Sort-ref - “екст ¤к модель комун≥кативного акту


		√оловна Ј «амовити реферат Ј √остьова к≥мната Ј ѕартнери Ј онтакт Ј



		ѕошук



		–екомендуЇм

∆урнал≥стика > “екст ¤к модель комун≥кативного акту

ѕрагненн¤ висловитис¤ складно, прагненн¤ надати знанн¤, що формуЇтьс¤, суперечить вимогам читача до тих твор≥в, дл¤ котрих функц≥ональним Ї прикладний стиль.

як≥ ж риси прикладного стилю?

ѕовн≥стю дом≥нуЇ п≥знавальна п≥дструктура, а в н≥й ≥нформац≥йна складова. Ќезважаючи на значну складн≥сть зображенн¤ за к≥льк≥стю ≥ р≥зноман≥тн≥стю елемент≥в, воно просте в кожному окремо вз¤тому елемент≥ ≥ в сп≥вв≥дношенн¤х пом≥ж ними, хоч к≥льк≥сть факт≥в ≥ звТ¤зк≥в, що в≥дображаютьс¤ засобами прикладного стилю - найб≥льша. Ќайб≥льша ≥ довжина пов≥домлень (елемент≥в), що компенсуЇтьс¤ максимально др≥бним членуванн¤м њх. “ут дом≥нуЇ автосемант≥¤.

«розум≥ло, дл¤ передач≥ готового, ор≥Їнтованого на потреби практики знанн¤ виключений показ внутр≥шн≥х взаЇмосуперечливих в≥дносин м≥ж його елементами, виключена також шпаруват≥сть ≥, значить, максимально повно розгорнута у зовн≥шньому план≥ внутр≥шн¤ мова. ¬край жорстке сп≥вв≥дношенн¤ плану виразу ≥ плану зм≥сту. ќсновна суперечн≥сть прикладного стилю - пом≥ж лакон≥чн≥стю ≥ повнотою викладу.

” прикладному стил≥ звТ¤зок пом≥ж експонентом ≥ концептом дуже жорсткий, концепт, в свою чергу, практично сп≥впадаЇ з десигнатом, а значить, жорстко сп≥впадають план виразу ≥ план зм≥сту, ≥накше просто неможливо було б застосовувати готове знанн¤. “ому тут ≥ стандартизуЇтьс¤ по можливост≥ все: в≥д терм≥ну ≥ визначеного ним пон¤тт¤ до структури реченн¤, абзацу, блоку, твору в ц≥лому, що дозвол¤Ї швидко, легко ≥ безпомилково в≥дбирати ≥нформац≥ю.

”сувати др≥бне членуванн¤ плану виразу, що в≥дображаЇ таке ж членуванн¤ плану зм≥сту в прикладному стил≥, звичайно, недоц≥льно. оли ч≥тко членований прикладний текст ≥нструкц≥њ стаЇ гладеньким, це утруднюЇ сприйн¤тт¤ кожноњ окремоњ операц≥њ. „итаючи такий текст, спец≥ал≥ст не може зосередитись на жодн≥й операц≥њ, знаки ледве встигають прошмигнути в св≥тлому пол≥ св≥домост≥ .

” прикладному текст≥ вс≥ його р≥вн≥ мають тенденц≥ю до автосемант≥њ, до незалежност≥ в≥д контексту. “ому складне синтаксичне ц≥ле прагне перетворитис¤ в окремий блок. «розум≥ло, що реченн¤, ¤к≥ вход¤ть до його складу повинн≥ бути зрозум≥л≥ сам≥ собою, а слова, ¤к≥ њх повТ¤зують, - н≥би розташовуватис¤ за межами цих речень ≥ слугувати не спр¤мовуючими думку дороговказами, ¤к це було б у теоретичному стил≥, а в≥хами, де т≥льки Ї вказ≥вки на пор¤док перераховуванн¤ чи на питанн¤, на котре в≥дпов≥даЇ текст. —ам≥ перераховуванн¤ тут автосемантизуютьс¤, обТЇднуючись лише стройовими словами.

Ѕлоки, що вход¤ть до прикладного твору, зовн≥ абсолютно самост≥йн≥ за смислом ≥ виконують т≥льки ≥нформац≥йну функц≥ю. олений блок пишуть так, щоб в≥н був зрозум≥лий незалежно в≥д сус≥дн≥х, з котрими в≥н не поЇднуЇтьс¤ н≥ займенниками, н≥ тим б≥льш не¤вним звТ¤зком. Ќа ц≥й особливост≥ прикладних твор≥в основане запровадженн¤ у розпор¤дч≥й, конструкторськ≥й та ≥нших видах документац≥њ цифровоњ системи нумерац≥њ, зг≥дно ¤коњ кожн≥й складов≥й частин≥ тексту, що в≥дпов≥даЇ пон¤тт¤м "частина", "розд≥л", "параграф", "пункт", "п≥дпункт", приписуЇтьс¤ св≥й номер, що включаЇ номери тих частин вищих р≥вн≥в, до котрих в≥н входить. ќдержуЇмо записаний цифрами план виразу побудови плану зм≥сту.

якщо в текстах ≥нших стил≥в ≥менники, де можливо, зам≥нюютьс¤ займенниками, то дл¤ прикладного стилю така зам≥на не типова.

” прикладному твор≥ повинн≥ усуватис¤ терм≥ни-дублети, котр≥ хоч ≥ ур≥зноман≥тнюють текст, але можуть заплутати читача, не дозвол¤ють йому однозначно д≥¤ти. ’оч в теоретичному стил≥ дублетн≥сть може полегшити виклад.

ѕрикладний стиль користуЇтьс¤ мовленнЇвими кл≥ше, що слугують маркерами певних ситуац≥й, закр≥пленими за ними мовленнЇвоњ практикою в результат≥ багаторазового використанн¤ з одним ≥ тим же, ч≥тко заф≥ксованим зм≥стом.

ѕрикладний стиль безособовий. Ќав≥ть у тих випадках, коли в д≥ловому листуванн≥ йдетьс¤ про конкретних людей, вони виступають лише ¤к юридичн≥ особи - скаржники, хвор≥, роботодавц≥ ≥ т.п.

Ѕезособовост≥ стилю спри¤Ї надм≥р пасивних конструкц≥й. ѕасивн≥ конструкц≥њ доречн≥ тод≥, коли фактичний творець-автор д≥њ очевидний ≥ немаЇ необх≥дност≥ його називати; коли потр≥бно спр¤мувати увагу читача на саму д≥ю, а не на њњ автора. ј. ѕ. оваль вказуЇ також на умови, коли фактичний д≥¤ч нев≥домий чи мислитьс¤ непевно (чи в≥н навмисно не вказуЇтьс¤, чи його не прийн¤то вказувати); коли описуЇтьс¤ д≥¤, незалежна в≥д вол≥ автора, чи под≥¤ з точки зору потерп≥лого.

ѕсихолог≥чна та естетична складова тут, ¤к вважалос¤ до недавнього часу, не повинн≥ про¤вл¤тис¤. ќднак в≥дб≥р ≥нформац≥њ займаЇ в наш≥ дн≥ ст≥льки часу, а х≥д його так впливаЇ на настр≥й, що вже неможливий той п≥дх≥д, котрий був звичайним ще дек≥лька дес¤тк≥в рок≥в тому ≥ проголошувавс¤ Ћ. ўербою: "«ац≥кавлена людина прочитаЇ вс¤ку статтю закону ≥ дв≥ч≥ ≥ трич≥"[107]. омпром≥с пом≥ж традиц≥йною побудовою реченн¤ в прикладному стил≥, що представл¤Ї вс≥ обставини справи у вс≥х њх в≥дносинах одночасно з висновком в одному самост≥йному ц≥лому, перетворюючи його в складне синтаксичне ц≥ле чи блок, ≥ необх≥дн≥стю сприйн¤тт¤ кожного елементу окремо знайдений сучасною прикладною мовою у вигл¤д≥ перетворенн≥ реченн¤ в блок, а елемент≥в реченн¤ - в складне синтаксичне ц≥ле шл¤хом абзацного членуванн¤ реченн¤.

јвтори прикладних текст≥в звичайно г≥рше, ан≥ж автори ≥нших пов≥домлень, волод≥ють майстерн≥стю викладу у "в≥¤льному" мовленн≥. ¬они не готувались ≥ њх не готували до л≥тературноњ д≥¤льност≥. Ќад њх рукописами у редактора б≥льше роботи. ¬иправленн¤ лог≥ко-стил≥стичних помилок, порушень сп≥вв≥дношенн¤ план≥в у виклад≥, р≥зного роду непосл≥довностей засновано на вдосконаленн≥ будови зображенн¤.

“ак, посл≥довн≥ д≥њ та њх результат вид≥л¤ютьс¤ в окрем≥ реченн¤ чи виключен≥ р¤дки. «а на¤вност≥ довгих речень, що включають ≥ п≥др¤дн≥, в м≥сц¤х зм≥ни субТЇкт≥в можна розд≥лити план виразу. оли можлива двозначн≥сть, в≥дновлюють причинов≥ та умовн≥ звТ¤зки пом≥ж реченн¤ми. ¬ окрем≥ реенн¤ вид≥л¤ють в≥докремленн¤, д≥Їприкметников≥ та д≥Їприсл≥вников≥ звороти. «асобом посиленн¤ смисловоњ самост≥йност≥ окремих член≥в реченн¤ може слугувати також зам≥на перерахуванн¤ через коми - уведенн¤м перед де¤кими членами його сполучн≥ка повторена¤ прийменника, тощо.

ѕосиленн¤ членованост≥ ≥ зн¤тт¤ складност≥ викладу дос¤гаЇтьс¤ шл¤хом орган≥зац≥њ в текст≥ проњиставлень, пралел≥зм≥в ≥ повТ¤заного з ними упор¤дкуванн¤ матер≥алу.

” фраз≥ в прикладних текстах особливо част≥ порушенн¤ пор¤дку сл≥в, що в≥дображають неправильний под≥л, ¤кий ¬икликаЇтьс¤ зосереджен≥стю авторськоњ думки не на тому предмет≥, котрий важливий дл¤ читача.

”¤вленн¤ про комун≥кативний акт та його ефективн≥сть, звичайно, не можуть обмежуватис¤ самим текстом, хай нав≥ть розгл¤дуваним ¤к модель комун≥кативного акту. ¬они з часом набирають б≥льш широкого характеру в р≥зних напр¤мах.

“ак, у досл≥дженн¤х ¬. –≥зуна терм≥н л≥тературне редагуванн¤ використовуЇтьс¤ по сут≥ не лише на позначенн¤ удосконаленн¤ тексту, а швидше на позначенн¤ ц≥л≥сного процесу перетворенн¤ текстового пов≥домленн¤ у виданн¤х.

” цьому ж план≥ працюЇ 3. ѕартико. —пираючись на у¤вленн¤ своњх попередник≥в про л≥тературну обробку тексту (переважно редактором) ¤к контроль над адекватн≥стю сприйманн¤ пов≥домленн¤ читачем в≥дпов≥дно до задуму автора, ¤к на основне завданн¤: редагуванн¤. ¬≥н висуваЇ ¤к завданн¤ редагуванн¤, тобто оптим≥зац≥њ комун≥кативного акту - приведенн¤ тексту до норми в ориг≥нальному њњ тлумаченн≥. ƒл¤ ѕартико важлива норма не соц≥олог≥зована, не абстрагована в≥д твору. ÷е норма, ¤ка встановлюЇтьс¤ динам≥чно ≥ гнучко, визначаЇтьс¤ автором (≥нша справа, що не завжди дотримуЇтьс¤ ним) в конкретному твор≥. онтроль за такою нормою описуЇтьс¤ ним ¤к мотивуючий прийом виливу на тв≥р, прийом коригуючий ≥ проектуючий [108].

¬ ≥ншому план≥ - сем≥отичному ≥ соц≥ол≥нгв≥стичному розгл¤даЇтьс¤ комун≥кативний акт у прац¤х √. ѕочепцова (молодшого) [109].

“ут ¤к складов≥ комун≥кативного акту виразно представлен≥ ≥м≥дж мовника, фонов≥ знанн¤ тощо. ј сам≥ досл≥дженн¤ присв¤чен≥ розгл¤ду лог≥ки мовленн¤ менеджера, ум≥нню управл¤ти громадською думкою, практиц≥ комун≥кац≥њ, ¤к дотепно зауважуЇ в дужках до заголовку одн≥Їњ з його книг √. ѕочепцов . "¬≥д промов президент≥в до переговор≥в з терористами".

≤нший напр¤м ч≥тко виражений в назв≥ книги ќ. «арецькоњ, що вийшла у ћоскв≥ 1997 р. - "Ћогика речи дл¤ менеджера: ак строить доказательства, подготовить выступление, убедить оппонента, найти аргументи, вести диалог".

ўе в ≥ншому план≥, ≥ знову ж таки з сем≥отичного боку, ¤к. учасника комун≥кативного акту розгл¤даЇ, але цього разу лише книжку - дит¤чу, або попул¤рну - льв≥вська досл≥дниц¤ ≈. ќгар[110].

÷е ще один перспективний напр¤м розгл¤ду тексту в широкому сем≥отичному розум≥нн≥ слова ¤к модел≥ комун≥кативного акту. јдже дитина, наприклад, сприймаЇ малюнок ¤к унаочненн¤ тексту ≥ залежне часом не так в≥д самого тексту, ¤к в≥д присутнього в книз≥ зображенн¤.

¬ажливою передумовою усп≥шност≥ комун≥кативного акту Ї дотриманн¤ прийн¤того в даному соц≥альному чи нац≥ональному, чи б≥льш вузькому середовищ≥ етикету. ќсобливо ц≥кав≥ м≥ркуванн¤ з цього приводу ¤ мав приЇмн≥сть побачити у рукопис≥ новоњ книжки дрогобичанина я. –адевича-¬инницького, ¤ка незабаром, спод≥ваюсь, вийде друком у видавнич≥й ф≥рм≥ "¬≥дродженн¤".

як бачимо твердженн¤ про те, що треба знати, ¤к "ув≥йти" ≥ ¤к "вийти", знайшло в нашому виклад≥ тези про текст ¤к модель комун≥кативного акту повне п≥дтвердженн¤.