Ћ≥тература св≥това > √ерман √ессе

√ерой вал¤Їтьс¤ вовком ще ≥ в ≥ншому значенн≥: √аллеру доводитьс¤ боротис¤ не т≥льки з сусп≥льством, але ≥ з самим собою, з "людиною-зв≥ром", ¤кий тањтьс¤ в душ≥ кожного ≥ поступово здаЇ своњ позиц≥њ "людин≥ дула".

≤ сусп≥льство, ≥ житт¤ в ≥зол¤ц≥њ однаково можуть довести √аллера до безумства. √ерой кидаЇтьс¤, в≥н шукаЇ виходу з самотност≥. “аЇмничим образом в≥н попадаЇ в "маг≥чний театр" ( "вх≥д т≥льки дл¤ божев≥льних"), у¤вний прост≥р, в ¤кому в≥дбуваютьс¤ сам≥ дивн≥ реч≥, внасл≥док чого завершуЇтьс¤ вихованн¤ геро¤ ≥ залученн¤ його до житт¤. –озгорнена алегор≥¤ з "маг≥чним театром" допомагаЇ √ессе з спритн≥стю досв≥дченого психоанал≥тик роз≥класти на частин≥ ≥ знов з≥брати все житт¤ сусп≥льства ≥ душ≥ √арр≥ √аллера. ” к≥нц≥ твору фантастичний ≥ реальний план зливаютьс¤, њх важко розд≥лити: √ете, ћоцарт ≥ ≥нш≥ "безсмертн≥", що з≥йшли з висот людського духа, своЇю п≥днесеною весел≥стю повертають до житт¤ √аллера, що вбив коханих, спасають його в≥д в≥дчаю ≥ посилають до людей.

–оман "—теповий вовк" багато в чому передбачаЇ "√ру в б≥сер". ѕисьменник √ессе виступаЇ тут в рол≥ видавц¤ записок √арр≥ √аллера ≥ вставному анон≥мноњ книжицы "“рактат про степового вовка". ¬с≥ ≥дењ цього трактату наочно демонструютьс¤ в действе з "маг≥чним театром". “ут введенн¤ фантастичного плану н≥ в ¤к≥й м≥р≥ не Ї втечею в≥д д≥йсност≥. ƒл¤ √ессе ц≥лком застосовна вдала характеристика сучасноњ фантастики, дана критиком: "¬она охоче вбирала в себе знанн¤, накопичен≥ людством. ¬она не ≥гнорувала закон≥в, керуючих житт¤м, ≥ в≥дходила в≥д реальност≥, ¤к правило, дл¤ того, щоб роз≥братис¤ в ц≥й реальност≥, вгадати њњ прихован≥ руш≥йн≥ сили ≥ перспективи њњ розвитку".

«р≥лому √ессе вкрай властиве почутт¤ в≥дпов≥дальност≥ перед читачем. ѕисьменник ¤к би залучаЇ його до своњх пошук≥в, до нерозв'¤зних дилем, в путах ¤ких в≥н б'Їтьс¤, до своњх сумн≥в≥в ≥ самоиронии. –омантичн≥ мотиви ≥ спр¤муванн¤ дивним образом поЇднуютьс¤ в його творчост≥ з интеллектуализмом ≥ ≥рон≥чн≥сть б≥сами, властивими багатьом великим реал≥стам XX стор≥чч¤.

Ќадто своЇр≥дна роль гумору у √ессе в≥н сам неодноразово говорить про це в р¤д≥ твор≥в ≥ лист≥в. —аме гумор повинен допомогти страждаючому ≥ндив≥дуал≥сту герою √ессе перекинути м≥ст в≥д "≥деалу" до ненависноњ йому бюргерской повс¤кденност≥. √умор повинен втримати в≥д в≥дчаю, допомогти зберегти розум ≥ в≥ру в людину. «вичайно, под≥бне подоланн¤ протир≥ч за допомогою гумору було вельми ≥люзорним нав≥ть в очах самого письменника.

 ритика неодноразово зазначала, що в багатьох творах √ессе р¤дом поставлен≥ два героњ, не ст≥льки заперечлив≥, ск≥льки доповнююч≥ один одного. ÷е не т≥льки боротьба р≥зних стор≥н особистост≥, але ≥ уособленн¤ двох можливих позиц≥й по в≥дношенню до сусп≥льства: втеча в≥д нього ≥ д≥¤льн≥сть всередин≥ нього. Ќат¤ком на таку пару були вже хлопчики √ибенрат ≥ √ейльнер в ранн≥й пов≥ст≥ "ѕ≥д колесами"; пот≥м —иддхарта ≥ √ов≥нда з пов≥ст≥ "—иддхарта"; письменник √арр≥ √аллер ≥ його антагон≥ст ≥ друг джазист ѕабло з романа "—теповий вовк"; середньов≥чний мислитель, аскет Ќарцис, ≥ художник √ольдмунд з пов≥ст≥ "Ќарцис ≥ √ольдмунд" (1930). √ессе розум≥в обмежен≥сть обох цих позиц≥й. ¬же в "—тепов≥й вовков≥" в≥н ¤сно висловив думку про необх≥дн≥сть дл¤ самотнього созерцател¤ людини духа (а ≥ншого геро¤ √ессе не знав) вийти з ≥зол¤ц≥њ. јле трагед≥й √ессе пол¤гала в тому, що в≥н не бачив н≥¤ких реальних можливостей дл¤ своњх героњв д≥¤ти в рамках буржуазного сусп≥льства, ¤ке було дл¤ нього уособленн¤м —усп≥льства ¤к такого. «в≥дси метаф≥зичний, внеисторический значенн¤ його програмних образ≥в ≥ концепц≥й. ≤ншого сусп≥льства, небуржуазного, в≥н не представл¤в, св≥домо виключив його з свого пол¤ зору. —во¤ огида до буржуазноњ пол≥тики в≥н перен≥с на пол≥тику взагал≥ ≥ чуралс¤ нав≥ть самого цього слова.

“омас ћанн з дивною прозорлив≥стю уловив слаб≥сть цього великого письменника в пост≥йному з≥ставленн≥ "духа" ≥ "пол≥тики", “. ћанна не л¤кали де¤к≥ фетиш≥, перед ¤кими зупин¤вс¤ автор "√ри в б≥сер". "я вважаю, що н≥що живе не ≥снуЇ сьогодн≥ поза пол≥тикою, писало “. ћанн √ессе в 1945 роц≥. ¬≥дмова в≥д нењ також пол≥тика, ¤ка тим самим граЇ на руку зл≥й справ≥". ” сут≥, затверджуЇ “. ћанн, твори √ессе також причетн≥ пол≥тиц≥. јдже ¤кщо п≥д його любимим пон¤тт¤м "дух" розум≥ти силу, прагнучу до добра ≥ справедливост≥, то воно також причетне до пол≥тики, хоче того √ессе або не хоче.

—ам √ессе, прославлений ≥ визнаний, жив в ћонтаньоле все б≥льш в≥докремлено, поза парт≥¤ми ≥ л≥тературними угрупуванн¤ми. ѕро його "в≥длюдництво" створювалис¤ легенди, але треба пам'¤тати, що при вс≥й його горезв≥сн≥й "в≥дмов≥ в≥д пол≥тики" сусп≥льна позиц≥¤ √ессе звичайно прогресивна, його конкретне пол≥тичне висловлюванн¤ в≥др≥зн¤Їтьс¤ великою зр≥л≥стю.

 оли в 1931 роц≥ через “омаса ћанна йому було передано запрошенн¤ знову стати членом ѕруськоњ академ≥њ мистецтв, з ¤коњ в≥н ран≥ше демонстративно вийшов, письменник аргументував свою в≥дмову передус≥м своњм глибоким недов≥р'¤м до ¬еймарськоњ республ≥ки "ц≥й бездушн≥й ≥ безп≥дставн≥й держав≥, ¤ка виникла з пустоти, ≥з загальноњ втоми п≥сл¤ в≥йни". ƒал≥ в≥н пише: "” 1918 роц≥ п був вс≥ма своњми симпат≥¤ми на сторон≥ революц≥њ, але в≥дтод≥ моњ над≥њ на н≥мецьку республ≥ку, ¤ку можна було б приймати всерйоз, давно зруйнован≥. Ќ≥меччина упустила час зд≥йснити свою революц≥ю ≥ знайти свою власну пол≥тичну форму".

” роки фашизму √ессе з самого початку був переконаний в нем≥цност≥ ≥ тимчасовост≥ перемоги √итлера. ѕри цьому, незважаючи на вс≥ жахи фашистськоњ диктатури, вона не була дл¤ нього де¤кою м≥стичною маною, ¤к дл¤ багатьох буржуазних ≥нтел≥гент≥в того часу, а була законом≥рним породженн¤м зах≥дного сусп≥льства. ѕриродно, що дл¤ нацист≥в √ессе з самого початку був "небажаним" письменником.

” 30-е роки √ессе напружено працював над "√рою в б≥сер". ћи вже згадували, що це було його п≥дсумком, його "кредо", в≥дпов≥ддю фашизму. —воЇр≥дним еск≥зом ≥ прологом до цього великого твору з'¤вилас¤ алегорична пов≥сть "ѕаломництво в крањну —ходу" (1931), ¤ку разом з "√рою в б≥сер" можна вважати вершиною майстерност≥ письменника.

"—х≥д" в цьому твор≥ не географ≥чне пон¤тт¤, в назв≥ Ї ≥рон≥чний нат¤к на поширен≥ в той час описи подорожей. " рањна —ходу" √ессе це крањна романтики, ¤ка скр≥зь ≥ н≥де, це крањна духовност≥, краси ≥ добра в душ≥ людини.

—южет пов≥ст≥ фантастичний.

ƒивне паломництво веде читача по р≥дних дл¤ √ессе м≥сц¤х: по п≥вденн≥й Ќ≥меччин≥, Ўвейцар≥њ, п≥вн≥чн≥й ≤тал≥њ. «найом≥ пейзаж≥ переход¤ть в умовний ландшафт, родинний, наприклад, описам н≥мецького романтика ≈йхендорфа. јле це ще ≥ подорож у час≥ ми раптом ви¤вл¤Їмос¤ в середньов≥чч≥, попадаЇмо в крањну казок або в дит¤ч≥ ≥ юнацьк≥ спогади автора. ƒивн≥ ≥ сам≥ мандр≥вники, п≥л≥гр≥ми, "брати по в≥р≥ ≥ по духу", члени дивного ќрдена ≥ пр¤м≥ передв≥сники касталийцев з "√ри в б≥сер". —еред них донк≥хот, ≥ близька √ессе романтика Ѕрентано ≥ √офман, ≥ герой √офмана арх≥вар≥ус Ћ≥ндхорст, ≥ √енр≥х фон ќфтерд≥нген з романа Ќовал≥са, ≥ “р≥страм Ўенд≥ з романа англ≥йського письменника Ћоренса —терна. “ут ≥ сучасник √ессе швейцарський художник ѕауль  лењ, ≥ сам опов≥дач музикант м. м., в ¤кому ми без великих зусиль д≥знаЇмос¤ √ермана √ессе, ≥ його власн≥ л≥тературн≥ героњ з колишн≥х книг —иддхарта,  л≥нгзор, √ольдмунд. „лен≥в цього союзу об'ЇднуЇ люд¤н≥сть, природн≥сть, любов до людей. Ќим чужий ≥ндив≥дуал≥зм, разочарованность ≥ сухий розум. Ќим протипоказане себелюбство. —луж≥нн¤ люд¤м ось що, по думц≥ письменника, повинно вр¤тувати њх в≥д в≥дчаю. Ћео скромний слуга, готовий кожному допомогти, ви¤вл¤Їтьс¤ в результат≥ ¬ерховним ћаг≥стром ќрдена. Ћео це друге "¤" автора, його зд≥йсненн¤.

"√ра в б≥сер" маЇ присв¤ченн¤ "ѕаломникам в крањну —ходу": автор ¤к би посилаЇ читача до свого попереднього твору, п≥дкреслюЇ њх спор≥днен≥сть.

≤м'¤ головного геро¤ " нехт" означаЇ "слуга", героњ трьох вставных новел життЇпис≥в, що н≥би належать перу самого  нехта, це вар≥ац≥њ того ж образу в р≥зн≥ в≥ки ≥ в р≥зних крањнах, ¤к би що п≥дкреслюють його "вневременной" значенн¤. ÷е вар≥ац≥њ того ж служ≥нн¤ в "р≥зному од¤гу", з р≥зним ф≥налом, ѕродовжуючи пор≥вн¤нн¤ з музикою, можна сказати, що основний "мотив" ¤к би дек≥лька раз≥в "програЇтьс¤" в р≥зн≥й тональност≥.

"√ра в б≥сер" вимагаЇ уважного, вдумливого прочитанн¤, багато що в н≥й зашифроване, глибоко сховане. ѕисьменник звертаЇтьс¤ в своЇму твор≥ до ≥дей ≥ образ≥в р≥зних народ≥в: касталийцы сприйн¤ли Ївропейське середньов≥чч¤ з його символ≥кою, дл¤ них жив≥ древн≥й  итай, ≤нд≥¤ з њњ йогической мудр≥стю, ним близьк≥ математичн≥ знаки, музичн≥ позначенн¤ ≥ т.д. ѕеребиранн¤ духовних ц≥нностей, накопичених людством, не стаЇ, однак, дл¤ автора самоц≥ллю, т≥Їю безглуздою ≥ безрезультатноњ, хоч ≥ в≥ртуозноњ, вимагаючоњ колосальноњ п≥дготовки ≥ ерудиц≥њ √рою в б≥сер, ¤кою займаютьс¤ жител≥ його  астал≥њ. —пок≥йна ≥ зовн≥ в≥дчужена манера викладу, ≥рон≥чн≥сть ≥ любима √ессе ≥нтонац≥¤ безпристрасного ≥сторика прикриваЇ блискучий критичний анал≥з, ум≥нн¤ письменника розр≥знити ≥ заф≥ксувати симптоми невил≥ковноњ хвороби своЇњ епохи ≥ в той же час нерозум≥нн¤ глибинних причин ц≥Їњ хвороби, внутр≥шню невпевнен≥сть ≥ суперечн≥сть.

1	2	3	4	5	6	7

Ќазва: √ерман √ессе
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-23 (4333 прочитано)