Sort-ref - Вексельний обіг і перспективи його розвитку в Україні


		Головна · Замовити реферат · Гостьова кімната · Партнери · Контакт ·



		Пошук



		Рекомендуєм

Економічна теорія > Вексельний обіг і перспективи його розвитку в Україні

При цьому для банку важливо визначитися iз ступенем ризику, що виникає при авалi. Тому не рекомендується видавати аваль за векселями :

- недомiцiльованими;

- термiном платежу по пред’явленню; якщо не визначений строк для пред’явлення ; строк перевищує 6 мiсяцiв з моменту пред’явлення;

- юридичних осiб, векселя яких опротестовувались за останній рiк;

платiжнi документи яких знаходяться на картотецi №2; які мають прострочені зобов’язання по наданих позиках; до яких банком були застосованi штрафнi санкції.

Вищенаведений перелік різновидів банкiвських операцiй з векселями носить доволi теоретичний характер i має лише спільне визначення iз сутнiстю кожної з цих операцiй . В житті цi форми набувають разючі багатосторонностi й мають багато нюансів, що дозволяє вексельному обiгу зайняти значуще мiсце при здiйсненi у господарської дiяльностi ,а також у сферi мобiльного перерoзподiлу фiнансових ресурсiв.

Аналізуючи структуру операцій з векселями ми бачимо (див. графік 1), що більшу половину операцій з векселями займає доміціляція (58 %), тобто в банках переважають комісійно-кредитні операції.

Здійснивши факторний аналіз операцій з векселями, як збільшится об’єм операцій з векселями від появи нових емітентів (див. графік 2), ми бачимо, що склалась стійка тенденція до росту операцій з векселями від появи нових емітентів. Це обумовлено тим, що ринок цінних паперів тільки формується і поява нових емітентів різко розширяє поле діяльності.

Отже, вексельний обiг саме за допомогою операцiй КБ набуває строго визначеного i упорядкованого характеру. При цьому:

по-перше, комплексне здiйснення операцiй iнкаcо, врахування й застави векселiв створює умови для передбачуваності строкiв надходження платежiв ( якщо взяти до уваги, що без вексельного обігу підприємства України нинi чекають їх місцями, то це велике благо);

по-друге, вексельна форма безготівкових розрахункiв комплексу постачальнику тимчасове відволікання коштiв з його господарського обороту, відшкодовує затрати виробництва та обiгу i значною мiрою гарантує отримання чистого доходу у виглядi прибутку.

До цього же сфера вексельного обiгу є дуже привабливою для банку, оскільки дозволяє розширити коло своєї дiяльностi, à

вiдповiдно з’являються бiльш широкi можливостi для отримання додаткового прибутку. Таким чином, поєднуючи фактори привабловастi сфери вексельного обiгу для банкiв й виключну її важливiсть для всієї економічної системи, можна говорити про те, що робота банку з векселями у сучасний перiод набуває певної значимості i потребує бiльш детального вивчення, яке має грунтуватися на аналiзi дiяльностi КБ у цiй сфері , оскiльки першi кроки у данному напрямку вже зробленi.

2.4 Правове регулювання вексельного обігу в Україні.

Розвиток вексельного обігу неможливий без створення правового забезпечення, яке, з одного боку, гарантувало б можливість більш широкого його застосування, а з іншого, -безумовне стягнення вексельного боргу.

Правовою основою вексельного обігу в Україні є:

1)національні законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти України;

2)положення Одноманітного вексельного закону, прийнятого Женевською вексельною конвенцією у 1930 році.

Першим кроком на шляху відродження векселя у нашій державі було прийняття 18 червня 1991 року Верховною Радою України Закону "Про цінні папери і фондову біржу"[21]. І,хоча, ст. 3 Закону тільки допускає випуск і обіг векселя, а ст. 21 дає визначення поняття "вексель" і перелічує реквізити переказного і простого векселів, чого явно недостатньо для правової регламентації вексельного обігу, однак було зроблено головне – створено юридичне поле функціонування векселя. Вексель було законодавчо визнано як один з інструментів фінансово-господарського життя.

Відповідно до Постанови Верховної Ради "Про порядок набуття чинності Закону Української РСР "Про цінні папери і фондову біржу", Закон введено в дію з 1 січня 1992 року. Кабінету Міністрів було доручено визначити порядок випуску і обігу векселів; відповідні доручення були дані Міністерству фінансів і Національному банку України. Майже одночасно, з інтервалом в один місяць, були прийняті нормативні акти вищеназваних органів, де висловлюється пропозиція про необхідність використання Положення про переказний і простий вексель, затвердженого постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 року № 104/1341[22]

Ця пропозиція була підтверджена Постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 року "Про застосування векселів у господарському обороті України"[23]. Постановою вводився вексельний обіг з використанням простого і переказного векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 року, при цьому Кабінету Міністрів України і Національному банку було доручено вжити всіх необхідних заходів для повноцінного використання векселів в господарському обізі.

Спеціальним листом Національного банку України від 25.02.93 р. № 22001/85 до установ банків було надіслано Положення про переказний і простий векселі, яке по суті дослівно відтворювало текст Положення про переказний і простий вексель, затвердженого ЦВК і РНК СРСР 7 серпня 1937 року[24]. У свою чергу Положення 1937 року знаходиться у тісному взаємозв'язку з основними положеннями Женевсь-кого Одноманітного вексельного закону 1930 року. Тим самим, законодавець дотримувався певної послідовності (спадковості) у системі вексельного законодавства, здійсненої шляхом прямої імплантації норм міжнародного права у національне законодавство. Крім того, одночасно з вищезгаданим документом, Національним банком України був затверджений Порядок проведення банками операцій з векселями від 25.02.93 р., який забезпечував створення механізму використання векселя як знаряддя кредитування і як платіжного засобу[25]. Застосування цих двох нормативних актів значно розширювало можливості правового регулювання вексельного обігу.

Одночасно із створенням нормативної бази, регулюючої вексельний обіг, були видані нормативні акти, покликані активізувати вексельний обіг. З цією метою був виданий 17.05.93 р. Декрет Кабінету Міністрів № 52-93 "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах”[26].

Нині цей Декрет втратив силу у зв'язку з прийняттям 15 вересня 1995 року Закону України "Про операції з даваль-ницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах"[27].

Велике значення для ефективності використання векселя має швидкість і реальність виконання вексельних зобов'язань. Ці питання регулюються ст. 34 Закону України "Про нотаріат", прийнятого 2 вересня 1993 року[28]. Дана стаття передбачає як один з видів нотаріальних дій, що здійснюються в нотаріальних конторах, опротестування векселів. У ст. 92 цього ж Закону викладено перелік можливих видів протестів: протест про неоплату, неакцепт або недатування акцепту. Порядок внесення протестів здійснюється відповідно до законодавства України про простий і переказний векселі. Конкретизація вищезгаданих питань знайшла своє відображення в Інструкції "Про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України", затвердже-ної наказом Міністерства юстиції України від 14.06.94 р. №18/5[29].(На сьогодні вже діє Указ Президента України “Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні” № 932\98 від 23.08.98, яким встановленно, що векселі, опротестовані нотаріусами в установленому законом порядку, є виконавчими документами).

Таким чином, до середини 1994 року загалом було завершено створення нормативної бази вексельного обігу. Однак його механізм запустити так і не вдалося. Цьому було немало причин як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру.

Початком другого періоду розвитку вексельного законодавства, на наш погляд, потрібно вважати Указ Президента України від 14.09.94 р. № 530 "Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України"[30]. Цим Указом як засіб оформлення взаємної заборгованості суб'єктів підприєм-ницької діяльності був введений звичайний товарний вексель. З метою роз'яснення положень Указу Національний банк України затвердив Порядок проведення заліку взаємної заборгованості і оформлення її векселями від 22.09.94 р. № 193[31], який містить чотири блоки цієї процедури, а саме:

1) оформлення і облік платіжних документів;

2) проведення заліку взаємної заборгованості;

3) вексельне оформлення простроченої заборгованості;

4) подальші операції з векселями.

Однак цілу низку організаційно-технічних питань не було з’ясовано, і Національний банк України 30.09.94 р. спрямував роз'яснення № 17217/640 "Про роботу установ банків в Україні в зв'язку з оформленням заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України векселями"[32].

Указ Президента України від 14.09.94 р. № 530 передбачав рефінансування Національним банком України облікових і позикових операцій з векселями, які здійснюються комерційними банками. Роз'яснення з кредитування комер-ційних банків за операціями, пов'язаними з вексельним обігом, затверджені Постановою Правління Національного банку України від 5 грудня 1994 року № 203, передбачали проведен-ня рефінансування або шляхом прийняття векселів під заставу або шляхом їх переобліку.