Sort-ref - ÷ерковно-рел≥г≥йна д≥¤льн≥сть ≤вана ќг≥Їнка


		√оловна Ј «амовити реферат Ј √остьова к≥мната Ј ѕартнери Ј онтакт Ј



		ѕошук



		–екомендуЇм

”крањнознавство > ÷ерковно-рел≥г≥йна д≥¤льн≥сть ≤вана ќг≥Їнка

ќднак ≥ в цих складних умовах посл≥довн≥ борц≥ за в≥дродженн¤ украњнськоњ автокефальноњ православноњ церкви не складали зброњ. ѕ≥сл¤ гострих дискус≥й та суперечок з кер≥вництвом ÷ентральноњ –ади були зроблен≥ перш≥ кроки в цьому напр¤м≥. 1 листопада 1917 р. на зас≥данн≥ √енерального —екретар≥ату було доручено √енеральному писарю ќ.√.Ћотоцькому Ускласти проект установи при √енеральному секретар≥атов≥ особливого управл≥нн¤ у справах в≥ри.[60]

29 листопада 1917 р. в≥д ≥мен≥ ур¤ду на зас≥данн≥ ћалоњ –ади в≥н допов≥в про це ≥ виклав своњ м≥ркуванн¤ про доц≥льн≥сть окремого державного органу, ¤кий би координував взаЇмов≥дносини м≥ж церквою ≥ державою. јле ћала –ада в≥дхилила так≥ пропозиц≥њ та повернула ур¤ду справу дл¤ нового опрацюванн¤ й вписанн¤ доповнень у вигл¤д≥ Упевного законопроекту в рел≥г≥йн≥й справ≥Ф[61]. ≤ цього року справа не знайшла розвТ¤зку Ц в к≥нц≥ листопада ќ.√.Ћотоцького зв≥льнили з посади √енерального ¤к такого, що, мовл¤в, не виконав дорученн¤ про створенн¤ особливого управл≥нн¤ у справах в≥ри.

ѕ≥сл¤ лютого 1917 р. православному духовенству в ”крањн≥ певний час не вдавалос¤ утворити власний кер≥вний орган, ¤кий би займавс¤ справою виробленн¤ статусу церкви в республ≥ц≥, поск≥льки, на думку ƒ.ƒорошенка, Умолода украњнська державн≥сть... недооц≥нювала украњнського церковного руху ≥ не дала йому потр≥бноњ п≥ддержкиФ.

Ћише на початку грудн¤ 1917 р. ќрган≥зац≥йний ом≥тет по скликанню ¬серос≥йського ÷ерковного —обору перейменував себе на “имчасову ¬сеукрањнську ѕравославну ÷ерковну –аду, ¤ка стала своЇр≥дним Утимчасовим ур¤дом украњнськоњ православноњ церквиФ. ¬она мала у своЇму склад≥ представник≥в низового духовенства ≥ мир¤н та Уставила своњм завданн¤м перетворити церковне житт¤ на ”крањн≥ на основ≥ старих рел≥г≥йно-нац≥ональних традиц≥й на в≥дпов≥дно новим, сучасним вимогам житт¤Ф.

јле оф≥ц≥йного статусу ÷ерковн≥й –ад≥ √енеральний —екретар≥ат не надав. ѕроте до складу –ади в≥д —екретар≥ату внутр≥шн≥х справ було введено його представника, очевидно, дл¤ контролю за њњ д≥¤льн≥стю.

ѕроте ≥ це найменша можлив≥сть використовувалась посл≥довними борц¤ми за в≥дродженн¤ украњнськоњ автокефальноњ православноњ церкви.

¬ числ≥ таких був ≤ван ќг≥Їнко. ” роки украњнськоњ нац≥онально-демократичноњ революц≥њ в≥н про¤вив себе ¤к неперес≥чний д≥¤ч на державотворчому пол≥ не т≥льки в галуз≥ просв≥тницькоњ, а й рел≥г≥йноњ д≥¤льност≥. ѕров≥дним у його житт≥ був принцип: У—лужити народов≥ Ц то служити богов≥Ф. Ќац≥ональна церква, мова, народн≥ звичањ та традиц≥њ, на його переконанн¤, взаЇмоповТ¤зан≥. ¬тративши нац≥ональну церкву, народ втрачаЇ свою мову та звичањ ≥ навпаки. ∆оден з названих складник≥в не може бути знехтуваний, бо це призводить до створенн¤ нац≥ональноњ св≥домост≥.[62] —аме ц≥ засади в≥н поклав в основу своЇњ прац≥, коли став в р¤ди св≥домих борц≥в за украњнську справу, будучи студентом, професором, м≥н≥стром.

” драматичний пер≥од украњнського державотворенн¤ авторитет ≤.ќг≥Їнка був високим не лише серед науковц≥в, осв≥т¤н, прац≥вник≥в сфери культури, а й серед нац≥онально св≥домоњ частини украњнського духовенства. ¬≥н схвально ≥ з великим оптим≥змом сприйн¤в створенн¤ ÷ерковноњ –ади. ћетою њњ д≥¤льност≥ ставало гасло нац≥ональноњ орган≥зац≥њ духовенства, ор≥Їнтац≥њ його на п≥дтримку й реал≥зац≥ю ≥дењ побудови демократичним шл¤хом ”крањнськоњ держави.

Ќа одному з зас≥дань ц≥Їњ –ади (грудень 1917 р.) й виникла думка про доц≥льн≥сть створенн¤ при н≥й державного органу, ¤кий м≥г би вз¤ти до своњх рук справу ”крањнськоњ церкви, - щось на зразок √енерального секретар≥ату церковних справ. –ада одноголосно схвалила пропозиц≥ю арх≥Їпископа ќ.ƒородиц¤ про кандидатуру на цю посаду професора ињвського ун≥верситету ≤вана ќг≥Їнка.1

Ќамагаючись реал≥зувати цю ≥дею, делегац≥¤ ¬сеукрањнськоњ православноњ церковноњ ради (¬ѕ÷–), зустр≥лас¤ у грудн≥ 1917 р. з головою √енерального секретар≥ату ¬.¬инниченком, ¤кий за¤вив, що в≥н ¤к соц≥ал≥ст церкви не визнаЇ[63].

ѕ≥сл¤ в≥зиту до ¬.¬инниченка депутат≥в церковних д≥¤ч≥в звернулас¤ у грудн≥ 1917 р. на прийом з цього питанн¤ до √олови ÷ентральноњ –ади ћихайла √рушевського. ѕроте порозум≥нн¤ з його боку ц¤ депутац≥¤ також не знайшла. Ќа пропозиц≥ю ињвськоњ ¬сеукрањнськоњ церковноњ ради призначити ≤вана ќг≥Їнка √енеральним секретарем ≥спов≥дань ћ.√рушевський в≥дпов≥в: Уќб≥йдемос¤ ≥ без поп≥в.[64] ѕрофесор ќг≥Їнко прийн¤в це ¤к особисту образу, що в наступному привело до припиненн¤ м≥ж ними будь-¤ких особистих звТ¤зк≥в.

¬≥дмова у створенн≥ державного ком≥тету з церковних справ по¤снюЇтьс¤, най≥мов≥рн≥ше тим, що сам ћ.√рушевський оф≥ц≥йно належав до соц≥ал-революц≥йноњ парт≥њ, ¤ка, ¤к в≥домо, в своњх статутних положенн¤х самоусувалас¤ в≥д сп≥вроб≥тництва з церквою. “а й сама ÷ентральна –ада дещо байдуже ставилас¤ до церкви. явно недооц≥нюючи сусп≥льну роль церкви ≥ рел≥г≥њ, вона, на жаль, допускала велику помилку.[65]

ќф≥ц≥йно своЇ ставленн¤ до рел≥г≥њ ÷ентральна –ада висловила в к≥нц≥ грудн¤ 1917 р. на зас≥данн≥ ћалоњ –ади такою резолюц≥Їю: Уƒержавним нашим ≥деалом Ї такий устр≥й, де рел≥г≥¤ мусить бути приватною сферою житт¤, а тому утворенн¤ ¤ких-будь адм≥н≥стративних установ дл¤ тоњ справи було б в≥ддаленн¤м в≥д ≥деалу.[66] “ому-то за ÷ентральноњ –ади не було створено ћ≥н≥стерства в≥роспов≥дань.

ѕоск≥льки верховне украњнське кер≥вництво Ц √олова ÷ентральноњ –ади ћ.√рушевський ≥ √олова √енерального секретар≥ату ¬инниченко церкву не сприйн¤ли, то скликано у иЇв≥ напередодн≥ старого нового року 13 с≥чн¤ 1918 р., проходив практично без участ≥ держави, без њњ п≥дтримки. Ќа проханн¤ орган≥затор≥в —обору з допов≥ддю У¬≥дродженн¤ ”крањнськоњ церквиФ перед поважним духовенством виступив молодий, 35-л≥тн≥й професор ињвського ун≥верситету ≤ван ќг≥Їнко. ” своЇму виклад≥ допов≥дач св≥домо наголошував на в≥дродженн≥, а не на створенн≥ ”крањнськоњ церкви. ѕереконливо залучаючи до своњх аргумент≥в св≥дк≥в староњ ”крањнськоњ церкви Ц безц≥нн≥ лаврськ≥ стародруки Ц про њњ ≥снуванн¤ ≥ боротьбу за самост≥йн≥сть, в≥н аргументував свою думку про необх≥дн≥сть не украњн≥зац≥њ,а дерусиф≥кац≥њ церкви, њњ Ув≥дмосковленн¤Ф. …шлос¤, отже, про не канон≥чн≥сть приЇднанн¤ ”крањнськоњ церкви до ћосковського патр≥архату[67], що сьогодн≥ не хочуть визнавати де¤к≥ ревнител≥ рос≥йського православТ¤ в ”крањн≥.

ѕ≥сл¤ досить усп≥шного виступу ќг≥Їнка частина духовенства неспод≥вано п≥двелас¤ з м≥сць ≥ почала сп≥вати украњнський г≥мн Уўе не вмерла ”крањнаФ. …ого обрали членом секц≥њ з п≥дготовки до виданн¤ украњнською мовою богослужбових книг, ¤ка створювалас¤ при пост≥йно д≥ючому робочому орган≥ ÷ерковного —обору.[68]

Ќалаштований прихильно до дерусиф≥кац≥њ церкви, —обор не зм≥г завершити своЇњ роботи у звТ¤зку з наступом б≥льшовицьких в≥йськ на ”крањну та складними пол≥тичними под≥¤ми в н≥й у с≥чн≥-березн≥ 1918 р.[69]

¬насл≥док цих обставин ÷ентральна –ада була усунута в≥д влади ≥ њй на зм≥ну прийшла украњнська держава ѕавла —коропадського, ¤кий на в≥дм≥ну в≥д ћ.√рушевського ≥ ¬.¬инниченка був людиною в≥руючою. ≤ можна було спод≥ватис¤, що ставленн¤ до церкви ≥ рел≥г≥њ за гетьманату в ”крањн≥ зм≥нитьс¤ на краще.

—тавленн¤ до рел≥г≥њ гетьман ѕ.—коропадський ч≥тко висловив у У«аконах про тимчасовий державний устр≥й ”крањниФ. ” розд≥л≥ Уѕро в≥руФ п≥дкреслювалос¤: Уѕередовою в ”крањнськ≥й ƒержав≥ в≥рою Ї христи¤нська православна. ¬с≥ не приналежн≥ до православноњ в≥ри громад¤ни ”крањнськоњ ƒержави, а також вс≥ мешканц≥ на територ≥њ ”крањни, користуютьс¤ кождий на кожд≥м м≥сц≥ своб≥дним в≥дправленн¤м њх в≥ри ≥ богослуж≥нн¤ по њх обр¤дуФ.[70]

Ќадаючи великого значенн¤ рел≥г≥њ в житт≥ людини, а також в сусп≥льств≥ ≥ держав≥, ѕ.—коропадський у собор≥ св.—оф≥њ прийн¤в миропомазанн¤ ≥ склав прис¤гу на в≥рн≥сть ”крањн≥.[71] “им самим в≥н протиставив себе силам окатоличенн¤, силам атењзму ≥ пол≥тичним агресорам на ”крањнську ÷еркву.[72]

ѕрийшовши до влади, гетьман створив ћ≥н≥стерство в≥роспов≥дань, вважаючи рел≥г≥ю не приватною справою ≥ надаючи њх сусп≥льного, нац≥онального, пол≥тичного ≥ державного значенн¤.

ћ≥н≥стерство було створено на весн≥ 1918 р. ƒещо зм≥нюючи свою назву, - спочатку воно називалос¤ ћ≥н≥стерством ≥спов≥дань, на початку 1919 р. Ц ћ≥н≥стерством культ≥в, а пот≥м Ц ћ≥н≥стерством в≥роспов≥дань, - воно про≥снувало до к≥нц¤ 1922 р. ¬ р≥зн≥ часи м≥н≥страми цього м≥н≥стерства були ≤.Ћипа, ¬.«≥нк≥вський, ћ.¬оронович, .ћирович. « 1919 по 1922 р≥к його очолював ≤.ќг≥Їнко.

—творене за гетьмана ѕ.—коропадського ћ≥н≥стерство ≥спов≥дань ¤вл¤ло собою державний орган, ¤кий мав спр¤мовувати церковно-рел≥г≥йне житт¤ з точки зору його в≥дпов≥дальност≥ законам ≥ ≥нтересам ”крањнськоњ держави.

ер≥вник м≥н≥стерства та його заступники мали бути православного визнанн¤. ћ≥н≥стр ≥спов≥дань зд≥йснював верховний державний нагл¤д над Усум≥жною з цив≥льно-пол≥тичними ≥нтересами стороною житт¤ вс≥х церков та в≥роспов≥дань громадФ. р≥м того, щодо ѕравославноњ ÷еркви м≥н≥стров≥ належали права присутност≥ особисто або через уповноваженого на зас≥данн¤х найвищого органу управл≥нн¤ ѕравославною ÷ерквою в ”крањн≥[73] та ≥н.