ѕсихолог≥¤ > —п≥лкуванн¤. …ого етика, психолог≥¤, проблеми, особливост≥

ƒо заслуг  .Ћев≥на в≥днос¤ть глибок≥ експериментальн≥ досл≥ди мотивац≥йноњ сторони повед≥нки людей. ¬ той же час в≥дм≥чають, що в його концепц≥њ мотивац≥¤ розгл¤даЇтьс¤ ≥зольовано в≥д ≥нших стор≥н повед≥нки людини.

—уттЇвий вплив на досл≥дженн¤ в област≥ психолог≥њ особистост≥, њњ повед≥нки ≥ м≥ж особист≥сного сп≥лкуванн¤ зробив психоанал≥з австр≥йського ученого «≥гмунда ‘рейда (1856-1939) ≥ його посл≥довники.

—пираючись на науков≥ дан≥ ≥ анал≥з особистого досл≥ду л≥кар¤ Ц псих≥атра, ‘рейд зробив висновок, що на повед≥нку людини робл¤ть вплив не т≥льки його рац≥ональн≥ думки, але й ≥ррац≥ональн≥ про¤ви його псих≥ки. ћова йде про р≥зного роду психолог≥чн≥ ≥мпульси ≥ нахили направленн≥ на задоволенн¤ ≥нстинкт≥в людини, перш за все ≥нстинкту самозбереженн¤ ≥ статевого ≥нстинкту.

‘рейд стверджуЇ, що виход¤щ≥ з статевого ≥нстинкту нахили людини п≥д впливом моральних, рел≥г≥йних та ≥нших обмежень ≥ заборон вит≥сн¤ють область неусв≥домленого. ѕроте вони Удають про себе знатиФ, продовжують д≥¤ти без в≥дома людини. ‘рейд п≥дкреслюЇ Ущо вит≥снен≥ пот¤ги н≥коли не перестають прагнути до повного задоволенн¤Ф.

«в≥дси проблема Унеусв≥домлених спонукФ, ¤к≥ визначеним образом д≥ють на повед≥нку людей. јнал≥з даних спонук ≥ в ц≥лому проблеми неусв≥домленого в≥дкриваЇ багато дл¤ розум≥нн¤ повед≥нки людей, њх м≥ж особист≥сних в≥дносин.

¬ своњй првац≥ Уя ≥ воноФ ‘рейд пише, що под≥л псих≥ки на св≥доме ≥ несв≥доме ¤вл¤Їтьс¤ основною передумовою психоанал≥зуФ, що пон¤тт¤ Унесв≥домогоФ ним вз¤то з вченн¤ про вит≥сненн¤ а вит≥сненн¤ в≥н розгл¤дав ¤к Утиповий приклад неусв≥домленогоФ. ƒал≥ в≥н наступним образом характеризуЇ взаЇмод≥ю основних елемент≥в псих≥ки людини Ц п≥дсв≥домого УяФ, УЌад-¤Ф, ≥ нев≥домого У¬оноФ.

ќсобист≥сть У≤ндив≥дум, пише ‘рейд, показуЇтьс¤ нам ¤к неп≥знане ≥ неусв≥домлене. ¬оно, на поверхн≥ ¤кого знаходитьс¤ УяФ УяФ намагаЇтьс¤ спри¤ти впливу зовн≥шнього св≥ту на ¬оно ≥ намагаЇтьс¤ зам≥нити Упринцип задоволенн¤, ¤кий нерозд≥льно пануЇ в У¬оноФ, принципом реальност≥Ф. Уя уособлюЇ те, що можна назвати розумом ≥ розсудлив≥стю, в протилежному до У¬оноФ. У Ќад Ц ¤Ф Ц це У≥нстанц≥¤ в яФ ¤ку можна назвати Уя Ц ≥деаломФ.

ѕо ‘рейду, враженн¤ дитинства, отриман≥ преш все в с≥мТњ, робить вир≥шальний вплив на формуванн¤ характеру людини, його психолог≥чного складу ≥ визначають його повед≥нку наступн≥ роки. У¬ подальшому ход≥ розвинута роль батька переходить до вчител≥в ≥ авторитет≥в. ѓхн≥ запов≥д≥ ≥ заборони збер≥гають свою силу в я-≥деал≥, зд≥йснюють в ¤кост≥ сов≥ст≥ моральну цензуру. Ќезгода м≥ж вимаганн¤ми сов≥ст≥ ≥ д≥¤ми я в≥дчуваЇтьс¤ ¤к почутт¤ провини соц≥альн≥ почутт¤ спочивають на ≥дентиф≥кац≥њ з ≥ншими людьми на основ≥ однакового ¤-≥деалу.

“аким чином УЌад ЦяФ чи Уя-≥деалФ обумовлюЇ по¤ву моральноњ св≥домост≥, служить джерелам моральних ≥ рел≥г≥йних почутт≥в, контрольованим ≥ покараним агентамФ. ѕ≥д його впливом особист≥сть входить в соц≥альне середовище, пристосовуЇтьс¤ до зм≥сту ≥снуючих м≥жоособист≥сних в≥дносин.

¬елике значенн¤ дл¤ розум≥нн¤ мотив≥в повед≥нки людини њњ внутр≥шн≥х спонук маЇ вченн¤ ‘рейда про способи псих≥чного захисту, ¤к≥ зв≥льн¤ють людину в≥д надм≥рних р≥зних обставин: ƒо таких способ≥в в≥днос¤тьс¤ вит≥сненн¤ в область неусв≥домленого неприйн¤тоњ ≥нформац≥њ, чи њњ запереченн¤, рац≥онал≥зац≥¤ ¤к надходженн¤ прийн¤того по¤сненн¤ своњм д≥¤м, ≥дентиф≥кац≥й, тобто не усв≥домленн¤ перенесенн¤ на себе бажаних ¤костей властивих ≥нш≥й людин≥ ≥ т.д.

Ќасл≥дки «.‘рейда, преш за все ј.јдлер,  .ёнг,  .’орн≥, ≈.‘ромм, ¬.–айх, √.ћарк≥зе ≥ де¤к≥ ≥нш≥ обірунтували вплив на формуванн¤ ≥ повед≥нку людини не т≥льки психоор≥з≥олог≥чних, але й соц≥альних.

“ак,ј. јдлр (1870-1937) досл≥джував несв≥доме прагненн¤ до влади, ¤к основну спонуку людей, ¤ка про¤вл¤Їтьс¤ в њхн≥х м≥жоосбист≥сних в≥дносинах, в с≥мТњ, в р≥зного типу соц≥альних обТЇднань ≥ т.д.  арл ёнг (1875-1961) розвивав концепц≥ю про Уколективне несв≥домеФ ¤ке д≥Ї на в≥дносини соц≥альних груп.

 арен ’ар≥н (1885-1952) намагавс¤ обірунтувати вплив на повед≥нку людини, њњ соц≥альних звТ¤зк≥в ≥ в≥дносин, а також матер≥альноњ ≥ духовноњ культури.

≈.‘ромм (1900-1980) розкриваЇ вплив соц≥окультурних фактор≥в на життЇд≥¤льн≥сть людей, показав суперечливу роль в цьому таких соц≥альних ¤вищ, ¤к незалежн≥сть, власн≥сть, мораль.

¬≥дом≥ психологи ¬.–ейх (1897-1957) ≥ √.ћарк≥зе (1898-1979) звертали увагу на про¤вленн¤ мазох≥зму ≥ саањзму в в≥дносинах м≥ж людьми: мазох≥зм про¤вл¤Їтьс¤ Ув доставленн≥ насолоди п≥д коренем р≥зного роду авторитетам, а садизм Ц в прагненн≥ перетворити людину в Убезпом≥чний обТЇкт масноњ вол≥, стати њњ тираном, њњ богом, поступати з нею так, ¤к захочетьс¤Ф.

¬ своњй прац≥ У≈рос ≥ цив≥л≥зац≥¤: ф≥лософське досл≥дженн¤ про ‘рейдеФ √.ћарк≥зе розвиваЇ ≥дењ про вину культури за стражданн¤ людей, подавленн¤ њхнього прагненн¤ до щаст¤ ≥ до насолоди житт¤м.

¬≥н пише про необх≥дн≥сть створенн¤ не репресивноњ цив≥л≥зац≥њ, в умовах ¤ких д≥¤льн≥сть ≥ повед≥нка, людей будуть керуватис¤ УжиттЇвою енерг≥Їю любов≥Ф. —ам≥ потреби ≥ пот¤ги людей, ¤к першоосновн≥ потоки њх соц≥альноњ активност≥, перетерпл¤ть ≥снуванн¤ зм≥ни, стануть б≥льш шл¤хетними. ¬ цьому план≥ ћаркузе говорить про революц≥ю потреб, ≥ результат≥ ¤коњ почне розвиватис¤ нова культура. ѓњ в≥н називав контркультурою, ¤ка основана на принципах гуман≥зму, ¤ка служить на добробут людей.

÷ей напр¤мок отримав назву гуман≥стична психолог≥¤.

¬ соц≥альн≥й психолог≥њ ≥снуЇ ще й такий напр¤мок ¤к ≥нтеракц≥он≥зм. …ого положенн¤ викладен≥ в концепц≥њ символ≥чного ≥нтереакц≥оназ≥му “.ћ≥д, ј.–оуз, √.Ўибутан≥ та ≥н.)., а також в теор≥¤х ролей (“.—орб≥т, –.Ћ≥нтон, –.Ћ≥нтон, ≈.√оформан) ≥ референтних груп (–.ћертон, Ѕ.’оймен, √.Ќьютон, ћ.Ўериф).

—имвол≥чний ≥нтеракц≥он≥зм приймаЇ за вих≥дн≥ акти м≥ж людьми в≥дпов≥дн≥ символи, в ¤кост≥ ¤ких можуть виступати вербальн≥ (словесн≥) ≥ невербальн≥ засоби сп≥лкуванн¤. ¬тому числ≥ м≥м≥ка, в≥зуальн≥ контакти, ≥нтонац≥њ голосу, жести.

≤нш≥ представники ≥нтеракц≥он≥зма звод¤ть мф≥жособист≥сне сп≥лкуванн¤ людей до реал≥зац≥њ њхн≥х соц≥альних ролей. ÷им на њхню думку визначаЇтьс¤ зм≥ст ≥ напр¤мок сп≥лкуванн¤ соц≥альних субТЇкт≥в.

“еор≥¤ референтних груп обірунтовуЇ ор≥Їнтац≥ю людини на р≥зного роду Угрупи облич, думка ¤ких дл¤ нього маЇ значенн¤Ф. “ака ор≥Їнтац≥¤ в багатьох випадках ви¤вл¤Ї характер њњ повед≥нки та д≥¤льност≥.

—учасн≥ заруб≥жн≥ ≥ в≥тчизн¤н≥ автори досл≥джують проблеми психолог≥њ ≥ етики д≥лового сп≥лкуванн¤ спираютьс¤ на дос¤гненн¤ сучасноњ загальноњ ≥ соц≥альноњ психолог≥њ. ¬ир≥шуючи своњ задач≥ вони обдумують в≥дпов≥дн≥ положенн¤ бихев≥ризму ≥ психоанал≥зму, шинтальдпсихолог≥њ ≥ теор≥њ ≥нтерактц≥он≥зму.

3.1.ќсобливост≥ загального ≥ д≥лового сп≥лкуванн¤

Ћюдське сп≥лкуванн¤ завжди лежало в основ≥ соц≥ально бутт¤, проте пр¤мим обТЇктом психолог≥чного ≥ соц≥ального анал≥зу воно стало т≥льки в ’’ ст..¬ психолог≥њ сп≥лкуванн¤ визначаЇтьс¤ ¤к взаЇмод≥¤ двох чи б≥льше людей, що складаЇтьс¤ в обм≥н≥ ≥нформац≥њ п≥знавального чи емоц≥йно-оц≥нювального характеру.

Ќайб≥льш проста модель сп≥лкуванн¤ може бути представлена наступним чином:

—1 —2

«начним, що в ¤кост≥ субТЇкт≥в сп≥лкуванн¤ може виступати ¤к ≥ ≥ндив≥д так ≥ група. якщо розгл¤нути по ¤к≥й причин≥ ≥ дл¤ чого сп≥лкуютьс¤ люди, ≥ вид≥лити вс≥ можлив≥ функц≥ональн≥ ситуац≥њ, то ви¤вл¤Їтьс¤, що таких ситуац≥й може бути 4:

мета сп≥лкуванн¤ Ц поза взаЇмод≥Їю субТЇкт≥в;

мета сп≥лкуванн¤ Ц в ньому самому;

мета сп≥лкуванн¤ Ц прилученн¤ партнера до досв≥ду ≥ ц≥нност¤м ≥н≥ц≥атора сп≥лкуванн¤;

мета сп≥лкуванн¤ Ц прилученн¤ самого ≥н≥ц≥атора до ц≥нностей партнера.

Ќас ц≥кавить т≥льки перший вид сп≥лкуванн¤ Ц д≥лове сп≥лкуванн¤, тобто сп≥лкуванн¤, ¤ке маЇ ц≥ль поза собою ≥ служить способом орган≥зац≥њ ≥ оптимал≥зац≥њ того чи ≥ншого виду предметноњ д≥¤льност≥ виробничоњ, науковоњ, комерц≥йноњ ≥ т.д.

Ѕудь-¤ка сп≥льна д≥¤льн≥сть передбачаЇ сп≥лкуванн¤ ≥ взаЇмод≥ю учасник≥в, ¤к необх≥дний зас≥б забезпеченн¤ њњ ефективност≥.

¬ д≥ловому сп≥лкуванн≥ предметом сп≥лкуванн¤ Ї справа:

—права

—1 —2

¬иробнича взаЇмод≥¤ може ≥ не бути по своњй сут≥ сп≥лкуванн¤м в тому випадку, коли другий субТЇкт виступаЇ в ¤кост≥ обТЇкта. Ќаприклад, при твердому авторитарному стил≥ кер≥вництва в≥дносини кер≥вника ≥ п≥дданого виступають в основному ¤к в≥дносини субТЇкта до обТЇкта.

¬ цьому випадку формою в≥дносин Ї дисципл≥на Ц принцип суворого регулюванн¤ ≥Їрарх≥чного з≥ставл¤нн¤ кер≥вника ≥ п≥дданого. «розум≥ло, що п≥дданий позбавлений свободи д≥й, що право прийн¤ти р≥шенн¤ надаЇтьс¤ кер≥вников≥ ≥ тому звТ¤зок м≥ж ними асиметричний, монолог≥чний, а не д≥алог≥чний.

ќсобливост≥ д≥лового сп≥лкуванн¤ заключаЇтьс¤ в тому що:

партнер в д≥ловому сп≥лкуванн≥ завжди виступаЇ ¤к особист≥сть, ¤кий маЇ значенн¤ дл¤ субТЇкта;

людей, ¤к≥ сп≥лкуютьс¤ м≥ собою в≥др≥зн¤Ї добре взаЇморозум≥нн¤ в питанн¤х справи;

основна задача д≥лового сп≥лкуванн¤ Ц продуктивне сп≥вроб≥тництво.

ѕро граматичний ƒж. –окфеллер добре розум≥в значенн¤ дл¤ д≥ловоњ д≥¤льност≥ сп≥лкуванн¤. ¬≥н говорив: Увм≥нн¤ сп≥лкуватис¤ з людьми Ц такий же товар, що купуЇтьс¤ за грош≥, ¤к цукор чи кава. ≤ ¤ готовий платити за це ум≥нн¤ б≥льше, н≥ж за будь-¤кий ≥нший товар в цьому св≥т≥Ф.

јле, що означаЇ вм≥ти сп≥лкуватис¤?

÷е означаЇ ум≥ти розбиратис¤ в люд¤х ≥ на ц≥й основ≥ будувати своњ взаЇмов≥дносини з ними, що передбачаЇ знанн¤ психолог≥њ сп≥лкуванн¤.

¬ процес≥ сп≥лкуванн¤ люди сприймають один одного, обм≥нюютьс¤ ≥нформац≥Їю ≥ взаЇмод≥ють.

3.2.—прийманн¤ ≥ розум≥нн¤ в процес≥ сп≥лкуванн¤

ѕроблема сприйн¤тт¤ досить добре розроблена в соц≥альн≥й психолог≥њ. “ерм≥н У—оц≥альна перцепц≥¤, тобто соц≥альне сприйн¤тт¤ вперше введено американським психологом ƒж.Ѕрудером (1915 р.) Ќазвавши сприйн¤тт¤ Усоц≥альнимФ в≥н звернув увагу на те, що не дивл¤чись на вс≥ ≥ндив≥дуальн≥ в≥дм≥нност≥ ≥снують сп≥льн≥ соц≥ально-психолог≥чн≥ механ≥зми сприйн¤тт¤. Ѕрунер пров≥в сер≥ю експеримент≥в по вивченн≥ сприйн¤тт¤ ≥ показав, що сприйн¤тт¤ ¤к предмет≥в, так ≥ ≥нших людей залежить не т≥льки в≥д ≥ндив≥дуально особистих але ≥ соц≥окультурних фактор≥в. —оц≥альна значим≥сть чи незначим≥сть обТЇкта може сприйматис¤ неадекватно. “ак, наприклад, д≥ти з б≥дних с≥мей сприймають розм≥ри коп≥йок б≥льш≥ за њх реальн≥ розм≥ри, а д≥ти з багатих с≥мей Ц навпаки менш≥.

—п≥лкуванн¤ визначаЇтьс¤ тим враженн¤м про партнера, ¤ке складаЇтьс¤ п≥д час сприйн¤тт¤. ѕ≥д сприйн¤тт¤м в соц≥альн≥й психолог≥њ розум≥Їтьс¤ ц≥л≥сний образ ≥ншоњ людини сформований на сонов≥ оц≥нки зовн≥шнього вигл¤ду ≥ повед≥нки.

¬ д≥ловому сп≥лкуванн≥ приводитьс¤ взаЇмод≥¤ти з людьми, ¤ких бачиш вперше, ≥ з давно знайомими людьми.

ѕсихолог≥чн≥ досл≥дженн¤ показали, що в основ≥ сприйн¤тт¤ незнайомих людей ≥ людей. « ¤кими Ї досв≥д сп≥лкуванн¤ лежать р≥вн≥ психолог≥чн≥ механ≥зми. ¬ першому випадку сприйн¤тт¤ зд≥йснюЇтьс¤ на основ≥ психолог≥чних механ≥зм≥в м≥ж групового сп≥лкуванн¤, в другому Ц механ≥зм≥в м≥жоособист≥сного сп≥лкуванн¤.

ƒо психолог≥чних механ≥зм≥в сприйн¤тт¤ в м≥жгруповому сп≥лкуванн≥ в≥днос¤ть процес соц≥альноњ стерео тип≥зац≥њ, суть ¤коњ пол¤гаЇ в тому, що образ ≥ншоњ людини будуЇтьс¤ на баз≥ тих чи ≥нших типових схем.

ѕ≥д соц≥альним стереотипом розум≥ють ст≥йке пон¤тт¤ про будь-¤ке ¤вище чи людей, ¤к≥ в≥днос¤тьс¤ до певноњ соц≥альноњ групи.

–≥зн≥ соц≥альн≥ групи, взаЇмод≥ючи м≥ж собою, виробл¤ють певн≥ соц≥альн≥ стереотипи. Ќайб≥льш в≥дом≥ етн≥чн≥ чи нац≥ональн≥ стереотипи. Ќаприклад, стереотипн≥ у¤вленн¤ про вв≥члив≥сть аніл≥чан, легковажн≥сть француз≥в чи про загадков≥сть словТ¤нськоњ душ≥.

‘ормуванн¤ образу ≥ншоњ людини також зд≥йснюЇтьс¤ шл¤хом стерео тип≥зац≥њ. ѕитанн¤ про те, наст≥льки точне Ї перше враженн¤ Ї досить складним.

« одного боку, майже кожна доросла людина, ¤ка маЇ досв≥д сп≥лкуванн¤ здатна по зовн≥шност≥ партнера, його од¤гу, манер≥ говорити ≥ повед≥нц≥ достатньо точно визначити його соц≥ально-психолог≥чн≥ характеристики: психолог≥чн≥ риси, в≥к, соц≥альний статус.

¬ ≥нших ситуац≥¤х завжди ≥снуЇ де¤кий в≥дсоток помилок. ≤ чим менш нейтральн≥ в≥дносини, чим б≥льше люди зац≥кавлен≥ один одним, тим б≥льша можлив≥сть помилок.

÷е по¤снюЇтьс¤ тим, що перед людиною н≥коли не стоњть задача просто Усприйн¤тиФ ≥ншу. ќбраз партнера, що складаЇтьс¤ при знайомств≥ Ц це регул¤тор подальшоњ повед≥нки, в≥н необх≥дний дл¤ того, що б правильно ≥ ефективно в дан≥й ситуац≥њ побудувати сп≥лкуванн¤. Ќаше сп≥лкуванн¤ будуЇтьс¤ р≥зним образом в Узалежност≥Ф в≥д партнера сп≥лкуванн¤. ƒл¤ кожноњ категор≥њ партнер≥в Ї р≥зн≥ Утехн≥киФ сп≥лкуванн¤, виб≥р ¤ких визначаЇтьс¤ характеристиками партнера.

Ћюди, ¤к≥ вступають в сп≥лкуванн¤. –≥зн≥: вони в≥дм≥нн≥ за своњм соц≥альним статусом, життЇвим досв≥дом, ≥нтелектуальним потенц≥алом. ѕри нер≥вност≥ партнер≥в часто застосовуЇтьс¤ схема сприйн¤тт¤, ¤ка приводить до помилок нер≥вност≥. ¬ психолог≥њ ц≥ помилки отримали назву фактору переважанн¤.

—хема сприйн¤тт¤ така. ѕри зустр≥ч≥ з людиною, ¤ка перевищуЇ нас по ¤комусь важливому параметр≥, ми оц≥нюЇм њњ б≥льш позитивно, н≥ж коли б вона була з нами на р≥вн≥. якщо ж ми маЇмо справу з людиною, ¤ку ми в дечому перевищуЇмо, то недооц≥нюЇмо њњ. ÷¤ схема сприйн¤тт¤ починаЇ працювати не при вс¤кому, а т≥льки важливому дл¤ нас нер≥венств≥.

ƒл¤ визначенн¤ парам6нтру нер≥вност≥ Ї два основних джерела ≥нформац≥њ:

од¤г людини, його зовн≥шнЇ оформленн¤ разом з такими атрибутами, ¤к зач≥ска, окул¤ри, нагороди, коштовност≥, а в окремих випадках такий Уод¤гФ ¤к машина, оформленн¤ каб≥нету ≥ т.д.;

манера повед≥нки людини (¤к сидить, ходить, розмовл¤Ї, куди дивитьс¤ ≥ т.д.).

≤нформац≥¤ про переваги звичайно УзакладаЇтьс¤Ф в од¤г ≥ стиль повед≥нки. ¬ них завжди Ї елементи, що св≥дчать про належн≥сть людини до т≥Їњ чи ≥ншоњ соц≥альноњ групи чи њњ спр¤мован≥сть на котрусь групу. –озум≥нн¤ свого м≥сц¤ в груп≥ в т≥й чи ≥нш≥й ≥Їрарх≥њ, а також положенн¤ ≥нших людей багато в чому визначаЇ сп≥лкуванн¤ ≥ взаЇмод≥ю. “ому вид≥ленн¤ переваг будь-¤кими зовн≥шн≥ми засобами завжди суттЇво.

ƒ≥¤ фактору привабливост≥ при сприйн¤тт≥ людини заключаЇтьс¤ в тому, що п≥д його впливом ¤к≥сь ¤кост≥ людини переоц≥нюютьс¤ чи недооц≥нюютьс¤ ≥ншими. ѕомилка в тому, що ¤кщо людина нам подобаЇтьс¤ зовн≥шньо, то одночасно ми схильн≥ рахувати њњ б≥льш розумною, добро ≥ т.д.

Ќаприклад, в експеримент≥ вчител¤м були запропонован≥ дл¤ оц≥нки особист≥ справи учн≥в ≥ треба було визначити р≥вень ≥нтелекту, в≥дносини з ровесниками. —екрет експерименту пол¤гав в тому, що дл¤ оц≥нки давалос¤ одна ≥ та ж справа, але з р≥зними фотограф≥¤ми Ц красивих ≥ негарних д≥тей.  расив≥ д≥ти отримали б≥льш висок≥ результати своњх можливостей.

ќтже, чим приваблив≥ша зовн≥шньо дл¤ нас людина тим вона здаЇтьс¤ нам краща ≥ в ≥нших в≥дношенн¤м; ¤кщо вона нерпи вадлива, то ≥нш≥ ¤кост≥ недооц≥нюютьс¤. ¬ сприйн¤тт≥ партнера важливу роль в≥д≥граЇ фактор ставленн¤ до нас.

¬≥н д≥Ї таким чином, що люди, ¤к≥ добре до нас в≥днос¤тьс¤ оц≥нюютьс¤ вище тих, що в≥днос¤тьс¤ до нас погано. «наком в≥дносин до нас, що запускаЇ в≥дпов≥дну схему сприйн¤тт¤ Ї все, що св≥дчить про погодженн¤ чи непогодженн¤ партнера з нами.

ѕсихолога зТ¤сували думки досл≥джуваних з р¤ду питань, ознайомили њх з думками по тих самих питанн¤х ≥нших людей ≥ попросили оц≥нити њх ц≥ думки. ¬и¤вилось, чим ближча чужа думка до власноњ тим вища оц≥нка людини, ¤ка висловила дану думку. ¬певнен≥сть в припущен≥ Успор≥дненн≥ душФ була наст≥льки великою, що суперечностей з позиц≥Їю привабливого обличч¤ досл≥дуванн≥ просто не пом≥чали. ¬ажливо, щоб в усьому була згода, тод≥ включаЇтьс¤ схема сприйн¤тт¤ по фактору ставленн¤ до нас.

«адачею першого враженн¤ Ї швидка ор≥Їнтац≥¤ в ситуац≥њ. ƒл¤ людей, ¤к соц≥альних ≥стот головне Ц визначенн¤ питанн¤ про групову приналежн≥сть партнера. “ому можна сказати, що перше враженн¤ майже завжди правильне. ѕомилка пол¤гаЇ в тому, що стерео тип≥зац≥¤ викликаЇ певну оц≥нку ≥ нев≥домих ще властивостей ≥ ¤костей, що може привести до неадекватного сп≥лкуванн¤ п≥зн≥ше.

¬ пост≥йному сп≥лкуванн≥ стаЇ важливим б≥льш глибоке ≥ обТЇктивне розум≥нн¤ партнера Ц його актуального емоц≥йного стану, нам≥р≥в, його в≥дносин до нас. “ут сприйн¤тт¤ ≥ розум≥нн¤ партнера проходить по ≥нш≥й основ≥.

ѕсихолог≥чними механ≥змами сприйн¤тт¤ ≥ розум≥нн¤ при м≥ж особист≥сному сп≥лкуванн≥ Ї ≥дентиф≥кац≥¤, емпат≥¤ ≥ рефлекс≥¤.

Ќайб≥льш простий спос≥б розум≥нн¤ ≥ншоњ людини забезпечуЇтьс¤ ≥дентиф≥кац≥Їю Ц упод≥бненн¤ себе з нею. ѕри ≥дентиф≥кац≥њ людина ставить себе на м≥сце ≥ншоњ ≥ визначаЇ, ¤кби вона д≥¤ла в под≥бних ситуац≥¤х.

ћетодика ƒ. арнег≥ (1888-1955) викладена в книз≥ Уяк робити вплив на людейФ, основана на механ≥зм≥ ≥дентиф≥кац≥њФ.

ƒуже близька до ≥дентиф≥кац≥њ Ї апат≥¤, тобто розум≥нн¤ на р≥вн≥ почутт≥в, прагненн¤ емоц≥йно п≥дтримати ≥ншу людину. —итуац≥¤ ≥ншоњ людини не ст≥льки продумуЇтьс¤, ск≥льки в≥дчуваЇтьс¤.

ќсновоположник гуман≥стичноњ психолог≥њ  .–ожерс (1902-1987) визначаЇ емфатичне розум≥нн¤ У¤к вм≥нн¤ вв≥йти всередину особистого св≥ту значень ≥ншоњ людиниФ.

« точки зору характеристики сп≥лкуванн¤ ¤к ≥дентиф≥кац≥¤ так ≥ емпат≥¤, потребують вир≥шенн¤ ще одного питанн¤: ¤к буде партнер по сп≥лкуванн≥ розум≥ти мене.

ѕроцес взаЇморозум≥нн¤ обумовлений процесом рефлекс≥њ. ¬ соц≥альн≥й психолог≥њ п≥д рефлекс≥Їю розум≥ють усв≥домленн¤ д≥ючим ≥ндив≥дом того, ¤к його сприймаЇ партнер по сп≥лкуванню.

—п≥лкуванн¤, ¤к рефлекс≥йний процес описаний ще в к≥нц≥ ’≤’ ст. ƒж. ’олмсом, ¤кий досл≥джував сп≥лкуванн¤ двох субТЇкт≥в, показав, що в дан≥й ситуац≥њ нараховуЇтьс¤ не двоЇ, а ш≥сть субТЇкт≥в.

¬≥н вид≥лив ситуац≥ю сп≥лкуванн¤ де¤ких умовних ƒжона ≥ √енр≥.

ƒжон, ¤кий в≥н Ї сам по соб≥.

ƒжон, ¤ким в≥н сам себе бачить.

ƒжон, ¤ким його бачить √енр≥.

ѕ≥зн≥ше √.Ќью ком ≥ ”. ул≥ було ускладнено ситуац≥ю:

ƒжон, ¤ким йому у¤вл¤Їтьс¤ його образ в св≥домост≥ √енр≥.

¬≥дпов≥дно у √ерн≥ тоже чотири позиц≥њ.

3.3. —п≥лкуванн¤ ¤к комун≥кац≥¤.

ƒ≥лове сп≥лкуванн¤ Ц це перш за все комун≥кац≥¤, тобто обм≥н ≥нформац≥Їю потр≥бною дл¤ учасник≥в сп≥лкуванн¤.

 омун≥кац≥¤ повинна бути ефективною, маЇ спри¤ти дос¤гненню мети учасник≥в сп≥лкуванн¤. ўо передбачаЇ ви¤сненн¤ наступних питань:

¤к≥ засоби комун≥кац≥њ ≥ ¤к правильно ними користуватис¤ в процес≥ сп≥лкуванн¤;

¤к подолати комун≥кативн≥ барТЇри непорозум≥нн¤ ≥ зробити ком≥нкац≥ю усп≥шною.

¬с≥ засоби сп≥лкуванн¤ под≥л¤ютьс¤ на дв≥ велик≥ групи: вербальн≥ (словесн≥) ≥ невербальн≥.

Ќа перший погл¤д може здатис¤, що невербальн≥ засоби не так≥ важлив≥, ¤к словесн≥. јле це не так. ј.ѕ≥з в своњй книз≥ Уязык телодвиженийї наводить дан≥, отриман≥. ј.ћейераб≥аном, зг≥дно ¤ким прередача ≥нформац≥њ зд≥йснюЇтьс¤ за рахунок вербальних засоб≥в, т≥льки сл≥в на 7%, звукових засоб≥в, (враховуючи тон голосу, ≥нтонац≥њ звуку) Ц на 38%, а за рахунок невербальних засоб≥в Ц на 55%.

ƒо такого самого висновку прийшов ≥ професор Ѕердв≥сал, ¤кий встановив, що словесне сп≥лкуванн¤ у розм≥р≥ займаЇ менше 35%, а б≥льше 65% ≥нформац≥њ передаЇтьс¤ за допомогою невербальних засоб≥в. ћ≥ж вербальними ≥ невербальними засобами сп≥лкуванн¤ ≥снуЇ своЇр≥дний розпод≥л функц≥й: по словесному канал≥ передаЇтьс¤ чиста ≥нформац≥¤, а по вербальному Ц в≥дношенн¤ до партнера.

Ќевербальна повед≥нка людини нерозд≥льно повТ¤зана з њњ псих≥чними станами ≥ служить засобами њх вираженн¤. ¬ процес≥ сп≥лкуванн¤ невербальна повед≥нка виступаЇ обТЇктом по¤сненн¤ не сама по соб≥, а ¤к показник прихованих дл¤ безпосереднього спостереженн¤ ≥ндив≥дуально-психолог≥чних ≥ соц≥ально-психолог≥чних характеристик особистост≥. Ќа сонов≥ невербальноњ повед≥нки розкриваЇтьс¤ внутр≥шн≥й св≥т особистост≥, зд≥йснюЇтьс¤ формуванн¤ психолог≥чного зм≥сту сп≥лкуванн¤5 ≥ сп≥льноњ д≥¤льност≥.

¬ соц≥ально-психолог≥чних досл≥дженн¤х розроблен≥ р≥зн≥ класиф≥кац≥њ невербальних засоб≥в сп≥лкуванн¤, до ¤ких в≥днос¤ть вс≥ рухи т≥ла, ≥нтонац≥йн≥ характеристики ти голосу, просторову орган≥зац≥ю сп≥лкуванн¤.

–озгл¤немо коротко основн≥ невербальн≥ засоби сп≥лкуванн¤:

Ќайб≥льш важливими невербальними засобами Ї к≥нетичн≥ засоби Ц зорове сприйн¤тт¤ рух≥в ≥ншоњ людини, ¤ке виконуЇ виразно-регулюючу функц≥ю в сп≥л5уванн≥. ƒо к≥нетики в≥днос¤ть виразн≥ рухи, що про¤вл¤ютьс¤ в м≥м≥ц≥, поз≥, погл¤д≥, поход≥.

¬ажливу роль в передач≥ ≥нформац≥њ в≥дводитьс¤ м≥м≥ц≥ Ц рухов≥ мТ¤з≥в обличч¤, ¤ку називають дзеркалом душ≥.

√оловною характеристикою м≥м≥ки Ї њњ ц≥л≥сн≥сть ≥ динам≥чн≥сть. ÷е означаЇ, що в м≥м≥чному вираженн≥ шести основних емоц≥йних стан≥в (гн≥ву, радост≥, страху, стражданн¤, подиву ≥ в≥дрази) вс≥ рухи мТяз≥в м≥сц¤ так скоординован≥, що добре видно з≥ схеми м≥м≥чних код≥в емоц≥йних стан≥в розробленоњ ¬.ј. Ћабунською.

ћ≥м≥чн≥ коди емоц≥йних стан≥в

1	2	3	4	5	6	7	8	9

Ќазва: —п≥лкуванн¤. …ого етика, психолог≥¤, проблеми, особливост≥
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-22 (33769 прочитано)