‘≥лософ≥¤ > ѕринципи д≥алектики

2. "Ќегативна" д≥алектика властива суб'Їкту, маЇ в≥дношенн¤ т≥льки до св≥домост≥; не маЇ об'Їктивного значенн¤.  атегор≥йний анал≥з заперечувальност≥ (негативност≥), ¤к це виразно показано у —артра, зводитьс¤ до емоц≥йно-волюнтаристського трактуванн¤ запереченн¤ через так≥ пон¤тт¤, ¤к "непри¤знь", "в≥дсутн≥сть", "жаль", "стурбован≥сть", "розгублен≥сть", "жах", "тривога", "неуважн≥сть" ≥ т.д. —правд≥, в цих емоц≥йних станах ≥ настро¤х людини знаход¤ть в≥дображенн¤ елементи запереченн¤. “ут —артр маЇ рац≥ю. ќднак заперечувальн≥сть (негативн≥сть) не зводитьс¤ т≥льки до цього, до суб'Їктивност≥, до емоц≥йно-антрополог≥чного переживанн¤. —артр, таким чином, залишаЇ осторонь ≥ншу д≥алектику Ч об'Їктивну, ¤ка пануЇ в ус≥й природ≥.

3. —уб'Їктом, зд≥йснювачем, "реал≥затором" запереченн¤ може бути т≥льки я, св≥дом≥сть. ѕоза цим нема, не було ≥ не буде н≥¤кого запереченн¤. "я" Ч Їдине джерело запереченн¤. як стверджуЇ —артр, "людина Ї ≥стота, завд¤ки ¤к≥й у св≥т приходить заперечлив≥сть". ÷¤ здатн≥сть запереченн¤ всього сутн≥сного становить зм≥ст людського ≥снуванн¤, за висловом —артра, "дл¤-себе-бутт¤". “аким чином, суб'Їктивн≥сть запереченн¤ в "негативн≥й" д≥алектиц≥ стаЇ њњ принципом, висх≥дним пон¤тт¤м.

"Ќегативна" д≥алектика за своЇю сутн≥стю Ї суб'Їктивною д≥алектикою. “ут необх≥дно п≥дкреслити два моменти: а) справд≥, у людському сусп≥льств≥ суб'Їктом заперечувальност≥ Ї людина. ¬она сама визначаЇ в процес≥ п≥знанн¤, що ≥ ¤к заперечувати, вибираЇ форми такого запереченн¤, темпи, умови, сторони ≥ т.п.; б) в природ≥ д≥алектичне запереченн¤ зд≥йснюЇтьс¤ без втручанн¤ людини, суб'Їкта, св≥домост≥ ¤к самозапереченн¤ з утриманн¤м в процес≥ розвитку всього того, що необх≥дно дл¤ подальшого становленн¤ нового. ѕроте таке у¤вленн¤ не знаходить розум≥нн¤ в концепц≥њ "негативноњ" д≥алектики, що Ї недостатн≥м, а по сут≥, хибним, оск≥льки в≥дкидаЇ самозапереченн¤ в процес≥ розвитку.

4. "Ќегативна" д≥алектика, на думку њњ творц≥в, маЇ дати таке у¤вленн¤ про "запереченн¤ запереченн¤", котре не зможе за будь-¤ких умов перейти у позитивн≥сть (јдорно). ÷е й буде означати, що д≥алектика сама себе заперечуЇ, довод¤чи запереченн¤ до к≥нцевоњ риски, до абсолютноњ негац≥њ. јдорно нав≥ть марксист≥в звинувачував у недостатн≥й "революц≥йност≥", "консерватизм≥", оск≥льки вони, мовл¤в, визнають спадкоЇмн≥сть у сусп≥льному розвитку.

ѕереб≥льшенн¤ одного боку д≥алектики, абсолютизац≥¤ негац≥њ Ч ось характерна риса "негативноњ" д≥алектики. Ѕудь-¤ка д≥¤льн≥сть, активн≥сть, ≥н≥ц≥атива, творч≥сть розум≥ютьс¤ нею виключно ¤к негативн≥сть, ¤к запереченн¤. ¬ такому тлумаченн≥ немаЇ м≥сц¤ дл¤ з'¤суванн¤ позитивноњ рол≥ запереченн¤ ¤к ствердженн¤, хоч у будь-¤кому д≥алектичному запереченн≥ Ї ≥ момент ствердженн¤, момент позитивного. якщо, наприклад, ¤ стверджую, що "ц¤ р≥ч не¤к≥сна", то цим ¤ одночасно п≥дтверджую, що Ї реч≥ ¤к≥сн≥. ÷е по-перше, ≥, по-друге, в не¤к≥сн≥й реч≥ не може бути все не¤к≥сне.

Ќе згадували про це передус≥м тому, що п≥д таку "критичну ≥ революц≥йну" зм≥ну повинна була п≥дпадати ≥ сама рад¤нська система, "реальний соц≥ал≥зм".

–ад¤нська ф≥лософ≥¤ в ц≥лому, ¤к правило, "теоретично" обірунтовувала вже зд≥йснене, не зважаючи на його придатн≥сть, розумн≥сть ≥ необх≥дн≥сть, коментувала "≥сторичн≥" р≥шенн¤ з'њзд≥в ≥ пленум≥в ÷  парт≥њ в план≥ њх апологетики. ¬ рад¤нських умовах консервативний б≥к д≥алектики переб≥льшувавс¤, можна сказати, абсолютизувавс¤, догматизувавс¤.

Ќа «аход≥, ¤к правило, переб≥льшували, абсолютизували критичний, негативний б≥к д≥алектики. “очн≥ше кажучи, не переб≥льшували, а вважали цей б≥к сутн≥стю д≥алектики.

¬≥домими представниками такого способу ≥нтерпретац≥њ д≥алекти були “еодор јдорно ≥ ∆ан-ѕоль —артр.

“еодор јдорно (1903-1969) Ч н≥мецький ф≥лософ, соц≥олог, представник так званоњ "франкфуртськоњ" школи. јвтор низки праць з ф≥лософ≥њ, в тому числ≥ такоњ, ¤к "Ќегативна д≥алектика" (1966). –озвинув ≥дею запереченн¤ в його абстрактному, тобто н≥г≥л≥стичному розум≥нн≥, коли запереченн¤ перестаЇ бути моментом переходу до нового. ƒ≥алектика √егел¤ "в руках" јдорно перетворюЇтьс¤ в анти-системну, "заперечливу д≥алектику" всього сутнього.

∆ан-ѕоль —артр (1905-1980) Ч французький ф≥лософ ≥ письменник, представник так званого атењстичного екзистенц≥ал≥зму. …ому належить р¤д праць з проблем ф≥лософ≥њ, в т.ч. прац¤. " ритика д≥алектичного розуму" (1960). ¬ його розум≥нн≥ д≥алектика можлива в двох формах Ч "критичн≥й" ≥ "догматичн≥й". ѕершою Ї "негативна" д≥алектика, що тлумачитьс¤ з точки зору ф≥лософ≥њ екзистенц≥ал≥зму (ф≥лософ≥њ ≥снуванн¤), друга Ч "консервативна", "догматична", "недостатньо революц≥йна" марксистська д≥алектика.

ѕерейдемо до б≥льш конкретного з'¤суванн¤ основних положень ≥ принцип≥в "негативноњ д≥алектики" “.јдорно ≥ ∆.-ѕ.—артра.

1. ƒ≥алектика взагал≥, на думку цих ф≥лософ≥в, може у¤вл¤тис¤ ≥ бути зрозум≥лою т≥льки ¤к "негативна" д≥алектика. ¬она вт≥люЇтьс¤ в р≥зноман≥тних формах запереченн¤ Ч негац≥њ, в≥дкиданн≥, критиц≥, ан≥г≥л¤ц≥њ, знищенн≥ тощо. ≤ншого бути не може. ƒ≥алектика ж, ¤ка вт≥люЇтьс¤ у ствердженн≥ ≥снуючого, Ї догматичною, консервативною, апологетичною ≥ тому не може бути прийн¤тною. ќтже, "негативн≥й" д≥алектиц≥ властив≥ насамперед одноб≥чн≥сть, визнанн¤ лише одного боку д≥алектики Ч ¤к сучасноњ теор≥њ розвитку ≥ методу п≥знанн¤.

2. "Ќегативна" д≥алектика властива суб'Їкту, маЇ в≥дношенн¤ т≥льки до св≥домост≥; не маЇ об'Їктивного значенн¤.  атегор≥йний анал≥з заперечувальност≥ (негативност≥), ¤к це виразно показано у —артра, зводитьс¤ до емоц≥йно-волюнтаристського трактуванн¤ запереченн¤ через так≥ пон¤тт¤, ¤к "непри¤знь", "в≥дсутн≥сть", "жаль", "стурбован≥сть", "розгублен≥сть", "жах", "тривога", "неуважн≥сть" ≥ т.д. —правд≥, в цих емоц≥йних станах ≥ настро¤х людини знаход¤ть в≥дображенн¤ елементи запереченн¤. “ут —артр маЇ рац≥ю. ќднак заперечувальн≥сть (негативн≥сть) не зводитьс¤ т≥льки до цього, до суб'Їктивност≥, до емоц≥йно-антрополог≥чного переживанн¤. —артр, таким чином, залишаЇ осторонь ≥ншу д≥алектику Ч об'Їктивну, ¤ка пануЇ в ус≥й природ≥.

3. —уб'Їктом, зд≥йснювачем, "реал≥затором" запереченн¤ може бути т≥льки я, св≥дом≥сть. ѕоза цим нема, не було ≥ не буде н≥¤кого запереченн¤. "я" Ч Їдине джерело запереченн¤. як стверджуЇ —артр, "людина Ї ≥стота, завд¤ки ¤к≥й у св≥т приходить заперечлив≥сть". ÷¤ здатн≥сть запереченн¤ всього сутн≥сного становить зм≥ст людського ≥снуванн¤, за висловом —артра, "дл¤-себе-бутт¤". “аким чином, суб'Їктивн≥сть запереченн¤ в "негативн≥й" д≥алектиц≥ стаЇ њњ принципом, висх≥дним пон¤тт¤м.

"Ќегативна" д≥алектика за своЇю сутн≥стю Ї суб'Їктивною д≥алектикою. “ут необх≥дно п≥дкреслити два моменти: а) справд≥, у людському сусп≥льств≥ суб'Їктом заперечувальност≥ Ї людина. ¬она сама визначаЇ в процес≥ п≥знанн¤, що ≥ ¤к заперечувати, вибираЇ форми такого запереченн¤, темпи, умови, сторони ≥ т.п.; б) в природ≥ д≥алектичне запереченн¤ зд≥йснюЇтьс¤ без втручанн¤ людини, суб'Їкта, св≥домост≥ ¤к самозапереченн¤ з утриманн¤м в процес≥ розвитку всього того, що необх≥дно дл¤ подальшого становленн¤ нового. ѕроте таке у¤вленн¤ не знаходить розум≥нн¤ в концепц≥њ "негативноњ" д≥алектики, що Ї недостатн≥м, а по сут≥, хибним, оск≥льки в≥дкидаЇ самозапереченн¤ в процес≥ розвитку.

4. "Ќегативна" д≥алектика, на думку њњ творц≥в, маЇ дати таке у¤вленн¤ про "запереченн¤ запереченн¤", котре не зможе за будь-¤ких умов перейти у позитивн≥сть (јдорно). ÷е й буде означати, що д≥алектика сама себе заперечуЇ, довод¤чи запереченн¤ до к≥нцевоњ риски, до абсолютноњ негац≥њ. јдорно нав≥ть марксист≥в звинувачував у недостатн≥й "революц≥йност≥", "консерватизм≥", оск≥льки вони, мовл¤в, визнають спадкоЇмн≥сть у сусп≥льному розвитку.

ѕереб≥льшенн¤ одного боку д≥алектики, абсолютизац≥¤ негац≥њ Ч ось характерна риса "негативноњ" д≥алектики. Ѕудь-¤ка д≥¤льн≥сть, активн≥сть, ≥н≥ц≥атива, творч≥сть розум≥ютьс¤ нею виключно ¤к негативн≥сть, ¤к запереченн¤. ¬ такому тлумаченн≥ немаЇ м≥сц¤ дл¤ з'¤суванн¤ позитивноњ рол≥ запереченн¤ ¤к ствердженн¤, хоч у будь-¤кому д≥алектичному запереченн≥ Ї ≥ момент ствердженн¤, момент позитивного. якщо, наприклад, ¤ стверджую, що "ц¤ р≥ч не¤к≥сна", то цим ¤ одночасно п≥дтверджую, що Ї реч≥ ¤к≥сн≥. ÷е по-перше, ≥, по-друге, в не¤к≥сн≥й реч≥ не може бути все не¤к≥сне.

ƒогматизм виходить з незм≥нних, раз ≥ назавжди даних формул, знань, котр≥ не можуть збагачуватис¤ в процес≥ розвитку п≥знанн¤. –аз Ї певна ≥стина, то вона, зг≥дно з догматизмом, правильна дл¤ будь-¤кого випадку, дл¤ будь-¤ких умов розвитку. ѕод≥л¤ючи знанн¤ на правильн≥ ≥ неправильн≥, догматизм намагаЇтьс¤ закр≥пити це назавжди ≥, таким чином, фактично веде до оманливост≥. ƒогматизм, переб≥льшуючи значенн¤ певних стор≥н ≥стини, не визнаЇ нових ¤к≥сних момент≥в, що виникають у процес≥ п≥знанн¤, не враховуЇ конкретност≥ ≥стини, абсолютизуЇ њњ, ≥ в цьому в≥дношенн≥, змикаючись з метаф≥зикою, Ї антиподом д≥алектики, однак, т≥льки в певному њњ значенн≥ Ч ¤к теор≥њ п≥знанн¤.

1	2	3	4	5	6

Ќазва: ѕринципи д≥алектики
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-25 (10196 прочитано)