Ћ≥тература св≥това > √ерман √ессе

√ессе залучало в  нульпе романтичну втечу в≥д буржуазноњ повс¤кденност≥:  нульп "перекотиполе", людина без профес≥њ, в≥н заробл¤Ї на хл≥б, музициру¤ на с≥льських св¤тах. ” той же час письменник з тверезим гумором описував вс≥ пригоди геро¤, ¤кого п≥дстер≥гають стар≥сть, хвороба, самотн≥сть. ѕеред смертю  нульп мучитьс¤ сумн≥вами: чи не було все його житт¤ прожита марно, марно.

ѕ≥зн≥ше, в одному з висловлюванн¤ 1935 року, √ессе пр¤мо зв'¤же трагед≥ю  нульпа з неправильним пристроЇм сусп≥льства. ” його касталийцах, в≥льних в≥д вс¤ких зв'¤зк≥в ≥ "некорисних", в його легкому на п≥дйом ≥ завжди готовому в дорогу …озефе  нехте в ¤к≥йсь м≥р≥ воскресне старий брод¤га  нульп.

√ессе пок≥нчив нарешт≥ з його ос≥дл≥стю, що обт¤жувала в 1911 роц≥, коли зд≥йснив свою подорож в ≤нд≥ю. ¬≥н ще в дитинств≥ бував зачарований, слухаючи розпов≥д≥ про цю дивну крањну, в ¤к≥й його д≥д ≥ д¤дько з боку матер≥ колись були м≥с≥онерами. ÷¤ обставина значною м≥рою визначила глибокий ≥ всього ≥нтерес, що зростав √ессе на —ходу, що знайшов в≥дображенн¤ в р¤д≥ його твор≥в, ≥ передус≥м в романов≥ "√ра в б≥сер". ѕрот¤гом багатьох рок≥в в≥н вивчав рел≥г≥њ ≥ ф≥лософськ≥ системи, весь комплекс ≥дей, створених чудовими древн≥ми цив≥л≥зац≥¤ми ≤нд≥њ ≥  итаю. √ессе був глибоким знавцем буддизму, письменника захоплювала в ньому мудра созерцательность, злитт¤ з природою, любов до всього живого, але в≥н н≥коли повн≥стю не приймав дл¤ себе його пасивност≥, його заклику до в≥дмови в≥д д≥¤льност≥ ≥ миру. ќсобливо ¤сно це стало йому самому п≥сл¤ з≥ткненн¤ з живим, реальним —ходом: про це св≥дчать його записки "ѕро ≤нд≥ю" (1913) ≥ б≥льш п≥зн¤ пов≥сть "—иддхарта" (1922).

ѕ≥сл¤ поверненн¤ з подорож≥ письменник поселивс¤ поблизу Ѕерна, ≥ в≥дтод≥ в≥н назавжди залишивс¤ в Ўвейцар≥њ. « 1919 року в≥н влаштувавс¤ в ћонтаньоле, поблизу Ћугано, побудував соб≥ будинок у власному смаку ≥ прожив там до самоњ смерт≥. ” 1923 роц≥ √ерман √ессе прийн¤в швейцарське п≥дданство. Ќа заход≥ дн≥в його часто називали "мудрецем з ћонтаньоли".

’оч √ессе неможливо у¤вити соб≥ поза н≥мецькою л≥тературою ≥ н≥мецькою л≥тературною традиц≥Їю, поза передовий н≥мецький ≥нтел≥генц≥¤, швейцарське оточенн¤ ≥ ≥дењ багатьох тутешн≥х ≥деолог≥в про "особливий шл¤х" ц≥Їњ крањни наклали в≥дбиток на св≥тогл¤д ≥ творч≥сть √ессе. ∆итт¤ в Ўвейцар≥њ спри¤ло по¤в≥ в ньому некой "отстраненности" при розгл¤д≥ боротьби ≥ протир≥ч в зах≥дноЇвропейському сусп≥льств≥ XX в≥ку. ” роки першоњ св≥товоњ в≥йни ≥ п≥зн≥ше, в роки фашизму, Ўвейцар≥¤ представл¤лас¤ йому "притулком", "крањною, що даЇ притулок". ¬она стала дл¤ нього "батьк≥вщиною по вибору" при цьому √ессе мало вникав в њњ внутр≥шн≥ проблеми. Ўвейцар≥¤, безсумн≥вно, допомогла також народженню самого образу  астал≥њ, маленькоњ мирноњ пров≥нц≥њ всередин≥ великоњ ≥ неспок≥йноњ держави.

¬ир≥шальною причиною переселенн¤ √ессе в Ўвейцар≥ю стала перша св≥това в≥йна, а пот≥м зростаюче невдоволенн¤ письменника п≥сл¤воЇнною Ќ≥меччиною. 1914 р≥к приголомшив √ессе, в≥йна показалас¤ йому безумством, масовим психозом, поставив йод загрозу все його ≥снуванн¤, вс≥, що в≥н любив в життю, вс≥ дос¤гненн¤ цив≥л≥зац≥њ. ¬≥н був одним з тих небагато буржуазних ≥нтел≥гент≥в, ¤ких не торкнувс¤ чад шов≥н≥зму, що охопив в той час Ќ≥меччину ≥ ≥нш≥ воююч≥ держави. ≤ в перш≥ ж дн≥ в≥йни в≥н мужньо виступив в захист своњх переконань.

…ого статт¤ в "Ќойе цюрихер цантунг" називалас¤ "ƒруз≥, не треба цих звук≥в" (слова з ƒев'¤тоњ симфон≥њ Ѕетховена, що передують знамениту шиллеровскую "ќду до радост≥"). √ессе закликав ≥нтел≥генц≥ю вс≥х крањн, що вступили у в≥йну збер≥гати в≥рн≥сть принципам, гуман≥зму ≥ сп≥льно, загальними силами спасати культуру. ÷¤ статт¤ викликала велику к≥льк≥сть в≥дгук≥в: ѕисьменник п≥сл¤ свого виступу в≥дразу ви¤вивс¤ в ≥зол¤ц≥њ ≥ надовго став дл¤ оф≥ц≥йноњ н≥мецькоњ преси "зрадником в≥тчизни". «ате в≥н знайшов в ц≥ важк≥ дн≥ небагато в≥рних друз≥в, серед них був ≥ –омен –оллан, ¤кий в≥дгукнувс¤ на статтю √ессе дружн≥м листом.

«а першою статтею п≥шли ≥нш≥. √ессе сто¤в тод≥ на позиц≥¤х пациф≥зму, т≥льки пациф≥зму, але виступав в його захист гар¤че, з темпераментом борц¤. –оки 1917-1919 були роками найб≥льшоњ пол≥тичноњ активност≥ в його житт≥ згодом в≥н недаремно назвав цей пер≥од своњм "пробудженн¤м".

¬≥йна ≥ пов'¤зан≥ з нею переживанн¤, напружена сусп≥льна д≥¤льн≥сть у в≥йськов≥ роки, а також важк≥ особист≥ втрати втрата любимого сина, розлученн¤ з дружиною -привели його зрештою до нервовоњ перевтоми ≥ тривалому на дек≥лька рок≥в творч≥й криз≥. ÷ей пер≥од став пом≥тним рубежем в його житт≥. ’арактерно, що на початку 20-х рок≥в письменник терп≥ти не м≥г своњх ранн≥х твор≥в -вони представл¤лис¤ йому занадто безтурботними (лише п≥зн≥ше в≥н визнав, що ≥ в них в ¤к≥йсь м≥р≥ "все вже було").

¬≥н не м≥г б≥льш писати по-старому. ¬се створене њм ран≥ше здавалос¤ йому полегшеним, здавалос¤ в≥дходом в≥д самих головних проблем, в≥д самоњ глибокоњ правди, а отже, брехнею, слаб≥стю, потуранн¤м зовн≥шн≥й форм≥ ≥ крас≥. ≤ в≥н бол≥сно шукаЇ дл¤ себе нову форму, виходить з положенн¤, що "≥стина важлив≥ше краса", вимагаЇ в≥д свого мистецтва бол≥сноњ, граничноњ щирост≥ ≥ глибини.

√оловною темою письменника все б≥льше стаЇ показ оголених, нерозв'¤зних конфл≥кт≥в в навколишньому сусп≥льств≥ ≥ а душ≥ людини, ¤кий втрачаЇ в цьому сусп≥льств≥ самого себе. Ўл¤х письменника-гуман≥ста √ессе в≥в в≥д не¤сних романтичних порив≥в до все б≥льш глибокого п≥знанн¤ д≥йсност≥ ≥ людей, до займ≥ть люд¤н≥сть.

” пошуках виходу з цих нерозв'¤зних протир≥ч, в прагненн≥ знайти "позитивну" ≥стину √ессе в≥ддав данину багатьом ф≥лософському шуканню свого часу, таким "володар¤м дум" зах≥дноњ ≥нтел≥генц≥њ 20-х рок≥в, ¤к Ўопенгауер, Ўпенглер, ‘р≥др≥ху Ќ≥цше, "мифологи" ≥ ≥нш. ¬≥н звертаЇтьс¤ навперем≥нно ≥ до "материнського права" Ѕахофена, ≥ до "сх≥дноњ мудрост≥", ≥ до знайомого йому з дитинства пиетистскому благочестю. ¬се це знаходить в≥дображенн¤ в його творчост≥, зв≥дус≥ль в≥н запозичаЇ ¤к≥сь мотиви, ≥нод≥ чисто зовн≥шн≥. ѕо √ессе ум≥Ї "освоњти" ≥ переварити вс≥ ц≥ теор≥њ, не ставши сл≥пим адептом одного ¤кого-небудь вченн¤, будучи дл¤ цього дуже гострозорим художником ≥ своЇр≥дним мислителем. „итач, безсумн≥вно, в≥дчуЇ це при читанн≥ "√ри в б≥сер".

ќсобливо потр≥бно звернути увагу на захопленн¤ √ессе психоанал≥зом. „ерез труди швейцарського ф≥лософа, що завоювали попул¤рн≥сть  .-√. ёнга (1875-1961), одного з посл≥довник≥в «≥гмунда ‘рейд, √ессе зац≥кавлюЇтьс¤ так званою "глибинною психолог≥Їю", вченн¤м про владу несв≥домого в житт≥ людей. ƒе¤кий час персонаж≥ його книг шукають виходу з життЇвих протир≥ч виключно в збагненн≥ власноњ прихованоњ сут≥, глибин своЇњ душ≥. √ессе називаЇ це "шл¤хом всередину". Ќадовго в≥н не зм≥г цим обмежитис¤, "юнгианцем" в повному розум≥нн≥ слова в≥н не став. « зустр≥ч≥ з юнгианством в≥н вин≥с вимогу дл¤ художника безстрашно ≥ чесно загл¤дати всередину себе, н≥чого не прикрашива¤ ≥ не приховуючи, але в≥н в≥дмовивс¤ в≥д "шл¤ху всередину" ¤к Їдиного пор¤тунку ≥ в≥д егоцентризму ёнга.

√ессе надзвичайно хвилюЇ дол¤ молод≥, п≥сл¤воЇнного покол≥нн¤. ” 1919-1923 роках в≥н нав≥ть бере участь у виданн≥ журналу, зверненого до молодих, "Vivos voco" "я закликаю живих". ÷≥й же аудитор≥њ були адресован≥ насамперед твори письменника 20-х рок≥в. ѕочатком цього нового етапу можна вважати романа "ƒем≥ан" (1919).

“в≥р цей був опубл≥кований п≥д псевдон≥мом ≈м≥ль —инклер, в≥д ≥мен≥ ¤кого ведетьс¤ опов≥данн¤, ≥ захоплено зустр≥то критично настроЇною молоддю. –оман був написаний на Їдиному диханн≥ ≥ про "самому головне". ” той же час тут б≥льш усього був в≥дчутний вплив на √ессе ёнга ≥ Ќ≥цше, зр≥ла критика перепл≥талас¤ з≥ зыбкостью ≥деал≥в, що бентежила читача, субъективистскими тенденц≥¤ми.

÷≥лому покол≥нню молодих ≥нтел≥гент≥в були близьк≥ духовна опустошенность молодого —инклера ≥ його пошуки нового життЇвого зм≥сту. √ерой з дитинства в≥дчув провалл¤ м≥ж лицем≥рною мораллю, ¤ку йому пропов≥дували церкву, с≥м'¤ ≥ школа, ≥ реальним буржуазним миром з його "вовчими" законами. Ўл¤х до пор¤тунку, до отриманн¤ р≥вноваги указав —инклеру його друг ƒем≥ан, його друге "¤", видатна ≥ таЇмнича особист≥сть, що порвала з встановленн¤ми товариства ради "новоњ ≥стини". “≥льки вибран≥ одинаки, неуважн≥ серед людей ≥ в≥дм≥чен≥ "друком  ањна", тобто отверженности, йдуть шл¤хом ƒем≥ана, ¤кий пол¤гаЇ передус≥м в п≥знанн≥ свого прихованого "¤" ≥ в безкомпром≥сному проходженн≥ йому. ÷е ≥ Ї засобом дл¤ створенн¤ новоњ людськоњ сп≥льност≥. ’арактерно, що саме в цьому твор≥ √ессе звертаЇтьс¤ до м≥стичних мотив≥в, що не мають н≥чого сп≥льного з фантастикою його б≥льш п≥зн≥х книг.

Ѕезпосередньо про н≥мецьку сучасн≥сть 20-х рок≥в √ессе написав в своЇму наступному етапному романов≥ "—теповий вовк" (1927), ¤кий був, з≥ сл≥в самого письменника, "в≥дчайдушним застереженн¤м", протестом проти завтрашньоњ в≥йни, проти позиц≥њ невтручанн¤. ” цьому твор≥ значно заглиблюЇтьс¤ засудженн¤ буржуазноњ лжекультуры ≥ лжеморали, ¤ке так гн≥вно прозвучить згодом з≥ стор≥нок "√ри в б≥сер". √ерой "—тепового вовках, письменник √арр≥ √аллер (прототипом його Ї сам √ерман √ессе), -интеллигент-одинак, противник м≥л≥таризму ≥ в≥йни. ¬≥н не може змиритис¤ з навколишньою його брехнею. ÷е √аллера автор називаЇ "степовим вовком", самотн≥м зв≥ром, що не приймаЇ стадних закон≥в, по ¤ких живуть обивател≥.

1	2	3	4	5	6	7

Ќазва: √ерман √ессе
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-23 (4333 прочитано)