‘≥лософ≥¤ > —в≥дом≥сть

¬иникненн¤ св≥домост≥ ¤к соц≥ально-культурного ¤вища безпосередньо пов'¤зане ≥з зародженн¤м мови, в ¤к≥й формувались та в≥дбивалис¤ перш≥ св≥дом≥ у¤вленн¤ людей. —в≥домост≥ поза мовою не ≥снуЇ.

як ≥ св≥дом≥сть, мова формувалас¤ в процес≥ прац≥ та сусп≥льних в≥дносин. ¬она з'¤вл¤Їтьс¤ тод≥, коли в людей виникаЇ потреба щось сказати одне одному. Ћюди розкривають на практиц≥ ≥ закр≥плюють у тому чи ≥ншому звуковому сигнал≥ значенн¤ предмета, його функц≥њ, властивост≥. “ому за допомогою мови вони можуть "сигнал≥зувати" один одному про призначенн¤ того чи ≥ншого предмета або д≥њ. ќск≥льки мова людини позначаЇ предмети, властивост≥ ≥ в≥дношенн¤, вона Ї важливим засобом сп≥лкуванн¤ людей та знар¤дд¤м њхнього мисленн¤.

¬иникненн¤ членорозд≥льноњ мови було могутн≥м засобом дальшого розвитку самоњ людини, сусп≥льства та св≥домост≥. «авд¤ки мов≥ св≥дом≥сть формуЇтьс¤ ≥ розвиваЇтьс¤ вже ¤к духовний продукт житт¤ сусп≥льства. Ѕудучи засобом взаЇмного сп≥лкуванн¤, обм≥ну досв≥дом, вона об'ЇднуЇ людей не т≥льки даного часу, а й р≥зних покол≥нь. “им самим в≥дбуваЇтьс¤ ≥сторична спадкоЇмн≥сть епох, коли нов≥ покол≥нн¤ людей соц≥альне успадковують здатност≥ до сп≥лкуванн¤ т≥Їю чи ≥ншою мовою.

 р≥м того, мова Ї специф≥чним засобом збер≥ганн¤ та передаванн¤ ≥нформац≥њ, а також управл≥нн¤ повед≥нкою людини, п≥знанн¤ об'Їктивного св≥ту ≥ самосв≥домост≥ особи.

“аким чином, мову сьогодн≥ розгл¤дають ¤к сусп≥льно-≥сторичне ¤вище, ¤ке виступаЇ засобом в≥дбитт¤ ≥ об'Їктив≥зац≥њ ≥деального, оск≥льки ≥ ≥дењ не ≥снують в≥д≥рвано в≥д мови.

¬изначальним фактором виникненн¤ св≥домост≥ Ї соц≥альн≥сть. —аме завд¤ки соц≥альност≥ людина закр≥плювала, удосконалювала ≥ транслювала у покол≥нн¤х навички трудовоњ та розумовоњ д≥¤льност≥, адже м≥ж побудовою зовн≥шньоњ практичноњ д≥¤льност≥ ≥ внутр≥шньою розумовою д≥¤льн≥стю людини Ї певна в≥дпов≥дн≥сть. —оц≥альн≥сть Ї субстанц≥Їю св≥домост≥. ¬она створюЇ ту систему об'Їктивних в≥дносин, де св≥дом≥сть ви¤вл¤Ї себе, п≥днос¤чись до р≥вн¤ самосв≥домост≥, реал≥зуючись у предметах матер≥альноњ культури.

—в≥дом≥сть ¤к феномен того матер≥ального ≥ соц≥ального св≥ту, в ¤кому живе людина, ≥снуЇ у двох формах: ≥ндив≥дуальн≥й та сусп≥льн≥й. —усп≥льна св≥дом≥сть вивчаЇтьс¤ переважно соц≥альною ф≥лософ≥Їю. ћи розгл¤нули де¤к≥ важлив≥ сторони питанн¤ про походженн¤ ≥ сутн≥сть ≥ндив≥дуальноњ св≥домост≥.

Ћог≥ка анал≥зу ц≥Їњ проблеми привела нас до визначенн¤ пон¤тт¤ св≥домост≥. ¬ спец≥ально-конкретних науках та ф≥лософ≥њ пон¤тт¤ св≥домост≥ розгл¤даЇтьс¤ в р≥зних ракурсах. “ак, ф≥з≥олог ’.ƒельгадо вважаЇ, що св≥дом≥сть ≥з моменту народженн¤ ≥ прот¤гом усього житт¤ людини повн≥стю залежить в≥д припливу ≥нформац≥њ, њњ можна визначити ¤к переробку ≥нформац≥њ, що надходить у мозок. ѕри цьому центр т¤ж≥нн¤ переноситьс¤ на з'¤суванн¤ походженн¤, прийому, передач≥, збереженн¤, моб≥л≥зац≥њ та насл≥дк≥в ц≥Їњ ≥нформац≥њ. ѕсихологи ј.¬.ѕетровський ≥ ћ.√.ярошевський розгл¤дають св≥дом≥сть ¤к вищу ≥нтегруючу форму псих≥ки, ¤к результат сусп≥льно-≥сторичних умов формуванн¤ людини у трудов≥й д≥¤льност≥, п≥д час пост≥йного сп≥лкуванн¤ з ≥ншими людьми. ” ф≥лософськ≥й л≥тератур≥ здеб≥льшого зустр≥чаЇтьс¤ ≥нтегральне у¤вленн¤ про св≥дом≥сть ¤к про ц≥леспр¤моване в≥дображенн¤ зовн≥шнього св≥ту, ¤к зас≥б регулюванн¤ й контролюванн¤ людиною своњх взаЇмов≥дносин ≥з д≥йсн≥стю.

Ќезважаючи на р≥зн≥ п≥дходи досл≥дник≥в до феномена св≥домост≥, ус≥ вони звертають увагу на головне, що притаманне св≥домост≥, Ч зв'¤зок ≥з д≥¤льн≥стю, в≥дображально-≥нформац≥йну, ор≥Їнтальну (регул¤тивну) та комун≥кативну функц≥њ.

ћи ознайомились з ≥сторико-генетичним погл¤дом на походженн¤ св≥домост≥ та њњ природу. ѕевною м≥рою нам вдалос¤ в≥дпов≥сти на питанн¤, ¤к з немисл¤чоњ матер≥њ виникаЇ матер≥¤ мисл¤ча.

—труктура св≥домост≥, њњ основн≥ р≥вн≥

—в≥дом≥сть можна розгл¤дати ≥ з точки зору системно-структурного п≥дходу, тобто ¤к внутр≥шн≥й св≥т, св≥т суб'Їктивноњ реальност≥,

суб'Їктивноњ рефлекс≥њ, ¤кий у гносеолог≥чному план≥ протистоњть св≥тов≥ об'Їктивноњ реальност≥. —аме цей "сталий" внутр≥шн≥й св≥т став об'Їктом уваги сучасноњ св≥товоњ ф≥лософ≥њ (ф≥лософський структурал≥зм, феноменолог≥¤, екзистенц≥ал≥зм, герменевтика, психоанал≥з та ≥н.), ¤ка прагнула оволод≥ти структурою суб'Їктивност≥.

—уб'Їктивна реальн≥сть Ї н≥чим ≥ншим, ¤к св≥дом≥стю, думкою, переживанн¤м. ¬она ≥деальна ≥ за формою, ≥ за способом свого ≥снуванн¤. ƒумка продовжуЇ природу ≥ разом з тим за способом свого ≥снуванн¤ протистоњть њй.

 атегор≥¤ ≥деального позначаЇ специф≥чне дл¤ людини в≥дображенн¤ об'Їкта ≥ д≥њ у вигл¤д≥ суб'Їктивного образу (пон¤ть, суджень, умовивод≥в). ≤деальне охоплюЇ вс≥ структурн≥ елементи суб'Їктивноњ реальност≥. ÷е будь-¤ке знанн¤, що ≥снуЇ у форм≥ суб'Їктивност≥, але пов'¤зане з матер≥альними мозковими нейродинам≥чними процесами.

Ѕ≥льш≥сть визначень пон¤тт¤ ≥деального ф≥ксуЇ специф≥чний характер, спос≥б ≥снуванн¤ св≥домост≥. ≤ це головне.

≤деальне за своЇю суттю характеризуЇтьс¤ конструктивн≥стю, здатн≥стю вт≥люватись у д≥йсн≥сть шл¤хом об'Їктивац≥њ, опредметненн¤ у формах культури. « р≥зноман≥тного зм≥сту св≥домост≥ в≥дбираЇтьс¤ той тип чуттЇвих ≥ пон¤т≥йних образ≥в, ¤к≥ найб≥льше сп≥вв≥днос¤тьс¤ з майбутн≥м результатом њњ д≥¤льност≥, з тим, що маЇ бути дос¤гнуте ≥ зд≥йснене людиною. …детьс¤ про так≥ псих≥чн≥ образи, котр≥ несуть у соб≥ ≥дењ, задуми, знанн¤, реал≥зац≥¤ ¤ких в≥дпов≥даЇ людським потребам. Ќа думку ≈.¬.≤льЇнкова, людина набуваЇ ≥деального виключно в ход≥ прилученн¤ до ≥сторично розвинутих форм сусп≥льноњ життЇд≥¤льност≥ разом ≥з соц≥альним планом свого ≥снуванн¤, культурою. ќсь чому "≥деальн≥сть" Ї аспектом культури, њњ вим≥ром, властив≥стю.

—в≥дом≥сть не зводитьс¤ до псих≥ки людини. ѕон¤тт¤ св≥домост≥ б≥льш вузьке пор≥вн¤но з пон¤тт¤м "псих≥ка людини". ѕсих≥ка складаЇтьс¤ ≥з таких духовних утворень, ¤к св≥доме ≥ несв≥доме, що Ї багатом≥рними ≥ перебувають у пост≥йн≥й взаЇмод≥њ.

—в≥дом≥сть Ч це насамперед знанн¤. Ѕез знанн¤ св≥домост≥ не ≥снуЇ. ќсь чому в сучасн≥й ф≥лософськ≥й л≥тератур≥ б≥льш≥сть досл≥дник≥в вказують на важливу роль п≥знавальноњ (когн≥тивноњ), емоц≥йноњ та мотивац≥йно-вольовоњ форм д≥¤льност≥ св≥домост≥. Ћог≥чна структура когн≥тивноњ д≥¤льност≥ людини складаЇтьс¤ ≥з чуттЇво-сенситивного абстрактно-мисленного та ≥нтуњтивного р≥вн≥в. Ќа цих р≥вн¤х виникають чуттЇв≥ й пон¤т≥йн≥ образи, ¤к≥ становл¤ть предметно-зм≥стовну основу мисленн¤. ј саме мисленн¤ Ї процесом оперуванн¤ чуттЇвим зм≥стом ≥ лог≥чними формами, що маЇ на мет≥ синтез чуттЇвого ≥ рац≥онального надбанн¤ новоњ п≥знавальноњ ≥нформац≥њ. ƒо п≥знавальних здатностей людини належить також увага ≥ пам'¤ть. јле у когн≥тивн≥й сфер≥ св≥домост≥ пров≥дна роль, безперечно, належить пон¤т≥йному мисленню. —аме воно забезпечуЇ вс≥й п≥знавальн≥й д≥¤льност≥ предметний, усв≥домлений характер.

≈моц≥йна сфера св≥домост≥ Ч складне, мало досл≥джене ¤вище. —проба вид≥лити њњ структури ≥ типолог≥зувати њх не вдалась. ≈моц≥њ Ч це в≥дображенн¤ об'Їкта у форм≥ псих≥чного переживанн¤, душевного хвилюванн¤, безпосереднього переживанн¤ життЇвого смислу ¤вищ ≥ ситуац≥й та оц≥нювального ставленн¤ до того, з чим людина маЇ справу. ≈моц≥йну сферу становл¤ть почутт¤ (рад≥сть, горе, любов, ненависть та ≥н.), афекти (лють, жах, в≥дчай), пристраст≥ та самопочутт¤. ” емоц≥¤х предмети в≥дображаютьс¤ не в образах, а в њхньому ставленн≥ до людини, сусп≥льства, њхн≥х потреб, ≥нтерес≥в.

ћотивац≥йно-вольова сфера представлена мотивами, ≥нтересами, потребами суб'Їкта в Їдност≥ ≥з зд≥бност¤ми у дос¤гненн≥ ц≥лей.

ѕор¤д ≥з св≥дом≥стю у "внутр≥шньому св≥т≥" людини ≥снуЇ р≥вень несв≥домого. —ьогодн≥ це визнала б≥льш≥сть вчених. ¬важають, що несв≥доме Ч це сукупн≥сть псих≥чних ¤вищ, стан≥в ≥ д≥й, ¤к≥ лежать поза сферою розуму.

ƒо несв≥домого належать сновид≥нн¤, г≥пнотичн≥ стани, ¤вища сомнамбул≥зму, стани неосудност≥, а також ≥нстинкти та запорогов≥ почутт¤. ≤нстинкти ≥ запорогов≥ почутт¤ Ч це так≥ структурн≥ елементи несв≥домого, ¤к≥ можуть зароджуватись на р≥вн≥ п≥дсв≥домого, залежати в≥д нього, а з часом переходити на р≥вень св≥домост≥.

ƒо структури несв≥домого зараховуютьс¤ також автоматизми й ≥нтуњц≥¤, ¤к≥ можуть зароджуватись на р≥вн≥ св≥домост≥, а з часом поринати у сферу несв≥домого. ѕ≥д автоматизмами розум≥ють складн≥ д≥њ людини. ѕервинно утворюючись п≥д контролем св≥домост≥, в результат≥ довгого тренуванн¤ та багаторазового повторюванн¤, вони набувають несв≥домого характеру.

«авд¤ки включенню несв≥домого до псих≥чноњ д≥¤льност≥, на думку вчених, навантаженн¤ на св≥дом≥сть зменшуЇтьс¤, а це в свою чергу розширюЇ поле творчих можливостей людини. —учасна наука оперуЇ ≥ пон¤тт¤м п≥дсв≥домого. ÷е особливий пласт або р≥вень несв≥домого. ƒо нього включаютьс¤ псих≥чн≥ ¤вища, пов'¤зан≥ з переходом операц≥й д≥¤льност≥ з р≥вн¤ св≥домост≥ на р≥вень автоматизму.

ќдним ≥з перших в ≥стор≥њ науки розв'¤зати проблему сп≥вв≥дношенн¤ св≥домого й несв≥домого намагавс¤ австр≥йський психолог ≥ псих≥атр «.‘рейд (1856-1939). ¬≥н д≥йшов висновку про суттЇво важливу, а часом ≥ вир≥шальну роль несв≥домого (особливо щодо псих≥чних захворювань). Ќа наш погл¤д, концепц≥¤ ‘рейда лежить у русл≥ т≥Їњ ф≥лософськоњ традиц≥њ, ¤ка робить акцент на несв≥домому (ј.Ўопенгауер, ≈.√артман, ј.Ѕергсон та ≥н.).

–азом з тим багато ф≥лософських напр¤мк≥в, ор≥Їнтуючись на дан≥ психолог≥њ, ф≥з≥олог≥њ, медицини та ≥нших наук, на противагу ‘рейду, д≥йшли висновку, що у повед≥нц≥ людини, њњ практичн≥й ≥ п≥знавальн≥й д≥¤льност≥ пров≥дну роль в≥д≥граЇ все ж таки св≥дом≥сть.

1	2	3	4	5	6

Ќазва: —в≥дом≥сть
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-25 (15235 прочитано)