ѕол≥толог≥¤ > ¬плив нац≥онал≥зму на зовн≥шню пол≥тику крањн св≥ту в ’’ стол≥тт≥

Ќаступний вид нац≥онал≥зму - л≥беральний. Ћ≥берал≥зм под≥л¤Ї з радикал≥змом його рац≥ональн≥ й матер≥ал≥стичн≥ нахили, проте шукаЇ загальних закон≥в ≥ тенденц≥й, що визначають житт¤ нац≥њ ƒо того ж, л≥берали не прагнуть революц≥йних розвС¤зань. ¬они в≥ддають очевидну перевагу еволюц≥йним зм≥нам ≥ прагнуть поступових реформ ≥ тонкого настроюванн¤ сусп≥льних ≥ пол≥тичних ≥нституц≥й. —л≥д зауважити, що хоча л≥берал≥зм, на перший погл¤д, Ї ≥ндив≥дуал≥стичним св≥тогл¤дом, в≥н постулюЇ ≥ндив≥дуальн≥ права вин¤тково на п≥дстав ун≥версальноњ, осв¤ченоњ законом сусп≥льноњ взаЇмоповС¤заност≥. ¬ цьому л≥берал≥зм Ї пр¤мою протилежн≥стю екзистенц≥ал≥змов≥, в ¤кому радикал прагне скасувати колишню й утвердити нову соц≥альну гомогенн≥сть суто ≥ндив≥дуальними, ≥ндив≥дуал≥стськими д≥¤ми.

якщо вт¤гти л≥берального нац≥онал≥ста в дискус≥ю, в≥н не шукатиме до≠каз≥в у минулому, а вдастьс¤ радше до лог≥чних аргумент≥в, опертих на реал≥¤х тепер≥шнього часу в њхн≥х ≥нституц≥ал≥зованих формах. —аме в таких терм≥нах описуЇ нац≥онал≥зм  арл Ўурц у своњй промов≥ Д—правжн≥й американ≥змФ, виголошен≥й у Ѕостон≥ 1859 року: Д—правжн≥й американ≥зм, себто толерантн≥сть ≥ р≥вн≥сть прав, поглинув њхн≥ забобони й мирно поглине все, що не в≥дпов≥даЇ переможному духов≥ наших ≥нституц≥йФ.

ќстанн¤ форма нац≥онал≥зму - консервативна. як ≥ л≥берал≥зм, консерватизм Ї формою поступовоњ т¤глост≥. ¬≥н обережно ста≠витьс¤ до зм≥н, але не виступаЇ проти них, ¤кщо вони в≥дбуваютьс¤ природ≠но.  онсерватизм в≥дкидаЇ рац≥ональн≥ по¤сненн¤, оперт≥ на матер≥альн≥ аспекти реальност≥. Ќа≠том≥сть в≥н покладаЇтьс¤ на ≥нтуњтивно орган≥чний розвиток сусп≥льства, що мислитьс¤ ¤к духовна ц≥л≥сн≥сть, ¤к трансцендентний пор¤док.

ќрган≥чну ≥нтегральну природу нац≥њ год≥ по¤снити ¤к просту суму њњ частин, тут необх≥дно застосувати д≥а≠лектику протилежних принцип≥в, що сприймаютьс¤ ≥нтуњтивно, - цю пе≠реконан≥сть консерватизм под≥л¤Ї з анарх≥змом. ≈волюц≥¤ нац≥њ сприй≠маЇтьс¤ ¤к природний ритм, ¤к зростанн¤, под≥бне до зростанн¤ росли≠ни, ¤ке не може бути запрограмоване ≥ в ¤ке не сл≥д втручатис¤. Ќайкра≠щим прикладом консервативного нац≥онал≥зму Ї той, що його виклав √ердер у своњй теор≥њ духу нац≥њ, котрий мислитьс¤ ¤к орган≥ч≠не зростанн¤ й самоодкровенн¤ Ѕожественного.

÷ей короткий огл¤д чотирьох форм нац≥онал≥зму даЇ п≥дстави вважати, що просте б≥нарне протиставленн¤ зах≥дного л≥берального нац≥онал≥зму етн≥чному сх≥дноЇвропейському Ї не лише спрощеним, а й неточним описом ≥ неправильною оц≥нкою реального стану речей. ¬≥н також спростовуЇ покваплив≥ моральн≥ судженн¤, заснован≥ на самих лише ≥деолог≥чних тропах. Ќел≥беральн≥ парадигми не повинн≥ в≥дкидатис¤ апр≥орно. ¬ кожн≥й культур≥ Ї певн≥ нел≥беральн≥ дискурси нац≥ональноњ ≥дентичност≥, ¤к≥ заслуговують на повагу й не обовС¤зково ведуть до ксенофоб≥њ.

1.3. Ќац≥ональне самовизначенн¤ ¤к зас≥б стаб≥л≥зац≥њ етнопол≥тичноњ ситуац≥њ.

≤ принцип нац≥онального самовизначенн¤, ≥ принцип територ≥альноњ ц≥л≥сност≥ е фундаментальними п≥двалинами м≥жнародного права. Ќа перший погл¤д, њхнЇ сп≥в≥снуванн¤ Ї дивним: адже реал≥зац≥¤ принципу нац≥онального самовизначенн¤ неминуче призводить до под≥лу територ≥њ держави, з ¤коњ вид≥л¤Їтьс¤ нова нац≥ональна держава, а неухильне однозначне дотриманн¤ принципу територ≥альноњ ц≥л≥сност≥ держав призводить до неможливост≥ утворенн¤ новоњ держави, оск≥льки останнЇ в будь-¤кому раз≥ Ї порушенн¤м чиЇњсь територ≥альноњ ц≥л≥сност≥.

—тановище ускладнюЇтьс¤ тим, що у св≥тов≥й практиц≥ справд≥ немаЇ Їдиного загальновизнаного трактуванн¤ сп≥вв≥дношенн¤ цих принцип≥в. ¬≥рн≥ше, взагал≥-то воно ≥снуЇ, але в пол≥тичн≥й практиц≥ до уваги беретьс¤ не завжди, оск≥льки воно не влаштовуЇ держави, що утримують у пол≥ свого суверен≥тету нац≥њ, ¤к≥ борютьс¤ за свою свободу. ѕоза¤к ц≥ держави Ї реальними, загальновизнаними субСЇктами права, чого не можна сказати про дан≥ нац≥њ, то перш≥ мають б≥льше можливостей дл¤ навС¤зуванн¤ п≥дпор¤дкованим нац≥¤м своЇњ точки зору.

“ому де¤к≥ досл≥дники справд≥ говор¤ть про Ддва взаЇмовиключних принципи - територ≥альноњ ц≥л≥сност≥ держав ≥ непорушност≥ кордон≥в, з одного боку, ≥ права на самовизначенн¤ народ≥в Ч з другогоФ. ѕритому ц≥лком в≥рно оц≥нюЇтьс¤ довол≥ плутана ситуац≥¤, за ¤коњ ≥ центральн≥ ур¤ди, ≥ сепаратисти мають вагом≥ юридичн≥ доводи дл¤ обстоюванн¤ своЇњ позиц≥њ.

ѕринцип територ≥альноњ ц≥л≥сност≥ держав, звичайно, Ї вагомим дос¤гненн¤м у розвитку м≥жнародного права. ѕостульована в ньому повага до ≥снуючих кордон≥в Ї великим внеском у зб≥льшенн¤ м≥ри цив≥л≥зованост≥ м≥ждержавних стосунк≥в, збереженн¤ в них миру ≥ стаб≥льност≥. ѕроте невиправдане застосуванн¤ цього принципу там, де йдетьс¤ не про м≥ждержавн≥ стосунки, а про право нац≥њ на самовизначенн¤, не лише не цив≥л≥зуЇ т≥ стосунки, а навпаки - нагн≥таЇ в них напругу. «акладена в цьому принцип≥ абсолютизац≥¤ недоторканост≥ державних кордон≥в призвела до того, що в≥н став дедал≥ ширше застосовуватис¤ дл¤ юридичного обірунтуванн¤ в≥дмови ур¤д≥в пол≥етн≥чних держав надати можлив≥сть самовизначенн¤ меншинам, що мешкають у крањн≥. “аким чином ц≥ держави не розвС¤зували ≥снуюч≥ суперечност≥ ≥ проблеми, а, навпаки, мимовол≥ заохочували њх латентне розгортанн¤ ≥ загостренн¤.

Ќасправд≥ ж питанн¤ сп≥вв≥дношенн¤ та ≥Їрарх≥њ цих двох принцип≥в давно розвС¤зане наукою. ÷е розвС¤занн¤ ц≥лком в≥дпов≥даЇ вимогам етн≥чноњ ≥ соц≥альноњ справедливост≥ ≥ пол¤гаЇ у ч≥ткому зС¤суванн≥ царини компетенц≥њ кожного з принцип≥в. “аке зС¤суванн¤ даЇ змогу зробити висновок, що протиставленн¤ принципу територ≥альноњ ц≥л≥сност≥ держави ≥ непорушност≥ њњ кордон≥в принципу самовизначенн¤ Ї просто некоректним, бо принципи ц≥, хоч ≥ стикаютьс¤, Ї юридично непротиставними: кожному з них в≥дведено свою роль у своњй сфер≥ правових в≥дносин.

ƒ≥¤ принципу територ≥альноњ ц≥л≥сност≥ поширюЇтьс¤ на сферу м≥ждержавних в≥дносин ≥ маЇ на мет≥ захист держави в≥д зовн≥шн≥х заз≥хань - одноб≥чних територ≥альних претенз≥й, що не ірунтуютьс¤ на м≥жнародному прав≥ ≥ предС¤вл¤ютьс¤ на порушенн¤ пор¤дку, запровадженого дл¤ мирного врегулюванн¤ м≥жнародних суперечок. “обто принцип територ≥альноњ ц≥л≥сност≥ держави виступаЇ засобом зн¤тт¤ саме м≥ждержавних суперечностей, субСЇктами ¤ких Ї держави, що змагаютьс¤ за право зд≥йсненн¤ суверен≥тету над певного територ≥Їю. ” розвС¤занн≥ под≥бних суперечностей принцип нац≥онального самовизначенн¤ взагал≥ не зач≥паЇтьс¤ ≥ не ф≥гуруЇ.

—убСЇктами ж права на самовизначенн¤ с народи-етноси, що обстоюють своЇ нев≥дСЇмне ≥ непорушне право в≥льно визначати свою долю, у тому числ≥ ≥ пол≥тичний ≥ правовий статус своЇњ територ≥њ. ѕринцип самовизначенн¤ регулюЇ не в≥дносини м≥ж державами, а в≥дносини м≥ж етносом, ¤кий Ї первинним нос≥Їм територ≥альних прав, та державою, ¤к≥й народ делегуЇ зд≥йсненн¤ своњх прав. ÷¤ формула лог≥чно випливаЇ з пр≥оритетност≥ сусп≥льства, соц≥уму над державою, виростанн¤ держави з сусп≥льства та призначенн¤ держави ¤к ≥нституту, покликаного захищати ≥ оформлювати це сусп≥льство, користуючись дл¤ цього повноваженн¤ми, ¤кими њњ над≥лило те ж таки сусп≥льство. «окрема, територ≥Їю держава волод≥Ї ≥ розпор¤джаЇтьс¤ в≥д ≥мен≥ ≥ в ≥нтересах сусп≥льства.

ќск≥льки ж нац≥¤ Ї соц≥альним орган≥змом, а сама територ≥¤ Ї не просто етн≥чним ареалом, а й одним з найвагом≥ших чинник≥в етногенезу, то стаЇ зрозум≥лим, чому право на територ≥ю нац≥њ Ї первинним ≥ вагом≥шим в≥дносно права на територ≥ю держави. ѕринцип нац≥онального самовизначенн¤ в юридичн≥й науц≥ в≥дтак Ї вищою правовою п≥дставою волод≥нн¤ ≥ розпор¤дженн¤ територ≥Їю.

« огл¤ду на те, що нац≥ональне самовизначенн¤ пол¤гаЇ у зм≥н≥ пол≥тичного статусу народу, принаймн≥, передбачаЇ можлив≥сть, природн≥сть ≥ правочинн≥сть такоњ зм≥ни, лог≥чним Ї висновок про те, що принцип нац≥онального самовизначенн¤ маЇ пр≥оритет перед принципом територ≥альноњ ц≥л≥сност≥. ќтже, визначенн¤ нормативного зм≥сту принципу територ≥альноњ ц≥л≥сност≥ можливе лише в межах принципу самовизначенн¤.

«а такоњ ситуац≥њ необх≥дною стаЇ корекц≥¤ розум≥нн¤ пон¤тт¤ Дтеритор≥альна ц≥л≥сн≥стьФ. «окрема, необх≥дно виокремити з нього пон¤тт¤ Ддержавно-територ≥альна ц≥л≥сн≥стьФ ≥ Дц≥л≥сн≥сть нац≥ональноњ територ≥њФ. ќстаннЇ ¤краз передбачаЇ право на створенн¤ нац≥ональноњ держави, що охоплюЇ весь масив етн≥чноњ територ≥њ певноњ нац≥њ, на обСЇднанн¤ чи воззСЇднанн¤ з незалежною частиною свого народу. «вичайно, ц≥л≥сн≥сть нац≥ональноњ територ≥њ Ї також пр≥оритетною в≥дносно ц≥л≥сност≥ держави.

—аме таке розум≥нн¤ питанн¤ в≥дбите у ƒекларац≥њ ќќЌ про наданн¤ незалежност≥ колон≥альним крањнам ≥ народам. Д¬ир≥шуючи проблеми сп≥вв≥дношенн¤ територ≥альноњ ц≥л≥сност≥ держави, що зд≥йснюЇ нац≥ональне гнобленн¤, ≥ нац≥онально-територ≥альноњ ц≥л≥сност≥ поневоленого народу, цей документ пр¤мо зобовС¤зуЇ вс≥ держави поважати нев≥дСЇмне право вс≥х народ≥в на ц≥л≥сн≥сть њхньоњ нац≥ональноњ територ≥њФ (п.4.)... “еритор≥альна ц≥л≥сн≥сть самих держав розгл¤даЇтьс¤ у цьому документ≥ ¤к вираженн¤ суверенних прав народ≥в.

≈л≥ти багатонац≥ональних крањн, вол≥ючи зберегти п≥д своњм пануванн¤м неосновн≥ етноси, прагнуть перевести питанн¤ про нац≥ональне самовизначенн¤ цих етнос≥в у р≥чище м≥ждержавних територ≥альних суперечок, ≥ саме тут ≥ захована в≥дпов≥дь на питанн¤ про сп≥вв≥дношенн¤ двох м≥жнародно-правових принцип≥в.

“аким чином, можна вважати доведеним твердженн¤ про те, що Дправо нац≥њ на самовизначенн¤ маЇ пр≥оритет перед принципом територ≥альноњ ц≥л≥сност≥ багатонац≥ональноњ державиФ.  ровопролитн≥ жорсток≥ в≥йни, сотн≥ тис¤ч вбитих, м≥льйони б≥женц≥в, суц≥льна руњна внасл≥док зд≥йсненн¤ нац≥онального самовизначенн¤ Ї не б≥льш н≥ж в≥двертою ≥ великою неправдою тих, хто ¤краз ≥ спричин¤Ї - св≥домо чи несв≥домо - це, провод¤чи пол≥тику гегемон≥зму одн≥Їњ нац≥њ над ≥ншими в одн≥й держав≥, потураючи нацистським амб≥ц≥¤м першоњ щодо других ≥ водночас суворо та надзвичайно демократично в≥дмовл¤ючи цим другим у св¤щенному прав≥ боротис¤ за своЇ виживанн¤ тепер ≥ г≥дне, нормальне житт¤ в майбутньому.

1	2	3	4	5	6	7	8	9

Ќазва: ¬плив нац≥онал≥зму на зовн≥шню пол≥тику крањн св≥ту в ’’ стол≥тт≥
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-17 (5357 прочитано)