‘≥лософ≥¤ > ѕринципи д≥алектики

«воротним боком догматизму Ї рел¤тив≥зм. –ел¤тив≥зм (з грецькоњ Ч рел¤тивний, в≥дносний) Ч теоретико-п≥знавальна концепц≥¤, котра виходить з одноб≥чного з'¤суванн¤ сут≥ ≥стини, переб≥льшенн¤ моменту њњ в≥дносност≥, тобто ≥нтерпретац≥њ результат≥в процесу п≥знанн¤. ≤, звичайно, тут рел¤тив≥зм виступаЇ ¤к р≥зновид метаф≥зичного тлумаченн¤ ≥стини. ќтже, рел¤тив≥зм маЇ безпосереднЇ в≥дношенн¤ до д≥алектики ¤к теор≥њ п≥знанн¤ ≥ в цьому виступаЇ ¤к њњ альтернатива. ƒогматизм грунтуЇтьс¤ на переб≥льшенн≥ значенн¤ абсолютноњ ≥стини, ≥гноруючи момент њњ конкретност≥; рел¤тив≥зм, навпаки, переб≥льшуЇ значенн¤ в≥дносноњ ≥стини, в≥дкидаючи момент њњ абсолютност≥.

“аким чином, ¤кщо розгл¤дати д≥алектику ¤к теор≥ю розвитку, то њњ антиподами Ї метаф≥зика ≥ "негативна" д≥алектика; ¤кщо розгл¤дати д≥алектику ¤к лог≥ку, то њњ альтерантивами Ї соф≥стика ≥ еклектика. якщо ж розгл¤дати д≥алектику ¤к теор≥ю п≥знанн¤, то њњ альтернативами виступають догматизм ≥ рел¤тив≥зм.

¬исновки, що випливають з вищевикладеного, можна звести до к≥лькох основних положень.

1. ƒ≥алектика ¤к загальна теор≥¤ розвитку даЇ ключ до розум≥нн¤ його сутност≥, в≥дображаЇ реальн≥ процеси у природ≥, сусп≥льств≥ ≥ мисленн≥ такими, ¤кими вони Ї в д≥йсност≥. ќск≥льки весь навколишн≥й св≥т перебуваЇ в рус≥, зм≥н≥ ≥ розвитку, д≥алектика у своњй основ≥ неминуче маЇ виходити з ц≥Їњ загальност≥. ¬она ≥ в≥дтворюЇ в мисленн≥ вс≥ процеси д≥йсност≥ в узагальнен≥й форм≥ з урахуванн¤м њхньоњ суперечливост≥, зм≥н, б≥жучост≥, взаЇмопереход≥в, становленн¤ нового. “ому д≥алектика ≥ маЇ категор≥йний апарат, закони ≥ принципи, котр≥ адекватно в≥дображають у мисленн≥ зм≥ни ≥ взаЇмопереходи. оск≥льки сам≥ Ї рухливими ≥ зм≥нними. Ѕез розум≥нн¤ цього, без врахуванн¤ д≥алектики суперечностей ≥ руш≥йних сил розвитку в будь-¤ких природних ≥ сусп≥льних системах об'Їктивноњ д≥йсност≥ ≥стинне п≥знанн¤ неможливе.

2. ƒ≥алектика п≥дходить до вивченн¤ предмет≥в ≥ ¤вищ з точки зору њх виникненн¤, руху ≥ розвитку, а тому ор≥ЇнтуЇ на конкретне, багатостороннЇ вивченн¤ об'Їктивних процес≥в. ¬она даЇ змогу знаходити нов≥ гран≥ речей, нов≥ повороти, зв'¤зки, способи усв≥домленн¤ д≥йсност≥, що розвиваютьс¤, ≥ тим самим в≥дтворювати њњ в ус≥й складност≥, суперечливост≥, багатогранност≥, з безл≥ччю в≥дт≥нк≥в п≥дходу до бутт¤, наближенн¤ до нього. ƒ≥алектика, на в≥дм≥ну в≥д ≥нших концепц≥й розвитку, розгл¤даЇ предмети ≥ ¤вища не ≥зольовано один в≥д одного, а в њхньому взаЇмному зв'¤зку, а, отже, ≥ у взаЇмод≥њ, та суперечливост≥. ѕроцес розвитку можна зрозум≥ти ≥ в≥дтворити у мисленн≥ т≥льки з урахуванн¤м цього. “ому д≥алектика Ї альтернативою ус≥х теор≥й, вчень, теч≥й ≥ напр¤мк≥в, котр≥ в≥дкидають, ≥гнорують чи фальсиф≥кують об'Їктивн≥ принципи зв'¤зку, розвитку, суперечност≥, стрибкопод≥бност≥, запереченн¤, таких, ¤к метаф≥зика, соф≥стика, еклектика, догматизм, рел¤тив≥зм, "негативна" д≥алектика.

3. ” своЇму розвитку людство нагромадило величезний досв≥д узагальненн¤ об'Їктивноњ д≥йсност≥, що дало змогу розкрити њњ закони, вид≥лити категор≥йний апарат дл¤ з'¤суванн¤ сутност≥ речей, виробити методи ≥ форми п≥знанн¤, показати всю складн≥сть ≥ д≥алектичну суперечлив≥сть п≥знанн¤. “ому теор≥¤ п≥знанн¤ не може не бути д≥алектичною, не може об≥йтись без закон≥в д≥алектики, њњ категор≥й ≥ принцип≥в. ≤ншими словами, закони, категор≥њ та принципи д≥алектики Ї одночасно й законами, категор≥¤ми ≥ принципами самоњ теор≥њ п≥знанн¤.

4. ” наш стр≥мкий час ¤к н≥коли необх≥дна нестандартн≥сть, гнучк≥сть мисленн¤, рухлив≥сть пон¤ть, що здатн≥ в≥добразити у мисленн≥ таку рухлив≥сть в об'Їктивн≥й д≥йсност≥. Ѕо консерватизм думки, схильн≥сть до застар≥лих пон¤ть Ї серйозним гальмом на шл¤ху п≥знанн¤ св≥ту, що зм≥нюЇтьс¤. ƒ≥алектика ¤к лог≥ка мисленн¤ ц≥лком в≥дпов≥даЇ цим вимогам сучасност≥. ¬она Ї лог≥кою узагальненн¤ св≥ту, переходу в≥д незнанн¤ до знанн¤, в≥д ¤вища до сутност≥, в≥д сутност≥ одного пор¤дку до сутност≥ б≥льш високого ≥ т. ≥н. ƒ≥алектика ¤к лог≥ка в≥дтворюЇ у мисленн≥ процес п≥знанн¤ в ус≥й його складност≥ ≥ суперечливост≥, взаЇмопереходах протилежностей. “ому сама лог≥ка не може не бути д≥алектикою.

5. «акони д≥алектики в≥дображають те, що Ї у сам≥й д≥йсност≥. ¬они становл¤ть основний зм≥ст об'Їктивноњ д≥алектики ¤ка знаходить св≥й ви¤в у мисленн≥ людини ≥ становить основний зм≥ст суб'Їктивноњ д≥алектики. «в≥дси випливаЇ, що закони д≥алектики, закони п≥знанн¤ ≥ закони мисленн¤ не можуть бути р≥зними. ¬они Ї однаковими, Їдиними, тотожними ≥ в≥дображають лише р≥зн≥ аспекти д≥алектики: онтолог≥чний, лог≥чний ≥ гносеолог≥чний.

6. Ќе вс≥ ф≥лософськ≥ теч≥њ, школи визнають д≥алектику. ќкрем≥ -≥ них в≥дкидають њњ ¤к схоластику. ÷е означаЇ, що вона вимагаЇ по дальшого осмисленн¤ ≥ досл≥дженн¤

1	2	3	4	5	6

Ќазва: ѕринципи д≥алектики
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-25 (10196 прочитано)