Журналістика > Синтаксис тексту
Як і при розгляді функціонування інших складних конструкцій, аналіз безсполучникових побудов становить інтерес передусім із погляду виявлення аспектів семантико-синтаксичної самостійності інших компонентів у тексті. Розглянемо безсполучникові конструкції, що характеризуються автономністю речень, які входять до неї й тому постають як поєднання речень. Серед них спостерігається така безсполучникова конструкція: одне речення містить повідомлення про подію, явище дійсності, друге інтерпретує, пояснює те, що може викликати утруднення у сприйняті першого. І хоч ці речення тісно пов’язані, кожне з них має свою, відносно самостійну семантику. Звичайно перші речення містять які-небудь висновки, оцінки, характеристики, їхня спрямованість, узагальнювальна суть може бути не одразу усвідомлена читачем і тому потребує пояснення, розкриття того, що хотів сказати автор. Порівняйте: Хмари ніби повторюють рельєф річки: тут також своя хмарна течія, свої гори; 3 кожною країною прощаються двічі: спершу прощаються з людиною, потім із землею - степом або горами ибо останнім берегом; Морозяне повітря донесло сухий металічний звук - це на рейках клацнули, з’єднуючися, вагони. Речення 1.Хмари ніби повторюють рельєф річки; 2. З кожною країною прощаються двічі; 3. Морозяне повітря донесло сухий металічний звук мають якраз той характер, про який було сказано вище - вони є аналітичними або містять елементи аналітичності (сухий металічний звук), а ті речення, котрі йдуть за ними, пояснюють, розкривають їхній зміст (1. тут також своя хмарка течія, свої гори... 2. спершу прощаються з людиною, потім із землею... 3. це на рейках клацнули, з’єднуючися, вагони. Суть кожного названого речення характеризується певною автономністю, окремістю мисленого змісту, в ньому вираженого. Після кожною першого речення можна було б поставити крапку, всі вони мають схоже просодичне оформлення кінця - завершувальне, яке закруглює, замикає. В той час як інтонаційно-мелодійний рисунок кінця першої частини власне безсполучникового речення має інший характер -- спостерігається відкрите, протяжне (продовжене) звучання, що зв’язує, наче місток, і тому ніби притягує до себе інтонаційно-мелодійний початок наступної частини. Пор. безсполучникові речення - приказки: Любиш кататися - люби й санчата возити; Зима без снігу - літо без хліба. Серед розглядуваної групи побудов трапляються й такі, що містять перше речення, котре потребує роз’яснення, бо в ньому повідомляється, можливо, не всім відоме й зрозуміле - як у наведеному далі випадку: Для мене завжди найточнішої і найприйнятнішою естетичною формулою була та, яку висунув Грільпарцер, - різниця між: життям і мистецтвом така ж сама, як між виноградом і вином. У першому реченні автор говорить про те, що він поділяє естетичну формулу Грільпарцера, а потім, після тире, в другому реченні розкриває, роз’яснює її зміст - напевно, для того, щоб краще була зрозуміла його точка зору. Звернімося далі до безсполучникових конструкцій іншого типу: перше речення містить повідомлення про 1) невідповідність, незвичність чого-небудь, яке-небудь відхилення від норми, очікуваного, 2) чиїсь волюнтативні дії, відчуття, стан чого-небудь, 3) об’єктивну оцінку, давану кому-, чому-небудь, а друге речення мотивує, спеціально розкриває зумовленість того, про що сказано в першому реченні. Порівняйте: Перед поїздкою в Канчипурам я зустрівся з міністром у справах кооперації в уряді штату Тамілнаду. Він повідомив, що без допомоги держави ткачі практично неспроможні організувати кооператив - для цього у них немає грошей; Тетяна та Микола згадують славнозвісні вологодські різьблені палісади та північний льон. І це чудово: люди знають і люблять землю, на якій вони виросли; Вчительку історії Наталію Михайлівну я знаю давно. Людина допитлива, вся в пошуках, і з нею завжди цікаво розмовляти: не визнає шаблонів ні в думках, ні в учинках; Довгоногий Георгій побіг із чайником за окропом, у цей час поїзд рушив. Георгій - назад. Ми кинулись відчиняти двері, а вони не піддавалися - заклинило. У наведених фрагментах спостерігаємо вживання мотиваційних речень (1. для цього у них немає грошей, 2. люди знають і люблять землю, на якій вони виросли, 3. не визнає шаблону ні в думках, ні в учинках. 4. заклинило), необхідних для розкриття того, чим викликане явище, про яке йдеться в попередньому реченні. Це визнання неможливості чогось (1. Він повідомив, що без допомоги держави ткачі неспроможні організувати кооператив), емоційно-експресивна оцінка чого-небудь (2. І це чудово), перебування в певному психологічному стані (3. з нею завжди цікаво розмовляти), факт відхилення від норми (4. двері не піддавалися). Це поширені у мові побудови, бо конкретних реалізацій тих значень, про які було сказано вище, може бути досить багато. Як зазначається, "незважаючи на ясність змісту і придатність до самостійного вживання, ці речення все-таки мають певний ступінь смислової незавершеності. Вони несуть у собі якийсь невідомий для слухача елемент змісту, котрий підводить його до запитання "чому?" Зміст таких речень потребує мотивації”[44]. Близькі до розглянутих і конструкції, в яких виокремленість складових речень визначається такими їхніми функціями: перші речення є аналітичними повідомленнями характеристично-оцінного типу, другі слугують для обґрунтування, підтвердження повідомленої характеристики. Наприклад: Ім’я "Райдужне" дали новому селищу... І неспроста: всіма барвами веселки грають оздоблені керамічними плитками, прикрашені візерунковими дерев’яними наличниками та гайочками будинки-садиби; Завод працює стабільно, програму минулого року, наприклад, виконав іще в жовтні; Дедалі більшої сили та дикості набуває в нашому житті гласність: важко назвати таку ланку, що була б закрита, захищена від принципової критики. У першому фрагменті неповне речення I неспроста слугує для характеристики факту, після повідомлення про який воно наводиться. Друга предикативна одиниця перемикає увагу вже на новий зміст - у ній говориться про те, в яких справді веселкових тонах оформлені будинки, й цей зміст виступає як підтвердження того, що сказано в попередньому реченні. Аналогічно розчленовується на два речення фраза з другого прикладу: спочатку дається речення, котре повідомляє: характеристику роботи заводу Завод працює стабільно, потім речення, в якому йдеться про конкретний факт строки виконання заводом програми минулого року. З наведеного факту видно, що програму виконано достроково, й тому друге речення знов-таки виступає в ролі обгрунтування, підтвердження сказаного в першому реченні. У третьому прикладі, що також має форму фрази, перше речення виражає характеристику стану справ: Дедалі більшої сили та дієвості набуває в нашому житті гласність. У наступному реченні, що йде після двокрапки, повідомляється вже новий зміст, і його призначення, як і в розглянутих випадках, слугує підтвердженням думки, висловленої в попередньому реченні. Ще один різновид безсполучникових конструкцій також характеризується виразним розмежуванням ролі їхніх складових частин. В одній предикативній одиниці повідомляється щось про відображувану дійсність, а в другій - щось із приводу сказаного в першій, що-небудь у зв’язку з першим повідомленням. Як і в аналогічних випадках побудови складносурядних конструкцій, - тут немає ніяких підстав для злиття сенсів окремих частин у єдиний, синтезуючий сенс, зберігається чітка самостійність семантичного наповнення кожної частини. Розглянемо приклад: Але актор загалом не сумовитий і печальний, він діяльний і ні до чого не буває байдужим. І наполегливий, коли треба підтримати або захистити. У нього гострий язик і сміливість думки - інакше звідки взялися б оці комічні персонажі, так яскраво висміяні, ці гротескні фігури на кшталт Никоновича в "Пані міністерші" Е.Мушина або Гастона Вальтьє зі "Школи неплатників" Л.Вернейля та Ж.Бера. Будова третьої фрази - це дві предикативні одиниці, графічною межею яких є тире. Перша предикативна одиниця передає зміст - характеристику актора. Друга містить суть: що можна гадати про правомірність такої характеристики (слово інакше замінює позначення протиставленої ситуації - наприклад, скажемо по-іншому: якби це було не так, звідки б узялися...). Порівняймо аналогічну побудову: Якраз гри тут і не вистачає, відчуття літератури як чогось відмінного від життя, творчої легкості, розкутості, винахідливості, блиску - втім, подібні атрибути хорошої прози взагалі в нашій літературі рідкість. І в цьому випадку спостерігаємо поєднання у фразі двох самостійних за суттю предикативних одиниць. Слово втім виступає тут як вставне й підкреслює зміну в логічному русі мовлення. В першому реченні мовиться про нестачу певних художньо-творчих елементів в аналізованому творі, а потім відбувається змістове перемикання: думаючи про сказане, автор розмірковує, чи індивідуальна ця характеристика, чи вона є відображенням ширшого явища - ця думка й знаходить вираження в другому реченні. Розглядуваний далі різновид безсполучникових конструкцій відрізняється від попередніх певною змістовою розмитістю меж речень, які входять до цієї побудови. В них не таке помітне, не так явно спостерігається функціонально-змістове розмежування частин, зміст першої немовби переливається у зміст другої, а втім, простежуючи формування змістів, ми виявляємо їхню завершеність, переходи всередені фрази, тим самим виявляючи внутрішньофразові межі речень. Наприклад: У кадрі телевізора повільною ходою людини, що прогулюється, рухається знайома фігура в темному пальті й капелюсі. Людина йде уздовж бульварів, вона явно відчуває свою безперечну спорідненість із їхніми алеями й водночас красу та вічність світу, що простелився перед нею. Розглянемо другу фразу. Перша предикативна одиниця Людина йде уздовж бульварів має семантику повідомлення про дію суб’єкта. Наступна предикативна одиниця вона явно відчуває свою безперечну спорідненість із їхніми алеями й водночас красу та вічність світу, що простелився перед нею несе вже інший зміст, незважаючи на єдність суб’єкта. Йдеться тут про інтелектуально-психологічний стан, це повідомлення - перехід до характеристики внутрішнього душевного ладу, властивого людині, спочатку сприйманого зовні. Таким чином, кожне з речень, які входять до безсполучникової конструкції, і в цьому випадку наділене окремим самостійним змістом, але в той же час з’єднання цих речень, безумовно, характеризується певною тематичною цілеспрямованістю. Смислове зближення, властиве реченням, котрі входять у розглядувану конструкцію, проявляється в різному ступені, що створює більші чи менші труднощі ири вичленовуванні цих речень.
Назва: Синтаксис тексту
Дата публікації: 2005-02-17 (21626 прочитано) |
.gif){kind=spacer}
