Медицина > Наркоманія, чума XX століття

Наркоманія, чума XX століття

План

Вступ

Виникнення і поширення наркоманії, як хвороби

Причини появи наркоманії, як хвороби;

Наслідки наркоманії.

Наркоманія і СНІД.

Наркоманія і злочинність.

Методи боротьби з наркоманією.

а). Медичні заходи

б). Правові методи

8. Висновок.

Вступ

Питання наркоманії ще постало перед суспільством з прадавніх часів. Ніхто і не підозрював, що ця хвороба призведе до великих втрат, а найголовніше до втрати молодих, енергійних, талановитих особистостей у руках яких знаходиться майбутнє нашої держави та перш за все наших дітей. На сьогоднішній день питання боротьби з наркоманією стоїть на одному рівні з питанням стосовно боротьби зі злочинністю.

Звичайно – це одні з найважливіших соціальних трагедій. Адже вони пов’язані один з одним, так як майже 45% злочинів вчиняються у стані наркотичного сп’яніння. На жаль , на сьогоднішній день суспільство не винайшло ліків від цієї страшної хвороби. Законодавство нашої держави ще недосконале для боротьби з наркоманією. Кожний рік число зростає і на даний момент сягає 16% (1 млрд. чол., коли всього населення у світі приблизно 6 млрд. ). Як видно, наркоманія – це “Ахіллесова п’ята” не лише нашої держави але й усього світу.

На сьогоднішній день вирішення проблеми наркоманії означає позбутися майже половини проблем, які постають перед державою та суспільством. Це першочергове завдання органів державної влади та громадян , як України, так і інших країн.

У своїй роботі я прагну дослідити корінь виникнення та поширення наркоманії, а також розглянути основні причини і розкрити наслідки до яких призводить недбалість деяких особистостей. Хоча в подальшому їх так не можна назвати, тому що вони, обравши цей шлях, втрачають свою гідність та людяність.

Виникнення і поширення наркоманії, як хвороби

Перед усім треба сказати, що таке наркоманія. Наркоманія – це хворобливий психічний стан, зумовлений систематичним вживанням у немедичних цілях шляхом ковтання, вдихання або ін’єкцій деяких лікарських або інших речовин (природних або штучних), що супроводиться звиканням і непереборним потягом до постійного поновлення їх прийому з метою отримання специфічних переживань, різних біо – і психотропних ефектів, а також для полегшення психічного або фізичного стану за їх відсутності. У цьому разі визначається зміна поведінки і особистості споживача. Всі різновиди наркоманії об’єднані загальними причинами появи розвитку, перебігу і наслідку. Слово “наркоманія” походить від грецьких “narke”- затьмарення свідомості, заціпеніння, оніміння, паралічі та “наркозис” - смерть, манія, божевілля, безумство, пристрасть. У цих словах є коротке пояснення стану, до якого потрапляє той, хто приймає наркотики, а також наслідки їх прийому.

Наркотичні речовини почали застосовувати в далекому минулому. Перше знайомство з наркотиками сталося на зорі розвитку людства після того як люди навчилися користуватися вогнем. Розпалюючи в печері багаття, первісні люди вдихали оксид вуглецю, що утворюється під час горіння. Одурманення відбувалося і від вдихання диму під час згоряння різних рослин, серед яких могли бути мак, коноплі, тютюн. Треба вважати, що на самому початку неусвідомлене вживання наркотичних речовин носило племінний характер. Отже, найдавніші способи наркотизації були засновані на вдиханні диму, парів, на палінні. Найраніші відомості про вживання наркотиків (опію) належать до V тисячоліття до н.е. У Персії зберігся опис отримання і вживання “соку з маку”. Наприкінці III тисячоліття до н.е. у письмових джерелах держави шумерів (території південної частини сучасного Ірану) згадується про снотворну дію опію.

У II тис. до н.е. з опієм були знайомі й інші народи, що населяли Східне Середземномор’я. У руках статуетки мінейської культури (II-III тис. до н.е.) знайденої під час розкопок на острові Кріт, зображено головку маку.

У давньому Єгипті широко використовували різноманітні наркотичні препарати. Під час археологічних розкопок у древніх похованнях були знайдені колекції наркотиків у різних лікарських формах, багато яких не розпізнані й досі. Так біля мумії принцеси Нефру знайшли посудину з ліками, складовою частиною був наркотик.

У давньому Єгипті опіумний мак широко використовували 3.5 тис років тому за часів бубастидських володарів XXII династії німецький вчений Георг Еберс у 1873р. виявив древньогрецький папірус, названий “Папірусом Еберса”. У цьому документі, написаному за 1500 років до н.е., було зібрано майже 700 рецептів, багато яких грунтувалися на опіумі.

З розвитком медицини з’явилася потреба в ефективних знеболювальних засобах. Ця потреба поклала опію шлях в історії. Вивчаючи цілющі властивості рослин, Гіппократ не заперечував потреби застосування наркотиків у лікуванні хворих, а навпаки, вважав їх цінними лікарськими засобами. Він широко використовував у своїй практиці опіум як болезаспокійливий і снотворний препарат.

У давньому Римі було визнано до вживання близько 400 видів рослин з наркотичними властивостями. Римський письменник і державний діяч Марк Порцій Катон (234-149р. до н.е. і римський вчений – енциклопедист Марк Торрецій Варрон (116-27 р. до н.е.) у своїх творах згадували про мак, який входив до складу опійно-шафранової настоянки, настоянки Сабура та ін.

Ще війська Олександра Македонського (356-323 р.р. до н.е.) занесли опій, техніку його отримання і спосіб вживання в райони свого завоювання – Малу Азію, Месопотамію. Таким чином опій поширився із Заходу на Схід. Однак колискою опію є Китай та Індія або Єгипет. Французький вчений Антуан Поро, а також вживачами опію були жителі Давнього Єгипту, оскільки там знаходилося селище Мекон, що означає “місто маку”.

Персія досягнувши своєї могутності, була торговим центром і споживачем опію як Єгипет й інші країни Середземномор’я.

Індія була першою країною, яка експортувала до інших пахощі та наркотичні речовини. За 2000 років до н.е. караванні шляхи тяглися від Індії через Вавілонську імперію до Середземного і Чорного морів. Трапезунд був центром збуту наркотиків, а фінікійські купці біли найактивнішими розповсюджувачами опію у віддалених районах.

Англійські лікарі вважали нешкідливими помірні дози опію і намагалися зберегти його вживання, мотивуючи це тим, що народні маси не хочуть заборони опію. Однак передові люди Індії усвідомлювали, яку шкоду ніс цей дурман індійському народу.

На міжнародній конференції з опіуму в 1925р. було представлено резолюцію з вимогою облишити торгівлю опієм у всьому світі лише медичними і науковими потребами. Напередодні Другої Світової війни в Індії вироблялося 12 тис. тон опіуму на рік. Опіоманія в Індії була поширена як серед чоловіків, так і серед жінок – 20% хворих опіоманів, які поступали на лікування, складали жінки. В Індії опіопаління законодавчо було заборонено у 1946р.

Припускають, що мак став відомим у Китаї в VI або VII ст. н.е. У цей час маленькі пігулки з опіуму в формі рибок з’являються у продажу і користуються великим попитом, а це у свою чергу веде до появи пристрасті. Спочатку опій надходив як медичний засіб, а потім і як наркотичний. Вже з середини XVII ст. паління опію набуло досить широкого розповсюдження, і опій стали використовувати переважно з наркотичною метою. Оскільки торгівля наркотиком виявилася прибутковою, услід за англійцями спрямувалися на китайський ринок торговці опіумом із США, Португалії й інших країн. Опіопаління поступово стало набувати тяжкого характеру. Уряд намагався боротися з розведенням опіумного маку, але до країни постійно завозилась велика кількість контрабандного опію, переважно з Бенгалії. Місцеві власті дивилися крізь пальці на торгівлю наркотиками, отримуючи величезні хабарі від англійських купців. Форсоване ввезення опію призвело до масового поширення опіопаління в Китаї і стало являти загрозу для сотень тисяч китайців, ведучи до виродження нації. Імператор видав закон, згідно з яким контрабандистів наркотику карали стратою. Це стало надалі причиною так званих опіумних воєн.

У 1908р. підписано угоду Китаю з Індією, яка зобов’язувала протягом 3 років скоротити ввезення опіуму на 90%, за умови, що у той самий період буде скорочено в такому ж розмірі його виробництво в Китаї. А в 1911р. було укладено угоду між Англією і Китаєм про остаточне припинення постачання опіуму на китайський ринок у семирічний термін. Англія зобов’язалася зменшувати ввезення опіуму щорічно на 1/3. У 1912 було заборонено ввезення персидського і турецького опію. Були проведені деякі внутрішні заходи, які не увінчалися успіхом. І лише постанова народного уряду КНР від 1952р. опіопаління було по суті заборонено.

В Афганістані, де наркоманія набула великих розмірів, з 1957р. було заборонено розведення опійного маку, споживання і торгівля ним.

У Таїланді з 1959р. урядом країни закрито близько 900 опіокурилень, хоч і нині у країні близько 500 тис. наркоманів.

У колоніальних країнах Африки згубна пристрасть до опію залишилась у значного процента населення. У перші роки після отримання незалежності в Єгипті налічувалося близько 200 тис. опіоманів.

До офіційної заборони вирощування опійного маку Іран та Індія були найбільші у світі виробниками цього наркотику. Перед Другою світовою війною в Ірані виробляли до 6000 т. опіуму на рік. У наш час вживання опіуму в Ірані жорстоко карається, аж до смертної кари.

Вживання і виробництво опію в Туреччині не поступалась Індії та Китаю. Там , де з’являлись турки, наркоманія розповзалася, як епідемія. У Туреччині було широко розповсюджено опіопаління і прийом опію всередину. Однак прийом усередину більшістю засуджувався, а цих людей презирливо називали теріакидами. І до цього часу Туреччина є одним з головних виробників опію у світі. Опій там виробляють таємно і він надходить в нелегальну торгівлю як за кордон, так і на внутрішній ринок.

1	2	3	4	5	6	7	8

Назва: Наркоманія, чума XX століття
Дата публікації: 2005-03-03 (12323 прочитано)