
		√оловна Ј «амовити реферат Ј √остьова к≥мната Ј ѕартнери Ј онтакт Ј



		ѕошук



		–екомендуЇм

”крањнознавство > ÷ерковно-рел≥г≥йна д≥¤льн≥сть ≤вана ќг≥Їнка

÷ерковно-рел≥г≥йна д≥¤льн≥сть ≤вана ќг≥Їнка

—тор≥нка: 1/22

«м≥ст

¬ступ............................................................................................................3-11

–озд≥л ≤. ‘ормуванн¤ сусп≥льно-пол≥тичних погл¤д≥в ≤вана ќг≥Їнка.........12-28

–озд≥л ≤≤. ≤ван ќг≥Їнко ≥ боротьба за в≥дродженн¤ ”крањнськоњ автокефальноњ православноњ церкви в умовах нац≥онально-визвольноњ революц≥њ (1917-1920).............................................................................................................29-52

–озд≥л ≤≤≤. ѕольсько-швейцарський пер≥од ем≥грац≥њ в д≥¤льност≥ ≤вана ќг≥Їнка (1920-1947)...................................................................................................53-79

¬исновки......................................................................................................80-87

—писок використаних джерел ≥ л≥тератури..................................................88-93

¬ступ

ѕроцес духовного, нац≥онального в≥дродженн¤ украњнського народу в≥д року до року стаЇ все повн≥шим, багатогранн≥шим, всеохоплюючим. ≤з небутт¤, а точн≥ше з спецфонд≥в арх≥в≥в широкому колу читач≥в повертаютьс¤ сотн≥ ≥ тис¤ч≥ раритет≥в минулого, ¤к≥ та¤ть в соб≥ величезний потенц≥ал правди, г≥дност≥, самоусв≥домленн¤ ≥ самоствердженн¤ кожного з нас ¤к представника й достойноњ кращоњ дол≥ нац≥њ, ¤к≥ були дес¤тки л≥т п≥д особливою увагою ≥ забороною стал≥нського тотал≥тарного режиму.

¬одночас в≥дбуваЇтьс¤ надзвичайно бол≥сний ≥ суперечливий, але разом з тим такий одухотворюючий процес переоц≥нки, переосмисленн¤ драматичних под≥й ≥ ¤вищ тих час≥в. ¬≥дбуваЇтьс¤ також поверненн¤ багатьох ≥мен духовних пров≥дник≥в украњнськоњ нац≥њ, д≥¤льн≥сть ≥ помисли ¤ких були сфальсиф≥кован≥, перекручено, несправедливо оговорен≥ або ж подано тенденц≥йно чи засуджено рад¤нською оф≥ц≥йною пропагандою.

—еред таких несправедливо забутих величних ≥мен, ¤к≥ уособлюють собою хресний шл¤х украњнського народу до незалежност≥, демократичност≥, соборност≥, омр≥¤ний ≥ вистражданий багатьма покол≥нн¤ми украњнц≥в, ≥мТ¤ ≤вана ≤вановича ќг≥Їнка.

—учасники називали його людиною енциклопедичних знань, прац≥ ≥ обовТ¤зку. ≤ це не випадково. јдже св≥й природжений хист ученого, педагога, державного, громадського, церковного ≥ культурного д≥¤ча в≥н однаковою м≥рою усп≥шно застосовував ≥ ¤к мовознавець та л≥тературознавець, ≥ ¤к редактор та видавець, ≥ ¤к перекладач та поет, ≥ ¤к ректор та м≥н≥стр, ≥ ¤к православний митрополит та ≥сторик ”крањнськоњ церкви. ÷е справд≥ ун≥версальна ≥ ун≥кальна постать в ≥стор≥њ ”крањни, надзвичайно обдарована, ¤ка самов≥ддано ≥ саможертовно керувалас¤ виключно ≥нтересами украњнськоњ нац≥њ, служила власному народу.

¬≥н чесно ≥ сповна служив украњнськ≥й справ≥, до останн≥х дн≥в свого довгого й важкого житт¤ не полишав подвижницькоњ д≥¤льност≥ на нив≥ в≥дродженн¤ нац≥њ. ј тому за рад¤нськоњ влади було накладено табу й на саме ≥мТ¤ ќг≥Їнка, його ≥мТ¤ заборон¤лос¤ згадувати в будь-¤кому контекст≥. –ад¤нська влада ≥ њњ украњнськ≥ лакизи нагороджували еп≥тетами на зразок Упетлюр≥вський м≥н≥стрФ, Уваршавський утриманець ѕ≥лсудськогоФ, Ул≥тературний денщик —коропадського ≥ фашистський запроданецьФ, Узапроданець-≥уда в р¤с≥ митрополитаФ[1] ≥ нав≥ть Унеук ≥ бездараФ2.

Ќаписан≥ вченим понад п≥втора тис¤ч праць стосуютьс¤ т≥Їњ чи ≥ншоњ украњнськоњ д≥л¤нки ≥стор≥њ, культури, мовознавства, ф≥лософ≥њ, ≥стор≥њ держави, його досл≥дженн¤ ≥, зокрема, проблем окрем≥шност≥ ≥ самобутност≥ украњнськоњ мови, культури, ≥стор≥њ украњнськоњ православноњ церкви, принесли йому ≥Тм¤ ≥ велич ученого св≥тового масштабу. јле, де б ≥ в ¤к≥й сфер≥ в≥н не працював, в≥н завжди виступав, насамперед ¤к державотворець: чи будучи м≥н≥стром осв≥ти, чи м≥н≥стром спов≥дань в ур¤д≥ ”Ќ–, чи будучи причетним до акту злуки ”Ќ– ≥ «”Ќ– в Їдину соборну ”крањнську державу, чи працюючи над законом про державн≥сть украњнськоњ мови незалежно в≥д того, де в≥н був, -- в ”крањн≥ чи в ем≥грац≥њ.

«а будь-¤ких обставин ≤ван ќг≥Їнко Ц митрополит ≤лар≥он залишавс¤ т≥Їю постаттю ≥з славноњ когорти визначних д≥¤ч≥в украњнського в≥дродженн¤ в широкому розум≥нн≥ слова, що охоплюЇ практично вс≥ сфери сусп≥льного бутт¤, житт¤ ≥ д≥¤льн≥сть ¤кого (¤к державного ≥ церковно-рел≥г≥йного) житт¤ досл≥джена ще не досить. ј його д≥¤льн≥сть у галуз≥ в≥дродженн¤ ”крањнськоњ православноњ церкви, вс¤ його церковно-рел≥г≥йна д≥¤льн≥сть в ”крањн≥ ≥ поза нею нин≥ в умовах розбудови украњнськоњ держави даЇ величезний досв≥д в ц≥й сфер≥, ¤кий знадобитьс¤, сучасним церковно-рел≥г≥йним д≥¤чам в њх практичн≥й робот≥ по створенню Їдиноњ соборноњ украњнськоњ церкви. —аме це ≥ засв≥дчуЇ актуальн≥сть обраноњ дл¤ досл≥дженн¤ проблеми.

’ронолог≥чн≥ рамки даного досл≥дженн¤ охоплюють пер≥од в≥д початку украњнськоњ нац≥онально-демократичноњ революц≥њ до ем≥грац≥њ ≤вана ќг≥Їнка Ц ћитрополита ≤лар≥она за океан, до анади Ц 1917-1947 рр., коли ≤ван ќг≥Їнко активно включивс¤ в церковно-рел≥г≥йну д≥¤льн≥сть по в≥дродженню ”крањнськоњ автокефальноњ православноњ церкви та його наступна д≥¤льн≥сть в ц≥й же сфер≥ в часи Ївропейськоњ ем≥грац≥њ Ц в ѕольщ≥ ≥ Ўвейцар≥њ.

ћетодолог≥чними засадами дипломного досл≥дженн¤ Ї ун≥версальн≥ принципи науковост≥, ≥сторизму ≥ обТЇктивноњ ≥стини. ѕрацюючи над роботою, автор в≥ддаЇ пр≥оритет загальнолюдським, а не класовим ц≥нност¤м, що в≥дпов≥даЇ сучасним вимогам в галуз≥ сусп≥льно-пол≥тичних та ≥сторичних досл≥джень.

ƒжерельну базу досл≥джуваноњ проблеми становл¤ть спогади пол≥тичних, державний ≥ церковних д≥¤ч≥в[2] Ц сучасник≥в ≤.ќг≥Їнка, його соратник≥в ≥ учн≥в, очевидц≥в ≥ учасник≥в тогочасних под≥й; листуванн¤ ≤.ќг≥Їнка з —.ѕетлюрою та ј.Ўептицьким[3] тощо.

” споминах —.–усовоњ даЇтьс¤ оц≥нка ≤.ќг≥Їнку ¤к вм≥лому орган≥затору-державнику, ¤к надзвичайно працездатн≥й людин≥, ц≥лком в≥ддан≥й украњнськ≥й справ≥, залишаючись на њњ сторож≥ до останньоњ хвилини.

—погади ѕ.—коропадського дають ¤скраву оц≥нку вм≥нню ≤.ќг≥Їнка по-д≥ловому, самов≥ддано, без зайвоњ метушн≥ розвТ¤зувати завданн¤ державноњ

ваги, що стосувалос¤ створенн¤ навчальних заклад≥в, орган≥зац≥њ њх роботи, украњн≥зац≥њ навчального процесу, питань житт¤ ≥ д≥¤льност≥ церкви ≥ рел≥г≥њ, формуванн¤ викладач≥в-теолог≥в на богословському факультет≥, курсах з рел≥г≥њ та ≥н.

” спогадах ѕ.—олухи, що ¤вл¤ють собою зб≥рник матер≥ал≥в р≥зних д≥¤ч≥в час≥в украњнськоњ нац≥ональноњ революц≥њ, де даЇтьс¤ оц≥нка д≥¤льност≥ ѕ.—коропадського в галуз≥ осв≥тньоњ ≥ рел≥г≥йноњ роботи, на фон≥ чого ¤скраво в≥дображено особист≥сть ≤.ќг≥Їнка, його роль в цих справах ¤к м≥н≥стра осв≥ти ≥ спов≥дань.

„имало документальних матер≥ал≥в ≥ роздум≥в про д≥¤льн≥сть ≤.ќг≥Їнка ¤к м≥н≥стра спов≥дань знаходимо в спогадах старшого п≥дполковника адТютанта —.ѕетлюри ќ.ƒоценка. «окрема У«акон про вищий ур¤д ”крањнськоњ јвтокефальноњ ѕравославноњ —оборноњ церквиФ, ухвалений –адою Ќародних ћ≥н≥стр≥в (1 с≥чн¤ 1919 р.), ƒекрет ƒиректор≥њ ”Ќ–, ѕро створенн¤ —в¤щенного —иноду (7 жовтн¤ 1919 р.), ”н≥версал ƒиректор≥њ про його скликанн¤, в≥дображено х≥д його роботи, його оц≥нка рел≥г≥йниками, даЇтьс¤ характеристика церковним стосункам в ”крањн≥.

¬.¬инниченко ≥ ѕ.’ристюк у своњх спогадах засв≥дчують факт призначенн¤ на висок≥ м≥н≥стерськ≥ посади ≤.ќг≥Їнка в ур¤дах ѕ.—коропадського ≥ ”Ќ– доби ƒиректор≥њ. ќ.¬ойнаренко, ¤кий був св≥дком наукового ≥ рел≥г≥йного сходженн¤ ≤.ќг≥Їнка, описав все це ¤к очевидець даних под≥й в житт≥ ”крањнського народу уже будучи в ем≥грац≥њ.

—.ярмусь, сучасний рел≥г≥йний д≥¤ч анади, учень ≤.ќг≥Їнка, дав високу оц≥нку своЇму учителю ≥ вченому, церковно-рел≥г≥йному д≥¤чу, назвав коло тих професор≥в ињвського ун≥верситету —в¤того ¬олодимира, ¤к≥ в≥д≥грали вир≥шальну роль у формуванн≥ сусп≥льно-пол≥тичних погл¤д≥в ц≥Їњ феноменальноњ людини Ц державника ≥ церковно-рел≥г≥йного д≥¤ча, щирого патр≥ота ”крањни.

” монограф≥њ ћ.“имошика УЋишусь нав≥ки з чужиною...Ф спогадам про ≤вана ќг≥Їнка присв¤чено частину третю монограф≥њ (У—погади"). ¬ н≥й дають високу оц≥нку постат≥ ћитрополита ≤лар≥она з вершини сьогоденн¤ Ѕлаженн≥йший ¬асил≥й ћитрополит (родом з адуб≥вц≥в на Ѕуковин≥), вс≥Їњ анади, перво≥Їрарх ”крањнськоњ православноњ церкви в анад≥ ¤к людин≥ божественного покликанн¤, √олова ѕрезид≥њ консистор≥њ ”крањнськоњ православноњ церкви в анад≥ ѕротопресв≥тер д-р ќлег равченко ¤к своЇму найб≥льшому учителю, особистий секретар митрополита ≤ван ѕохильчук.

ќсобливе м≥сце в джерельн≥й баз≥ належить листуванню —.ѕетлюри з ≤.ќг≥Їнком ¤к м≥н≥стром спов≥дань та ”повноваженим ур¤ду ”Ќ–. «окрема в ланцюгу лист≥в до м≥н≥стра спов≥дань ≤.ќг≥Їнка за 1921 р. —.ѕетлюра даЇ оц≥нку д≥¤льност≥ останнього ¤к церковно-рел≥г≥йного д≥¤ча, говорить про чергов≥ завданн¤ в галуз≥ церковного житт¤, виход¤чи з новоњ д≥йсност≥, коли украњнська революц≥¤ 1917-1920 рр. потерп≥ла поразку, схвалюЇ програму д≥¤льност≥ на майбутт¤, розроблену ≤.ќг≥Їнком, говорить про украњн≥зац≥ю церкви, виданн¤ церковних книжок ≥ њх пере транспортуванн¤ в ”крањну, акцентуЇ увагу на тому, що ”крањнська јвтокефальна ÷ерква повинна головою церкви мати власного ѕатр≥арха, наголошуючи, що така церква допоможе зм≥цненню та впливу украњнськоњ державност≥, турбуЇтьс¤ про долю украњнського православного населенн¤, що перебувало в межах ѕольщ≥ п≥сл¤ поразки украњнськоњ нац≥ональноњ революц≥њ 1917-1920 рр.