≤стор≥¤ економ≥чних вчень > ѕол≥тична економ≥¤ в јнгл≥њ у ’≤’ ст

Ќассау ¬≥ль¤м —ен≥ор (1790Ч1864) народивс¤ в англ≥йськ≥й с≥м'њ ≥спанського походженн¤, здобув осв≥ту в ќксфорд≥, став ба≠калавром та маг≥стром права.  ар'Їру адвоката з причин ≥нвал≥д≠ност≥ полишаЇ ≥ починаЇ вивчати пол≥тичну економ≥ю. « орган≥за≠ц≥Їю кафедри пол≥тичноњ економ≥њ в ќксфорд≥ 1825 p. —ен≥ор був обраний на посаду професора. …ого прац≥ було присв¤чено проб≠лемам грошового об≥гу та методолог≥њ пол≥тичноњ економ≥њ. ѕев≠ний час в≥н працював чиновником канцлерського суду, займавс¤ проблемами законодавства. —ен≥ор багато подорожував ≥ сп≥лку≠вавс¤ майже з ус≥ма видатними людьми т≥Їњ доби. —учасникам в≥н був в≥домий скор≥ше ¤к реформатор, н≥ж ¤к економ≥ст-теоретик, за≠вд¤ки чому склалос¤ враженн¤ про особливу класову спр¤мован≥сть його теор≥й.

« розвитком кап≥тал≥зму все б≥льше виникаЇ потреба узгодженн¤ абстракц≥й пол≥тичноњ економ≥њ з проблемами економ≥чноњ практики, тобто набутт¤ пол≥теконом≥Їю практичноњ функц≥њ з метою по¤снити природу економ≥чних ¤вищ, дати практичн≥ рекомендац≥њ дл¤ подо≠ланн¤ суперечностей, що притаманн≥ кап≥тал≥зму й загострюютьс¤ з його розвитком.

“ому дл¤ цього пер≥оду розвитку економ≥чноњ теор≥њ характерним Ї спрощенн¤ та перегл¤д висновк≥в пол≥теконом≥њ —м≥та ≥ –≥кардо.

—ен≥ор п≥дтримував класичну традиц≥ю ≥ водночас мав власний погл¤д на природу де¤ких економ≥чних ¤вищ. Ќа в≥дм≥ну в≥д —м≥та в≥н не ставив перед собою завданн¤ побудови повноњ соц≥альноњ ф≥≠лософ≥њ, а обмежував предмет пол≥тичноњ економ≥њ ¤к науки вивчен≠н¤м природи виробництва та розпод≥лу багатства, насл≥дуючи в цьому –≥кардо та ћальтуса.

“еор≥ю пол≥тичноњ економ≥њ викладено, головне, у його книжц≥ Ђѕол≥тична економ≥¤ї (1850), ¤ка спочатку (в 1836 p.) була видана у вигл¤д≥ статей в енциклопед≥њ.

“еор≥¤ вартост≥. ќб'Їктом досл≥дженн¤ пол≥теконом≥њ, на по≠гл¤д —ен≥ора, Ї багатство, що виступаЇ у вигл¤д≥ речей, ¤к≥ можуть обм≥нюватись, або мають варт≥сть. Ќа його думку, обм≥нюватись або передаватись з рук у руки можуть реч≥, ¤к≥ Ї в обмежен≥й к≥ль≠кост≥ (до них не належать, наприклад, сонце, пов≥тр¤ тощо), ≥ мають властив≥сть бути корисними, тобто Ђвластив≥сть пр¤мо чи поб≥чно давати задоволенн¤ чи тамувати б≥льї'.

—ен≥ор розр≥зн¤Ї три властивост≥ речей: варт≥сть, корисн≥сть та обс¤г пропозиц≥њ. «а в≥дпов≥дних обставин кожна з цих властиво≠стей в≥д≥граЇ власну роль, по-р≥зному впливаючи на процес обм≥ну, але в сукупност≥ вони визначають ц≥нн≥сть багатства.

¬изначенню пон¤тт¤ граничноњ (спадноњ") корисност≥ у прац≥ —е≠н≥ора належить значне м≥сце. ¬≥н зазначаЇ: Ђ≤снуЇ межа задоволенн¤ потреб, що њњ може забезпечити товар в≥дпов≥дного типу, ≥, б≥льше того, задоволенн¤ швидко зменшуЇтьс¤ задовго до дос¤гненн¤ ц≥Їњ меж≥. ƒва предмети одного типу р≥дко дають удв≥ч≥ б≥льше задово≠ленн¤, н≥ж один, ≥ ще р≥дше дес¤ть дадуть уп'¤теро б≥льше задово≠ленн¤, н≥ж два. ќтже, за на¤вност≥ достатньоњ к≥лькост≥ в≥дпов≥дних товар≥в великою буде й к≥льк≥сть людей, що забезпечен≥ ними, ≥ ¤к≥ не бажають або ви¤вл¤ють лише слабке бажанн¤ зб≥льшувати своњ запаси цього товару; дл¤ них додаткова пропозиц≥¤ втрачаЇ всю, або майже всю свою корисн≥стьї2.

‘ормулюючи теор≥ю вартост≥, —ен≥ор великого значенн¤ надаЇ корисност≥, але його не можна вважати засновником суб'Їктивноњ теор≥њ вартост≥. ¬≥н окреслюЇ проблему в ц≥лому, не вдаючись до детального анал≥зу.

ќтже, першим чинником вартост≥ (ц≥нност≥) в≥н уважаЇ корис≠н≥сть, тобто попит. ƒругим чинником вартост≥, за —ен≥ором, Ї р≥вень доступност≥ блага, його пропозиц≥¤: Ђпор≥вн¤льне обмеженн¤ про≠позиц≥њ або... пор≥вн¤льна недоступн≥сть, хоча сама по соб≥ й недо≠статн¤ дл¤ формуванн¤ вартост≥, Ї њњ дуже важливим елементом; ко≠рисн≥сть, або, ≥накше кажучи, попит, залежить в≥д нењї. –≥вень доступност≥ блага визначаЇтьс¤, на його думку, витратами виробни≠цтва. ¬≥н пише, що Ђпропозиц≥¤ обмежуЇтьс¤ витратами на вироб≠ництвої.

—ен≥ор критикуЇ обмежене визначенн¤ вартост≥ —м≥том та –≥кар≠до, ¤к≥ звод¤ть фактори вартост≥ лише до витрат прац≥. —ен≥ор уважаЇ, що трудова теор≥¤ вартост≥ звужуЇ можливост≥ по¤сненн¤ бага≠тьох економ≥чних ¤вищ (наприклад, чому недоступн≥сть благ робить њх ц≥нн≥шими ≥ под.).

¬итрати виробництва, ¤к≥, на думку —ен≥ора, включають два елементи Ч працю та кап≥тал, Ї першим кроком до к≥льк≥сного про¤ву вартост≥ у процес≥ обм≥ну, хоча недоступн≥сть ≥ корисн≥сть блага суттЇво впливають на його оц≥нку. ¬арт≥сть формуЇтьс¤ п≥д впливом витрат виробництва, ¤к≥ включають прибуток, процент та зароб≥тну плату ≥ Ї факторами ц≥ни.

ќднак, на в≥дм≥ну в≥д –≥кардо, що зводить витрати виробництва до нагромадженоњ прац≥, —ен≥ор визначаЇ њх через суб'Їктивну кате≠гор≥ю утриманн¤, тобто Ђжертовност≥ї обох суб'Їкт≥в виробницт≠ва Ч кап≥тал≥ста та найманого роб≥тника.

ѕрац¤ Ч це пожертва роб≥тника, ¤кий втрачаЇ св≥й час та спок≥й, а кап≥тал Ч це пожертва кап≥тал≥ста, котрий в≥дмовл¤Ї соб≥ в радо≠щах споживанн¤ й перетворюЇ частину свого особистого доходу на кап≥тал. ”триманн¤ само по соб≥ не створюЇ багатства, але даЇ право на винагороду ¤к кап≥тал≥сту, так ≥ роб≥тникам. ÷¤ винагорода набу≠ваЇ форми зароб≥тноњ плати та прибутку. ќчевидно, що варт≥сть у —ен≥ора Ч це синтез категор≥й м≥новоњ вартост≥ та ц≥ни.

÷≥ноутворенн¤. ўоб з'¤сувати м≥ру утриманн¤, —ен≥ору до≠водитьс¤ показати, ¤к в≥дбуваЇтьс¤ реал≥зац≥¤ товару, формуЇтьс¤ його ц≥на.

« одного боку, на думку —ен≥ора, витрати на виробництво Ї ре≠гул¤тором ц≥ноутворенн¤, але таким, що лише окреслюЇ приблиз≠ну ц≥ну, а не визначаЇ њњ. Ќа в≥дм≥ну в≥д –≥кардо, в≥н уважаЇ, що ц≥≠на товару дор≥внюЇ сум≥ утриманн¤ кап≥тал≥ста та роб≥тника, це сума кап≥талу та прац≥, або сума зароб≥тних плат та прибутк≥в кап≥тал≥ста, ¤к≥ треба сплатити, щоб виробники продовжували свою д≥¤льн≥сть.

« ≥ншого боку, сума зароб≥тних плат та прибутк≥в у нього за≠лежить в≥д ц≥н, що визначаютьс¤ сп≥вв≥дношенн¤м попиту та про≠позиц≥њ.

“еор≥¤ —ен≥ора зводить витрати виробництва до грошового ви≠раженн¤ ≥ робить њх у такий спос≥б пор≥вн¤нними. ¬≥н стверджуЇ, що витрати виробництва Ї пише Ђрегул¤торомї ц≥н, а остаточне визначенн¤ њх залежить в≥д попиту та пропозиц≥њ.

ќтже, ц≥ноутворенн¤, за —ен≥ором, Ї водночас ≥ процесом оц≥ню≠ванн¤ вартост≥, тобто розм≥ру пожертв кап≥тал≥ста й роб≥тника.

¬≥дтак досл≥дженню законом≥рностей ц≥ноутворенн¤ в доктрин≥ —ен≥ора належить значне м≥сце.

” зв'¤зку з цим, в≥н зробив ще одне в≥дкритт¤, задовго до того, ¤к воно стало актуальним: п≥дкреслюючи визначальну роль фактор≥в попиту й корисност≥ дл¤ ф≥ксуванн¤ ц≥ни пор≥вн¤но з таким чинником, ¤к витрати виробництва, в≥н звертаЇ увагу на те, що ц≥ чинники д≥ють лише за умов в≥льноњ конкуренц≥њ. ћонопол≥зац≥¤ виробницт≠ва н≥велюЇ њхню д≥ю.

ћонопол≥зац≥¤ виробництва ≥ ц≥ноутворенн¤. –≥вень монопол≥≠зац≥њ виробництва, на думку —ен≥ора, визначаЇ, ¤кий ≥з трьох факто≠р≥в (витрати, попит чи пропозиц≥¤) б≥льше впливаЇ на ц≥ну. ¬≥н ви≠окремлюЇ п'¤ть р≥зних умов виробництва, що визначають ступ≥нь њхнього впливу: 1) брак будь-¤коњ монопол≥њ; 2) монопол≥¤, за ¤коњ монопол≥ст не Ї Їдиним виробником на ринку, але маЇ ¤к≥сь вин¤т≠ков≥ умови виробництва, що забезпечують зб≥льшенн¤ або стаб≥ль≠н≥сть прибутк≥в; 3) монопол≥¤, за ¤коњ монопол≥ст Ї Їдиним вироб≠ником, але не може зб≥льшувати обс¤г≥в виробництва; 4) монопол≥ст Ї Їдиним виробником ≥ може нарощувати обс¤ги виробництва без≠межно ≥ з однаковою в≥ддачею; 5) монопол≥ст не Ї Їдиним виробни≠ком, але маЇ особлив≥ переваги, ¤к≥ зменшуютьс¤ або зникають за нарощуванн¤ обс¤г≥в виробництва'.

”с≥ ц≥ випадки —ен≥ор ≥люструЇ сп≥вв≥дношенн¤м вартост≥ й ви≠трат виробництва. ќск≥льки у випадках 2,3,4 не ≥снуЇ верхньоњ меж≥ ц≥ни, то витрати виробництва будуть нижньою њњ межею. ” випадку 5 виробництво може в≥дбуватис¤ за умов обмеженоњ пропозиц≥њ фак≠тор≥в, а отже, ≥ монопол≥¤ буде обмеженою, а витрати зростатимуть пропорц≥йно зб≥льшенню обс¤г≥в виробництва й зумовлюватимуть таку саму ц≥ну, ¤к ≥ в першому випадку. Ѕудь-¤кий виробник з мен≠шими витратами отримаЇ надприбуток, або ренту.

¬изначена п≥д впливом конкуренц≥њ м≥ж виробниками ц≥на, на його думку, Ї базовою на ринку. јле в результат≥ протисто¤нн¤ ви≠робника ≥ споживача ц≥на заф≥ксуЇтьс¤ на р≥вн≥ вартост≥, чи, ¤к ро≠зум≥Ї њњ —ен≥ор, на р≥вн≥ витрат виробництва. як бачимо, —ен≥ор впритул п≥д≥йшов до визначенн¤ вартост≥ через витрати виробницт≠ва, ¤к≥ ф≥ксуютьс¤ в ц≥н≥ завд¤ки з≥ткненню двох суб'Їктивних оц≥≠нок величини утриманн¤ з боку споживача та виробника.

«розум≥ло, що в≥н не зовс≥м точно розр≥зн¤в категор≥њ вартост≥ (пон¤тт¤ про ¤ку запозичив у —м≥та та –≥кардо, точно насл≥дуючи њх щодо цього), пропозиц≥њ та граничноњ корисност≥, а також не робив ч≥ткоњ р≥зниц≥ м≥ж ц≥ною та варт≥стю. јле в його теор≥њ на¤вн≥ еле≠менти майбутньоњ доктрини граничноњ корисност≥, фактор≥в вироб≠ництва та ≥нших основ неокласичного анал≥зу.

 ап≥тал. “еор≥¤ вартост≥ (ц≥ни) у —ен≥ора була пох≥дною в≥д йо≠го теор≥њ утриманн¤. Ћюдську працю та природн≥ ресурси (землю та ≥н.) в≥н розгл¤дав ¤к первинн≥ фактори виробництва, трет≥м (вто≠ринним) фактором, Ї, на його погл¤д, утриманн¤. ƒвох перших не≠достатньо дл¤ виробництва, трет¤ чинна сила Ч Ђповед≥нка людини, що утримуЇтьс¤ в≥д невиробничого використанн¤ того, що Ї в њњ розпор¤дженн≥, св≥домо в≥ддаючи перевагу виробництву, ¤ке маЇ в≥ддален≥, а не негайн≥ результати. ...÷ей фактор, що в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д прац≥ ≥ природних ресурс≥в, Ї необх≥дним дл¤ ≥снуванн¤ кап≥талу ≥ перебуваЇ в такому самому в≥дношенн≥ до прибутку, ¤к прац¤ до зароб≥тноњ платиї'.

 ап≥тал у —ен≥ора Ч це поЇднанн¤ трьох фактор≥в: земл≥, прац≥ та утриманн¤. ѕриродн≥ ресурси Ч це матер≥альне його на≠повненн¤, а утриманн¤ Ч це в≥дмова в≥д його невиробничого вико≠ристанн¤, прац¤ ж Ч спос≥б його збер≥ганн¤ ≥ формуванн¤.

1	2	3	4	5	6	7	8	9

Ќазва: ѕол≥тична економ≥¤ в јнгл≥њ у ’≤’ ст
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-18 (4909 прочитано)