Ћ≥тература св≥това > √ерман √ессе

–оман складаЇтьс¤ з трьох, нер≥вних по об'Їму частин: вв≥дного трактату "попул¤рного" нарису ≥стор≥њ  астал≥њ ≥ √ри в б≥сер, життЇпису головного геро¤ ≥ твор≥в самого  нехта в≥рш≥в ≥ трьох прозањчних опус≥в, що маЇ, в свою чергу, форму життЇпис≥в.

ѕерш н≥ж звернутис¤ до ≥стор≥њ знаменитого касталийца  нехта, л≥тописець повертаЇтьс¤ до далекого минулого -предыстории ≥ ≥стор≥њ виникненн¤  астал≥њ. Ќ≥би з позиц≥й далекого майбутнього в романов≥ даЇтьс¤ нищ≥вна критика сусп≥льства XX в≥ку ≥ його вироджуваноњ культури, критика епохи, ¤ку касталийский ≥сторик називаЇ "фельетонистической"{1_1_0_04} (в≥д н≥мецького значенн¤ терм≥ну "фейлетон", що означаЇ "газетна статт¤ розважального характеру"). “реба сказати, що ц≥ стор≥нки √ессе н≥ск≥льки не загубили своњй злободенност≥ ≥ в наш≥ дн≥, ¤кщо вживати б≥льш сучасн≥ терм≥ни, критика фельетонизма Ї критика так званоњ "масовоњ культури" буржуазного св≥ту.

"ƒуховн≥сть" все б≥льше ≥ б≥льше деградуЇ в "фельетонистическую епоху"{1_1_0_04}. Ќа зм≥ну серйозним зан¤тт¤м науками ≥ мистецтвами, самов≥дданим пошукам, в≥дкриттю нових закон≥в ≥ зв'¤зк≥в, створенню справжн≥х твор≥в людського ген≥¤ прийшла пустопорожн¤¤ баз≥канн¤ про науку ≥ мистецтво. "√азетне чтиво" стаЇ знаменн¤м епохи. ¬чен≥ ≥ художники зм≥нюють своЇму покликанню, продаютьс¤, оск≥льки њх ман¤ть грош≥ ≥ почест≥. ¬они б≥льш не служать своњм переконанн¤м, а розважають ≥ головне в≥двол≥кають своњх читач≥в. јрм≥¤ ≥нтел≥генц≥њ трудитьс¤ над писанн¤м вс¤кого роду друкарського мотлоху.  отируютьс¤ анекдоти ≥ др≥бн≥ випадки з житт¤ знаменитих людей або павукопод≥бн≥ твори, на зразок: "‘р≥др≥х Ќ≥цше ≥ дамськ≥ моди в с≥мдес¤т≥ роки дев'¤тнадц¤того стор≥чч¤", "–оль к≥мнатних собачок в житт≥ знаменитих куртизанок" ≥ т.п. Ќе наука, а профанац≥¤ науки, проституц≥¤ духовноњ творчост≥. —лово знец≥нилос¤, наступила ≥нфл¤ц≥¤ слова. «а нею переховуЇтьс¤ страх≥тлива духовна пустота ≥ криза морал≥, страх перед майбутн≥м, перед неминуч≥стю новоњ в≥йни, перед всесилл¤м "господар≥в".

” "фельетонистическую епоху" багато талановитих людей, обдарованих мислител≥в. ÷ей в≥к не Ї без≥дейним, але, з≥ сл≥в √ессе, в≥н не знаЇ, що робити з≥ своњми ≥де¤ми, бо в глибин≥ всього та¤тьс¤ страх ≥ почутт¤ приреченост≥. "¬они старанно вчилис¤ управл¤ти автомоб≥лем, грати в хитромудру карткову гру ≥ мр≥йно в≥ддавалис¤ розгадц≥ кросворд≥в, бо перед обличч¤м смерт≥, страху, болю, голоду вони були майже зовс≥м безпорадн≥... Ћюди, що читали ст≥льки фейлетон≥в, що слухали ст≥льки допов≥дей, не знаходили часу ≥ сил дл¤ того, щоб подолати страх, подолати бо¤знь смерт≥, вони жили судорожно, вони не в≥рили в майбутнЇ". √ессе приходить до переконанн¤, що под≥бна цив≥л≥зац≥¤ вичерпала себе ≥ стоњть на порогу краху, ≥ н≥що не зможе њњ вр¤тувати.

÷≥ загрозлив≥ симптоми викликали в "епоху фельетонизма" р≥зну реакц≥ю, розказуЇ л≥тописець  астал≥њ в романов≥ √ессе. ќдн≥ вс≥ заперечували ≥ не бажали н≥чого бачити, ≥нш≥ зайн¤ли цин≥чну позиц≥ю "п≥сл¤ нас хоч потоп", трет≥ впали в глибокий песим≥зм, ≥ т≥льки одинаки стали добров≥льними, в≥рними жрец¤ми-охоронц¤ми кращих традиц≥й духовност≥. ≤нтелектуальна ел≥та вид≥лилас¤ згодом, змогла заснувати "державу в держав≥"  астал≥ю ≥ створити √ру в б≥сер.

√ессе ¤к би питаЇ: ¤к вр¤тувати особист≥сть ≥ духовний початок в пер≥од розпаду ≥ крахи культури. ћожливо, одним з шл¤х≥в пор¤тунку могло б стати втеча в≥д сусп≥льства, в≥дх≥д поет≥в ≥ вчених в мир "чистого мистецтва" ≥ пошук≥в "в≥чноњ ≥стини"? ƒл¤ демонстрац≥њ ≥ оц≥нки цього шл¤ху √ессе створюЇ свою умогл¤дну експериментальну ѕедагог≥чну пров≥нц≥ю.

 астали¤ √ете ≥  астал≥¤ √ессе ¤к мало, в сут≥, м≥ж ними схожого! ƒв≥ р≥зн≥ епохи зор¤ ≥ зах≥д ери кап≥тал≥зму. √ете вт≥люЇ в ѕедагог≥чн≥й пров≥нц≥њ мр≥њ художника, в чомусь випереджального час, про сусп≥льство, що подолало протир≥чч¤ майбутньому безкласовому сусп≥льств≥.  астали¤ √ессе ≥нша, тут передбачаЇтьс¤ не всеб≥чне, а т≥льки духовний розвиток. якщо касталийцы √ете мр≥¤ли про переробку св≥ту, то нов≥ касталийцы в≥ддалилис¤ в≥д миру.

як ≥ "крањна —ходу",  астал≥¤ ≥снуЇ лише в у¤в≥, хоч в њњ пейзажах знову оживаЇ р≥дна √ессе п≥вденно-н≥мецька ≥ швейцарська природа,  астал≥ю часто називають утоп≥Їю, по немаЇ в њњ лад≥, в њњ уклад≥, в техн≥ц≥ н≥чого утопичного, пов'¤заною дл¤ нас з сусп≥льством майбутнього. Ќавпаки, щокроку зустр≥чаютьс¤ дивн≥ анахрон≥зми. ∆итт¤ м≥стечок всередин≥  астал≥њ ¤к би застигла в своњй середньов≥чн≥й патриархальности, житт¤ за межами  астал≥њ кипить ключем -розвиток промисловост≥, боротьба парт≥й, парламент, преса. «маганн¤ по √р≥ в б≥сер передаютьс¤ по рад≥о, а њзд¤ть по  астал≥њ на кон¤х. “е ж зм≥шенн¤ старовини ¤ витонченоњ сучасност≥ в≥дчутно ≥ в побудов≥, ≥ в мов≥ "√ри в б≥сер".

—ам автор писав: "™ безл≥ч людей, дл¤ ¤ких  астал≥¤ реальна так само, ¤к дл¤ мене". ” ≥ншому випадку в≥н по¤снював:  астали¤ "не майбутнЇ, а в≥чна, платоновска¤, в р≥зних м≥рах вже давно в≥дкрита ≥ побачена на земл≥ ≥де¤". Ќеодноразов≥ посиланн¤ на ун≥версальну платоновскую академ≥ю, де займалис¤ вс≥ма науками свого часу, ми зустр≥чаЇмо ≥ в самому текст≥ романа. “аким чином,  астал≥¤ дл¤ автора абстракц≥¤, складний символ, притулок чистоњ спогл¤дальноњ духовност≥, на в≥дм≥ну в≥д миру, ураженого "фельетонизмом".  астали¤ нагадуЇ "модель", побудовану вченим, всеб≥чно ≥ критично розгл¤нуту "≥мов≥рн≥сть".

¬се касталийцы належать до ќрдена служител≥в духа. ¬≥д повн≥стю в≥д≥рван≥ в≥д життЇвоњ практики. “ут парить сувора майже середньов≥чна ≥Їрарх≥¤ (дванадц¤ть ћаг≥стр≥в, ¬ерховна, ¬иховна ≥ ≥нш≥  олег≥њ ≥ т.д.), хоч м≥сц¤ розпод≥л¤ютьс¤ т≥льки в залежност≥ в≥д зд≥бностей. ƒл¤ поповненн¤ своњх р¤д≥в касталийцы знаход¤ть ≥ в≥дбирають обдарованих хлопчик≥в по вс≥й крањн≥, а пот≥м навчають њх в своњх школах, розвивають њх розум ≥ почутт¤ прекрасного, залучають до математики, музики, ф≥лософ≥њ, а головне, вчать роздумувати, з≥ставл¤ти, насолоджуватис¤ "духовною грою". ѕ≥сл¤ зак≥нченн¤ шк≥л юнаки попадають в ун≥верситети, де навчанн¤ не регламентоване жорстким терм≥ном, а пот≥м присв¤чують себе зан¤тт¤м науками ≥ мистецтвами, педагог≥чн≥й д≥¤льност≥ або √р≥ в б≥сер. ”  астал≥њ немаЇ обмежуючоњ спец≥ал≥зац≥њ в формуванн≥ вчених ≥ служител≥в муз, тут дос¤гнутий де¤кий вищий синкретизм науки ≥ мистецтва.

як в≥дноситьс¤ сам √ессе до вигаданоњ ним  астал≥њ? Ќа це питанн¤ важко дати однозначну в≥дпов≥дь. –азом з своњм героЇм  нехтом √ессе розум≥Ї, що у  астал≥њ немаЇ м≥цного кор≥нн¤ в реальному житт≥, що, ¤кщо вона не зм≥нитьс¤ ≥ не в≥дмовитьс¤ в≥д своЇњ замкненост≥, њй загрожуЇ неминуча загибель. –азом з  нехтом √ессе любить ≥ н≥жно оплакуЇ цю дивну крањну, ¤ка п≥д його пером буквально оживаЇ дл¤ читача. √ессе можна з повним правом назвати спадкоЇмцем ≥ продовжувачем кращих традиц≥й н≥мецькоњ прози ( "традиционалистом", ¤к в≥н сам себе гордо називав). ѕри всьому зовн≥шньому спокоњ опов≥данн¤ стиль √ессе глибоко емоц≥йний.

як реальний ≥ переконливий ≈шгольц шк≥льне м≥стечко, в ¤ке ми попадаЇмо разом з  нехтом; ¤к прекрасн≥ гори, в ¤ких  нехт мандруЇ на кан≥кулах, пр¤муючи до ћаг≥стра музики; ¤к тепло описаний ¬альдцель столиц¤  астал≥њ з його середньов≥чною арх≥тектурою, бородатими бюргерами ≥ њх веселими дочками, що охоче дозвол¤Ї любити себе касталийским студентам.  асталийцы живуть в прекрасному оточенн≥, √ессе з≥брав навколо них все саме йому любий. ≤ в той же час вони живуть вдалин≥ в≥д реального миру з його тривогами ≥ загрозами.

”  астал≥њ "духовн≥сть" в≥дд≥лена нарешт≥ в≥д буржуазного "процв≥танн¤" те, про що завжди мр≥¤в √ессе, але його касталийцы принесли в зв'¤зку з цим ц≥лий р¤д т¤жких жертв. ¬они в≥дмовилис¤ не т≥льки в≥д власност≥, с≥м'њ, в≥д щаст¤ ≥ндив≥дуального авторства (так, юнацьк≥ в≥рш≥  нехта в  астал≥њ непробачний гр≥х), але нав≥ть ≥ в≥д своЇр≥дност≥ власноњ особистост≥, бо в≥дх≥д в≥д житт¤, перебуванн¤ в атмосфер≥ чистоњ духовност≥ згубно д≥ють на ≥ндив≥дуальн≥сть.  асталийцы в≥дмовилис¤ в≥д творчост≥ ¤к такого: в≥д новаторства, в≥д пошук≥в ≥ рушенн¤, в≥д розвитку, пожертвувавши ними ради гармон≥њ, р≥вноваги ≥ "досконалост≥", ¬они в≥дмовилис¤ в≥д д≥¤льност≥ ради спогл¤данн¤. ¬с≥ њх зан¤тт¤ безпл≥дн≥. ¬они не створюють нового, а лише займаютьс¤ тлумаченн¤м ≥ вар≥юванн¤м старих мотив≥в. ѓх розвиток приводить до створенн¤ людей типу “егул¤р≥уса, типових в≥дщепенц≥в, ген≥њв-одинак≥в, ¤к≥ в своЇму захопленн≥ витончен≥стю ≥ формальною в≥ртуозн≥стю нехтують так важливою дл¤ касталийцев "медитац≥Їю" спогл¤данн¤м.

ћедитац≥¤ де¤ке фантастичне зан¤тт¤, детально описане в романов≥ √ессе, ¤вл¤Ї собою посл≥довн≥сть дихальних вправ ≥ вольових прийом≥в зосередженн¤ ≥ самопогружени¤, що нагадують прийоми йог≥в. ƒо медитац≥њ все касталийцы зобов'¤зан≥ вдаватис¤ пер≥одично, а також в моменти особливого напруженн¤ або хвилювань, бо це розр¤дка, г≥г≥Їна розумовоњ ≥ псих≥чноњ д≥¤льност≥. јле медитац≥¤ в романов≥, безсумн≥вно, маЇ ≥ б≥льш глибоке значенн¤: вона даруЇ не т≥льки повне отдохновение ≥ оволод≥нн¤ собою, але ≥ тимчасове зануренн¤ в "н≥що", повну в≥дчужен≥сть в≥д суЇтного, в≥д "май≥", що необх≥дно людин≥ дл¤ отриманн¤ здатност≥ до духовноњ самодисциплине, до об'Їктивного погл¤ду на реч≥ ≥ до холоднокровного осмисленн¤ своЇњ д≥¤льност≥. Ќехтуючи медитац≥Їю, касталийцы повн≥стю втрачають свою зд≥бн≥сть до служ≥нн¤ ≥ св≥дом≥сть боргу, вони стають остаточно некорисними.

1	2	3	4	5	6	7

Ќазва: √ерман √ессе
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-23 (4333 прочитано)