтус розкрив повн≥стю.

÷¤ теза одночасно характеризуЇ й механ≥зм самовр≥вноваженн¤ економ≥ки: фонд нагромадженн¤ динам≥чно зм≥нюЇтьс¤ залежно в≥д р≥вн¤ прибутковост≥ виробництва.

ќсновним стимулом до нагромадженн¤ (≥нвестуванн¤) ћальтус називав природне т¤ж≥нн¤ кап≥тал≥ста до зб≥льшенн¤ прибутку. «ро≠станн¤ прибутку в≥дбуватиметьс¤, ¤кщо зростатиме попит на товари. ¬исокий попит гарантуЇ отриманн¤ прибутку ≥ стимулюЇ виробничу д≥¤льн≥сть, а отже, зумовлюЇ попит на ≥нвестиц≥њ. —под≥ваючись на висок≥ прибутки, кап≥тал≥сти використовують заощадженн¤ дл¤ розширенн¤ виробництва.

” свою чергу, умовою зростанн¤ попиту Ї високий р≥вень спо≠живанн¤, що забезпечуЇтьс¤ за рахунок зростанн¤ зайн¤тост≥ на≠селенн¤, зростанн¤ зароб≥тноњ плати та ≥нших доход≥в, тобто платоспроможност≥ населенн¤.

ћальтус розгл¤даЇ взаЇмод≥ю цих чинник≥в ≥ вплив кожного на забезпеченн¤ економ≥чноњ р≥вноваги. ¬≥н вказуЇ на те, що, перебу≠ваючи у взаЇмозалежност≥, взаЇмозумовленост≥, кожен ≥з цих чин≠ник≥в виключаЇ динам≥ку ≥ншого. “обто зв'¤зок м≥ж ними маЇ обер≠нений характер.

Ќаприклад, позитивним насл≥дком нагромадженн¤ в≥н уважаЇ зростанн¤ сусп≥льного продукту, обс¤г≥в пропозиц≥њ товар≥в, попиту на робочу силу, р≥вн¤ споживанн¤. ќднак, ¤к насл≥док д≥њ цих чин≠ник≥в, в≥дбуваЇтьс¤ Ђперенагромадженн¤ї, ринок переповнюЇтьс¤ товарами, в≥дносно спадаЇ попит на них. ÷≥ни на товари знижують≠с¤, зменшуЇтьс¤ прибуток, а тому зупин¤Їтьс¤ виробництво, падаЇ зайн¤т≥сть ≥ зароб≥тна плата. « ≥ншого боку, зростанн¤ зароб≥тноњ плати призводить до зменшенн¤ частки прибутку, що Ї основою ≥н≠вестиц≥й, до обмеженн¤ њх обс¤г≥в, тобто обс¤г≥в виробництва, до зростанн¤ безроб≥тт¤, спаданн¤ попиту тощо. ”се це спричин¤Ї цик≠л≥чн≥сть економ≥чного розвитку.

ќсновний висновок ћальтуса пол¤гаЇ в т≥м, що дл¤ забезпеченн¤ р≥вном≥рного розвитку виробництва необх≥дна стаб≥л≥зац≥¤ одного з його чинник≥в, тобто попиту. ѕопит забезпечуЇтьс¤ за рахунок за≠роб≥тноњ плати, ренти, частини прибутку, що йде на задоволенн¤ ≥ндив≥дуальних потреб кап≥тал≥ста, а також частини заоща≠джень, котр≥ не знайшли об 'Їкта застосуванн¤.

«ароб≥тна плата потрапл¤Ї в центр уваги ћальтуса в ход≥ ана≠л≥зу попиту ¤к одного з≥ складових р≥вноваги. «азначаючи, що вс≥ ≥нш≥ види доход≥в впливають лише на еластичн≥сть попиту, в≥н ука≠зуЇ на т≥сний зворотний зв'¤зок зароб≥тноњ плати ≥з розм≥рами при≠бутку, отже, з ≥нвестиц≥¤ми. ќдночасне њх зростанн¤, таке, що не призвело б до спаду виробництва, можливе лише за певних умов.

1	2	3	4	5	6	7	8	9

Ќазва: ѕол≥тична економ≥¤ в јнгл≥њ у ’≤’ ст
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-18 (4909 прочитано)