‘≥лософ≥¤ > —в≥дом≥сть

—в≥дом≥сть

... ўо могутн≥ше розуму?

…ому Ч влада, сила ≥ пануванн¤ над вс≥м  осмосом.

ќстанн≥й сам породжуЇ в соб≥ силу, ¤ка ним керуЇ.

¬она наймогутн≥ша серед ус≥х ≥нших сил природи.

 .≈.÷≥олковський

” св≥т≥ довкола нас немаЇ н≥чого дивовижн≥шого ≥ загадков≥шого за людський розум, ≥нтелект, св≥дом≥сть. —тало звичайним твердженн¤: все, що ≥снуЇ поза нами ≥ нашою св≥дом≥стю, Ї н≥чим ≥ншим, ¤к конкретними р≥зновидами ≥ формами матер≥ального.

≤деальн≥, духовн≥ ¤вища, ¤к≥ на в≥дм≥ну в≥д матер≥альних ≥снують т≥льки у головах людей ¤к пох≥дн≥ в≥д матер≥альних, ¤к результат њхнього в≥дображенн¤, становл¤ть зм≥ст св≥домост≥. ¬они знаход¤ть св≥й ви¤в у мов≥ ≥, головне, в д≥¤х, д≥¤льност≥ людини. ћабуть, через неможлив≥сть об'Їктивноњ ф≥ксац≥њ та опису духовн≥, ≥деальн≥ ¤вища все ще залишаютьс¤ важкозбагненними ≥ загадковими.

ƒовг≥ тис¤чол≥тт¤ людство шукало в≥дпов≥дь на питанн¤, в чому ж пол¤гаЇ суть феномена св≥домост≥, ¤ка њњ природа, ¤к вона виникла ≥ ¤ке њњ призначенн¤ в св≥т≥. ” ≥сторико-ф≥лософському процес≥ проблема св≥домост≥ набувала найр≥зноман≥тн≥ших тлумачень.

¬≥домо, що ≥деал≥зм вважаЇ св≥дом≥сть активним началом матер≥њ. ¬насл≥док цього св≥дом≥сть над≥л¤лас¤ надматер≥альним, надприродним характером. ‘актично св≥дом≥сть в≥дривалась в≥д людини ≥ природи, њй приписували самост≥йне, незалежне субстанц≥альне ≥снуванн¤. “ака св≥дом≥сть не мала н≥¤кого в≥дношенн¤ до мозку, дух не народжувавс¤, не виникав ≥ не поставав: вона жила своњм власним житт¤м, розвивалась, породжувала ¤вища природи та ≥стор≥њ. ѕод≥бн≥ тлумаченн¤ були звичайним продуктом фантастичного, г≥пертрофованого розум≥нн¤ людськоњ св≥домост≥. ≤гноруючи те загальне, що мала в соб≥ св≥дом≥сть пор≥вн¤но з ≥ншими ¤вищами природи, ≥деал≥зм став на шл¤х њњ обожнюванн¤. “ому, стверджували ≥деал≥сти, св≥дом≥сть може бути зрозум≥ла т≥льки ≥з самоњ себе.

«г≥дно з дуал≥змом у св≥т≥ завжди ≥снували дв≥ самост≥йн≥ субстанц≥њ Ч матер≥¤ ≥ св≥дом≥сть, незалежн≥ одна в≥д одноњ. —в≥дом≥сть, ¤к ≥ матер≥¤, Ї в≥чною, вона не виникала ≥ не народжувалась. ¬≥дпов≥дно в≥дпадала й необх≥дн≥сть вир≥шенн¤ питанн¤ про њњ походженн¤.

Ѕлизькою до дуал≥стичного трактуванн¤ св≥домост≥ Ї концепц≥¤ французького ф≥лософа, вченого ≥ богослова ѕ'Їра “ей¤ра де Ўардена. ¬≥н вважав, що в земн≥й матер≥њ була замкнута де¤ка маса елементарноњ св≥домост≥, псих≥чноњ енерг≥њ. ќтже, св≥дом≥сть так само перв≥сна, ¤к ≥ матер≥¤. “ому не сл≥д дивуватис¤, що вона пробилась на св≥т ≥з темр¤ви п≥дсв≥домост≥. Ќ≥хто, у тому числ≥ й наш≥ предки, не пом≥тив по¤ви розуму на земл≥, "людина ув≥йшла у св≥т безшумно". —в≥дом≥сть виникла "м≥ж двома ≥ндив≥дами": на "точковому р≥вн≥" в≥дбулас¤ де¤ка "мутац≥¤ в≥д нул¤ до всього". “ому конкретний механ≥зм розуму, св≥домост≥, на думку “ей¤ра де Ўардена, ос¤гнути неможливо.

«начний крок у розум≥нн≥ природи св≥домост≥ зд≥йснюЇ матер≥ал≥зм XVIIЧXVIII ст. ¬≥н в≥дкидаЇ ≥деал≥стичн≥ та дуал≥стичн≥ у¤вленн¤ про св≥дом≥сть, розгл¤даЇ њњ ¤к п≥знавальний образ, ¤к в≥дображенн¤ св≥ту в мозку людини, ¤к функц≥ю особливим чином орган≥зованоњ матер≥њ. ћатер≥ал≥сти завжди шукали сп≥льн≥сть, Їдн≥сть м≥ж ¤вищами св≥домост≥ ≥ об'Їктивним св≥том. ¬они намагались духовне вивести ≥з матер≥ального ¤к перв≥сного, визначального щодо св≥домост≥. –азом ≥з тим матер≥ал≥зм минулих стол≥ть так ≥ не зм≥г розкрити сусп≥льну природу ≥ активний характер св≥домост≥. ¬насл≥док цього св≥дом≥сть не була осмислена ¤к результат ≥ ≥деальний компонент чуттЇво-предметноњ д≥¤льност≥ людини, ¤к в≥дображенн¤ зовн≥шнього св≥ту, що виникаЇ не в результат≥ пасивного спогл¤данн¤, а ¤к насл≥док активного перетворенн¤ св≥ту в процес≥ сусп≥льно-трудовоњ д≥¤льност≥.

ѕод≥бний одноб≥чний п≥дх≥д до проблеми св≥домост≥ в≥дкрив широк≥ можливост≥ дл¤ вульгарно-матер≥ал≥стичних концепц≥й, ¤к≥ ≥деальне ототожнювали з матер≥альним, думку Ч з нервово-ф≥з≥олог≥чними структурами мозку (Ћ.Ѕюхнер, я.ћолЇшот,  .‘огхт), а також призв≥в до актив≥зац≥њ механ≥стичного тлумаченн¤ св≥домост≥, коли вона спогл¤далась ¤к всезагальна властив≥сть, атрибут матер≥њ (Ѕ.—п≥-ноза), ¤ка т≥льки к≥льк≥сно р≥знитьс¤ на певних р≥вн¤х њњ орган≥зац≥њ (г≥лозоњзм).

Ќова епоха в розум≥нн≥ генезису св≥домост≥ була пов'¤зана з виникненн¤м н≥мецькоњ класичноњ ф≥лософ≥њ. Ќ≥хто ≥нший, ¤к √егель впритул п≥д≥йшов до проблеми соц≥ально-≥сторичноњ природи св≥домост≥, звернув увагу на р≥зн≥ р≥вн≥ њњ орган≥зац≥њ, на активн≥сть ≥ ≥сторизм. ¬≥н виходив з того, що св≥дом≥сть особи (суб'Їктивний дух) необх≥дно пов'¤зана з об'Їктом, залежить ≥ визначаЇтьс¤ ≥сторичними умовами житт¤.

¬елика заслуга у з'¤суванн≥ природи св≥домост≥ належить позитивному знанню, ¤ке збагачуЇтьс¤ в XIXЧXX ст. дос¤гненн¤ми нейроф≥з≥олог≥њ (частково вченн¤ми ≤.ћ.—еченова, ≤.ѕ.ѕавлова, ….ѕрохаЇка та њхн≥х посл≥довник≥в про рефлекторну д≥¤льн≥сть мозку) та експериментальноњ психолог≥њ (зв'¤зки елемент≥в св≥домост≥ в прац¤х ≈.¬ебера, √.‘ехнера, ¬.¬ундта, ”.ƒжемса та ≥н.).

” марксистськ≥й концепц≥њ св≥дом≥сть, по-перше, розгл¤даЇтьс¤ ¤к функц≥¤ головного мозку; по-друге, ¤к необх≥дна сторона практичноњ д≥¤льност≥ людини. ¬она виникаЇ, функц≥онуЇ ≥ розвиваЇтьс¤ в процес≥ взаЇмод≥њ людини з реальн≥стю, на основ≥ њњ чуттЇво-практичноњ д≥¤льност≥, сусп≥льно-≥сторичноњ практики. ¬≥дображаючи об'Їктивний св≥т, св≥дом≥сть детерм≥нуЇтьс¤ природним ≥ соц≥альним середовищем.

ѕитанн¤ про походженн¤ ≥ сутн≥сть св≥домост≥ пов'¤зуЇтьс¤ з розгл¤дом матер≥њ, ¤ка здатна саморухатись ≥ саморозвиватись. ќстаннЇ зумовило можлив≥сть розум≥ти природу св≥домост≥ ¤к властив≥сть високоорган≥зованоњ матер≥њ, ¤к вищу форму њњ атрибутивноњ властивост≥ Ч в≥дображенн¤. ќсь тут ≥ постаЇ необх≥дн≥сть посл≥довного ≥сторичного досл≥дженн¤ характеру в≥дображенн¤ ¤к атрибуту матер≥њ, специф≥ки р≥зних форм його про¤ву на вс≥х р≥вн¤х еволюц≥њ матер≥њ та досл≥дженн¤ св≥домост≥ ¤к найвищоњ форми в≥дображенн¤.

јле не сл≥д забувати, що поставлен≥ питанн¤ Ї предметом досл≥дженн¤ не т≥льки ф≥лософ≥њ, а й природодосл≥дник≥в, психолог≥в, к≥бернетик≥в, генетик≥в, соц≥олог≥в та ≥н.

—в≥това ф≥лософська думка XX ст. переважну увагу прид≥л¤ла рол≥ суб'Їктивних фактор≥в у ≥снуванн≥ та функц≥онуванн≥ св≥домост≥. ¬загал≥ питанн¤ св≥домост≥ стаЇ предметом пост≥йноњ зосередженост≥ ≥ пошуку заруб≥жноњ ф≥лософ≥њ ц≥Їњ доби. Ѕ≥льш≥сть представник≥в р≥зних ф≥лософських шк≥л п≥дкреслювали, що в њхн≥х теоретичних концепц≥¤х на противагу попередн≥й "метаф≥зиц≥" мова буде йти про розбудову "особливоњ онтолог≥њ людськоњ св≥домост≥ та суб'Їктивност≥". ќск≥льки п≥д суб'Їктивн≥стю розум≥ли специф≥чну реальн≥сть, в≥дм≥нну в≥д усього св≥ту, то њњ анал≥з вимагав особливоњ теоретико-методолог≥чноњ бази ≥ принцип≥в, ¤к≥ не могли зводитись до розробленого ≥нструментар≥ю минулоњ ф≥лософ≥њ.

ўодо св≥товоњ сучасноњ ф≥лософ≥њ, то њњ трактуванн¤ "онтолог≥њ суб'Їктивност≥ ≥ св≥домост≥" не Ї однозначним. ѕредставники р≥зних (ф≥лософських шк≥л або описували св≥дом≥сть в њњ суттЇв≥й "чистот≥" та феноменальн≥й виразност≥ (≈.√уссерль, ∆.-ѕ.—артр), або ф≥ксували житт¤ св≥домост≥ на феноменально-т≥лесному р≥вн≥ (‘.Ќ≥цше, ћ.ћерло-ѕонт≥), або ви¤вл¤ли детерм≥нац≥ю св≥домост≥ через мовн≥ (герменевтика) та ≥нш≥ структури несв≥домого Ч психоанал≥з, структурал≥зм. ќстанн≥ з названих напр¤мк≥в пошуку розум≥нн¤ "онтолог≥њ св≥домост≥" не були безусп≥шними, вони принесли нове знанн¤ про механ≥зми св≥домост≥, обумовлен≥ причинними, структурними, функц≥ональними та ≥ншими зв'¤зками.

ўе на початку XX ст. родоначальник феноменолог≥њ √уссерль у боротьб≥ проти "об'Їктив≥стського" п≥дходу до досл≥дженн¤ св≥домост≥ намагавс¤ започаткувати новий "ненатурал≥стичний стиль мисленн¤", в≥льний в≥д антрополог≥зму й натурал≥зму. ¬≥н пост≥йно п≥дкреслював, що приписувати св≥домост≥ природу, шукати реальн≥ частинки дл¤ њњ визначенн¤, це значить впадати в безглузд¤, ¤ке пол¤гаЇ в натурал≥зац≥њ того, сутн≥сть чого виключаЇ бутт¤ у значенн≥ природи. “ака позиц≥¤ забезпечила по¤ву в його теоретичних будовах пон¤ть "трансцендентальноњ суб'Їктивност≥", "чистоњ св≥домост≥". «а √уссерлем, будь-¤ке об'Їктивне бутт¤ маЇ в трансцендентальн≥й суб'Їктивност≥ основи дл¤ свого бутт¤, будь-¤ка ≥стина маЇ в трансцендентальн≥й суб'Їктивност≥ основи дл¤ свого п≥знаванн¤; ≥ ¤кщо ≥стина стосуЇтьс¤ самоњ трансцендентальноњ суб'Їктивност≥, вона маЇ ц≥ основи т≥льки в трансцендентальн≥й суб'Їктивност≥.

÷е р≥шуче виведенн¤ √уссерлем св≥домост≥ за меж≥ природного пор¤дку привело в подальшому до таких насл≥дк≥в, ¤ких в≥н сам не м≥г передбачити. “ак, його учень ≥ посл≥довник ћ.’айдегер, намагаючись очистити св≥дом≥сть в≥д р≥зного роду "метаф≥зичних" напластувань (антрополог≥зму, об'Їктивного детерм≥н≥зму), в к≥нцевому п≥дсумку став перед лицем загрози розчиненн¤ суб'Їкту в "н≥що". ўе в г≥рше становище потрапив один ≥з представник≥в екзистенц≥ал≥зму ∆.-ѕ.—артр. ƒосл≥джуючи терм≥ни екзистенц≥ал≥зму через призму св≥домост≥ ≥ справедливо м≥ркуючи про те, що людське бутт¤ неможливе без зверненн¤ до св≥домост≥, без "св≥домого вим≥ру" (все н≥би пропущене через св≥дом≥сть), в≥н д≥йшов висновку, що св≥дом≥сть Ї чистою суб'Їктивн≥стю, ≥мманентн≥стю, "вона Ч абсолютна". Ќа його думку, досл≥джуючи св≥дом≥сть, потр≥бно залишатис¤ в рамках св≥домост≥, бо вона не може вийти за своњ меж≥ дл¤ того, щоб спогл¤дати себе збоку. ј це значить, що в досл≥дженн≥ св≥домост≥ Ї певна межа. ÷е Ч сфера бутт¤, екзистенц≥њ св≥домост≥. Ќеоб'Їктивована св≥дом≥сть, за —артром, не може бути описана в терм≥нах суб'Їктно-об'Їктних в≥дношень.

1	2	3	4	5	6

Ќазва: —в≥дом≥сть
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-25 (15235 прочитано)