Sort-ref - “екст ¤к модель комун≥кативного акту


		√оловна Ј «амовити реферат Ј √остьова к≥мната Ј ѕартнери Ј онтакт Ј



		ѕошук



		–екомендуЇм

∆урнал≥стика > “екст ¤к модель комун≥кативного акту

ќсобливе м≥сце в попул¤рному текст≥ займають абзаци, що ввод¤ть терм≥ни. ‘орми уведенн¤ терм≥н≥в надто р≥зноман≥тн≥: в≥д власне визначенн¤ (через р≥д ≥ видову в≥дм≥нн≥сть) до означенн¤ через перерахуванн¤, називанн¤ найб≥льш ≥стотноњ ознаки предмета, розкритт¤ пон¤тт¤, по¤сненн¤ назви на основ≥ њњ походженн¤. ” в≥дпов≥дност≥ ≥з завданн¤ми попул¤ризац≥њ в≥д визначень тут вимагаЇтьс¤ повнота, обмежена вимогами до розум≥нн¤ терм≥ну в даному текст≥. “ому в них м≥ст¤тьс¤ лише вказ≥вки на р≥д ≥ на важливу в даному текст≥ видову в≥дзнаку. Ќав≥ть пон¤тт¤, що виступаЇ ¤к предмет блоку, розкриваЇтьс¤ т≥льки в основних своњх рисах "¬узькоспец≥альний терм≥н доц≥льно пов≥домл¤ти, ¤кщо к≥н визначаЇ основне пон¤тт¤ т≥Їњ галуз≥ знанн¤, про котру розпов≥даЇтьс¤, ≥ зам≥нювати синон≥м≥чними визначенн¤ми ≥з уживаного словника в ус≥х ≥нших випадках"[94]. ћайже не застосовуЇтьс¤ номенклатура, видов≥ пон¤тт¤ зам≥нюютьс¤ на родов≥. –≥зноман≥тн≥ в попул¤рному твор≥ ≥ структури фраз, що обумовлено т¤ж≥нн¤м до розмови з читачем. ќдноспр¤мований рух думки забезпечуЇтьс¤ ритм≥чн≥стю ≥ ч≥тко членованим викладом.

ѕосиленню ритм≥чност≥ ≥ створенню в≥дчутт¤ п≥двищеноњ напруги, що стимулюЇ мисленн¤, слугують досить в≥льн≥ звТ¤зки в текст≥. ¬они не шкод¤ть розум≥нню, ¤кщо в текст уведено ст≥льки матер≥алу з одного питанн¤ ≥ так поступово, що виключаЇтьс¤ двозначн≥сть, недостатн≥сть ≥нформац≥њ.

” попул¤рному виклад≥ завд¤ки його певн≥й семантичн≥й розвантаженост≥ досить широко використовуютьс¤ штампи.

¬икликаЇ запереченн¤ смислове безпл≥дд¤ фраз, що н≥чого не пов≥домл¤ють, над чим читач м≥г би задуматись. ≤ справа тут не в форм≥, а в беззм≥стовному њњ заповненн≥.

ѕопул¤рному викладов≥ властива суперечн≥сть пом≥ж ≥нформац≥йною точн≥стю, доказов≥стю, з одного боку, ≥ легк≥стю ≥ необх≥дним в таких випадках прийн¤тт¤м на в≥ру, з другоњ, пом≥ж знанн¤м, що формуЇтьс¤, та готовим знанн¤м. ћаючи на уваз≥ думаючого читача, в≥н все ж таки змушений ¤к≥сь положенн¤, факти пов≥домл¤ти йому силою авторитету автора, дл¤ читача попул¤рноњ книги само собою зрозум≥лою.

ѕовна перемога ≥нформац≥йноњ точност≥ перетворюЇ попул¤рний тв≥р у прикладний ≥ тому непотр≥бний читачев≥-неспец≥ал≥сту, котрий за в≥дсутност≥ ≥нтересу чи внасл≥док виникненн¤ ускладнень не стане читати тв≥р. ” свою чергу, легковажний, бездоказовий, хай нав≥ть розбавлений гумором виклад призводить до того ж результату, перетворюючи попул¤рний текст у вульгарний. Ќадм≥рне посиленн¤ доказовост≥, розплутуванн¤ вс≥х вузлик≥в питанн¤ незм≥нно робить попул¤рний текст теоретичним, ¤кий читач-неспец≥ал≥ст сприймаЇ ¤к ускладнений, а отже ≥ без ≥нтересу.

3.3.ѕротисто¤нн¤ теоретичного ≥ практичного елементарних стил≥в

¬≥д попул¤рного стилю, ¤кий обслуговуЇ початков≥ етапи абстрактного мисленн¤, переходимо до теоретичного, що обслуговуЇ вищ≥ етапи його.

“еоретичному стилю в л≥нгв≥стиц≥ пощастило так само мало, ¤к ≥ попул¤рному. «вичайно його розгл¤дають ¤к п≥двид наукового стилю, сум≥щаючи в одн≥й класиф≥кац≥йн≥й одиниц≥ так≥ несум≥сн≥ реч≥, ¤к теоретичний, що будуЇтьс¤ на знанн≥, ¤ке весь час пер≥буваЇ у стан≥ формуванн¤, ≥ прикладний стиль, що в≥дбиваЇ готове знанн¤, лише тому, що вони обслуговують одну ≥ ту саму сферу д≥йсност≥. јле оск≥льки теоретичний ≥ прикладний стиль мають, через р≥зницю конструктивних принцип≥в, р≥зну частотн≥сть мовного ≥нвентарю, досл≥дники констатують у випадках р≥зностильност≥ твору, р≥зницю в статистичних характеристиках, скаж≥мо, р≥зних частин твору (наприклад, вступу ≥ висновк≥в, основноњ частини).

ќдна з важливих особливостей теоретичного мисленн¤ пол¤гаЇ у протиставленн≥ ¤вища ≥ його сутност≥. јдже в сам≥й оснбв≥ теоретичного мисленн¤ Ї визнанн¤ ≥ анал≥з р≥зноман≥тност≥ ви¤вл¤нн¤ сутност≥ ≥ ¤вищ. ќсобливост≥ породженн¤ ≥ сприйманн¤ теоретичного тексту повТ¤зан≥ також ≥ з тим, що що глибше ми опановуЇмо предмет, то значн≥ш≥ ≥ ц≥кав≥ш≥ стають дл¤ нас окрем≥ його риси. Ќарешт≥, теоретичний тв≥р, розрахований на в≥дм≥ну в≥д попул¤рного на фах≥вц¤, викликаЇ у нього ≥нтерес самим своњм зм≥стом ≥ майже не потребуЇ додаткових засоб≥в виклику ≥нтересу.

“ут найб≥льше розвинута лог≥чна складова.

” певному розум≥нн≥ теоретичний тв≥р Ї твором обовТ¤зкового прочитанн¤ ≥ за умови ц≥нност≥ зм≥сту буде врешт≥-решт прочитаний адресатами незалежно в≥д форми. ≤нша р≥ч, що форма може полегшити або утруднити процес опануванн¤ зм≥сту твору.

« цього випливають ≥ риси теоретичного стилю: розгалужен≥сть зм≥сту твору ≥ "багатоповерхов≥сть" його структури; р≥зноман≥тн≥сть звТ¤зк≥в в абзацах ≥ реченн¤х, коли поЇднуютьс¤ суперечлив≥ ≥ р≥зноман≥тне з≥ставлюван≥ характеристики ≥ взаЇмозвТ¤зки.

“еоретичний тв≥р виступаЇ членованою Їдн≥стю. ÷е вже не монол≥т аг≥тац≥йного пов≥домленн¤ ≥ не кристал попул¤рного, ¤кий маЇ обмежену к≥льк≥сть граней. “им б≥льше це не окрем≥ палички прикладного пов≥домленн¤.

–исами теоретичного пон¤тт¤ обумовлений звТ¤зок експонента ≥ концепта, водночас жорсткий ≥ рухливий, ¤кий дозвол¤Ї в≥дкривати у десигнат≥ все нов≥ риси, поступово увод¤чи њх в концепт, ≥ в той самий час ставить обмеженн¤ дов≥льному тлумаченню концепта, коли той, хто тлумачить його ц≥лком по-новому, не гак ¤к звично, не буде сприйн¤тий. ÷е можна у¤вити, ¤к положенн¤ про те, що розвиток пон¤тт¤, ¤ке стоњть за терм≥ном, природний, п≥дстановка ж ≥ншого пон¤тт¤ викликаЇ плутанину. «в≥дси випливаЇ, що розвиток пон¤тт¤ при вживанн≥ терм≥н≥в в уточнюваному сенс≥ повинен бути зазначений ≥ описаний теоретиком.

ѕроробивши шл¤х анал≥зу загального, теоретик синтезуЇ конкретне. 3 найнижчого пункту анал≥зу - з найпрост≥шоњ абстракц≥њ, а сутност≥ починаЇтьс¤ сходженн¤ в≥д абстракш≥ до конкретного. як синтез багатьох означень виникаЇ Їдн≥сть багатоман≥тного - орган≥чн≥сть твору, ¤ка вважаЇтьс¤ одн≥Їю з найвищих ц≥нностей викладу в Ївропейськ≥й традиц≥њ ≥ суперечить водночас традиц≥њ сх≥дн≥й, зокрема, талмудичн≥й. (јналог≥чне спостер≥гаЇтьс¤ ≥ в мовленн≥ "простих людей" - б≥льш орган≥чному ≥ д≥ловому в англ≥йськ≥й чи н≥мецьк≥й ≥ дуже розгалуженому, ¤ке щиро визнаЇ потребу в перебор≥ вар≥ант≥в у Їврењв чи украњнц≥в з села або м≥стечка, особливо в ж≥нок).

¬икористанн¤ автором методу сходженн¤ в≥д абстракц≥њ до конкретного породжуЇ теоретичн≥ твори з дуже стрункою, орган≥чною структурою, що в одночас суперечить природ≥ теоретичного стилю, ¤кий повинен в≥дбивати р≥зноман≥тн≥сть ¤вищ ≥ переводить його в аг≥тац≥йний. Ќатом≥сть стиль "есењстичний", ¤кий засадничо позбавлений орган≥чност≥, вив≥льн¤Ї творче мисленн¤ з пут одноб≥чност≥.

“ворчий процес теоретичного мисленн¤, передбачаючи оперуванн¤ переважно абстрактними пон¤тт¤ми, може викликати утрудненн¤ у сприйманн≥ ≥ розум≥нн≥ висловлюваних автором положень. “енденц≥¤ до розширенн¤ ≥ коригуванн¤ значенн¤ терм≥н≥в, властива теоретичному мисленню, може викликати в цьому випадку негативний комун≥кативний ефект.

—кладн≥сть теоретичного мисленн¤ повТ¤зана також з небезпекою нерозум≥нн¤, або нев≥рного розум≥нн¤ смисл≥в, ¤к≥ автор вкладаЇ у значенн¤, через незнанн¤ њх або неч≥тке ви¤вленн≥; читачем. ЌедостатнЇ розТ¤сненн¤ своЇр≥дност≥ використовуванн¤ терм≥нолог≥њ, ориг≥нальност≥ п≥дходу, котрий здаЇтьс¤ авторов≥ природним, може призвести до непорозум≥нь, а ориг≥нальн≥сть авторського викладу може бути сприйн¤та ¤к св≥дченн¤ незнанн¤ автором питанн¤.

ќр≥Їнтован≥сть теоретичного пов≥домленн¤ на розвиток пон¤тт¤ обумовлюЇ членуванн¤ його на основ≥ лог≥чних звТ¤зк≥в, пануванн¤ вже згадуваноњ лог≥чноњ складовоњ.

ќдне з перших завдань автора теоретичного твору (в традиц≥њ, ор≥Їнтован≥й на орган≥чн≥сть викладу) - класиф≥кувати ¤вища ≥ њх ознаки, виход¤чи ≥з сутност≥, усунути другор¤дне.

ѕ≥дн≥маючись в≥д сутност≥ до ¤вищ, теоретичний виклад (в Ївропейськ≥й традиц≥њ) прагне до високоњ орган≥чност≥ ≥ простоти. ≤нод≥, коли досл≥дженн¤ доведене до к≥нц¤, вимога орган≥чност≥ зд≥йснюЇтьс¤ нав≥ть штучно. ¬≥дом≥ ф≥зики XX стол≥тт¤ Ћью≥с ≥ –андал скаржились: "јвтор, котрий пише на науков≥ теми, завжди заздрить опов≥дачев≥, оск≥льки той не мусить штучним чином виправдовувати природний х≥д своЇњ опов≥д≥. ѕосл≥довно поЇднувати безл≥ч розгалужених ≥ взаЇмоповТ¤заних питань завжди бол¤че"[95].

÷¤ незручн≥сть може проте стати поштовхом до дальших наукових досл≥джень (згадаймо ≥стор≥ю створенн¤ ѕер≥одичноњ системи елемент≥в, б≥л¤ джерела ¤коњ дл¤ ƒ. ћенделЇЇва сто¤ла потреба знайти виправданий лог≥чно х≥д опов≥д≥ в п≥дручнику з х≥м≥њ). ќсобливо ч≥тко це прагненн¤ знайти Їдине, що розгортаЇтьс¤ в багатоман≥тт¤, передав ћ.Ћобачевський: "ѕерш≥ пон¤тт¤, з ¤ких починаЇтьс¤ будь-¤ка наука повинн≥ бути зТ¤сован≥ ≥ зведен≥ до найменшоњ к≥лькост≥. “≥льки тод≥ вони можуть слугувати м≥цною ≥ достатньою основою вченн¤" [96]. ”же в наш час майже про те саме писав Ћ. Ћандау: "Ѕезл≥ч в≥домих нам закон≥в може бути виведена ≥з дуже невеликоњ к≥лькост≥ ц≥лком загаль-≤них сп≥вв≥дношень... таке виведенн¤ ¤вл¤Ї завданн¤ теоретичноњ ф≥зики"[97]. як зазначив ¬. ¬ернадський: "ћожна сказати, що н≥коли в ≥стор≥њ людськоњ думки, ≥де¤ ≥ почутт¤ Їдиного ц≥лого, причинового звТ¤зку ус≥х науково-спостережуваних ¤вищ не мали тоњ глибини, гостроти ≥ ¤сност≥, ¤коњ вони дос¤гли нин≥ в XX стол≥тт≥"[98].

¬и¤вленн¤ Їдност≥ в р≥зноман≥тт≥ вимагаЇ в≥д науковц¤ теоретика значноњ сили у¤ви, метафоричност≥ мисленн¤, що складаЇ в теоретичному твор≥ творчий контекст, Їдн≥сть ¤кого у "справжнього" письменника ≥ "справжнього" вченого в≥дзначив X. ћахмудов[99].

ќрган≥чн≥сть, породжувана роботою у¤ви - властив≥сть, що поЇднуЇ високу поез≥ю ≥ високу наукову творч≥сть. јле вимагати поетичност≥ чи нав≥ть загальнозрозум≥лост≥ ыд нетеоретичноф наукового твору невиправдано.