‘≥лософ≥¤ > ѕринципи д≥алектики

ѕринципи д≥алектики

ѕринцип (в≥д лат. principium) Ч начало, основа, п≥двалина або внутр≥шнЇ переконанн¤ людини, т≥ практичн≥ засади, котрими вона користуЇтьс¤ у своЇму житт≥. “ерм≥н "принцип" набув широкого вжитку.  ажуть: "принципова людина", тобто тверда, ц≥леспр¤мована, неп≥дкупна, непоступлива; "у нього немаЇ н≥¤ких принцип≥в", тобто немаЇ стрижн¤, вол≥, переконань тощо.

” ф≥лософському план≥ пон¤тт¤ "принцип" означаЇ фундаментальне положенн¤, перв≥сне начало, найсуттЇв≥шу основу певноњ концепц≥њ, теор≥њ. ƒл¤ д≥алектики ¤к ф≥лософськоњ теор≥њ розвитку такими фундаментальними началами Ї принципи: загального зв'¤зку, розвитку, суперечност≥, стрибкопод≥бност≥, запереченн¤. ÷е т≥ найважлив≥ш≥ п≥двалини, на котрих грунтуютьс¤ основн≥ закони д≥алектики, д≥алектичне розум≥нн¤ зв'¤зку, розвитку, руху, саморуху, запереченн¤, самозапереченн¤, форм переходу до новоњ ¤кост≥.

” ф≥лософському розум≥нн≥ ц≥Їњ проблеми основн≥ закони д≥алектики ≥ виступають ¤к основоположн≥, фундаментальн≥ принципи усв≥домленн¤ об'Їктивноњ д≥йсност≥. ™ й ≥нше розум≥нн¤ ц≥Їњ проблеми, коли до принцип≥в включають причинн≥сть, ц≥л≥сн≥сть, системн≥сть. ” б≥льш широкому тлумаченн≥ Ч це ≥ принципи в≥дображенн¤, ≥сторизму, матер≥альноњ Їдност≥ св≥ту, практики, невичерпност≥ властивостей матер≥њ тощо. ¬ дан≥й тем≥ ми обмежуЇмос¤ лише основоположними принципами д≥алектики ¤к теор≥њ розвитку у зв'¤зку з њњ основними законами.

 атегор≥њ д≥алектики

«Т¤совуючи закони д≥алектики, ми користувались такими пон¤тт¤ми, ¤к звТ¤зок, взаЇмод≥¤, в≥дношенн¤, к≥льк≥сть, ¤к≥сть, властив≥сть, м≥ра, стрибок, в≥дм≥нн≥сть, суперечн≥сть, протилежн≥сть, антагон≥зм, запереченн¤ тощо. ÷≥ пон¤тт¤ у д≥алектиц≥ мають статус категор≥й. ўо в≥дображають так≥ категор≥њ?

” категор≥¤х д≥алектики знаход¤ть в≥дображенн¤ найб≥льш загальн≥ суттЇв≥ ознаки, зв'¤зки, властивост≥, в≥дношенн¤ речей, що мають м≥сце в об'Їктивн≥й д≥йсност≥. ÷≥ загальн≥ ознаки вид≥л¤ютьс¤ людьми в процес≥ п≥знанн¤, њхньоњ предметно-практичноњ д≥¤льност≥. “ак≥ лог≥чн≥ операц≥њ мають дл¤ людини неаби¤ке значенн¤. ѕо-перше, вони дають можлив≥сть розвивати мисленн¤, що Ї важливим дл¤ розвитку самоњ людини, њњ п≥знанн¤; по-друге, розвивати мову, збагачуючи њњ загальними пон¤тт¤ми; а це в свою чергу даЇ змогу в процес≥ п≥знанн¤ передавати його результати, утримувати в мисленн≥ з допомогою пон¤ть найб≥льш важлив≥, найсуттЇв≥ш≥ ознаки речей, не перевантажуючи пам'¤ть перел≥ком конкретних ознак дл¤ характеристики реч≥, а охоплювати њњ ц≥лком через ¤кусь загальну њњ властив≥сть.

¬ид≥ленн¤ загального у речах ≥ ¤вищах д≥йсност≥ Ч нелегка ≥ складна справа. Ћюдина маЇ п'¤ть орган≥в в≥дчутт¤ (з≥р, смак, слух, нюх, дотик). « њхньою допомогою вона п≥знаЇ лише конкретн≥ реч≥. «агальне вид≥л¤Їтьс¤ у процес≥ мисленн¤, тобто воно Ї опосередкованим процесом мисленн¤, а не безпосередн≥м. як же бути? „и Ї ≥стинним п≥знанн¤ на р≥вн≥ мисленн¤, ¤кщо загальне ми не сприймаЇмо безпосередньо? ÷е питанн¤ було предметом тривалоњ дискус≥њ м≥ж ф≥лософами. «гадаймо, наприклад, ƒ.Ћокка, ¤кий стверджував, що загальне, оск≥льки воно не дано у в≥дчутт¤х, Ї "вигадкою". ≤. ант вважав, що суть речей ми взагал≥ не можемо з'¤сувати, оск≥льки суть речей неп≥знавана. ћи можемо п≥знати лише ¤вища. √егель, навпаки, твердив, що зм≥ст п≥знанн¤ ¤краз ≥ пол¤гаЇ в п≥знанн≥ загального, а не конкретного. ¬ид≥ленн¤ загального, створенн¤ пон¤ть Ч це, за √егелем, най≥стотн≥ше ≥ найважлив≥ше в процес≥ п≥знанн¤. "ѕон¤тт¤, Ч писав в≥н, Ч Ї ≥стинно першим, ≥ реч≥ суть те, що вони суть, завд¤ки д≥¤льност≥ притаманного њм... пон¤тт¤". ѕереб≥льшуючи роль пон¤ть, √егель з презирством ставивс¤ до тих ф≥лософ≥в, котр≥ задовольн¤лис¤ емп≥ричним р≥внем п≥знанн¤, називаючи њх "жуками", що риютьс¤ в куп≥ гною.

ќтже, в ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ вид≥лилос¤ дв≥ пол¤рн≥ точки зору на суть п≥знанн¤ загального (абстрактного) ≥ одиничного (конкретного), на природу пон¤ть, категор≥й.

як же утворюютьс¤ пон¤тт¤, категор≥њ ф≥лософ≥њ в процес≥ переходу в≥д чуттЇвого ступен¤ п≥знанн¤ до рац≥онального?

ѕроцес в≥дчутт¤ ¤вл¤Ї собою безпосередн≥й зв'¤зок предмета ≥ того образу, котрий в≥н викликаЇ, д≥ючи на органи в≥дчутт≥в. ¬≥дчутт¤ не вимагають закр≥пленн¤, матер≥ал≥зац≥њ њх у вигл¤д≥ слова, пон¤тт¤ чи категор≥њ. ѕон¤тт¤ необх≥дн≥ тод≥, коли треба вид≥лити щось загальне у р≥зних речах ≥ дати йому назву, коли це загальне не дане у в≥дчутт¤х. ќск≥льки ми знайшли це загальне, ост≥льки ж необх≥дне певне слово, пон¤тт¤ ¤к матер≥альний нос≥й цього загального.

“аку д≥алектику зв'¤зку м≥ж вид≥ленн¤м загального ≥ пон¤тт¤м про нього показав  .ћаркс у " ап≥тал≥". "¬≥зьмемо, Ч писав  .ћаркс, Ч два товари, наприклад, пшеницю ≥ зал≥зо. ’оч би ¤ким було њхнЇ м≥нове в≥дношенн¤, його завжди можна виразити р≥вн¤нн¤м, в котрому дана к≥льк≥сть пшениц≥ прир≥внюЇтьс¤ до певноњ к≥лькост≥ зал≥за, наприклад: 1 квартер пшениц≥ = а центнерам зал≥за. ѕро що говорить нам це р≥вн¤нн¤? ўо в двох р≥зних речах Ч 1 квартер≥ пшениц≥ ≥ в а центнерах зал≥за ≥снуЇ щось сп≥льне... ќтже, обидв≥ ц≥ реч≥ дор≥внюють чомусь третьому, ¤ке саме по соб≥ не Ї н≥ першим, н≥ другим з них... “аким чином, те сп≥льне, що виражаЇтьс¤ в м≥новому в≥дношенн≥... Ї њхн¤ варт≥сть". “обто слово "варт≥сть" потр≥бне тод≥, коли необх≥дно матер≥ал≥зувати те загальне, що вид≥л¤Їтьс¤ в процес≥ теоретичного мисленн¤. якщо товар, у даному випадку пшениц¤ ≥ зал≥зо, мають чуттЇву ос¤гнен≥сть, товарт≥сть" носить загальний, абстрактний характер. Ќа противагу чуттЇво груб≥й предметност≥ товарних т≥л, у варт≥сть не входить жодного атома речовини природи. ¬и можете обмацувати ≥ розгл¤дати кожний окремий товар, робити з ним, що вам завгодно, однак в≥н ¤к варт≥сть лишаЇтьс¤ невловимим.

ћисленн¤ ≥ мова нерозривно зв'¤зан≥ м≥ж собою. ѕерше Ї вищою формою в≥дображенн¤ д≥йсност≥; друге Ч матер≥альною формою, в ¤к≥й зд≥йснюЇтьс¤, закр≥плюЇтьс¤, об'Їктив≥зуЇтьс¤ розумова д≥¤льн≥сть. Ћюдина може висловити своњ думки багатьма способами (звуками, малюнками, знаками, фарбами, м≥м≥кою, жестами, готовими виробами ≥ т.п.) ќднак ун≥версальним засобом вираженн¤ думки Ї мова. ≤ чим духовно багатша людина, тим багатшою, розвинен≥шою, виразн≥шою Ї њњ мова, ≥, навпаки, виразна, розвинена мова св≥дчить про розвинен≥сть самоњ людини.

—аме слово даЇ безобразне у¤вленн¤ про предмет.  оли ми говоримо про свого знайомого, то нам досить назвати його ≥м'¤, щоб мати у¤вленн¤ про нього. √егель говорив, що при вимовл¤нн≥ слова "лев" ми не маЇмо потреби н≥ в спогл¤данн≥ ц≥Їњ тварини, н≥ нав≥ть у його образ≥, але назва його, оск≥льки ми њњ розум≥Їмо, Ї безобразним простим у¤вленн¤м. ћи мислимо через опосередкован≥сть ≥мен.

ћисленн¤ Ч це процес в≥дображенн¤ св≥ту в пон¤тт¤х, категор≥¤х, судженн¤х, умовиводах, концепц≥¤х, теор≥¤х. ≤ це в≥дображенн¤ тим багатше, чим б≥льше Ї пон¤ть категор≥й, сл≥в, що мають узагальненн¤. “ому б≥льш досконала узагальнююча мова Ї св≥дченн¤м б≥льш розвиненого, обдарованого народу.

ўо ¤вл¤ють собою категор≥њ?  атегор≥њ Ч це ун≥версальн≥ форми мисленн¤, форми узагальненн¤ реального св≥ту, в котрих знаход¤ть своЇ в≥дображенн¤ загальн≥ властивост≥, риси ≥ в≥дношенн¤ предмет≥в об'Їктивноњ д≥йсност≥. ƒл¤ б≥льш конкретного розум≥нн¤ цього питанн¤ сл≥д розкрити суть процесу абстрагуванн¤, що лежить в основ≥ створенн¤ таких категор≥й.

јбстрагуванн¤ Ч це розумовий процес в≥дхиленн¤ в≥д одних властивостей речей ≥ концентрац≥¤ уваги на ≥нших. Ћюдина не може н≥ п≥знавати, н≥ практично д≥¤ти, н≥ сп≥лкуватис¤ без абстрагуючоњ д≥¤льност≥ мисленн¤. Ќайпрост≥ший акт п≥знанн¤ Ч розр≥зненн¤ двох речей Ч вже передбачаЇ абстрагуючу д≥¤льн≥сть людини. якщо нам сл≥д встановити в≥дм≥нн≥сть м≥ж ними, то ми не беремо до уваги те, що Ї под≥бним, в≥дхил¤Їмос¤ в≥д нього, ≥, навпаки, ¤кщо необх≥дно встановити, що дл¤ них Ї под≥бним, то ми в≥дсторонюЇмос¤ в≥д того, що дл¤ них Ї в≥дм≥нним. ÷е в≥дхил¤нн¤ в≥д того чи ≥ншого ≥ Ї ≥люстрац≥Їю процесу абстрагуванн¤.

(” категор≥¤х д≥алектики ф≥ксуЇтьс¤, в≥дображаЇтьс¤ загальне в речах. ќтже, не беретьс¤ до уваги те, що Ї у них конкретним, в≥дм≥нним.  атегор≥њ Ї результатом дуже високого р≥вн¤ процесу абстрагуванн¤. ¬ них ф≥ксуЇтьс¤ не просто загальне, а найзагальн≥ше. —каж≥мо, в так≥й категор≥њ, ¤к матер≥¤, в≥дображаЇтьс¤ найб≥льш загальна властив≥сть навколишньоњ д≥йсност≥, а саме те, що вона Ї об'Їктивною реальн≥стю незалежно в≥д вол≥ ≥ св≥домост≥ людини. Ўл¤хом абстрагуванн¤, в≥дхиленн¤ в процес≥ п≥знанн¤ в≥д конкретних властивостей ≥ концентрац≥њ уваги на б≥льш загальних, аж до найзагальн≥ших (всезагальних) ≥ встановлюЇтьс¤ така найзагальн≥ша властив≥сть категор≥њ, ¤к "матер≥¤". ќсь приблизний шл¤х такого абстрагуванн¤: "ц¤ тро¤нда" (маЇ конкретну визначен≥сть Ч "ц¤"); тро¤нда (тут ми вже абстрагуЇмось в≥д визначенн¤ "ц¤"). —лово "тро¤нда" ф≥ксуЇ б≥льш загальне, н≥ж маЇмо у словосполученн≥ "ц¤ тро¤нда". ƒал≥ долучаЇмо слово "кв≥тка". ¬оно охоплюЇ вс≥ кв≥ти, що Ї в д≥йсност≥, тобто ми подумки в≥дхил¤Їмось в≥д конкретноњ р≥зноман≥тност≥ кв≥т≥в, бо увага концентруЇтьс¤ на тому загальному, що Ї у вс≥х кв≥т≥в. —лово "рослина" включаЇ в себе весь рослинний св≥т ≥ Ї б≥льш широкою абстракц≥Їю. “ак ми можемо йти дал≥ шл¤хом абстрагуванн¤ (в≥дхиленн¤ в≥д конкретного). Ќа цьому шл¤ху б≥льш загальним буде пон¤тт¤ "живе", ¤ке включаЇ в себе не лише весь рослинний св≥т, а й тваринний. ѕон¤тт¤ "живе" маЇ вже дуже високий р≥вень абстрагуванн¤. ≤, нарешт≥, пон¤тт¤ "матер≥¤" ф≥ксуЇ у соб≥ найзагальн≥ше, бо у ньому з≥брано все те, що ≥снуЇ об'Їктивно, тобто пон¤тт¤ "матер≥¤" маЇ найвищий р≥вень в≥дхиленн¤ в≥д конкретного ≥ тому маЇ статус категор≥њ.

1	2	3	4	5	6

Ќазва: ѕринципи д≥алектики
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-25 (10196 прочитано)