‘≥лософ≥¤ > —в≥дом≥сть

Ќа думку ƒж.Ѕернала, на початкових етапах б≥ох≥м≥чноњ еволюц≥њ в≥дбирались т≥ х≥м≥чн≥ елементи, ¤к≥ були найб≥льш лаб≥льн≥ ≥ тому мали найб≥льш≥ можливост≥ дл¤ взаЇмод≥њ. Ћаб≥льн≥ атоми с≥рки, фосфору та зал≥за зазнають великих перетворень у неорган≥чному св≥т≥, писав ƒж. Ѕернал, ≥ в≥д≥грають основну роль у б≥ох≥м≥њ, в той час, ¤к стаб≥льн≥ атоми, так≥ ¤к кремн≥й, алюм≥н≥й, чи натр≥й, складаючи незр≥вн¤нно б≥льшу частину земноњ кори, в≥д≥грають лише другор¤дну роль або в≥дсутн≥ зовс≥м.

ќтже, загальний розгл¤д в≥дображенн¤ в нежив≥й природ≥ переконуЇ нас у необх≥дност≥ ставити питанн¤ про роль в≥дображенн¤ ¤к ефекту матер≥альноњ взаЇмод≥њ в ход≥ становленн¤ й розвитку, зокрема й прост≥ших форм орган≥зац≥њ матер≥альних систем, форм руху матер≥њ, ¤к≥ забезпечують поступальний рух матер≥њ в ц≥лому.

ѕо-≥ншому про¤вл¤Їтьс¤ в≥дображенн¤ ¤к всезагальна властив≥сть матер≥њ у жив≥й природ≥. ¬иникненн¤ житт¤ Ч найвеличн≥ший стрибок у розвитку матер≥њ, пов'¤заний ≥з по¤вою б≥олог≥чних форм в≥дображенн¤, ¤к≥ м≥ст¤ть у соб≥ в "зн¤тому" вигл¤д≥ ф≥зико-х≥м≥чн≥ форми в≥дображенн¤, але не звод¤тьс¤ до них. ∆итт¤ Ї складною формою руху матер≥њ. ∆ив≥ орган≥зми мають так≥ властивост≥, ¤ких не ≥снуЇ в нежив≥й природ≥, Ч подразлив≥сть, розмноженн¤, м≥нлив≥сть, спадков≥сть, в основ≥ ¤ких лежить обм≥н речовин. “ому обов'¤зковою умовою збереженн¤ ≥ розвитку житт¤ Ї зв'¤зок ≥ взаЇмод≥¤ орган≥зму з довк≥лл¤м. ѕритаманна жив≥й природ≥ подразлив≥сть Ї в≥дпов≥дною реакц≥Їю живого орган≥зму на вплив зовн≥шнього ≥ внутр≥шнього середовища. «деб≥льшого вона в≥дбуваЇтьс¤ у форм≥ збудженн¤ ≥ зовн≥шньоњ в≥дпов≥дноњ виб≥рковоњ реакц≥њ. Ѕудь-¤ка жива ≥стота здатна т≥Їю чи ≥ншою м≥рою реагувати на вплив зовн≥шн≥х умов певною к≥льк≥стю доц≥льних д≥й. «датн≥сть до планом≥рних д≥й у зародку ≥снуЇ всюди, нав≥ть там, де ще немаЇ жодноњ кл≥тини, а Ї т≥льки первинна протоплазма.

”же в прост≥ших реакц≥¤х на подразненн¤ можна виокремити елементарний анал≥з ≥ диференц≥ац≥ю б≥олог≥чно корисних подразник≥в в≥д ≥ндиферентних. ≤з подразлив≥стю т≥сно пов'¤зана ≥нша важлива властив≥сть живого орган≥зму Ч запам'¤товувати ≥ збер≥гати сл≥ди подразненн¤, тобто збер≥гати ≥нформац≥ю. «акодован≥ сл≥ди ≥ндив≥дуального та ≥сторичного досв≥ду жив≥ орган≥зми в≥дтворюють в активному ставленн≥ до зовн≥шн≥х об'Їкт≥в, ¤к≥ Ї ор≥Їнтирами п≥д час саморуху. якби подразлив≥сть не була знар¤дд¤м ор≥Їнтуванн¤ того чи ≥ншого орган≥зму в навколишньому середовищ≥, не спри¤ла активн≥й зм≥н≥ його стану, то в≥н був би не спроможний пристосуватись до нењ.

“аким чином, подразлив≥сть Ч допсих≥чна форма в≥дображенн¤ безнервовими орган≥змами зовн≥шн≥х д≥й. ÷е така властив≥сть орган≥зму, ¤ка ви¤вл¤Їтьс¤ у вигл¤д≥ ф≥з≥олог≥чноњ реакц≥њ, ще не пов'¤заноњ ≥з виникненн¤м суб'Їктивного образу об'Їктивного св≥ту.

” подальшому розвитку матер≥њ виникають складн≥ за орган≥зац≥Їю матер≥альн≥ системи Ч нервова матер≥¤, центральна нервова система, органи чутт¤, умовно-рефлекторна д≥¤льн≥сть, псих≥чне в≥дображенн¤ тощо.

Ќервова система, ¤ка, еволюц≥онуючи, збагачуЇ свою системно-структурну орган≥зац≥ю ≥ в≥дпов≥дно функц≥ональн≥ властивост≥, залишаЇтьс¤ найдивовижн≥шим твор≥нн¤м в ≥стор≥њ розвитку орган≥чного св≥ту. ѕоступове удосконаленн¤ нервовоњ системи забезпечило виникненн¤ процес≥в пристосуванн¤ орган≥зм≥в до навколишнього середовища, актив≥зувало ≥ розширило потребу в одержанн≥ ≥нформац≥њ в≥д зовн≥шнього св≥ту, а також сформувало властив≥сть живих ≥стот набувати прижиттЇвого досв≥ду та збер≥гати його в пам'¤т≥ (сл≥ди-в≥дображенн¤). ¬плив середовища, що повторювавс¤ ≥з покол≥нн¤ в покол≥нн¤, маЇ ц≥леспр¤мовану форму, ¤ку в загальному вигл¤д≥ називають навчанн¤м. Ќавчанн¤ розгл¤дають ¤к фактор становленн¤ повед≥нки живих орган≥зм≥в у онтогенез≥ ≥ ¤к фактор еволюц≥њ нервовоњ системи. ¬ ц≥лому феномен навчанн¤ Ї найважлив≥шим елементом вс≥Їњ ≥стор≥њ житт¤, це генетичне обумовлена його ознака.

« ≥стор≥њ становленн¤ псих≥чного в≥дображенн¤

¬≥дчутт¤ становл¤ть початкову форму псих≥ки тварин. ѕсих≥ка, таким чином, не Ї властив≥стю вс≥Їњ живоњ матер≥њ, вона виникаЇ на певному етап≥ ≥сторичного розвитку матер≥њ. ÷е ¤к≥сно новий вид в≥дображенн¤, пов'¤заний ≥з суб'Їктивним сприйн¤тт¤м ≥ переживанн¤м зовн≥шнього впливу. Ќайважлив≥шою умовою розвитку в≥дчутт¤ та формуванн¤ сприйн¤тт¤ Ї виникненн¤ особливих нервових механ≥зм≥в Ч орган≥в чутт¤.

« по¤вою псих≥ки виникаЇ сигнальне, образне в≥дображенн¤ д≥йсност≥ у вигл¤д≥ ≥деальних образ≥в Ч в≥дчутт≥в, сприймань, у¤влень. ÷≥ образи виступають образами-сигналами, суб'Їктивними станами орган≥зму ≥ суб'Їктивними образами об'Їктивного св≥ту, необх≥дними дл¤ виробленн¤ феномена пристосуванн¤. ѕоступово в≥дображенн¤ набуваЇ ц≥нн≥сного характеру, тобто даЇ змогу оц≥нювати ¤вища зовн≥шнього св≥ту через њхню шк≥длив≥сть ≥ корисн≥сть дл¤ життЇд≥¤льност≥ орган≥зму. ѕсих≥чна форма в≥дображенн¤ д≥йсност≥ Ї вершиною природноњ еволюц≥њ форм в≥дображенн¤. ¬она Ї б≥олог≥чною передумовою виникненн¤ людськоњ св≥домост≥.

” хребетних тварин безпосередн≥м нос≥Їм псих≥ки Ї мозок. ” тварин, ¤к≥ мають органи почутт¤, в≥дчутт¤ Ї компонентом сприйн¤тт¤. «авд¤ки цьому тварина може в≥дображати об'Їкти природи у форм≥ ц≥л≥сного образу на основ≥ елементарного синтезу окремих ознак. ‘ормуванн¤ псих≥ки тварин п≥дпор¤дковане пристосуванню до умов середовища у ход≥ природного в≥дбору.

—учасна наука даЇ нам ц≥кавий матер≥ал дл¤ розум≥нн¤ особливостей д≥¤льност≥ в≥дображенн¤ у жив≥й природ≥. ¬оно, безумовно, носить активний характер, що особливо наочно ви¤вл¤Їтьс¤ в ефект≥ "випередженого в≥дображенн¤". ” тварин, ¤к≥ мають нервову систему, на основ≥ випередженого в≥дображенн¤ виникають складн≥ форми повед≥нки, ¤к≥ формуютьс¤ ще до безпосереднього контакту орган≥зму з тим чи ≥ншим подразником. ” цьому випадку у тварини формуЇтьс¤ випереджена модель об'Їкта, що складаЇтьс¤ ¤к ≥з сл≥д≥в накопиченоњ в процес≥ ф≥логенезу ≥ онтогенезу ≥нформац≥њ при розв'¤занн≥ под≥бних "проблемних ситуац≥й" ≥ закодованоњ у ф≥з≥олог≥чних структурах мозку, так ≥ з тих образ≥в предмет≥в ≥ ¤вищ, ¤к≥ в≥дображуютьс¤ в дан≥й ситуац≥њ (експрес-≥нформац≥њ).

¬ивченн¤ випередженого в≥дображенн¤ становить великий ≥нтерес. ¬важають, що удосконаленн¤ форм в≥дображенн¤, пов'¤заних ≥з формуванн¤м моделей-програм, моделей-прогноз≥в у процес≥ еволюц≥йного розвитку живоњ природи, стало передумовою виникненн¤ можливост≥ постановки ц≥лей людиною ≥ њх реал≥зац≥њ у њњ предметн≥й д≥¤льност≥. —ьогодн≥ вже мало хто п≥ддаЇ сумн≥ву твердженн¤, що людина вийшла з надр тваринного царства. ќрган≥зменн≥ особливост≥, безумовн≥ реакц≥њ, народженн¤, розмноженн¤, смерть д≥сталис¤ людин≥ у спадок в≥д њњ тваринних предк≥в. Ћюдина розумна (Homo-sapi-ens) Ч наймогутн≥ша ≥стота з ус≥х живих створ≥нь Ч складаЇтьс¤ з тих же х≥м≥чних елемент≥в Ч вуглецю, водню, кисню й азоту, Ч що й ≥нш≥ ссавц≥. ¬она в≥др≥зн¤Їтьс¤ лише тим, ¤ким чином ц≥ елементи згрупован≥ в х≥м≥чн≥ з'Їднанн¤, кл≥тини, тканини ≥ системи орган≥в, що утворюють орган≥зм. ≤ все ж таки людина маЇ т≥льки њй притаманн≥ чотири важлив≥ б≥олог≥чн≥ особливост≥ Ч це пр¤мий скелет, рухом≥ руки, здатн≥ ман≥пулювати предметами, тривим≥рний кольоровий з≥р та ун≥кальний за своЇю складн≥стю мозок. « ≥ншого боку, постаЇ питанн¤, наск≥льки ц¤ тваринн≥сть у людин≥ в≥дбиваЇтьс¤ на њњ повед≥нц≥ ¤к соц≥альноњ ≥стоти, на њњ духовному св≥т≥. ≤снуЇ точка зору, що людськ≥ властивост≥, ¤к≥ притаманн≥ людин≥ ¤к соц≥альн≥й ≥стот≥, це не нова ¤к≥сть, що виникла в силу сусп≥льного житт¤, а насл≥док досв≥домоњ стадноњ соц≥альноњ повед≥нки тварин.

–озвиток псих≥чних форм в≥дображенн¤, пов'¤заних ≥з подальшим удосконаленн¤м нервовоњ системи ≥ формуванн¤м людського мозку, став природною передумовою виникненн¤ св≥домост≥. «авд¤ки св≥домост≥ д≥йсн≥сть в≥дображаЇтьс¤ в мозку людини в суб'Їктивних, ≥деальних образах. «д≥йснюЇтьс¤ перех≥д в≥д елементарного мисленн¤ до пон¤т≥йного, абстрактного.

Ћюдина Ч соц≥альна ≥стота, ¤ка створила величну цив≥л≥зац≥ю. “реба думати, що стрибок, ¤кий перетворив досв≥дому псих≥ку тварин на св≥дому д≥¤льн≥сть людини, пол¤гав у ¤к≥сно новому характер≥ навчанн¤, котре спиралось на нов≥ особливост≥ мозку ¤к функц≥ональноњ системи. ” перших предк≥в людини виникла нова Їдн≥сть пам'¤т≥ ≥ навчанн¤, вони волод≥ли такими матер≥альними елементами, ¤к≥ детерм≥нували створенн¤ ≥деальноњ модел≥ д≥њ. «авд¤ки цьому виникла можлив≥сть ц≥льовоњ, навмисноњ д≥њ, що в≥д≥грало значну роль на початкових етапах становленн¤ сусп≥льства. ÷≥леспр¤мована д≥¤льн≥сть забезпечила ¤к≥сно новий р≥вень адаптац≥њ до середовища Ч соц≥альну адаптац≥ю. ÷≥леспр¤мована д≥¤льн≥сть була п≥дпор¤дкована законам сусп≥льного бутт¤ людей, вона не записувалась у генах, а була п≥дпор¤дкована законам функц≥онуванн¤ мозку, здатного до нових форм в≥дображенн¤. ќтже, до основних б≥олог≥чних передумов, ¤к≥ забезпечили перех≥д до св≥домост≥ ¤к вищоњ форми в≥дображенн¤, належать: ун≥кальний людський мозок; в≥льн≥ передн≥ к≥нц≥вки, поЇднан≥ з пр¤моход≥нн¤м; особлива будова гортан≥, придатна дл¤ членорозд≥льноњ мови. ѕрац¤ закр≥пила пр¤моход≥нн¤ ¤к ст≥йку рису у спроб≥ життЇд≥¤льност≥ людини, котра потребуЇ вив≥льненн¤ руки дл¤ виконанн¤ нових складних операц≥й.

¬≥дображенн¤ св≥т людиною зд≥йснюЇтьс¤ через мозок ≥ т≥ складн≥ нервов≥ механ≥зми, ¤к≥ пов'¤зують людину з навколишн≥м св≥том. “ому вивченн¤ структури мозку ≥ його функц≥й, нервовоњ системи, динам≥ки нервових процес≥в Ч важлива умова розум≥нн¤ псих≥чних ¤вищ взагал≥ та св≥домост≥ зокрема. Ћюдський мозок маЇ невичерпн≥ можливост≥, неск≥нченн≥ зд≥бност≥ до навчанн¤, лог≥чного мисленн¤, управл≥нн¤ мовою та точною координац≥Їю зору й руху. ƒо його складу входить 14 млн. кл≥тин, кожна з ¤ких маЇ 8 тис. контакт≥в ≥з ≥ншими кл≥тинами.

1	2	3	4	5	6

Ќазва: —в≥дом≥сть
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-25 (15235 прочитано)