Іноземна мова > Найпродуктивніші суфікси
трактор + -ист → тракторист
герой + -ізм → героїзм.
Додаючи до іменникових або дієслівних основ прикметникові суфікси, утворюємо
якісні, відносні та присвійні прикметники різного значення. Наприклад:
розум + н -ий → розумний
голос + ист -ий → голосистий
перемог(-ти) + -н- -ий → переможний
риб(-а) + -н- -ий → рибний
батьк(-о) + -ів → батьків
коваль + -ськ- -ий → ковальський.
Суфіксальним способом твориться і значна частина дієслів, коли дієслівні
суфікси додавати до іменникових, прикметникових та прислівникових основ, наприклад:
фарб(-а) + ува -ти → фарбувати
біл(-ий) + и -ти → білити
жалк(-о) + ува -ти → жалкувати.
Додаванням до прикметникових основ прислівникових суфіксів -о-, -е- утворюються
прислівники:
серйозн(-ий) + о → серйозно
рішуч(-ий) + е → рішуче.
1.3. Аналіз словотворчої структури назв полків та сотень Лівобережної та
Правобережної України за допомогою найпродуктивніших суфіксів.
Друга половина XVII століття - доба формування української державності. Територія
центральної частини України одержала новий адміністративно-територіальний поділ
на полки та сотні. За основу було взято поділ, який у XVI ст. існував у козаків
[1, 11]. Лінгвістичний аналіз назв полків та сотень дає цікавий матеріал щодо
особливостей номінацій та словотворчої структури цих адміністративно-територіальних
одиниць.
Назви полків та сотень стовідсотково співвідносяться з найменуваннями населених
пунктів і з граматичної точки зору є ад'єктонімами /відтопонімними прикметниками/:
Полтава - Полтавський, Миргород - Миргородський, Гадяч - Гадяцький, Лубни -
Лубенський, Переяслав - Переяславський.
Фактичний матеріал свідчить про те, що у XVII ст., як і в сучасній українській
мові, основним засобом творення ад'єктивних відтопонімних дериватів був формант
-ськ-. Французький дослідник А. Мейє вважав, що слов'яни запозичили його з давньоверхньонімецької
мови разом з відтопонімними утвореннями [2, 292-293].
У зв'язку з тим, що суфікс -ськ- (давній -ьsk-ъ) наявний у слов'янських,
балтійських і германських мовах (давньоруське іskа, лит. - іskа, герм. - іsk-),
його розглядають як спільний для цих трьох груп індоєвропейських мов, що виник
на базі суфікса - *kо при іменах з основами на *-s [3, 6].
Слов'яно-балто-германський матеріал дає можливість думати, що *-іsk- виник
спочатку при прикметниках від назв місцевості і вказував на приналежність та
походження, а згодом поширився на інші імена і набув більш загального значення
[4, 117].
Тільки генетично можна говорити про суфікс -ськ- як про складну морфему.
Між його складниками відбулося спрощення, і вже для староукраїнської доби він
є простою морфемою. Назви полків та сотень Лівобережної та Правобережної України
у функції базової основи мали топоніми різної структури: 1) багатослівні сполуки:
Нові Санжари - Новосанжарський; 2) однослівні географічні назви, серед яких
виділяються:
а) безсуфіксні: Грунь - Грунська;
б) суфіксальні: Ковалівка - Ковалівська.
Модель відтопонімного прикметника обумовлена трьома основними факторами:
1) структурою базової основи; 2) фонемним вираженням фіналі мотивуючої основи
топоніма; 3) морфонологічними явищами на морфемному шві - місці поєднання мотивуючої
основи і твірного суфікса.
Досліджувані назви полків та сотень утворені за кількома моделями, серед яких
найпродуктивнішою є модель М1 - „неелізована топооснова + простий суфікс -ськ-":
Зіньків - Зінківська, Балаклія - Балаклійська. Деривація ад'єктонімів з використанням
цієї моделі ускладнюється лінійними перетвореннями основи мотивуючого імені,
які виражаються у чергуванні е з нулем звука: Кропивна - Кропивенська, Котельва
- Котелевська.
Інтерес викликають прикметники, утворені від географічних назв з топоформантом
-ськ: Глинські - Глинська. Щодо цього способу творення ад'єктонімів у наукових
джерелах немає єдиної думки. А. В. Суперанська вважає, що суфікс -ськ- приєднується
до топонімної основи, яка втрачає при цьому топоформант -ськ-, тобто відбувається
елізія топооснови [5, 166]. О.А.Земська доводить, що в прикметниках такого типу
морфеми кореня і суфікса не зімкнулися, а насунулися. Таке явище вона називає
накладанням [6, 84]. Л. Л. Гумецька вважає, що від топонімів на -ськ, -цьк-
прикметники утворюються шляхом приєднання ад'єктивних флексій -ий, -а, -е, -і
[7, 118].
Продуктивними серед назв полків та сотень є прикметникові форми з морфемним
вузлом -цьк, -ськ: Шишаки - Шишацька, який виникає внаслідок інтерференції,
чергування, стягнення та асимілятивних процесів на морфемному шві, при цьому
змінюється якість звуків, на межі морфем, такий спосіб поєднання морфем називається
фузією.
В українській мові фузія відбувається в кінці основи після г, д, ж, з, к,
с, т, х, ц, ч, ш: Золотоноша - Золотоніська, Чорнухи - Чорнуська, Городище -
Городиська, Оржиця - Оржицька, Кобеляки - Кобеляцька. Оскільки суттєві зміни
звуків руйнують цілісність морфем, то створюється ситуація, при якій морфемний
вузол або сприймається в синхронному плані як новий суфікс, або починає ділитися
по-новому (Шишаки - Шишацький, Шишацький). На думку М. М. Шанського, суфікс
-к- слід розглядати як фонетично зумовлений варіант морфеми -ськ- [8, 223].
Так твердять і В. Д. Романовська [9, 88] та З. А. Потіха [10, 284].
В українських ад'єктонімах, якими є назви полків та сотень, звукосполучення
-цьк, -ськ (Кобеляцька, Золотоніська) тільки своєю структурою нагадують прикметниковий
суфікс -ськ. Насправді ж вони не виконують і не переймають морфемних функцій,
бо виникають тільки у фонетично зумовленій позиції, і хоч маркірують собою прикметники
як категоріальне явище, та все ж їм не притаманна властивість утворювати нові
слова і з'являтися в позиції після звуків, які не допускають взагалі ніяких
змін або допускають лише несуттєві. Тому, як вказує В. О. Горпинич, такі звукосполуки
немає підстав називати морфемами. Це не що інше, як сполучення кінцевого приголосного
основи і суфікса -ськ- з відповідними асимілятивними змінами [11, 89].
Модель М2 - „елізована топонімічна основа + простий суфікс -ськ-" - достатньо
продуктивна серед ад'єктивних дериватів. За нашими спостереженнями, усічення
мотивуючої основи при творенні назв полків та сотень відбувається тоді, коли
топооснова має у фіналі два приголосних: Лютеньки - Лютенська (к), Лукім'я -
Лукімська (й), Сорочинці - Сорочинська (ц). Елізія топооснови дає можливість
реалізувати дериваційний акт.
На базі простого суфікса -ськ- унаслідок перерозкладу виникли складні суфікси,
серед яких -анськ- /-янськ-, -івськ- / -ївськ-, -инськ- та -енськ- виявляють
найбільшу продуктивність при творенні ад'єктивних дериватів, якими з граматичного
погляду і були назви одиниць адміністративно-територіального поділу України
в XVII ст.
Модель М3 - „неелізована топонімічна основа + складний суфікс -анськ- / янськ-":
Піски - Піщанська, Срібне - Сріблянська. Суфікс -анськ- / -янськ- має у своєму
складі поширювач -ан-, як твердять дослідники, латинського походження [12, 152].
Модель М4 - „елізована топонімічна основа + складний суфікс -анськ- / -янськ-"
продуктивна при творенні ад'єктонімів від топооснов з двома фінальними приголосними:
Багачка - Багачанська, Комишня - Комишанська, Переволочна - Переволочанська.
Компоненти -ів- / -їв- та -ин- у формантах -івськ- / ївськ-, -инськ- - слов'янського
походження, з колишнім значенням приналежності (батьків, материн), а -ен- (формант
-енськ-) із значенням відносності (залізний < залезьный).
Назва: Найпродуктивніші суфікси
Дата публікації: 2006-03-30 (4602 прочитано) |
.gif){kind=spacer}
