Логіка > Шпори з логіки
Правила визначення понять:
1.Визначення повинно бути співрозмірним: визначення <S> і те, що визначається
<P> повинні бути різнозначними. Співрозмірність перевіряється перестановкою
S і Р: S є Р = Р є S. Наприклад: Математика (S) є наукою про закономірності
числових величин (Р). = Наука про закономірності числових величин (Р) є математика
(S). Для поняття “Математика” тут родом є “Наука”, а видовою ознакою – вивчення
закономірностей числових величин. Але не можна сказати, що математика – це наука
про підрахунки. Тут визначення ширше визначуваного (Ревізія – теж підрахунки).
Якщо сказати, що математика – це наука про додавання і віднімання чисел, то
визначення виявиться вузьким (Математика вивчає також ділення, множення, логарифми,
функції тощо).
2.Не допускається у визначенні (Р) повторення змісту пояснюваного (S). Наприклад:
“Злочинець – це той хто чинить злочин”. Така помилка називається “круг у визначенні”.
3.Визначення не повинно бути лише від’ємним. Наприклад: Логіка – це не математика.
Україна – не Росія. Мета визначення полягає в тому, щоб показати, чим є поняття,
а не тим чим воно не є.
4.Визначення повинно бути ясним і чітким. В ньому повинно бути чітко вказано
найближчий рід (Математика – це наука, а не процес духовної діяльності людини)
і його суттєві видові ознаки, що відрізняють його від рівнозначних видів (Математика
якраз наука про числові величини, чим вона відрізняється від фізики, філології,
тощо; і не наука про математичні функції, бо крім математичних функцій математика
вивчає і дії арифметики, алгебри тощо).
5. Правило оберненого співвідношення між змістом і обсягом поняття
Змістом поняття називається сукупність істотних (суттєвих) ознак предмета/явища,
яка, сукупність, мислиться в даному понятті.
Обсягом поняття називається сукупність предметів, які охоплюються даним поняттям.
Зміст і обсяг поняття взаємопов’язані. Чим більше ознак в понятті, тим менше
цим поняттям охоплено предметів і явищ. Наприклад, поняття “Дерево” утримує
в собі ознаки, якими охоплюються всі дерева. А, наприклад, поняття “Слива” має
в собі окрім ознак всякого дерева, ще й такі ознаки (дерево окультурене, садове,
кісточкове, плюс признаки дерева сливового), що притаманні лише дереву сливи
і, таким чином, охоплює меншій обсяг предметів. Це співвідношення змісту і обсягу
поняття формулюється як логічний закон оберненого співвідношення між об’ємом
та змістом поняття:
Зі збільшенням змісту поняття його обсяг зменшується, а зі зменшенням змісту
поняття його обсяг збільшується.
Узагальнення і обмеження понять. Правила узагальнення і обмеження понять.
Узагальнення і обмеження понять допомагає нам уточнити логічний предмет нашої
думки, зробити наше мислення більш чітким і послідовним.
Логічне обмеження і узагальнення поняття відбувається згідно закону про співвідношення
об’єму і змісту цього поняття. Таким чином:
А. Узагальнити поняття – це означає перейти від поняття з меншим обсягом
до поняття з більшим обсягом, але з меншим змістом (Не забувати, що зміст поняття
визначається його ознаками). Так, якщо ми візьмемо національне поняття “Українець”,
то його узагальненням буде племінне поняття “Слав’янин”. Узагальнення поняття
“Слав’янин» буде расове поняття «Біла раса”, а потім: “Людина” - “Ссавець” -
“Примат” - “Теплокровний“... – “Живий організм” – “Матерія”. Поняття найвищого
узагальнення називаються категоріями.
Б. Обмеження поняття – це обернений до узагальнення логічний процес, внаслідок
якого збільшується зміст поняття і зменшується його обсяг (зменшуються, губляться
ознаки).
Узагальнення і обмеження понять лише тоді мають смисл, уточняють нашу думку,
роблять наше мислення чітким і послідовним, збагачують нас знаннями, коли вони
– узагальнення і обмеження – здійснюються згідно строгим логічним правилам.
Логічне узагальнення повинно відбуватися так, щоб:
1.В понятті (послідовних поняттях) більшому за обсягом має повністю залишився
обсяг вихідного поняття. Наприклад: “Кішка – Домашня тварина – Хижак”; але не
“Кішка – Домашня іграшка – атракціон - колеса”.
2.Наступне, більше за обсягом, поняттям має бути найближчим, першим зі всіх,
загальних щодо вихідного, понять.
3.Послідовні формально-логічні узагальнення не можуть продовжуватись нескінченно.
Як правило, вони зупиняються на Категоріях, які вже є формами філософського
діалектичного мислення. Гегель казав, що лише філософія рухом категорій показує
необхідність становлення всієї дійсності.
1. Логічне обмеження не є дзеркально оберненим повторенням логічного узагальнення.
Логічні обмеження завжди цілеспрямовані, задаються людиною, яка здійснює це
обмеження. А тому, починаючи обмежувати, наприклад, поняття “Матерія” ми можемо
дійти до всього, що нам заманеться.
2.Логічне обмеження відбувається шляхом послідовного добавлення до Поняття
нових, реально можливих (бажаних, уявних) ознак. Збільшення ознак приводить,
згідно закону співвідношення обсягу та змісту понять, до поняття більш багатого
змістом і в той же час меншого за обсягом.
3.Логічне обмеження не може продовжуватися нескінчено. Його кінцева межа
– тривіальна і доходить до конкретного уявлення, до конкретно-відчуттєвого предмета,
який має своє ім’я (назву), що в логіці називається денотат.
15. Складні судження, їх види
Складними називаються судження, які складаються з декількох простих суджень,
що поєднуються між собою логічними зв’язками: “і (та)”, “або”, “якщо..., то”,
“якщо і тільки якщо”.
Види складних суджень визначаються за ознакою логічної зв’язки в них. Таким
чином є такі види складних суджень: з’єднувальні, розділові та умовні.
З’єднувальне судження (кон’юнкція) є поєднання двох і більше суджень за допомогою
логічної зв’язки “і”. В таких судження може бути декілька Суб’єктів та спільний
їм Предикат: S1, S2, S3 є P. Наприклад: МАУП, КГУ та КПІ – київські вузи. Може
бути також один S з декількома належними його Р. S є Р1 і S є Р2. Дачний будинок
теплий і затишний.
Розділове судження (диз’юнкція) – це зв’язок двох і більше суджень з допомогою
логічної зв’язки “або” (чи). При цьому сильна диз’юнкція буде тоді, коли запропоновані
Р виключають один одного. В середу буде сонячна, похмура чи дощова погода. Якщо
ж запропоновані Р можуть співіснувати в одному і тому ж Суб’єкті, то диз’юнкція
вважається слабкою. Наприклад: Ножом можно різати і (чи) колоти.
 Умовне
судження (імплікація) – це поєднання двох простих суджень за допомогою логічної
зв’язки “якщо..., то”. В ньому істинність першого судження (антедецента – основи,
підстави) достатня для того, що визнати істинність судження другого (консеквента
- наслідку). Наприклад: Якщо іде дощ, то тротуар мокрий. Якщо воду нагріти до
100 градусів, то вона за нормального тиску закипить. В ньому антецедент прийнято
позначати буквою “р”, консеквент - “q”, змістовну зв’язку між ними – вертикальною
лінією з приєднаною до неї стрілкою:
p   q
12. Прості судження та їх види
В ряду досить чисельної класифікації суджень (а.по змісту: існування, властивості,
включення та відношення; б.по якості зв’язки: стверджувальні та заперечні; в.по
обсягу: одиничні, часткові, загальні, виділенні; г.по модальності: можливості,
дійсності, необхідності, проблематичності та достовірності) виокремлюються головні,
а саме – прості види суджень, які постійно вживаються у вивчені всіх можливих
логічних операцій з судженнями.
Назва: Шпори з логіки
Дата публікації: 2006-02-03 (8757 прочитано) |
.gif){kind=spacer}
