∆урнал≥стика > јспекти теор≥њ тексту
јферентна функц≥¤. ÷ю функц≥ю найчаст≥ше виконують тексти так званого ≥нформац≥йного жанру. ќсновне завданн¤ цих текст≥в -- дати ≥нформац≥ю читачев≥, ¤ку в≥н використаЇ дл¤ прийн¤тт¤ певних р≥шень у межах задоволенн¤ власних або сусп≥льних потреб. ≈тап прийн¤тт¤ р≥шенн¤ - це мислительна анал≥тично-синтетична д≥¤льн≥сть людини, спр¤мована на пошук потр≥бного у дан≥й ситуац≥њ р≥шенн¤. Ћюдина дл¤ прийн¤тт¤ р≥шенн¤ може звертатис¤ й до письмових джерел ≥з метою пошуку необх≥дних факт≥в. —труктури текст≥в, що покликан≥ виконувати дану функц≥ю, можуть бути без спец≥альних реал≥затор≥в контактноњ функц≥њ, оск≥льки читач у будь-¤кому випадку прочитаЇ матер≥ал, бо йому це потр≥бно. ™дине, що у структур≥ виданн¤ мають бути спец≥альн≥ рубрики чи заголовки, ¤к≥ допомагають читачев≥ в≥дшукати необх≥дний дл¤ нього текст. ÷≥ рубрики та заголовки й можуть бути м≥н≥мальними реал≥заторами контактноњ функц≥њ. ќсобливу роль в≥д≥грають у под≥бних текстах реал≥затори орган≥зуючоњ функц≥њ, ¤ка допомагаЇ читачев≥ швидко схопити потр≥бну дл¤ нього ≥нформац≥ю. ƒо цих реал≥затор≥в можна в≥днести табличну форму поданн¤ статистичних зв≥т≥в, поданн¤ цифрових даних, газетно-журнальн≥ рубрикац≥њ тощо. «аклична функц≥¤. ÷ю функц≥ю виконують тексти переважно аг≥тац≥йного характеру. —труктури тексту дл¤ зд≥йсненн¤ ц≥Їњ функц≥њ мають бути розрахован≥ на д≥њ читача в певному напр¤мку ≥ з певною метою. ƒану функц≥ю можуть виконувати будь-¤к≥ тексти, але в текстах теоретичного характеру в≥дсутн≥ спец≥альн≥ реал≥затори дл¤ вираженн¤ закличноњ функц≥њ. ƒо реал≥затор≥в даноњ функц≥њ можна в≥днести не т≥льки пр¤м≥ заклики типу "”с≥ на вибори!", а й п≥дб≥р певних факт≥в, ¤к≥ в конкретн≥й ситуац≥њ змушують д≥¤ти адекватним чином; певн≥ судженн¤ автора, що стимулюють читача д≥¤ти тощо. —труктура тексту, що виконуЇ закличну функц≥ю, найчаст≥ше ¤вл¤Ї собою поЇднанн¤ в≥домих дл¤ читача факт≥в, висновк≥в, ¤к≥ переконують читача в необх≥дност≥ д≥¤ти, або маЇ форму безпосереднього предметного заклику. ѕсихолог≥чна авторська й перцептивна структури. Ќе завжди те, що говорить автор, буде адекватно сприйн¤те адресатом. ќсобливост≥ породженн¤ ≥ сприйманн¤ тексту зумовлен≥ психолог≥Їю сп≥вбес≥дник≥в. ≤снують обТЇктивн≥ умови, ¤к≥ ускладнюють процес сприйманн¤ тексту. ¬≥дсутн≥сть безпосередньоњ комун≥кац≥њ обмежуЇ автора та адресата у формах вираженн¤ й отриманн¤ зм≥сту тексту. ѕор¤д ≥з д≥алог≥чним сп≥лкуванн¤м Ї "в≥¤льне", п≥д час ¤кого дан≥ про реакц≥њ аудитор≥њ на текст можуть бути отриман≥ лиш опосередковано ≥ через де¤кий час. ќбТЇкт впливу при цьому сп≥лкуванн≥ - св≥дом≥сть людей, розд≥лених часом ≥ простором, що передбачаЇ особливу л≥тературну обробку текст≥в. “руднощ≥ мовного сп≥лкуванн¤ с¤гають максимуму, оск≥льки адресат Ї невизначеною множиною. ÷е означаЇ, що мовленн¤ автора повинне триматис¤ на особливому ставленн≥ автора до свого мовленн¤, а саме на п≥двищено усв≥домленому ставленн≥. јвторська психолог≥чна структура тексту (тобто його зм≥ст) повинна бути ор≥Їнтована на адресата з урахуванн¤м психолог≥њ його сприйманн¤ й розум≥нн¤. јвторська психолог≥чна структура н≥коли не може бути тотожною перцептивн≥й психолог≥чн≥й структур≥, але вона повинна наближатис¤ до нењ. ƒл¤ цього автор повинен добре знати психолог≥ю сприйманн¤ т≥Їњ категор≥њ читач≥в, ¤к≥й адресуЇтьс¤ текст. ”вага до психолог≥чноњ структури тексту про¤вл¤Їтьс¤ ще з давн≥х час≥в. “ак, профес≥ональних мовц≥в давно ц≥кавило питанн¤, ¤к перебороти психолог≥чний барТЇр слухача, повТ¤заний з небажанн¤м сприймати й розум≥ти висловлюванн¤ або нездатн≥стю вловити -авторську думку через довгу канву пов≥домленн¤. "якщо ми маЇмо нав≥ть найточн≥ш≥ знанн¤ писав јр≥стотель, - все-таки нелегко переконувати де¤ких людей, говор¤чи на основ≥ цих знань, тому що оц≥нити мову, в основ≥ ¤коњ знанн¤, - це справа осв≥ти, а тут перед натовпом вона неможлива р≥ч. “ут ми обовТ¤зково повинн≥ вести докази ≥ умовиводи доступним чином"[7]. ¬ажливим засобом, вважав јр≥стотель, утримати увагу слухача Ї дати йому самому здогадатис¤ про думку автора. ѕоширеною помилкою багатьох автор≥в Ї нерозум≥нн¤ того факту, що автор, ¤кий б≥льше знаЇ про предмет мовленн¤, н≥ж говорить, не завжди в змоз≥ зрозум≥ти, що в його текст≥ дл¤ сп≥вбес≥дника буде неповним або незвТ¤заним. “очн≥ше, автор не завжди може у зовн≥шньому мовленн≥ в≥дтворити те, що Ї в його внутр≥шньому мовленн≥. јвтор повинен ч≥тко розмежовувати структури "дл¤ себе" ≥ "дл¤ читача". якщо у текст≥ ф≥ксуютьс¤ зм≥стов≥ "прогалини", що ускладнюють розум≥нн¤, то обовТ¤зково треба лог≥чно в≥дновити це "провалл¤" зм≥сту. « урахуванн¤м особливостей людського сприйманн¤ сформувалос¤ в науц≥ пон¤тт¤ м≥ри ¤вища: сп≥вв≥дношенн¤ м≥ри ¤вища опису - м≥ри жанру, його виражальних можливостей - м≥ри людини (здатност≥ њњ сприймати ≥ розум≥ти). ¬ипадки невдалого вибору жанру - це випадки порушенн¤ м≥ри ¤вища. “ак, порушений виб≥р жанру дл¤ теми "дорога до храму" в однойменному текст≥. ∆анр зам≥тки не може охопити запропоновану автором тему, дл¤ ц≥Їњ теми мав бути обраний жанр статт≥. ѕон¤ттЇвий обс¤г теми наст≥льки великий, що обс¤г тексту несп≥вм≥рний ≥з пон¤ттЇвим обс¤гом. ј зв≥дси порушенн¤ м≥ри розум≥нн¤ тексту, оск≥льки читач, за в≥дсутност≥ необх≥дноњ к≥лькост≥ пон¤ть, не може зрозум≥ти обереги духовност≥. ѕон¤тт¤ пропорц≥йност≥ теж повТ¤зане з можливост¤ми людського сприйманн¤. якщо важливим питанн¤м у текст≥ прид≥л¤Їтьс¤ менше уваги, н≥ж другор¤дним, то читач або неТ зверне уваги на важливе, або в≥дчуватиме незадоволенн¤ в≥д стислого розкритт¤ важливих питань. ѕон¤тт¤ пропорц≥йност≥ повТ¤зане з законом "золотого под≥лу": одна частина тексту маЇ в≥дноситис¤ до другоњ ¤к два до трьох, тобто, наприклад, важливе у текст≥ маЇ займати дв≥ його частини, а неважливе одну. ѕсихологами визначен≥ можливост≥ оперативноњ памТ¤т≥: не б≥льше девТ¤ти предмет≥в можуть одночасно сприйматис¤. «в≥дси випливаЇ доц≥льн≥сть членуванн¤ тексту на частини (не б≥льше девТ¤ти частин); к≥льк≥сть нових факт≥в, що њх маЇ запамТ¤тати читач; к≥льк≥сть текст≥в п≥д одн≥Їю рубрикою тощо. ќдна з важливих проблем психолог≥њ сприйманн¤ тексту Ї виникненн¤ п≥дтекст≥в у ньому. ¬ основ≥ п≥дтексту лежить здатн≥сть людини до паралельного в≥дтворенн¤ д≥йсност≥ одночасно м≥н≥мум у двох площинах. ѕ≥дтекст - це ≥нший план пов≥домленн¤, ¤кий створюЇтьс¤ не дов≥льно, а тими ж засобами, що й основний план. ƒо таких засоб≥в належать:
-лексичн≥ засоби (метафора, метон≥м≥¤, перифраз, пор≥вн¤нн¤ тощо);
-ситуативн≥ засоби (факти, под≥њ, ран≥ше згадан≥);
-асоц≥ативн≥ засоби (пон¤ттЇв≥, емоц≥йн≥ звТ¤зки, ¤к≥ виникають м≥ж тим, про що йде мова, ≥ досв≥дом автора або рецип≥Їнта). р≥м того, кожне слово маЇ психолог≥чний образ, властивий конкретному рецип≥Їнтов≥. ÷ей психолог≥чний образ здатний викликати у св≥домост≥ рецип≥Їнта св≥й ланцюг асоц≥ац≥й, на основ≥ ¤ких ≥ створюЇтьс¤ ≥нший, прихований план пов≥домленн¤. Ѕезперечно, не можна знати психолог≥чних образ≥в сл≥в кожного читача, але можна прогнозувати п≥дтексти з урахуванн¤м оказ≥ональних, нел≥тературних, розмовних, переносних значень сл≥в. «авданн¤ автора - прогнозувати можлив≥ п≥дтексти ≥ зн≥мати њх через зм≥ну структури тексту, ¤кщо ц≥ п≥дтексти небажан≥. “ак, дл¤ тексту "’то не любить "рос≥йського"?" необх≥дно зм≥нити заголовок, а також початок тексту, щоб зн¤ти ¤к пол≥тичний п≥дтекст, так ≥ вульгарно-побутовий, повТ¤заний ≥з вар≥ац≥¤ми на тему рос≥йськоњ гор≥лки. ≤ трет≥й постулат. —труктура тексту ≥снуЇ вин¤тково у граф≥чно-знаков≥й форм≥, ¤ка Ї нос≥Їм ≥нших форм - образноњ, мовно-абстрактноњ, звуковоњ, парал≥нгв≥стичноњ. ѕроблема сум≥сност≥ цих форм ≥з граф≥чно-знаковою ≥ ( здатност≥ взаЇмозам≥н¤ти дл¤ вираженн¤ зм≥сту Ї центральною проблемою теор≥њ тексту. ожна структура передбачаЇ елементи, м≥ж ¤кими ≥снують структурн≥ звТ¤зки. —укупн≥сть елемент≥в становить в≥дпов≥дну систему. “аким чином, текст завжди маЇ системно-структурний характер. ќсоблив≥стю кожного тексту Ї характерний т≥льки дл¤ нього звТ¤зок вид≥лених структур. Ќа основ≥ повторюваних у р≥зних творах звТ¤зк≥в структур вид≥л¤ютьс¤ типи текст≥в, або текстов≥ жанри[8]. ѕон¤тт¤ жанр позначаЇ ст≥йку форму, що визначаЇтьс¤ конкретним призначенн¤м тексту та особливим поЇднанн¤м текстових засоб≥в. ѕитанн¤ жанру т≥сно повТ¤зане з питанн¤м стилю. ѕ≥д стилем текстотворенн¤ необх≥дно розум≥ти особливий спос≥б, манеру орган≥зац≥њ зм≥сту тексту, що традиц≥йно використовуютьс¤ ¤к ≥нтуњтивно ≥ в результат≥ насл≥дуванн¤, так ≥ св≥домо, з метою дос¤гти в≥дпов≥дного результату сприйманн¤ та розум≥нн¤. ¬ основу цього визначенн¤ покладена ≥нтенц≥ональн≥сть, ц≥леспр¤мован≥сть текстотворенн¤. —тиль безперечно виражаЇтьс¤ особливою орган≥зац≥Їю тексту на р≥зних його структурних р≥вн¤х, зокрема на р≥вн≥ форми, але стильовою основою тексту Ї його особлива семантична орган≥зац≥¤, що репрезентуЇ систему пром≥жних авторських ц≥лей, п≥дпор¤дкованих головн≥й комун≥кативн≥й мет≥ автора. “екстов≥ жанри не ≥снують поза стильовими характеристиками текст≥в. ожен жанр репрезентуЇ ту чи ≥ншу комб≥нац≥ю стил≥в. —тиль - це спос≥б, манера ц≥леспр¤мованоњ орган≥зац≥њ формально-зм≥стових тип≥в, жанри - це власне формально-зм≥стов≥ типи, орган≥зован≥ певним способом, стилем. ќтже, дл¤ творенн¤ певного жанру потр≥бен стиль, а дл¤ стилю - техн≥ка ¤к сукупн≥сть ум≥нь та навичок, що забезпечують користуванн¤ конкретним способом орган≥зац≥њ тексту. “екст ¤к продукт знаковоњ д≥¤льност≥ автора “екст ¤к семантична структура маЇ анал≥зуватис¤ в к≥лькох загальних аспектах, що в≥дбивають суть комун≥кативного процесу. ѕерший аспект - це анал≥з тексту з позиц≥й автора.
Ќазва: јспекти теор≥њ тексту
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-17 (9333 прочитано) |
.gif){kind=spacer}
