Журналістика > Синтаксис тексту
Зіставимо в аналогічному плані одиниці, шр мають описову семантику. Ми беремо два приклади з описовим висловлюванням, знову одне - речення, друге - ССЦ. Деяка їхня схожість полягає в тому, що опис спостережуваного дано в "срібних" тонах. Порівняйте: Срібною сережкою завис у небі місяць. Він повернувся до хлопців у Західну півкулю. Що ж, заслужена нагорода. Ще трохи, й полярна ніч почне гаснути. Лижники взяли курс на "СП-27"; Маківку зими за її іскристі, сяючі сніги називають срібною. Тепер у лісопарку саме срібна пора. Променистий покрив, підсинений морозцем, укутав землю. Запах снігу, гіркуваті аромати сосни. Перший фрагмент: описове значення має перше речення Срібною сережкою завис у небі місяць. Наступне, розширювального значення, переводить уже на інший предмет мовлення. В другому фрагменті опис створюється з допомогою складного синтаксичного цілого. Про його зміст "попереджує" речення Тепер у лісопарку саме срібна пора. Й далі йде єдність із трьох речень, що розкривають те, який же вигляд має лісопарк срібної пори: Променистий покрив, підсинений морозцем, укутав землю. Запах снігу, гіркуваті аромати сосни (два номінативні речення подані в одні фразі). Як бачимо, і речення, й складне синтаксичне ціле виражають семантику опису. Крім того, їх зближує те, що вони передають думку в єдиному (самостійно цілісному) явищі. Та вся справа в тому, що це різні реальні явища. В першому випадку мовиться про зовнішній вигляд, етап одного предмета (місяця), в другому про стан природи, складніший за компонентами, котрі до нього входять, і ця особливість проявилася у використанні не одного, а трьох речень. Але стан предмета й стан природи мислиться в кожному випадку як єдине явище, тому смислова структура ССЦ набуває цілісного, неподільного характеру. Формування семантико-синтаксичних одиниць пов’язане з особливостями розумової діяльності людини. З одного боку, в них знаходить відображення така категорія, як акт мислення, що являє собою одиничний вияв розумової діяльності, спрямованої на встановлення зв’язків, котрі характеризують наявність об’єкта дійсності. Один акт мислення знаходить вираження в реченні. Крім того, в свідомості людини існує логічна картина світу, що склалася в процесі багатовікового пізнання, життєвої практики. В цій картині, зокрема, виділені як окремі самостійні явища, про які ми думаємо, повідомляємо, на основі спостереження яких робимо висновки, судимо про щось і т.д. Це наприклад: чиясь дія, форма існування чогось, стан кого-, чого-небудь, характеристика кого-, чого-небудь, процес, факт, стан справ, картина, пейзаж, зовнішній вигляд, портрет, неможливість чогось, необхідність чогось, властивість кого-, чого-небудь, відмінність кого-, чого-небудь, вибір із чогось, здійснення чогось і т.д. У складі цих явищі дійсності є прості й складні, крім того, на загальну картину накладаються певні конкретні уточнення - часові, ситуативні, в тому числі й суб’єктивні. Для однієї людини стан справ як явище постає однозначним, повідомлення про нього відображує тільки один акт мислення, інша ж бачить його в різноманітності вияву, а це вимагає в мовленнєвому викладі застосування одиниць, що поєднують вираження кількох актів мислення. Тобто, в одному випадку, якщо явище має нерозчленований характер, для повідомлення про нього достатньо одного речення, що перебуває у співвідношенні з одним актом мислення. Якщо ж явище складене, розчленоване, то необхідним є поєднання речень (тобто складне синтаксичне ціле), щоб виразити думку про це явище. Предметом мовлення звичайно є зміст думки про окремий аспект, явище дійсності, позначене самостійністю в плані тематичного розвитку тексту, тобто в тематичній організації контексту (ті змістові аспекти, про які йдеться). Дуже часто предмет мовлення збігається з мисленим змістом, що відображує окремі явища дійсності, "занесені" в загальну логічну картину світу (наприклад: подія, процес, пейзаж, портрет, зіставлення й т.п.). Та особливості побудови тексту залежать не тільки від характеру явища, про яке мовиться, а й від намірів автора, його підходу до розкриття теми. Про можливості глибокого осмислення плину, ходу явищ дійсності та відображення цього в структурі тексту свідчать, наприклад, особливості членування тексту на глави в романі Л.М.Толстого ’’Війна і мир". У цілому ряді випадків тут дві окремі глави являють собою в сукупності умисно розчленовану оповідь про цілісну подію (наприклад, глава VII закінчується: "Так просимо ж обідати до нас", - сказав він, а VIII починається: Запало мовчання). І.Р.Гальперін, звернувши увагу на ці риси індивідуальної манери Л.М.Толстого, слушно зазначає, що таким чином виділяються ті частини події, ті дії персонажів, котрі набувають своєрідної цілісності, самостійності, а перенесення оповіді з однієї "ділянки" події на іншу дає змогу побачити її в усій об’ємності, в усій її реальній глибині й характеристичній значущост"[67]. Особливо часто варіюються предмети мовлення в разі переліку - багато явищ можна осмислити як такі, що складаються із взаємозв’язаних частин, котрі несуть у собі смислові компоненти цілого. Наприклад, про причину чого-небудь можна сказати одним реченням, а можна використати ряд речень із перелічувальними відношеннями, назвавши таким чином кілька причинних "граней", що розкривають у сукупності цілісне значення причини. Як наприклад: Не варто драматизувати обстановку, - заспокоють нас. Ми починаємо будувати нову школу, й через рік-другий у класах стане просторіше". Так само приблизно відповідає міськвиконком і обуреним батькам, у яких є всі підстави не вірити в обіцянки. По-перше, їх уже раз обдурили. По-друге, рік тому міськвиконком теж клявся розпочати спорудження нової школи - та так і не почав. А по-третє, віднімають шкільні будівлі для всіляких "невідкладних потреб" аж ніяк не уперше". Виділене складне синтаксичне ціле слугує для того, щоб пояснити, чому батьки не вірять обіцянкам щодо поліпшення умов роботи інколи (водночас це ССЦ слугує для підтвердження смислу попереднього речення - про наявність підстав для недовіри). Якщо в складному синтаксичному цілому з допомогою відношень переліку об’єднуються рівноправні, однотипні за смисловою орієнтацією частини, то за розділювальних, протиставних, зіставних відношень рівноправні речення, котрі входять до ССЦ, характеризуються додатковими відтінками функціонально-смислової залежності. Так, якщо формується смисл "характеристика стану справ" із допомогою перелічувальних відношень між реченнями, то він мовби виростає з монолітної суми окремих смислів; якщо ж відношення розділювальні, протиставні, зіставні, то сумарний смисл складається як неоднорідний, ускладнений власне внутрішньою протидією або своєрідністю взаємодії частин - звідси поява додаткових смислових компонентів у цілісному змісті ССЦ. Повідомлення про стан справ містить суперечливі факти, взаємовиключаючі, різні, несхожі або схожі за якимись ознаками явища. Складні синтаксичні цілі з відношеннями часової чи просторової супозиції речень (оповідь, опис) схожі, з одного боку, на ССЦ з переліком, - у тому плані, що їм властива однорідність уведених речень. Але, з іншого, вони характеризуються не прямим, безпосереднім додаванням частин, а їх нанизуванням, що відображує співвіднесеність повідомлення з уявленнями про реальну часову та локальну суміжність часткових явищ у складі цілого. Ці ССЦ займають проміжне положення між ССЦ з відношенням складенням та ССЦ з диференціювальним складенням. Певну мисленнєву основу, точніше сказати, мисленно-прагматичну, мають складні синтаксичні цілі з відношеннями введення між реченнями. З міркувань виділення в якихось моментах розвантаження повідомлення частина його дістає окреме вираження, а потім на чітких логічних підставах (що, природно, дістають синтаксичне втілення) вводиться в структуру, яка "охоплює" весь обсяг повідомлення. Отже, складні синтаксичні цілі, будучи, як і речення, семантико-синтаксичними одиницями, слугують для вираження цілісних мислених одиниць. Разом із тим речення й ССЦ беруть участь у формуванні комунікативних одиниць. Як ми вже зазначали, з комунікативної точки зору вони виступають елементарними, простими висловлюваннями про предмет мовлення. Термін "висловлювання" має багатоманітне тлумачення. Передусім, поняття "висловлювання" співвідноситься з поняттям "речення". Речення кваліфікується як належне до конструктивного синтаксису, висловлювання - до комунікативного, тому з висловлюванням пов’язуються такі аспекти, як актуальне членування, набуття функцій повідомлення у словоформ, конструкцій, спеціально не призначених для цього"[68]. Далі, висловлювання мислиться як "одиниця членування мовлення-думки", котра, "як правило, вбирає більш як одне судження"[69]. І, нарешті, відоме дуже широке розуміння висловлювання: "Термін широко вживаний для означення будь-якого повідомлення, зробленого мовцем"[70] , "іноді висловлювання являє собою одне слово... та... це може бути також і який-небудь роман на 600 сторінок або науковий трактат такого ж обсягу. Висловлювання - це повна семіологічна реакція"[71]. Гадаємо, традиція вживання терміна "висловлювання", навіть у таких різних смислах, свідчить про його комунікативну спрямованість. Можна погодитись і з тим, що обсяг висловлювання може бути різним - і реченням, і поєднанням речень типу ССЦ, і ще більш укрупненим утвором (але нами не поділяється точка зору про ототожнення понять "висловлювання" й "текст").
Назва: Синтаксис тексту
Дата публікації: 2005-02-17 (21626 прочитано) |
.gif){kind=spacer}
