Народознавство > Енополітична карта світу XXІ століття

Отже, на території південної частини Західного Сибіру прогнозується виділення нового етнодержавного утворення Сибір, в основі якого буде тюркський і слов’янський етнічні елементи.

Красноярський край та Іркутська область.

Красноярський край сьогодні виступає як один із регіональних лідерів Росії, намагаючись стати центром усієї її азійської частини. Він уже тепер протистоїть Москві, виборовши для себе суттєву економічну та політичну автономію. Прогнозується, що Красноярськ пришвидшить сепарацію від Москви всього Сибіру та Далекого Сходу. Проте стати центром великого державного утворення Сибіру він, швидше за все, не зможе. Цьому буде перешкоджати тюркський вплив у Західному Сибіру, сепарація національних сибірських республік та національних округів. Єдиною територією, яка повністю з’єднана з краєм (далі етнодержавне утворення, основою якого прогнозується Красноярський край, умовно називатимемо Єнісеєм), є Іркутська область. Також малоймовірно, що Єнісей буде намагатися втримати свої території на півночі: Долгано-Ненецький та Евенкійський національні округи. Для нього вигідніше контролювати іззовні незалежні північні держави ненців і евенків, ніж нести відповідальність за ситуацію в них, особливо за становище непристосованого до умов півночі російського населення; давати їм значні дотації, одночасно стримуючи їхню сепарацію.

Далекий Схід (Амурська область, Хабаровський та Приморський краї).

Цей регіон почав активно колонізуватися лише на початку ХХ століття, і першими, хто переселився туди, були українці. На початку українці були провідним етносом регіону. Найкомпактніше вони селилися в теперішньому Приморському краї, проте розселялися й у нинішніх Хабаровському краї та Амурській області. Недаремно тривалий час назвою регіону була Зелена Україна, або Зелений Клин. Трохи згодом сюди почали переселятися й росіяни, переважно селяни та козаки, які оселялися за течією ріки Амур.

У наш час на Далекому Сході є два центри економічного й політичного життя регіону — Владивосток та Хабаровськ. Хоча вони економічно й пов’язані, проте за багатьма показниками суттєво відрізняються один від одного, унаслідок чого можна прогнозувати їхнє майбутнє перебування в різних державних утвореннях. Основні чинники цього — різний національний склад населення (у Примор’ї дуже багато українців, які реально впливають на ситуацію в краї, а в Хабаровському краї та Амурській області українців значно менше); різні політичні й економічні інтереси (Примор’я-Зелений Клин цілковито орієнтується на Японію, а Амурія сильно пов’язана із сибірською частиною Росії та Китаєм); Примор’я-Зелений Клин значно розвиненіше від Амурії і перспективи його розвитку на близьке майбутнє значно кращі.

Отже, прогнозується виділення на півдні Далекого Сходу Росії двох державних утворень — Зеленого Клину (назва краю на початку його колонізації) та Амурії.

Магаданська область.

Можна говорити, що Магаданська область — це «російська Австралія», оскільки тут спочатку основну масу прийшлого населення, як і в Австралії, становили засуджені, для яких ця земля була в’язницею. Проте з часом деякі з них осідали в області вже як вільні люди. Тепер до складу Магаданської області входить, окрім північного узбережжя Охотського моря та нижньої течії ріки Колима, ще й уся Чукотка. Проте малоймовірно, що Магаданська область (Магадан) збереже у своєму складі Чукотський національний округ, для якого прогнозується власний політичний та етнічний розвиток. Таким чином, основну територію Магадану, швидше за все, становитимуть райони, заселені переважно російським й іншими європейськими етносами. Після відділення від Москви сусідніх територій (насамперед Республіки Саха), Магадан, імовірно, розвиватиметься самостійно і навряд чи приєднається до якихось постросійських державних утворень. Найреальнішим із варіантів приєднання Магадану міг би бути варіант приєднання до прогнозованої країни Амурії, основу якої становитиме сучасний Хабаровський край. Проте Магадан відділений від неї тисячами кілометрів малозаселених територій. Крім того, ці регіони колонізувалися зовсім по-різному — поселення українців та росіян на землях Амурії та насильницьке переселення в’язнів у Магадан по-різному вплинули на ментальність і самоусвідомлення населення цих територій. Магадан тісніше пов’язаний із сусідніми Сахою, Камчаткою, Чукоткою, ніж з Амурією. Та й самій Амурії за умов значних економічних проблем Магадан завдав би багато зайвих клопотів.

Отже, прогнозується виділення далекосхідного державного утворення Магадан.

Межі.

Іртиш (держава прийшлого російського, українського населення і місцевих етносів — татар, ханти, мансі, ненців та інших) — Тюменська область за винятком Ямало-Ненецького національного округу. Столиця — місто Тюмень.

Сибір (держава тюркського та осілого на цих землях російського населення) — Томська, Новосибірська, Омська, Кемеровська області, Алтайський край і Республіка Алтай. Столиця — місто Барнаул (центр інтеграції північніших областей з гірським Алтаєм).

Єнісей (держава російських сибіряків) — Красноярський край без Евенкійського та Долгано-Ненецького національних округів, Іркутська область без північно-східного та південного районів (на північ від міста Усть-Кут) і Усть-Ординського національного округу та прибайкальських територій на північ від Іркутська. Столиця — місто Красноярськ.

Амурія (держава російського та частково українського населення Далекого Сходу та місцевого нечисленного корінного самодійського населення — евенків, нанайців, ульчів, удигейців, нівхів та інших) — Амурська, Сахалінська області (без чотирьох Курильських островів — Кунашира, Ітурупа, Урупа, Шикотана та сусідніх з ними островів Хабомаї) та Хабаровський край. Столиця — місто Хабаровськ.

Зелений Клин (держава українського та російського населення Примор’я) — Приморський край без Посьєтського району. Столиця — місто Владивосток.

Магадан (держава змішаного європейського за походженням населення Колими та малочисельного корінного населення) — Магаданська область без Чукотського національного округу. Столиця — місто Магадан.

Сполучені Штати Америки

12 жовтня 1492 року — день, коли моряки кораблів «Свята Марія», «Пінта» та «Нінья» уперше побачили на обрії незнайомий берег — увійшов в історію як народження Нового Світу. Власне, з цього моменту розпочався період європейської колонізації західного континенту. Новий Світ завжди притягував до себе переселенців. Туди намагалися потрапити вигнані зі своєї землі англійські селяни, ірландці, котрі рятувалися від голоду і національних утисків, українці, яким не дозволяла повноцінно розвиватися жодна окупаційна влада. Також в Америку пливли представники неприйнятних для Європи релігійних сект — англійські пуритани, німецькі та чеські протестанти, французькі гугеноти. Часто ті, хто назавжди залишав батьківщину, стояли перед дилемою — сидіти у в’язниці або померти з голоду вдома чи спробувати розбагатіти в «казковому Ельдорадо». Англійцеві, який хотів потрапити за океан, треба було лише скоїти незначний злочин — і його виряджали в бажану подорож.

Першою англійською колонією на американській землі була сучасна Вірджинія. Переселенці мріяли почати нове життя на вільній землі, де, як їм здавалося, все залежатиме лише від їхньої праці. Проте культ «золотого долара» цілковито заволодів раннім американським суспільством. Власниками життя на «вільній землі» ставали не піонери-відкривачі чи працьовиті фермери, а земельні спекулянти та промисловці. А інститут рабства затьмарив увесь романтичний образ Нового Світу. Найбільшим же злочином «культурних» європейських переселенців було винищення корінного населення Америки — індіанців. Коли перші іспанські каравели кинули якір біля берегів Нового Світу, на території сучасних Сполучених Штатів проживало близько трьох мільйонів чоловік. Саме тут винищення індіанців було найжорстокішим, оскільки, на відміну від Латинської Америки, де колонізатори руйнували лише основи традиційного індіанського способу життя, а прості індіанці здебільшого змішувалися з прийшлим населенням, створюючи тим самим нові етнічні сукупності, у США корінне населення знищували повністю. Таким чином, початкова ідея вільної держави для вільних людей не здійснилася. Англійські колонії в Північній Америці, а потім і незалежні Сполучені Штати Америки стали типовою за європейськими стандартами імперською державою, «державні інтереси» якої стосувалися почергово: Атлантичного узбережжя Північної Америки, Північної Америки, усієї Америки, а тепер і цілого світу.

Після короткого історичного екскурсу звернімося до аналізу етнічної та територіальної ситуації в країні. На перший погляд, тут нічого аналізувати, адже скрізь говориться про єдину американську націю «вільних людей» і, незважаючи на федеративний устрій, це — одна з країн, де внутрішньополітична ситуація є найстабільнішою. Проте чи має це твердження рацію?

Американська нація почала формуватися у кінці XVІІ століття. На початках її основу складали англійці, ірландці, валійці та шотландці, які згодом змішалися з голландцями (після передачі Англії Нового Амстердаму — Нью-Йорка), німцями, французами, данцями та іншими. Власне, англійці й принесли в колонії свою мову, особливості способу життя та культури. Проте єдиною етнічною спільнотою населення англійських володінь у Північній Америці насправді так і не стало. Існували різні колонії, які були роз’єднані як політично, так і етнічно (у Нью-Йорку була велика голландська громада, в Пенсільванії — німецька, у Північній і Південній Кароліні —громада французьких гугенотів). З часом етнічні відмінності, зумовлені різним складом прибулого населення, у більшості штатів згладилися. Проте зростали регіональні відмінності. Нова Англія (Північ) і Південь розвивалися зовсім різними шляхами — вільне підприємництво і фермерство Півночі та плантаційне господарство Півдня, де процвітало рабство. Недаремно економічне та суто людське протистояння північних «янкі» та південних «джентльменів» призвело до тимчасового розпаду країни і громадянської війни. Незважаючи на те, що Сполучені Штати було знову об’єднано, протистояння збереглося надовго. А прецедент створення незалежної південної Конфедерації ще довго впливав на політику США. Разом із завоюванням чи придбанням нових земель у Сполучених Штатах посилювалися регіональні відмінності. Французька Луїзіана, колишні мексиканські землі внесли значний «чужий» компонент у переважаючу англосаксонську культуру США. З часом цей вплив посилився. Приозерні штати активно заселялися неанглійським європейським населенням. Маючи історичний ґрунт, багато іспаномовних мексиканців переселялося на свою колишню територію в південно-західні штати. До того ж у деяких регіонах сформувалося специфічне англомовне населення, яке значно відрізняється від приатлантичних американців.

1	2	3	4	5	6	7	8	9	10

Назва: Енополітична карта світу XXІ століття
Дата публікації: 2005-03-07 (5757 прочитано)