‘≥лософ≥¤ > —в≥дом≥сть

—учасн≥ досл≥дженн¤ вищоњ нервовоњ д≥¤льност≥ збагачуютьс¤ висновками нейроф≥з≥олог≥њ, б≥ок≥бернетики, молекул¤рноњ б≥олог≥њ, генетики та ≥н.

” ф≥з≥олог≥чн≥й науц≥ в≥дбуваЇтьс¤ перех≥д в≥д теоретико-емп≥ричних до абстрактно-теоретичних метод≥в досл≥дженн¤, ¤к≥ значною м≥рою грунтуютьс¤ на г≥потетико-дедуктивному передбаченн≥. “ак, завд¤ки методам нейрок≥бернетики мозок вивчаЇтьс¤ ¤к в≥дображу-вальний апарат, котрий шл¤хом перекодуванн¤ здобутих збуджень у нервовий ≥мпульс формуЇ ≥деальний образ. ƒосл≥дженн¤ св≥дчать, що так≥ х≥м≥чн≥ речовини, ¤к ацетохол≥н, хол≥нестераза, цироз≥н та ≥нш≥ в≥д≥грають значну роль у перекодуванн≥ отриманоњ ≥нформац≥њ, а також у подальш≥й передач≥ збуджень нервовим ≥мпульсом. ѕсихолог≥чн≥ ≥ ф≥з≥олог≥чн≥ методи досл≥дженн¤, доповнен≥ цитолог≥чними, г≥столог≥чними, б≥оф≥зичними, уможливлюють п≥знанн¤ матер≥ального субстрату св≥домост≥ ≥ особливостей його функц≥онуванн¤.

¬ивченн¤ ф≥з≥олог≥чних основ св≥домост≥ всеб≥чно збагачуЇ вченн¤ про рефлекторний характер псих≥чних процес≥в, ¤ке розвивалось ≤.ћ.—ЇчЇновим, ≤.ѕ.ѕавловим, Ќ.≈.¬веденськимта≥н. ѕсих≥ка людини постаЇ в њхн≥х ученн¤х ¤к складна система активноњ д≥¤льност≥, ¤ка формуЇтьс¤ п≥д впливом зовн≥шнього середовища. –ефлекторний процес розпочинаЇтьс¤ ≥з сприйн¤тт¤ подразника, продовжуЇтьс¤ нервовим процесом у кор≥ головного мозку ≥ зак≥нчуЇтьс¤ в≥дпов≥дною д≥¤льн≥стю орган≥зму. ѕон¤тт¤ рефлексу в≥дображаЇ взаЇмозв'¤зок ≥ взаЇмод≥ю орган≥зму ≥з зовн≥шн≥м св≥том, причинну залежн≥сть роботи мозку в≥д довк≥лл¤ через посередництво практичних д≥й людини.

Ѕезперечно, сучасна наука даЇ багатий матер≥ал дл¤ вивченн¤ ф≥з≥олог≥чних основ псих≥чноњ д≥¤льност≥ людини. јле хоч би ¤к досконало ми не вивчили структуру ≥ особливост≥ функц≥онуванн¤ мозку, самих лише ф≥з≥олог≥чних основ та б≥олог≥чних передумов недостатньо дл¤ того, щоб розкрити сутн≥сть св≥домост≥. Ќе сл≥д забувати, що мозок Ч лише орган мисленн¤, а суб'Їктом мисленн¤ виступаЇ людина в нерозривному зв'¤зку ≥з природою ≥ сусп≥льством.

¬изначальна роль соц≥альност≥ у виникненн≥ св≥домост≥.

Ќе применшуючи значенн¤ б≥олого-ф≥з≥олог≥чних передумов у виникненн≥ св≥домост≥, —Ћ1ƒ п≥дкреслити, що здатн≥сть в≥дображенн¤ об'Їктивного св≥ту в ≥деальних образах

з'¤вилась саме в процес≥ еволюц≥њ людини ¤к сусп≥льноњ ≥стоти. —оц≥альне ≥ б≥олог≥чне у природ≥ людини, в генеалог≥њ св≥домост≥ т≥сно переплетен≥. —ам по соб≥ мозок, ¤ким в≥н виходить "≥з рук природи", не може мислити "по-людськи". ¬≥н стаЇ органом людськоњ св≥домост≥ тод≥, коли людина залучаЇтьс¤ до сусп≥льного житт¤. Ќа певному етап≥ становленн¤ людини ≥ њњ св≥домост≥ б≥олог≥чна еволюц≥¤ ≥з дом≥нуючого фактора перетворилась на другор¤дний, ≥ визначальну роль стала в≥д≥гравати сусп≥льно-≥сторична д≥¤льн≥сть людини.

ћожна вважати, що перех≥д в≥д б≥олог≥чноњ до соц≥ально-трудовоњ д≥¤льност≥ зд≥йснюЇтьс¤ тод≥, коли. з одного боку, дл¤ цього Ї перел≥чен≥ вище б≥олог≥чн≥ передумови, а з ≥ншого, ≥ це головне, тод≥, коли б≥олог≥чний спос≥б ≥снуванн¤ ви¤вл¤Ї свою неспроможн≥сть. ¬≥н перестаЇ забезпечувати виживанн¤ б≥олог≥чного виду.

≤снуЇ чимало г≥потез про те, що сталос¤ з нашими далекими предками. јле ус≥ вони визнають, що наш≥ предки потрапили в ситуац≥ю вибору Ч або загинути, або навчитис¤ нового, неб≥олог≥чного способу ≥снуванн¤. ћабуть, актуал≥зац≥¤ закладених можливостей людинопод≥бного предка, ¤кий звик жити на деревах ≥ обставинами був змушений жити в безл≥сов≥й м≥сцевост≥, спонукала до пр¤моход≥нн¤, використанн¤ передн≥х к≥нц≥вок у трудов≥й д≥¤льност≥, до конструктивних д≥й мозку.

¬иникла потреба у не даних в≥д природи засобах прац≥ ≥ особливих ≥нформац≥йних програмах. ƒоводилось створювати ≥ засоби, ≥ сам≥ програми (проекти ≥ плани д≥¤льност≥), ≥ передавати ≥нформац≥ю про ц≥ штучно створен≥ засоби (через знар¤дд¤ прац≥ ≥ знанн¤ про њхнЇ створенн¤ ≥ використанн¤) наступним покол≥нн¤м.

«а умови взаЇмов≥дносин ≥з природою, опосередкованих засобами прац≥, зм≥нювались ≥ взаЇмини м≥ж людьми. ƒл¤ того, щоб регулювати трудову д≥¤льн≥сть та ≥нш≥ типи стосунк≥в, знадобились ≥деальн≥ засоби сп≥лкуванн¤. —еред них Ч норми, традиц≥њ, звичањ, вт≥лен≥, виражен≥ й передаван≥ з допомогою мови.

ќтже, вивчаючи питанн¤ про виникненн¤ людини ≥ њњ св≥домост≥, необх≥дно вид≥лити три основн≥ чинники цього процесу: працю; сп≥лкуванн¤ у колектив≥, заснованому на трудов≥й д≥¤льност≥; членорозд≥льну мову. ћожна вважати, що саме прац¤ була т≥Їю формою пристосуванн¤ до середовища, ¤ка викликала по¤ву новоњ форми в≥дображенн¤ Ч св≥домост≥. ѕрац¤ сполучаЇ у соб≥ енергетичний обм≥н людини з середовищем ≥ мовно-≥нформац≥йний обм≥н на р≥вн≥ св≥домост≥, лог≥чного випереджаючого в≥дображенн¤ д≥йсност≥.

–озум людини розвивавс¤ в≥дпов≥дно до того, наск≥льки вона навчилас¤ зм≥нювати довколишнЇ середовище. « допомогою засоб≥в прац≥, ¤к≥ одночасно виступали й засобами п≥знанн¤, вона ос¤гала властивост≥ об'Їктивного св≥ту. ¬иготовл¤ючи засоби прац≥, у ¤ких закр≥плювались ви¤влен≥ властивост≥ предмет≥в, людина вчилас¤ в думках њх вид≥л¤ти, узагальнювати та абстрагувати. Ћог≥ка чуттЇво-предметноњ д≥¤льност≥ ф≥ксувалась у голов≥ ≥ перетворювалась на лог≥ку мисленн¤. Ћюдина вчилас¤ думати. “ак поступово формувавс¤ лог≥чний образ предмета. ј прац¤ людини набувала усв≥домленого характеру. јрхеолог≥чн≥ знах≥дки св≥дчать, що мисленн¤ людини було вплетене в њњ трудову д≥¤льн≥сть, а з розвитком св≥домост≥ ставало б≥льш опосередкованим ≥ абстрактним. «ароджуючись ≥ розвиваючись у прац≥, св≥дом≥сть вт≥люЇтьс¤ в прац≥, створюючи предметний св≥т олюдненоњ природи, св≥т культури.

«д≥йснюючи практично-перетворювальну д≥¤льн≥сть, людина створюЇ "другу природу", засоби ≥ знар¤дд¤ виробництва, специф≥чно людське середовище ≥снуванн¤, будуЇ форми сп≥лкуванн¤ ≥ соц≥альноњ орган≥зац≥њ. ≤ншими словами, людина створюЇ св≥т в≥дпов≥дного довк≥лл¤, культуру в ц≥лому. ћожна стверджувати, що становленн¤ св≥домост≥ пов'¤зане з формуванн¤м культури на основ≥ практично-перетворювальноњ д≥¤льност≥ людей.

ѕрац¤ Ї основною умовою людського житт¤. Ѕез прац≥ житт¤ людини неможливе ≥ немислиме.

«авд¤ки тому, що св≥дом≥сть Ч це осмислене знанн¤, св≥доме в≥дображенн¤ д≥йсност≥, вона виступаЇ регул¤тором трудовоњ д≥¤льност≥, спр¤мованоњ на дос¤гненн¤ заздалег≥дь поставлених ц≥лей. ћозок людини, будучи кер≥вною системою, побудований таким чином, щоб не т≥льки одержувати, збер≥гати й переробл¤ти ≥нформац≥ю, а й формулювати план д≥й, зд≥йснювати активне, творче управл≥нн¤ ними. Ѕудь-¤к≥ д≥њ людини позначен≥ спр¤мован≥стю на дос¤гненн¤ к≥нцевого результату, поставленоњ мети. “ому умовою будь-¤кого св≥домого вчинку Ї ц≥лепокладанн¤, тобто передбаченн¤ того, дл¤ чого ≥ "заради чого" людина зд≥йснюЇ своњ д≥њ. —аме в творч≥й, ц≥леспр¤мован≥й д≥¤льност≥ перебудови св≥ту й пол¤гаЇ основний життЇвий смисл та ≥сторична необх≥дн≥сть св≥домост≥.

“аким чином, св≥дом≥сть сл≥д розгл¤дати ¤к соц≥альне необх≥дне, практичне ¤вище всередин≥ самого соц≥ального бутт¤, а також ¤к "об'Їктивне" практичне в≥дношенн¤ у сам≥й соц≥альн≥й д≥йсност≥. ƒруга особлив≥сть св≥домост≥, на думку ћ.ћамардашв≥л≥, зумовлена характером њњ ≥снуванн¤ в сусп≥льств≥ у вигл¤д≥ "розумового пол¤", ¤ке перебуваЇ у м≥жсуб'Їктних взаЇминах, не¤вно розташовуЇтьс¤ м≥ж суб'Їктом ≥ об'Їктом п≥знавальноњ д≥¤льност≥.

” процес≥ трудовоњ д≥¤льност≥ люди вступають один ≥з одним в т≥ чи ≥нш≥ форми стосунк≥в, взаЇмин сп≥лкуванн¤, ¤к≥ можуть бути виробничими чи особистими. —ьогодн≥ визнано положенн¤ про те, що сп≥лкуванн¤ Ї одн≥Їю ≥з необх≥дних всезагальних передумов формуванн¤ ≥ розвитку особи, њњ св≥домост≥, сусп≥льства в ц≥лому. јдже ¤кщо ми п≥д сп≥лкуванн¤м розум≥Їмо взаЇмод≥ю сусп≥льних суб'Їкт≥в (клас≥в, груп, особистостей), то м≥ж ними, безперечно, в≥дбуваЇтьс¤ обм≥н ≥нформац≥Їю, досв≥дом, зд≥бност¤ми, навичками, ум≥нн¤ми тощо. —п≥лкуванн¤ Ч це одна ≥з умов соц≥ал≥зац≥њ особистост≥. ” сп≥лкуванн≥ людина не т≥льки одержуЇ рац≥ональну ≥нформац≥ю, формуЇ способи д≥¤льност≥, а й шл¤хом насл≥дуванн¤ та перейманн¤ засвоюЇ людськ≥ емоц≥њ, почутт¤, форми повед≥нки. як правило, розр≥зн¤ють м≥жособист≥сне ≥ сусп≥льне сп≥лкуванн¤.

Ќа жаль, м≥жособист≥сне сп≥лкуванн¤ в наш час стаЇ дедал≥ вин¤тков≥шим ¤вищем. “ехнолог≥зац≥¤ сусп≥льства, зростанн¤ темп≥в виробничих процес≥в, зайн¤т≥сть особистостей у сусп≥льному виробництв≥ й в≥дтворенн≥ ведуть до розмежуванн¤ людей, не залишають в≥льного часу дл¤ пр¤мих, безпосередн≥х контакт≥в. ¬они починають опосередковуватис¤ р≥зними техн≥чними засобами Ч телефоном, телев≥зором, в≥деомагн≥тофоном, комп'ютером що, на наш погл¤д, завдаЇ суттЇвих втрат моральним та духовним аспектам м≥жособист≥сного сп≥лкуванн¤. ѕроте, визначаючи, що майбутнЇ людства залежить в≥д розвитку техн≥ки й технолог≥њ, в≥д ум≥лого використанн¤ њх у соц≥альному бутт≥ людини, не заперечуЇмо њхнього ≥снуванн¤, а лише п≥дкреслюЇмо, що особистий контакт маЇ б≥льшу емоц≥йну силу, бо у ньому безпосередньо д≥Ї соц≥ально-психолог≥чний "механ≥зм" духовного сп≥лкуванн¤, актуал≥зуЇтьс¤ те "розумове поле", ¤ке об'ЇднуЇ людей, стимулюЇ духовний пот¤г одн≥Їњ людини до ≥ншоњ.

Ќе менший вплив на розвиток св≥домост≥ справл¤Ї сусп≥льне сп≥лкуванн¤, зд≥йснюване шл¤хом засвоЇнн¤ сусп≥льноњ св≥домост≥ за допомогою л≥тератури, сприйн¤тт¤ мистецьких твор≥в, засоб≥в масовоњ комун≥кац≥њ. ¬оно розширюЇ меж≥ особистих стосунк≥в ≥з св≥том, робить ≥ндив≥да причетним до вс≥х под≥й, що в≥дбуваютьс¤, до р≥зних покол≥нь, крањн та епох. —ловом, завд¤ки ц≥й форм≥ сп≥лкуванн¤ система в≥дносин особистост≥ збагачуЇтьс¤, стаЇ ≥нформац≥йно насичен≥шою й завершеною.

1	2	3	4	5	6

Ќазва: —в≥дом≥сть
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-25 (15235 прочитано)