‘≥лософ≥¤ > ѕринципи д≥алектики

ѕон¤тт¤ "метаф≥зика" в ≥сторико-ф≥лософському аспект≥ маЇ р¤д значень: 1) метаф≥зика Ч це вченн¤ про надчуттЇв≥, недоступн≥ досв≥дов≥ принципи ≥ начала бутт¤ (≥снуванн¤ св≥ту); 2) метаф≥зика Ч це синон≥м ф≥лософ≥њ; 3) метаф≥зика в переносному розум≥нн≥ ( буденному) вживаЇтьс¤ дл¤ означенн¤ чогось абстрактного, малозрозум≥лого, умоспогл¤дального; 4) метаф≥зика Ч це наука про реч≥, спос≥б з'¤суванн¤ св≥тогл¤дних питань (сенс житт¤ Ч основне питанн¤ ф≥лософ≥њ тощо), ¤к≥ не п≥ддаютьс¤ ос¤гненню за допомогою експерименту та метод≥в конкретних наук; 5) метаф≥зика Ч це концеп≥¤ розвитку, метод п≥знанн¤, альтернативний д≥алектиц≥. ¬ значенн≥ "антид≥алектика" терм≥н "метаф≥зика" запровадив у ф≥лософ≥ю √егель.

” чому ж ви¤вл¤Їтьс¤ альтернативн≥сть д≥алектики ≥ метаф≥зики ¤к двох концепц≥й розвитку ≥ метод≥в п≥знанн¤?

1. ” розум≥нн≥ зв'¤зку старого ≥ нового, того, що Ї, з тим, що виникаЇ ≥ ¤кому належить майбутнЇ. ѕитанн¤ стоњть так: нове повн≥стю в≥дкидаЇ старе чи ¤кось його затримуЇ дл¤ свого подальшого розвитку? —таре повн≥стю зникаЇ чи в "зн¤тому" вигл¤д≥ залишаЇтьс¤ в новому?

« точки зору метаф≥зики ¤к концепц≥њ розвитку ≥ методу п≥знанн¤ старе повн≥стю в≥дкидаЇтьс¤ новим, оск≥льки вони Ї протилежност¤ми, котр≥ виключають одна одну. ÷е щось под≥бне до абсолютного знищенн¤ старого. ќднак в об'Їктивн≥й д≥йсност≥ все в≥дбуваЇтьс¤ значно складн≥ше. –озвиток включаЇ в себе ≥ старе, тобто все те, що необх≥дне дл¤ дальшого розвитку нового. ј це вже д≥алектичний погл¤д на процес зв'¤зку нового з≥ старим, протилежний метаф≥зиц≥, про ≥до вже йшла мова вище.

2. ” розум≥нн≥ джерела розвитку, руху, зм≥ни. ‘актично метаф≥зика його серйозно ≥ не досл≥джуЇ, обмежуючись у¤вленн¤м про "першо-поштовх" ¤к джерело руху, тобто знаходить його поза самими предметами ≥ ¤вищами, що Ї недостатн≥м з точки зору науки, д≥алектики, ¤ка таке джерело руху ≥ розвитку вбачаЇ у внутр≥шн≥й суперечност≥ речей ≥ ¤вищ, в саморус≥ матер≥њ через ц≥ суперечност≥.

3. ” розум≥нн≥ "механ≥зму" розвитку, способу переходу в≥д староњ до новоњ ¤кост≥. « точки зору метаф≥зики, таким "механ≥змом" Ї зм≥на, рух ¤к процес зменшенн¤ чи зб≥льшенн¤, тобто ¤к к≥льк≥сне перетворенн¤ ≥снуючого поза ¤к≥сними зм≥нами, стрибкопод≥бним розвитком, коли виникаЇ нова ¤к≥сть на основ≥ к≥льк≥сних зм≥н.

4. ” розум≥нн≥ спр¤мованост≥ розвитку. „и в≥дбуваЇтьс¤ розвиток сутнього по пр¤м≥й, по колу чи ¤кимось ≥ншим шл¤хом? ÷е досить важливе ф≥лософське питанн¤, ¤ке з'¤совуЇтьс¤, тлумачитьс¤ метаф≥зикою ≥ д≥алектикою протилежно. ƒ≥алектика, ¤к в≥домо, виходить з того, що розвиток в≥дбуваЇтьс¤ не по колу, не за пр¤мою, а за аналог≥Їю з≥ сп≥раллю, оск≥льки в процес≥ розвитку Ї повтори, поверненн¤ назад, в≥дтворенн¤ того, що було, але на вищ≥й основ≥, виникненн¤ тих елемент≥в, ¤ких не було ≥ ¤к≥ залучаютьс¤ в процес≥ розвитку, даючи св≥дченн¤ про поступ, ¤к≥сне зростанн¤, становленн¤ нового. “аке у¤вленн¤, звичайно, даЇ д≥алектика ¤к сучасна методолог≥¤ в≥дображенн¤ д≥йсност≥.

5. ” самому стил≥ мисленн¤, усв≥домленн¤ д≥йсност≥. ƒл¤ метаф≥зики характерна одноб≥чн≥сть, абсолютизац≥¤, пр¤мол≥н≥йн≥сть, закостен≥л≥сть, негнучк≥сть. « точки зору д≥алектики, щоб справд≥ знати предмет, необх≥дно охопити, вивчити вс≥ його сторони, вс≥ зв'¤зки ≥ опосередкуванн¤. “реба розгл¤дати предмет у його розвитку, саморус≥, зм≥н≥. ѕрактика людини маЇ ув≥йти в повне визначенн¤ цього предмета ¤к критер≥й ≥стини.

6. ” розум≥нн≥ сут≥ ≥стинного знанн¤. якщо д≥алектика виходить з того, що ≥стинне знанн¤ предмета дос¤гаЇтьс¤ через суперечливий синтез його протилежних визначень, то метаф≥зика ≥стинн≥сть такого знанн¤ обмежуЇ принципом "абоЧабо", "або те, або ≥нше", синтез протилежних визначень виключаЇтьс¤.

7. ” розум≥нн≥ самоњ сут≥ п≥знанн¤. ћетаф≥зика розгл¤даЇ його ¤к результат, д≥алектика Ч ¤к процес, що даЇ змогу охопити суперечливу Їдн≥сть абсолютноњ ≥ в≥дносноњ ≥стин, показати њхню складн≥сть, д≥алектику зв'¤зку, ¤к≥сн≥ переходи в≥д емп≥ричного до теоретичного р≥вн≥в.

8. ≤, нарешт≥, останнЇ. јльтернативн≥сть метаф≥зики ≥ д≥алектики ви¤вл¤Їтьс¤ в т¤ж≥нн≥ першоњ до побудови однозначноњ, статичноњ ≥ умогл¤дноњ картини св≥ту, до п≥дм≥ни д≥йсно ц≥л≥сного ос¤гненн¤ його абстрактними конструкц≥¤ми, перенесен¤м законом≥рностей розвитку окремих сфер д≥йсност≥ на весь св≥т в ц≥лому у спроб≥ дати завершену ≥ незм≥нну св≥тогл¤дну систему, що з точки зору д≥алектики Ї недостатн≥м ≥ тому неприйн¤тним.

–озгл¤даючи альтернативн≥сть метаф≥зики ≥ д≥алектики, необх≥дно, однак, п≥дкреслити, що метаф≥зика не Ї чимось нелог≥чним, нерозумним, безрезультатним. ћетаф≥зика Ч це ≥сторично неминуча ф≥лософська теор≥¤ розвитку ≥ метод п≥знанн¤, котр≥ займають певне м≥сце в розвитку ф≥лософ≥њ, њњ категор≥йного апарату. Ќаприклад, метаф≥зика дала зм≥стовну трактовку таких важливих проблем, ¤к сп≥вв≥дношенн¤ свободи ≥ необх≥дност≥, з'¤сувала природу загальних пон¤ть, ≥стотно збагатила пон¤т≥йний ≥ терм≥нолог≥чний словник ф≥лософ≥њ тощо. ќднак з розвитком науки метаф≥зика ви¤вила свою недостатн≥сть ≥ поступилась д≥алектиц≥ ¤к б≥льш сучасному методу п≥знанн¤, усв≥домленн¤ д≥йсност≥.

“аким чином, ≥сторично склалис¤ дв≥ альтернативн≥ концепц≥њ Ч метаф≥зика ≥ д≥алектика. ¬они Ї протилежними за р¤дом важливих, фундаментальних начал, а саме: джерелом розвитку, руху та зм≥ни;

розум≥нн¤м зв'¤зку старого ≥ нового; механ≥змом переходу в≥д староњ ¤кост≥ до новоњ; спр¤мован≥стю розвитку; за розум≥нн¤м сут≥ ≥стинного знанн¤, сут≥ п≥знанн¤; за стилем самого мисленн¤, а також побудовою науковоњ картини св≥ту.

ƒ≥алектика ¤к ф≥лософська теор≥¤ розвитку, що грунтуЇтьс¤ на розум≥нн≥ його суперечливост≥, сама Ї ≥люстрац≥Їю ц≥Їњ теор≥њ, бо включаЇ в себе дв≥ протилежн≥ взаЇмод≥юч≥ позиц≥њ Ч позитивну (стверджувальну) ≥ негативну (заперечувальну).

ƒ≥алектика, з одного боку, виправдовуЇ ≥снуюч≥ пор¤дки, стан, реч≥, однак, дл¤ певних умов, дл¤ певного часу. ≤ в цьому пол¤гаЇ њњ позитивна (стверджувальна, або "консервативна") позиц≥¤. « ≥ншого боку, д≥алектика виходить з абсолютноњ зм≥нност≥, плинност≥ речей, стан≥в, пор¤дк≥в, "л≥кв≥дац≥њ" того, що Ї, дл¤ розвитку того, що буде. ќднак ц¤ л≥кв≥дац≥¤, негативн≥сть не може бути абсолютною, тотальною, оск≥льки в такому випадку розвиток став би неможливим. √егель розр≥зн¤в абстрактне ≥ конкретне запереченн¤. ѕерше маЇ н≥г≥л≥стичний характер, друге, Ч д≥алектичний ¤к "зн¤тт¤", тобто не просто знищенн¤ старого, а затриманн¤ того, що необх≥дне дл¤ дальшого розвитку нового.

—вого часу в рад¤нськ≥й ф≥лософ≥њ надавали перевагу саме стверджувальн≥й, консервативн≥й сторон≥ д≥алектики, абсолютизували все те, що було за соц≥ал≥зму, виправдовували ≥снуюч≥ пор¤дки, займалис¤ њх аполог≥Їю. “ому ≥ р≥дко згадували в ф≥лософськ≥й л≥тератур≥, у п≥дручниках про "революц≥йно-критичний" б≥к д≥алектики, про ¤ку ћаркс писав, що вона (д≥алектика) "в позитивне розум≥нн¤ ≥снуючого... включаЇ в той же час розум≥нн¤ його запереченн¤, його неминучоњ загибел≥, кожну зд≥йснену форму вона розгл¤даЇ в рус≥, а, значить, њњ минущого боку, вона н≥ перед чим не схил¤Їтьс¤ ≥ за самою суттю своЇю критична ≥ революц≥йна".

Ќе згадували про це передус≥м тому, що п≥д таку "критичну ≥ революц≥йну" зм≥ну повинна була п≥дпадати ≥ сама рад¤нська система, "реальний соц≥ал≥зм".

–ад¤нська ф≥лософ≥¤ в ц≥лому, ¤к правило, "теоретично" обірунтовувала вже зд≥йснене, не зважаючи на його придатн≥сть, розумн≥сть ≥ необх≥дн≥сть, коментувала "≥сторичн≥" р≥шенн¤ з'њзд≥в ≥ пленум≥в ÷  парт≥њ в план≥ њх апологетики. ¬ рад¤нських умовах консервативний б≥к д≥алектики переб≥льшувавс¤, можна сказати, абсолютизувавс¤, догматизувавс¤.

Ќа «аход≥, ¤к правило, переб≥льшували, абсолютизували критичний, негативний б≥к д≥алектики. “очн≥ше кажучи, не переб≥льшували, а вважали цей б≥к сутн≥стю д≥алектики,

¬≥домими представниками такого способу ≥нтерпретац≥њ д≥алектики були “еодор јдорно ≥ ∆ан-ѕоль —артр.

“еодор јдорно (1903-1969) Ч н≥мецький ф≥лософ, соц≥олог, представник так званоњ "франкфуртськоњ" школи. јвтор низки праць з ф≥лософ≥њ, в тому числ≥ такоњ, ¤к "Ќегативна д≥алектика" (1966). –озвинув ≥дею запереченн¤ в його абстрактному, тобто н≥г≥л≥стичному розум≥нн≥, коли запереченн¤ перестаЇ бути моментом переходу до нового. ƒ≥алектика √егел¤ "в руках" јдорно перетворюЇтьс¤ в анти-системну, "заперечливу д≥алектику" всього сутнього.

∆ан-ѕоль —артр (1905-1980) Ч французький ф≥лософ ≥ письменник, представник так званого атењстичного екзистенц≥ал≥зму. …ому належить р¤д праць з проблем ф≥лософ≥њ, в т.ч. прац¤. " ритика д≥алектичного розуму" (I960). ¬ його розум≥нн≥ д≥алектика можлива в двох формах Ч "критичн≥й" ≥ "догматичн≥й". ѕершою Ї "негативна" д≥алектика, що тлумачитьс¤ з точки зору ф≥лософ≥њ екзистенц≥ал≥зму (ф≥лософ≥њ ≥снуванн¤), друга Ч "консервативна", "догматична", "недостатньо революц≥йна" марксистська д≥алектика.

ѕерейдемо до б≥льш конкретного з'¤суванн¤ основних положень ≥ принцип≥в "негативноњ д≥алектики" “.јдорно ≥ ∆.-ѕ.—артра.

1. ƒ≥алектика взагал≥, на думку цих ф≥лософ≥в, може у¤вл¤тис¤ ≥ бути зрозум≥лою т≥льки ¤к "негативна" д≥алектика. ¬она вт≥люЇтьс¤ в р≥зноман≥тних формах запереченн¤ Ч негац≥њ, в≥дкиданн≥, критиц≥, ан≥г≥л¤ц≥њ, знищенн≥ тощо. ≤ншого бути не може. ƒ≥алектика ж, ¤ка вт≥люЇтьс¤ у ствердженн≥ ≥снуючого, Ї догматичною, консервативною, апологетичною ≥ тому не може бути прийн¤тною. ќтже, "негативн≥й" д≥алектиц≥ властив≥ насамперед одноб≥чн≥сть, визнанн¤ лише одного боку д≥алектики Ч ¤к сучасноњ теор≥њ розвитку ≥ методу п≥знанн¤.

1	2	3	4	5	6

Ќазва: ѕринципи д≥алектики
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-25 (10196 прочитано)