≤стор≥¤ економ≥чних вчень > ѕол≥тична економ≥¤ в јнгл≥њ у ’≤’ ст

–озгл¤даючи кап≥тал ¤к результат утриманн¤ кап≥тал≥ста в≥д не≠продуктивного споживанн¤, ћ≥лль лог≥чно мав перейти до розгл¤ду питанн¤ про ц≥ну ц≥Їњ пожертви. —аме ц≥й проблем≥ присв¤чено дру≠гу книжку прац≥ ћ≥лл¤.

ѕрибуток кап≥тал≥ста ћ≥лль трактуЇ так само, ¤к —ен≥ор: це ви≠нагорода за утриманн¤ в≥д споживанн¤. ѕостаЇ питанн¤ про розм≥ри ц≥Їњ винагороди, про чинники, що зумовлюють њњ. ћ≥лль уважаЇ, що одним ≥з них Ї корисн≥сть продукту прац≥. “овар можна продати до≠рожче чи дешевше залежно в≥д попиту на нього. ќднак залишаЇтьс¤ незрозум≥лим, чому спостер≥гаЇтьс¤ тенденц≥¤ т¤ж≥нн¤ прибутк≥в у сусп≥льств≥ до Їдиного, середнього р≥вн¤.

ќск≥льки це важко по¤снити з позиц≥њ корисност≥, ћ≥лль змуше≠ний був повернутис¤ до анал≥зу фактора ≥ншого пор¤дку. ¬≥н пише: ЂЌорма прибутку звичайно перевищуЇ норму корисност≥ї, ≥ дос¤гаЇтьс¤ цей результат за рахунок того, що важливим його чинником Ї Ђпродуктивна прац¤, ¤ка виробл¤Ї б≥льше н≥ж потр≥бно дл¤ п≥дтри≠мки њњ функц≥онуванн¤ї', тобто розм≥ри прибутку в≥н узалежнюЇ в≥д прац≥, але по¤снюЇ цю залежн≥сть так, ¤к по¤снював њњ –≥кардо: м≥ра зростанн¤ прибутку залежить в≥д розм≥р≥в зароб≥тноњ плати, прибу≠ток зростаЇ тод≥, коли зменшуЇтьс¤ варт≥сть прац≥, ≥ навпаки. ¬ар≠т≥сть прац≥ в≥дображаЇтьс¤ в зароб≥тн≥й плат≥ ≥ залежить, на його думку, в≥д ус≥х тих елемент≥в, ¤к≥ робл¤ть працю ефективною.

ћ≥лль уважаЇ, що низький р≥вень прибутк≥в може бути також зу≠мовлений (нав≥ть за низькоњ зароб≥тноњ плати) неефективним вироб≠ництвом: малопродуктивна прац¤ впливаЇ на обс¤ги прибутк≥в та њхню норму. ¬≥н указуЇ, що зв'¤зок м≥ж зароб≥тною платою та при≠бутками Ї дуже виразним, але не вивчаЇ ц≥Їњ проблеми грунтовно.

ќсновний висновок ћ≥лл¤ пол¤гаЇ в т≥м, що в≥д розм≥р≥в прибут≠ку залежать заощадженн¤, а в≥дтак ≥ розм≥ри кап≥тал≥в.

“еор≥ю вартост≥ ћ≥лль викладаЇ в трет≥й книз≥ Ђќбм≥нї, де анал≥зуЇ цю проблему пор¤д з категор≥¤ми ц≥ни, грошей, кредиту, регулюванн¤ валют та ≥н. Ќа його думку, тему вартост≥ вичерпано, вона вже не маЇ важливого значенн¤, ≥ лише ≥нколи можна скорис≠татис¤ з нењ дл¤ по¤сненн¤ окремих положень щодо ц≥н та грошей.

якщо класики, починаючи з ѕетт≥, уважали, що основою м≥новоњ вартост≥ й ц≥н Ї витрати прац≥, а д≥¤ вс≥х ≥нших фактор≥в спричин¤Ї лише де¤ке в≥дхиленн¤ ц≥н в≥д ц≥Їњ основи, то ћ≥лль фактично ≥гно≠руЇ це положенн¤ класик≥в. ¬≥н ус≥ проблеми пол≥теконом≥њ зв'¤зуЇ з рухом ц≥н. “ому саме цей об'Їкт висуваЇтьс¤ на ч≥льне м≥сце в його вченн≥.

÷≥на. ѕередовс≥м ћ≥лль визначаЇ зм≥ст категор≥њ. ¬≥н стверджуЇ, що ц≥на може означати ¤к корисн≥сть, так ≥ куп≥вельну спромож≠н≥сть, тобто ц≥ну користуванн¤ й ц≥ну обм≥ну. …ого ц≥на Ч це зав≠жди ц≥на обм≥ну, вона не Ї синон≥мом вартост≥, а визначаЇ т≥льки варт≥сть речей щодо грошей: к≥льк≥сть грошей, ¤к≥ можна обм≥н¤ти на р≥ч, або њњ варт≥сть у грошовому вираженн≥. ÷≥на, ¤к у п≥зн≥ших прац¤х уточнюЇ ћ≥лль, визначаЇтьс¤ витратами виробництва. “ова≠ри обм≥нюютьс¤ один на одний Ђв≥дпов≥дно до пор≥вн¤льноњ к≥лько≠ст≥ зароб≥тних плат, що мають бути виплачен≥ за њх виробництво, ≥ пор≥вн¤льноњ к≥лькост≥ прибутк≥в, що мають бути отриман≥ кап≥тал≥≠стами, ¤к≥ виплачують цю зароб≥тну платуї2.

«а ћ≥ллем, ц≥нн≥сть, або обм≥нна ц≥на реч≥, Ч це њњ властив≥сть задовольн¤ти потреби й бути р≥дк≥сною. ”се це Ч проблеми пропо≠зиц≥њ. якщо реч≥ р≥дк≥сн≥, наприклад твори мистецтва, то пропозиц≥¤ Ї наперед в≥дрегульованою. јле, указував в≥н, Ї реч≥, пропозиц≥¤ ¤ких може безмежно зростати без зростанн¤ вартост≥, а ц≥нн≥сть њх буде спадати. —п≥вв≥дношенн¤ попиту та пропозиц≥њ забезпечить ко≠ливанн¤ ц≥ни навколо вартост≥. ÷≥на зм≥нюЇтьс¤ в пр¤мому в≥дно≠шенн≥ до попиту ≥ в оберненому до пропозиц≥њ.

ћ≥нова варт≥сть (у ћ≥лл¤ Ч ц≥на товару) визначаЇтьс¤ в точц≥ вр≥вноваженн¤ попиту ≥ пропозиц≥њ, а витрати виробництва Ї тим фактором, що регулюЇ пропозиц≥ю. якщо вони не покриваютьс¤ в процес≥ обм≥ну тривалий час, то ≥нвестуванн¤ у виробництво припи≠н¤Їтьс¤, пропозиц≥¤ скорочуЇтьс¤.

ƒл¤ ц≥ноутворенн¤ маЇ значенн¤ й конкурентна боротьба, ¤ка в к≥нцевому рахунку, впливаЇ на пропозиц≥ю та ступ≥нь покритт¤ ви≠трат виробництва.

ќтже, класична теор≥¤ вартост≥ в ћ≥лл¤ поЇднуЇтьс¤ ≥з суб'Їк≠тивною теор≥Їю обм≥ну. ÷≥на в нього часто трактуЇтьс¤ ¤к варт≥сть або м≥нова варт≥сть, а варт≥сть визначаЇтьс¤ через витрати. “обто, ћ≥лль, ¤к ≥ багато ≥нших економ≥ст≥в, не надавав особливого зна≠ченн¤ розмежуванню категор≥й вартост≥ та ц≥ни, оск≥льки вважав, що суттЇвою Ї форма, в ¤к≥й виступаЇ варт≥сть Ч ц≥на, що основою розвитку Ї реал≥зована варт≥сть, в≥дображена в доходах. ќбм≥н в≥д≠буваЇтьс¤ зг≥дно з ц≥нами, а ц≥ни формуютьс¤ п≥д впливом пропози≠ц≥њ та попиту.

ћ≥жнародна торг≥вл¤. ѕроблема обм≥ну в теоретичних побудо≠вах ћ≥лл¤ w завершуЇтьс¤ анал≥зом ц≥ноутворенн¤ на внутр≥шньо≠му ринку. …ого внесок в теор≥ю м≥жнародноњ торг≥вл≥ Ї досить знач≠ним. ¬≥н не т≥льки розвинув ориг≥нальну теор≥ю —м≥та та –≥кардо, а й п≥шов дал≥ (ц¤ проблема розгл¤далас¤ ним ≥ ран≥ше Ч у ЂЌарисах про де¤к≥ невир≥шен≥ питанн¤ пол≥тичноњ економ≥њї). ¬исновки його досл≥дженн¤ про вир≥внюванн¤ м≥жнародного попиту не в≥дпов≥да≠ють принципам торг≥вл≥, визначеним у пол≥тичн≥й економ≥њ його по≠передник≥в.

ѕередовс≥м в≥н заперечуЇ тезу, що закони обм≥ну, ¤к≥ д≥ють в межах одн≥Їњ крањни, чинн≥ у м≥жнародних в≥дносинах, а грош≥ в≥д≥≠грають ту саму роль у м≥жнародному обм≥н≥, котру виконують у ме≠жах власноњ крањни. ќднак в≥н погоджуЇтьс¤ з тим, що насл≥дки д≥њ економ≥чних закон≥в можуть поширюватис¤ на сферу м≥жнародноњ торг≥вл≥.

ћ≥лль стверджував, що переваги обм≥ну м≥ж нац≥¤ми означають можлив≥сть отримувати б≥льшу к≥льк≥сть товар≥в за незм≥нноњ к≥ль≠кост≥ прац≥ та кап≥талу, тобто кожен виграЇ, коли за таких самих ви≠трат можна придбати б≥льшу к≥льк≥сть товар≥в, н≥ж виробити у влас≠н≥й крањн≥.

ќсновна теза ћ≥лл¤ пол¤гаЇ в т≥м, що не можна ор≥Їнтуватись на показник переваги обс¤гу ввезенн¤ над вивезенн¤м, чи навпаки, а треба пор≥внювати в≥ддачу, тобто зважати на те, наск≥льки експорт чи ≥мпорт спри¤Ї економ≥њ витрат прац≥ та кап≥талу дл¤ того, щоб ц¤ економ≥¤ була реал≥зована в галуз¤х, ¤к≥ забезпечують переваги в продуктивност≥ пор≥вн¤но з ≥ншими крањнами.

÷≥ноутворенн¤ в м≥жнародному обм≥н≥, на погл¤д ћ≥лл¤, не ба≠зуЇтьс¤ на врахуванн≥ витрат виробника, а Ї результатом пор≥вню≠ванн¤ попиту ≥ пропозиц≥њ та граничноњ корисност≥ за в≥льноњ конку≠ренц≥њ м≥ж державами. ќднак протекц≥он≥стська пол≥тика держави спотворюЇ д≥ю цих чинник≥в. ѕроте ћ≥лль, хоч ¤к був в≥дданий тео≠р≥њ в≥льноњ торг≥вл≥, визнавав необх≥дн≥сть протегуванн¤ Ђмолодихї галузей, з метою забезпеченн¤ њхньоњ конкурентоспроможност≥ в майбутньому.

ћ≥лль уважав, що конкуренц≥¤ м≥ж крањнами на тому самому ринку, або комерц≥йне суперництво, веде до зниженн¤ ц≥н. якщо держава не бачить способу забезпечити продаж власних товар≥в Ч вона створюЇ перешкоди дл¤ ≥мпорту, бо основним законом м≥жна≠родноњ торг≥вл≥ Ї бартер ≥ тенденц≥¤ до вр≥вноважуванн¤ експортуЧ ≥мпорту, у результат≥ чого можливий занепад ц≥лих галузей або Ђвте≠чаї кап≥тал≥в за кордон, що також завдаЇ шкоди власн≥й економ≥ц≥.

Ўтучне завоюванн¤ ≥ноземного ринку з допомогою демп≥нгових ц≥н, на думку ћ≥лл¤, призводить до того, що ≥мпорт у цьому раз≥ стаЇ пор≥вн¤но дорожчим ≥ т¤гар втрат в експортн≥й торг≥вл≥ л¤гаЇ на тих, хто споживаЇ ≥мпортн≥ товари.

“еор≥¤ м≥жнародноњ торг≥вл≥ ћ≥лл¤ е прогресивн≥шою в≥д теор≥њ –≥кардо, бо грунтуЇтьс¤ на конкретному ситуац≥йному анал≥з≥, ви≠значаЇ меж≥ втручанн¤ держави в економ≥ку.

ѕоказники сусп≥льного прогресу. Ѕезумовно, недостатньо оц≥не≠ним внеском ћ≥лл¤ в розвиток економ≥чноњ теор≥њ Ї його анал≥з впливу економ≥чного прогресу сусп≥льства на виробництво й розпо≠д≥л. ѕередовс≥м це стосуЇтьс¤ його теор≥њ сусп≥льноњ статики та ди≠нам≥ки, в≥дпов≥дно до ¤коњ прогресивне (динам≥чне) цив≥л≥зоване су≠сп≥льство в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д ≥нших ¤к≥сною зм≥ною засоб≥в виробництва, зростанн¤м сусп≥льного продукту, обс¤г≥в виробницт≠ва, населенн¤, владою людини над природою, знанн¤м закон≥в при≠роди та сусп≥льства й ум≥нн¤м њх використовувати, а також м≥рою захищеност≥ особи ≥ власност≥.

—уттЇвим показником динам≥ки розвитку ћ≥лль уважав також зростанн¤ д≥ловоњ активност≥ основноњ маси населенн¤, створенн¤ умов дл¤ сп≥льних д≥й (кооперац≥њ), що веде до виникненн¤ акц≥оне≠рних компан≥й та асоц≥ац≥й, а в≥дтак до процесу усусп≥льненн¤ ви≠робництва та споживанн¤. ѕрогрес сусп≥льного виробництва, на його думку, забезпечуЇ соц≥альне самовдосконаленн¤, в ¤кому бра≠тимуть участь ус≥ сусп≥льн≥ верстви: система найманоњ прац≥ припи≠нить своЇ ≥снуванн¤, найман≥ роб≥тники перетвор¤тьс¤ на виробник≥в, котр≥ сам≥ розпод≥л¤ють прибутки, Ђколективними зусилл¤ми створюють кап≥тал ...≥ працюють п≥д кер≥вництвом менеджер≥в, ¤ких сам≥ ж призначають та зв≥льн¤ютьї'.

ћ≥лль анал≥зуЇ вплив кожного з цих фактор≥в на прогрес сусп≥≠льства й на основн≥ економ≥чн≥ ¤вища, зокрема на зароб≥тну плату, ренту, прибуток. —аме у зв'¤зку з теор≥Їю прогресу в≥н формулюЇ закон-тенденц≥ю норми прибутку до спаданн¤ ≥ закон-тенденц≥ю до зростанн¤ зароб≥тноњ плати, особливо Ч ренти.

ћ≥лль стверджуЇ, що основою прогресу сусп≥льства Ї зростанн¤ д≥ючого кап≥талу, ¤ке не стримуЇтьс¤ т¤ж≥нн¤м до заощаджень через низьку норму прибутк≥в, а стимулюЇ вкладанн¤ грошей у виробниц≠тво. «а розвиненоњ системи доход≥в можна бути гарантованим в≥дно≠сно пост≥йного зростанн¤ вкладанн¤ кошт≥в у виробництво. ÷ей процес регулюЇтьс¤ нормою прибутку: м≥н≥мальна його норма буде стримувати зростанн¤ кап≥тал≥в та поступальний розвиток сусп≥льс≠тва ≥ штовхати до пошуку шл¤х≥в п≥двищенн¤ норми прибутк≥в, а отже, до динам≥чних зм≥н.

1	2	3	4	5	6	7	8	9

Ќазва: ѕол≥тична економ≥¤ в јнгл≥њ у ’≤’ ст
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-18 (4909 прочитано)